26 травня 2025 року
м. Київ
справа № 947/4176/24
провадження № 61-3351 ск25
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
розглянув касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 червня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 25 лютого 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області, про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 1991 рік,
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - ГУ ДМС України в Одеській області) про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 1991 рік.
Заява обгрунтована тим, що вказаний факт заявнику треба встановити з метою оформлення паспорта громадянина України.
ОСОБА_1 вказує, що з моменту народження з ІНФОРМАЦІЯ_1 проживала у м. Севастополь, про що є відповідний актовий запис № 3594, складений 03 жовтня 1978 року відділом реєстрації актів цивільного стану Ленінського районного управління юстиції у м. Севастополі.
У 1993 році здобула неповну загальну середню освіту в загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 37 м. Севастополя, а в 1997 році закінчила Севастопольський будівельний технікум.
Після реєстрації шлюбу з громадянином ОСОБА_2 , у зв'язку зі зміною прізвища з дошлюбного на ОСОБА_1 отримала паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Гагарінським РВ УМВС України у м. Севастополь 03 липня 1997 року.
Однак, у зв'язку зі зміною місця проживання - росія, здала вказаний паспорт до відділу віз та реєстрації, про що є відмітка на сторінці 4 паспорта громадянина України для виїзду закордон, строк дії якого закінчився 03 жовтня 2010 року.
Зазначає, що весь час до реєстрації шлюбу проживала на території України разом зі своїми батьками, отримувала середню та спеціальну освіту, починала свій трудовий стаж.
З початку 2023 року ОСОБА_1 вирішила повернутися до України, однак звертаючись до відповідних органів щодо сприяння отримання паспорта громадянина України та паспорта громадянина України для виїзду закордон, їй фактично було відмовлено.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 04 червня 2024 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 25 лютого 2025 року, заяву ОСОБА_1 задоволено.
Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на території України станом на 1991 рік, у тому числі станом на 24 серпня та 13 листопада 1991 року.
10 березня 2025 року Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області подало до Верховного Суду через засоби поштового зв'язку касаційну скаргу на вказані судові рішення (надійшла до суду 17 березня 2025 року), у якій просить їх скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні заяви.
На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 03 квітня 2025 року про залишення касаційної скарги без руху, заявник надав докази сплати судового збору.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування положень статті 344 ЦК України без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 757/44694/17-ц, від 08 квітня 2020 року у справі № 654/3462/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд визнає її необґрунтованою, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).
Тлумачення статті 315 ЦПК України дає підстави для висновку, що перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, є невичерпним і в судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. При цьому не виключається встановлення факту постійного проживання на території України. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22 серпня 2018 року в справі № 363/214/17-ц (провадження № 61-15154св18).
Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону.
Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав.
Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2 - з 13 листопада 1991 року (частина друга статті 3 Закону України «Про громадянство України»).
Юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України особи, дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або набрання чинності Законом України від 08 жовтня 1991 року № 1636-ХІІ «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року).
Підстави встановлення громадянства України встановлені статтею 8 Закону України «Про громадянство України».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі №320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зазначено, що «у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів».
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 161/9609/22 (провадження № 61-12995сво22) зазначено, якщо метою особи, яка звертається до суду для встановлення юридичного факту, є встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України «Про громадянство України», предметом судового розгляду може бути заява такої особи про встановлення факту її проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року або станом на 13 листопада 1991 року.
У разі коли метою особи, яка звертається до суду для встановлення юридичного факту, є оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням, предметом судового розгляду може бути заява такої особи про встановлення факту її проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2021 року у справі № 523/14707/19 (провадження № 61-16116св20) зазначено, що при встановленні факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року між сторонами відсутній спір про право.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 522/20494/18 (провадження № 61-6498св20), від 24 березня 2021 року у справі № 521/6094/19 (провадження № 61-15297св20).
Судами встановлено, що мати заявниці ОСОБА_4 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Севастополь, що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 .
У 1998 році ОСОБА_4 отримала паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 .
ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Севастополь, актовий запис № 3594.
У 1993 році закінчила загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів № 37 м. Севастополя, про що свідчить копія свідоцтва про неповну загальну середню освіту серії НОМЕР_4 , разом з додатком до свідоцтва, виданого 12 червня 1993 року.
У 1997 році закінчила Севастопольський будівельний технікум, про що свідчить копія диплома молодшого спеціаліста НОМЕР_5 з додатком до диплома.
Після реєстрації шлюбу з громадянином ОСОБА_2 , ОСОБА_1 змінила прізвище на ОСОБА_1 та отримала паспорт громадянина України для виїзду закордон № НОМЕР_6 від 03 жовтня 2000 року.
Відповідно до адресного листка вибуття від 29 вересня 2000 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка м. Севастополя, яка була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , прибула до росії, м. Санкт-Петербург на постійне місце проживання.
У 2023 році заявниця звернулася до Державної міграційної служби України щодо оформлення паспорта громадянина України за межами України.
Листом Державної міграційної служби України від 29 грудня 2023 року № Б-10486-23/16.1/5406-23 повідомлено, що за наявною в ДМС інформацією відомостей щодо оформлення на ім'я ОСОБА_1 паспорта громадянина України для виїзду за кордон (за поданими у заяві персональними данини) не встановлено.
Відповідно до відповіді Міністерства закордонних справ України від 25 жовтня 2023 року № 71/19-091-127683 оскільки ОСОБА_1 не було надано документів, які б підтверджували особу та громадянство України (відповідно до вимог пп.3 п.17 Порядку оформлення та видачі посвідчення особи на повернення в Україну затвердженого постановою КМУ від 05 квітня 2017 року № 285) Консульством було проведено комплекс заходів, передбачених законодавством для встановлення особи та перевірки належності до громадянства України. Зокрема, Консульство України в Анталії надіслано запит до Державної міграційної служби для перевірки картотеки виданих паспортів та ураховуючи, що останній закордонний паспорт ОСОБА_1 був оформлений на території, що тимчасово окупована російською федерацією, провести вичерпні перевірки ДМС не вдалося, підтвердження громадянства чи витяг з особової картки для встановлення особи не було надано, у ЗДУ відсутні підстави для документування паспортом громадянина України для виїзду закордон.
Листом від 29 грудня 2023 року №4/5146 Міністерство освіти і науки України щодо отримання документа про вищу освіту, здобуту громадянкою ОСОБА_1 у Севастопольському будівельному технікумі повідомило, що в Міністерстві освіти і науки України не зберігаються документи (копії документів) особових справ, у тому числі свідоцтво про здобуття базової середньої освіти, свідоцтво про здобуття повної загальної середньої освіти, дипломи (копії дипломів), інші документи здобувачів освіти. Особові справи (архівні документи) здобувачів загальної середньої, вищої освіти, у тому числі копії документів про освіту, знаходяться у закладі освіти, що видав документ про освіту.
Міністерство освіти і науки України зазначило, що загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 37 м. Севастополя та державний вищий навчальний заклад «Севастопольський будівельний коледж» (попередня назва - Севастопольський будівельний технікум) розташовані на тимчасово окупованій території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.
Також, відповідно до відповіді Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній РК та місті Севастополі № 2337/6/21-22-12-02-04 від 19 грудня 2023 року на адвокатський запит було проінформовано, що згідно з отриманими відомостями з державного реєстру фізичних осіб-платників податків, фізична особа з реєстраційними даними: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 або ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в Державному реєстрі не зареєстрована.
Таким чином, задовольняючи заяву ОСОБА_1 , суди обґрунтовано виходили з того, що ОСОБА_1 належними доказами підтвердила факт свого постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 654/3462/17, від 08 квітня 2020 року у справі № 757/44694/17-ц, оскільки за обставинами цієї справи про перегляд якої подано касаційну скаргу, ОСОБА_1 зверталася до Державної міграційної служби України за межами України щодо оформлення паспорта громадянина України, однак листом від 29 грудня 2023 року № Б-10486-23/16.1/5406-23 їй фактично було відмовлено.
Отже, не заслуговують на увагу доводи заявника про те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених зокрема, у постанові Верховного Суду від 31 липня 2024 року у справі № 521/10376/20.
Касаційна скарга не містить посилання на інші підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
На підставі викладеного Верховний Суд дійшов висновку про наявність передбачених пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України підстав для визнання касаційної скарги ОСОБА_1 необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїх постановах висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків.
Слід звернути увагу, що Верховним Судом відмовлено у відкритті касаційного провадження у подібних справах, зокрема, ухвалами від 20 травня 2024 року у справі № 522/11919/19, від 06 травня 2024 року у справі № 175/2004/23, від 17 квітня 2024 року у справі № 947/15689/21, від 30 січня 2024 року у справі № 494/706/22, від 26 грудня 2024 року у справі № 522/17246/23, від 06 травня 2025 року у справі № 947/38571/20.
Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 червня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 25 лютого 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області, про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 1991 рік.
Додані до скарги матеріали повернути заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара