21 травня 2025 року
м. Київ
справа № 525/1143/21
провадження № 61-16109св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
заявник - начальник Миргородського відділу Державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Карпенко Роман Васильович,
заінтересовані особи:
стягувач -- ОСОБА_1 ,
боржник - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Павлюком Ігорем Олександровичем, на ухвалу Великобагачанського районного суду Полтавської області від 06 травня 2024 року у складі судді Ячала Ю. І. та постанову Полтавського апеляційного суду від 29 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Одринської Т. В., Панченка О. О., Пікуля В. П.,
1. Описова частина
Короткий зміст вимог заяви
У квітні 2024 року до Великобагачанського районного суду Полтавської області надійшло подання начальника Миргородського відділу Державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Карпенка Р. В. про надання дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, в якому він просив надати дозвіл на звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 , проте право власності на яку за ним у встановленому законом порядку не зареєстровано.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Ухвалою Великобагачанського районного суду Полтавської області від 06 травня 2024 року у задоволенні подання начальника Миргородського відділу Державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Карпенка Р.В. про надання дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, відмовлено.
Судове рішення районного суду мотивовано тим, що згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29 квітня 2024 року право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , вже зареєстровано за іншою особою та належить на праві приватної власності ОСОБА_3 . Отже, право власності на квартиру є зареєстрованим.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 29 жовтня 2024 року апеляційну скаргу представника Миргородського відділу Державної виконавчої служби у Миргородському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Міщанин Т. М. задоволено частково.
Ухвалу Великобагачанського районного суду Полтавської області від 06 травня
2024 року скасовано.
Подання начальника Миргородського відділу Державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Карпенка Р. В. про надання дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку залишено без розгляду.
Роз'яснено державному виконавцю право подати позов на загальних підставах.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що реєстрація права власності на нерухоме майно за іншою особою та чинне іпотечне обтяження квартири свідчить про наявність спору про право щодо такого об'єкту нерухомості, що є підставою для залишення подання державного виконавця без розгляду. Суд послався на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у грудні 2024 року, представник ОСОБА_1 - адвокат Павлюк І. О., посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким подання про надання дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно боржника задовольнити у повному обсязі.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвокат Павлюка І. О., мотивована тим, що судами неправильно застосовано положення Закону України «Про виконавче провадження» та висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 2-591/11 (провадження № 14-31цс21), які не підлягали застосуванню до спірних правовідносин, що призвело до неможливості забезпечення державним виконавцем виконання рішення, яке набрало законної сили, за яким він є стягувачем.
Вважає, що жодних прав ОСОБА_3 поданням державного виконавця не порушено, оскільки боржник ОСОБА_2 є одноосібним власником квартири, яку придбав у ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу ще у травні 2007 року, проте не зареєстрував свого права власності у встановленому законом порядку, уникаючи так виконання своїх зобов'язань за рахунок належного йому майна.
Відзиви на касаційну скаргу учасники процесу до суду не подали.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.
23 грудня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 05 травня 2025 року справу призначено до розгляду.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Павлюка І. О., підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно із частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення суду апеляційної інстанції вказаним вимогам закону не відповідає.
Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно із частинами першою, другою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Порядок звернення стягнення на нерухоме майно боржника визначено статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно із частиною першою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення, зокрема, на об'єкти нерухомого майна, здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якій фактично проживає боржник.
Відповідно до частини третьої статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі звернення стягнення, зокрема, на об'єкт нерухомого майна, виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з'ясування належності майна боржнику на праві власності/спеціальному майновому праві, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.
Згідно з абзацом 3 частини четвертої вказаної статті Закону у разі якщо право власності боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.
Відповідно до частин десятої, одинадцятої статті 440 ЦПК України питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця. Суд негайно розглядає подання державного виконавця, приватного виконавця без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця, приватного виконавця.
Отже, питання про звернення стягнення на майно боржника, що не зареєстроване у встановленому законом порядку, стосується тих випадків, коли боржник фактично є власником майна, володіє та користується таким нерухомим майном, але право власності на таке майно за ним не зареєстровано у встановленому законом порядку (див. пункт 119 постанови Верховного Суду від 20 вересня 2024 року у справі № 754/517/15-ц (провадження № 61-17856св23)).
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 2-591/11 (провадження № 14-31цс21), на який послався апеляційний суд, якщо під час розгляду подання виконавця або скарги в порядку розділу VI «Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)» ЦПК України суд дійде висновку про наявність спору про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає подання або скаргу без розгляду і роз'яснює заявнику, що він має право подати позов на загальних підставах.
Залишаючи без розгляду подання державного виконавця, суд апеляційної інстанції вважав, що у цьому випадку існує спір про право, оскільки квартира за адресою: АДРЕСА_1 , яку виконавець має намір реалізувати, зареєстрована за іншою особою - ОСОБА_3 , а також на неї накладена іпотечна заборона.
Проте, Верховний Суд не може погодитися з такими висновками апеляційного суду в частині існування спору про право.
Судом апеляційної інстанції було встановлено, що згідно з договором купівлі-продажу від 31 травня 2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Карнарук Н. В. та зареєстрованим в реєстрі за номером № 467, ОСОБА_3 (Продавець) продала, а ОСОБА_2 (Покупець) придбав квартиру за адресою: АДРЕСА_1 у буд А-8-9 , 2-х кімнатна, житловою площею - 32,6 кв. м, загальною площею - 71,1 кв. м.
Пунктом 2 вказаного Договору купівлі-продажу передбачено, що об'єкт продажу належить продавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Полтавської міської ради від 08 травня 2007 року, зареєстрованого у КП «ПБТІ «Інвентаризатор» в реєстрову книгу № 150 під реєстровим номером № 20403, реєстраційний номер в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно № 18781222.
Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно квартира за адресою: АДРЕСА_1, у буд А-8-9 , 2-х кімнатна, житловою площею - 32,6 кв. м, загальною площею - 71,1 кв. м зареєстрована на праві приватної власності (1/1 частина) за іншою особою - ОСОБА_3 , номер запису: 10403 в книзі: 150, підстава виникнення права власності: свідоцтво про право власності, НОМЕР_1 , 08 травня 2007 року, Управління житлово-комунального господарства.
Тобто, вказана квартира була придбана ОСОБА_2 у ОСОБА_3 ще у 2007 році, проте право власності на неї не зареєстровано ОСОБА_2 в установленому законом порядку.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 334 ЦК України (у редакції, чинній на час укладення вказаного правочину) право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.
Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
Даних про те, що між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 існує спір щодо вказаної квартири учасниками справи до суду надано не було.
Колегія суддів вважає, що апеляційним судом безпідставно зроблені висновки про наявність спору про право, що є підставою для залишення подання державного виконавця без розгляду, з посиланням на реєстрацію права власності на квартиру за іншою особою.
Саме для таких випадків й існує процесуальним механізм, передбачений статтею 440 ЦПК України, відповідно до якої питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.
Сама по собі реєстрація права власності на квартиру, після якої було укладено договір купівлі-продажу майна, без спору щодо права власності на цю квартиру, не може бути підставою для висновку про існування спору про право та залишення подання без розгляду.
Посилання апеляційного суду на постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 2-591/11 (провадження № 14-31цс21) є помилковими, оскільки фактичні обставини справ є різними. У цій справі Велика Палата Верховного Суду вказала про наявність спору про право між подружжям і необхідністю застосування норм СК України.
Для справи, яку переглядає Верховний Суд, обставини наведеної вище справи не є релевантними.
Враховуючи наведене, Верховний Суд вважає, що висновки апеляційного суду є помилковими.
При цьому, оскільки судом апеляційної інстанції не було переглянуто судове рішення суду першої інстанції по суті, тому Верховний Суд позбавлений можливості робити правові висновки по суті розгляду подання державного виконавця, а тому справу слід направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до частини третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 402, 406, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Павлюком Ігорем Олександровичем, задовольнити частково.
Постанову Полтавського апеляційного суду від 29 жовтня 2024 року скасувати та передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець