21 травня 2025 року
м. Київ
справа № 953/9454/23
провадження № 61-16037св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого- Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,
відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,
третя особа - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лиски Павла Олександровича на рішення Київського районного суду м. Харкова від 28 серпня 2024 року і додаткове рішення Київського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2024 року, ухвалені у складі судді Колесник С. А., та постанову Харківського апеляційного суду від 19 листопада 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Маміної О. В., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей із батьком.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 27 січня 2007 року між ним та відповідачкою зареєстрований шлюб, який розірваний рішенням Київського районного суду м. Харкова від 02 лютого 2023 року(справа № 953/3792/22).
У шлюбі у них народилися двоє синів: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вказував на те, що вони не дійшли згоди щодо визначення місця проживання дітей. Враховуючи виниклі конфліктні ситуації, добровільне погодження ними місця проживання дітей неможливе, не дивлячись на висловлену позицію дітей.
Зазначав, що сини під час сумісного проживання були ближче до нього та після припинення шлюбно-сімейних відносин більшу частину часу проживали з ним за власним бажанням та за власною волею, виражаючи повну згоду на проживання з батьком.
Позивач зазначав, що під час сумісного проживання та надалі окремого, саме він, батько, займався освітнім процесом дітей, приділяючи цьому належну увагу, оздоровленням та лікуванням дітей.
Натомість відповідачка не приділяла належної уваги розвитку, навчанню, лікуванню дітей, завдаючи цим прямої шкоди вихованню дітей.
На відміну від нього, відповідачка не має достатнього та стабільного доходу для матеріального забезпечення синів, оскільки остання влаштувалась на роботу до перукарні на посаду перукаря (жіночий майстер), отримуючи за зміну приблизно 200,00 грн, та працює три рази на тиждень.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив суд визначити місце проживання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із батьком за адресою: АДРЕСА_1 .
У листопаді 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом, в якому просила визначити місце проживання дітей разом із нею, матір'ю.
Зустрічна позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що після розірвання шлюбу між нею та ОСОБА_1 їхні сини проживали разом із нею, однак надалі діти поступово почали мешкати з батьком.
Зазначала, що за час проживання синів із батьком, їй зателефонували зі школи та повідомили, що діти не відвідують заняття, однак вона позбавлена можливості слідкувати за відвідуванням занять дітьми та контролювати навчальний процес,враховуючи те, що сини проживають з батьком. Водночас вона не може вплинути на безвідповідальну поведінку ОСОБА_1 , тим самим не може забезпечити належним чином фізичний, розумовий, духовний, моральний та соціальний розвиток своїх синів.
Вважала, що визначення місця проживання дітей з матір'ю відповідатиме найкращим інтересам дітей.
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 08 травня 2024 року прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 та об'єднано в одне провадження з позовом ОСОБА_1 .
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Харкова віл 28 серпня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.
Визначено місце проживання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком ОСОБА_1 .
Визначено місце проживання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , почергово з кожним з батьків, у такому порядку: два тижні з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ; два тижні з матір'ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 .
Двотижневий період проживання ОСОБА_4 з кожним з батьків починається з 14:00 год неділі та завершується через два тижні о 14.00 год неділі.
Перші два тижні, починаючи з 01 вересня 2024 року, ОСОБА_4 проживає з батьком.
По завершенні двох тижнів, протягом яких ОСОБА_4 проживав з батьком чи матір'ю, той з батьків, з ким він проживав, зобов'язаний супроводити (привезти) ОСОБА_4 до місця проживання іншого з батьків та передати під фізичну опіку іншого з батьків.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відмовлено.
Судове рішення мотивоване тим, що діти тривалий час не мають належних контактів з матір'ю, певний проміжок часу проживають з батьком, і саме під впливом цих обставин висловили бажання не змінювати місце проживання.
Суд першої інстанції врахував, що станом на дату ухвалення судового рішення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є неповнолітнім та він самостійно може обирати з ким із батьків він буде проживати. Під час розгляду справи ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виявляв бажання проживати з батьком, а тому суд позбавлений можливості застосувати спільну фізичну опіку щодо неповнолітнього ОСОБА_3 .
Визначаючи місце проживання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , почергово з кожним з батьків, суд першої інстанції виходив із того, що не дивлячись на те, що дитина тривалий час проживає з батьком, має відповідні соціальні контакти за місцем проживання батька та виявляє, можливо, в деякій мірі більшу прихильність до батька, однак, вочевидь потребує і материнської турботи та безумовної любові, яка має позитивно впливати на розвиток дитини. Враховуючи, що батьки дитини проживають в одному місті, висловлюють бажання в однаковій мірі піклуватися про свого малолітнього сина, кожен з них створив належні умови для проживання дитини, застосування моделі спільної фізичної опіки батьків щодо дитини у зазначених обставинах сприятиме співпраці батьків та забезпечить належне виховання та задоволення потреб дитини. Доказів, які б свідчили про неможливість відновлення та підтримання належного емоційного контакту між матір'ю та дитиною або шкідливість таких контактів для дитини, не здобуто.
Додатковим рішенням Київського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2024 року клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Лиски П. О. про вирішення питання щодо розподілу судових витрат у справі задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн та витрати, пов'язані з розглядом справи, в розмірі 130,00 грн.
У задоволенні решти вимог відмовлено.
Ухвалюючи додаткове рішення у справі, суд першої інстанції розподілив понесені сторонами судові витрати з урахуванням критеріїв пропорційності щодо задоволених позовних/зустрічних вимог, складності справи, співмірності з наданими адвокатом обсягом послуг, а також критеріїв реальності витрат та розумності їхнього розміру.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 19 листопада 2024 року апеляційні скарги ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 28 серпня 2024 року та додаткове рішення Київського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2024 року залишено без змін.
Ухвалюючи постанову про залишення без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився з висновками районного суду, що кожен з батьків має право і обов'язок виховувати дітей, кожен з батьків висловив бажання піклуватися про свого малолітнього сина, вони проживають в одному місті, кожен з них створив належні умови для проживання дитини, тому суд вважав, що з урахуванням найкращих інтересів дитини, яка потребує застосування моделі спільної фізичної опіки батьків щодо дитини у зазначених обставинах сприятиме співпраці батьків та забезпечить належне виховання та задоволення потреб дитини.
Залишаючи без змін додаткове рішення Київського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2024 року, суд апеляційної інстанції погодився з аргументами суду першої інстанції щодо розподілу судових витрат з урахуванням критеріїв пропорційності, складності справи, співмірності з обсягом наданих послуг, реальності витрат та розумності їх розміру.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У листопада 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Лиска П. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення в частині визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо малолітньої дитини ОСОБА_4 у повному обсязі, а також додаткове рішення суду першої інстанції і у відповідній частині постанову апеляційного суду.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом із батьком.
Матеріали справи не містять висновку органу опіки та піклування про визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , почергово з кожним з батьків.
Апеляційний суд допустив порушення процесуального права, приєднавши до матеріалів справи акт обстеження житлових умов ОСОБА_2 та інших документів.
ОСОБА_2 не надала суду доказів наявності у неї заробітку.
Суди попередніх інстанцій не врахували інтереси ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зокрема, суди не врахували, що у дитини з моменту переїзду до батька (більше року як проживає з ним та старшим братом) склався свій побут: наявна житлова кімната, стіл, комп'ютер, шафа для одягу тощо. Не врахувалиприв'язаність до району. Раніше проживав за адресою: АДРЕСА_3 , а зараз: АДРЕСА_4 (фактично це один район в безпосередній близькості один до одного). Цей район для дитини наразі є зрозумілим, доступним, звичним. Ходить до басейну «Волна», спілкується з друзями. Районом місця проживання матері є Салтівка, район ТРЦ «Україна», що є незнайомим та віддаленим від району селище Жуковського. Там немає ані друзів, ані спортивних секцій, ані знайомих. Відстань між квартирами складає більше 10 км. Проживання разом зі своїм старшим братом - ОСОБА_5 , який допомагав та допомагає з навчанням, є прикладом для молодшого ОСОБА_6 , діти товаришують, мають спільних друзів, інтереси, хобі. Батько, який працює з дому, може повноцінно приділити час дитині, дати відповідь на всі її запитання, перевірити готовність до навчання, проконтролювати режим, відвідуваність уроків (онлайн навчання). Допомога бабусі (матері ОСОБА_1 ), яка проживає неподалік ( АДРЕСА_5 ), та спілкування з нею.
У ОСОБА_2 є однокімнатна квартира без ремонту (в ній станом на дату розгляду справи в суді першої інстанції вівся ремонт, про що зазначала особисто ОСОБА_2 ). На момент розгляду справи в суді апеляційної інстанції зазначено про проведений ремонт, проте оцінити його не вдається можливим, бо є лише одна фраза про це в акті обстеження житлових умов вже у листопаді 2024 року (за декілька днів до розгляду апеляційної скарги). Немає доказів того, що у дитини є спальне ліжко, стіл, комп'ютер, шафа для одягу тощо. Тобто матір не створила для дитини умови для проживання та навчання.
Крім того, суди не перевірили, чи не матиме саме почергова зміна місця проживання негативного впливу на стан дитини.
Суди не врахували думку ОСОБА_6 , яку він висловив у суді, а саме про його бажання проживати з батьком, а також не дослідили роз'єднання братів, які проживають разом все життя, враховуючи те, що старший син сторін виявив бажання проживати саме з батьком.
Суди фактично вийшли за межі позовних вимог, оскільки сторонами не порушувалось питання про можливість та доцільність застосування моделі спільної фізичної опіки над дитиною (почергового проживання з кожним із батьків за відповідним графіком).
Визначене судом місце проживання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , почергово з кожним з батьків, призведе до нового спору щодо способу утримання, розміру витрат на дитину.
Крім того, у зустрічній позовній заяві ОСОБА_2 виклала завідомо неправдиву інформацію, зокрема, щодо причин розірвання шлюбу, знущання над нею, перебування дітей на її утриманні, ухилення ОСОБА_1 від мобілізації тощо.
Крім того, ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції безпідставно та самоправно зменшив розмір витрат на професійну правничу допомогу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та у постановах Верховного Суду від 25 січня 2018 року у справі № 537/5119/15-ц (провадження № 61-1229св18), від 03 травня 2018 року у справі № 607/1091/16-ц (провадження № 61-13272св18), від 07 грудня 2108 року у справі № 922/749/18, від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18), від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18, від 06 червня 2019 року у справі № 495/2106/17 (провадження № 61-592св19), від 17 вересня 2020 року у справі № 735/845/17 (провадження № 51-8746км18), від 28 вересня 2022 року у справі № 686/18140/21 (провадження № 61-6611св22), від 17 травня 2023 року у справі № 351/611/21 (провадження № 61-990св23).
Судові рішення в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не оскаржуються, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядаються.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
У лютому 2025 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
27 січня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб, який розірваний рішенням Київського районного суду м. Харкова від 02 лютого 2023 року у справі № 953/3792/22.
У шлюбі у сторін народилися двоє синів: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Сини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , тривалий час проживають з батьком ОСОБА_1 .
Згідно з висновком Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради від 20 травня 2024 року № 219 Департамент розглянув питання щодо доцільності визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 . Враховуючи рекомендації комісії, надані документи, неможливість з'ясування думки дитини зі спірного питання, керуючись статтями 19, 160 , 161, 171 СК України, Департамент, як представник органу опіки та піклування, не може визначити з ким із батьків доцільно визначити місце проживання дитини, але повідомляє, що ОСОБА_1 створив належні умови для приживання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до висновку Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради від 27 травня 2024 року № 227 Департамент розглянув питання щодо доцільності визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір'ю ОСОБА_2 . Враховуючи рекомендації комісії, надані документи, неможливість з'ясувати думку дитини зі спірного питання, відсутність самостійного доходу у матері дитини, керуючись статтями 19, 160, 161, 171 СК України, Департамент, як представник органу опіки та піклування, вважає за недоцільне визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір'ю ОСОБА_2 .
У вказаних висновках зазначено, що малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешкає разом із батьком за адресою: АДРЕСА_1 , де для дитини створені належні умови для проживання та розвитку (акт обстеження умов проживання від 29 вересня 2023 року).
ОСОБА_2 мешкає за адресою: АДРЕСА_6 , де для дитини створені належні умови для проживання та розвитку (акт обстеження умов проживання від 20 лютого 2024 року).
ОСОБА_1 матеріально забезпечений, на обліку в наркологічному та психоневралогічному диспансері не перебуває, сплачує за навчання дитини в Харківському приватному навчально- виховному комплексі «Гімназія ОЧАГ».
ОСОБА_2 на обліку в наркологічному та психоневралогічному диспансері не перебуває, офіційно не працевлаштована, інформацію щодо самостійного доходу суду не надала.
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , був на співбесіді в Департаменті служб у справах дітей, але з'ясувати думку дитини, з ким із батьків він бажає мешкати, не представилось можливим, оскільки дитина замкнута, не відповідає на запитання, не висловлювала свою думку.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Лиски П. О. підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам судові рішення в оскаржуваній частині не відповідають.
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 Сімейного кодексу України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
Суд - це фактично останній інструмент, який підлягає використанню при вирішенні сімейних спорів, коли спір неможливо вирішити іншим шляхом.
Водночас розлучення має відбутися таким чином, щоб батько і матір як і раніше співпрацювали при виконанні батьківських обов'язків.
Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи, згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об'єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах (постанова Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20).
Під час вирішення спору щодо місця проживання дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки стосовно дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: (а) погляди дитини; (б) індивідуальність дитини; (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин; (г) піклування; захист і безпека дитини; (ґ) вразливе положення; (д) право дитини на здоров'я; (е) право дитини на освіту (постанова Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19).
Також підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів; (5) бажання дитини.
Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
У справі, що переглядається, спір між сторонами виник з приводу визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_6 , батьки якого не можуть дійти згоди щодо вирішення цього питання у позасудовому порядку.
Суди встановили, що як батько, так і мати дітей належним чином ставляться до виконання батьківських обов'язків, висловлюють в однаковій мірі бажання піклуватися про розвиток малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , обидва позитивно характеризуються,проживають в одному місті (м. Харків).
Обставин, які б унеможливлювали проживання дитини з батьком чи з матір'ю, у цій справі не встановлено.
За таких обставин, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, застосувавши висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 26 жовтня 2022 року у справі № 750/9620/20, від 04 жовтня 2023 року у справі № 208/4667/20, від 14 грудня 2022 року у справі № 742/2571/21, від 10 січня 2024 року у справі № 183/3958/20, дійшов висновку про те, що найкращим інтересам дитини відповідатиме його почергове проживання з кожним із батьків (спільна опіка).
У касаційній скарзі заявник посилається на порушення принципу диспозитивності, так як суди вийшли за межі позовних вимог, оскільки сторони не зверталися до суду з вимогою про застосування моделі спільної фізичної опіки над дитиною (почергового проживання з кожним із батьків за відповідним графіком).
Перевіряючи зазначені доводи заявника, Верховний Суд виходить із такого.
У пункті 67 Загального коментаря № 14 від 29 травня 2013 року Комітет ООН з прав дитини зазначив, що в інтересах дитини доцільно виходити зі спільної батьківської відповідальності. Приймаючи рішення в інтересах дитини, суддя має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками.
У Резолюції «Рівність і спільна батьківська відповідальність: роль батька» від 02 жовтня 2015 року № 2079 Парламентська Асамблея Ради Європи підкреслила необхідність поваги органів влади держав-членів до права батьків нести спільну відповідальність, забезпечивши, щоб сімейне право передбачало у разі роздільного проживання батьків або розірвання шлюбу можливість спільної опіки над дітьми в їх найкращих інтересах на основі взаємної згоди між батьками (пункт 2).
Крім того, Парламентська Асамблея Ради Європи звернула увагу, що розвиток спільної батьківської відповідальності допомагає подолати гендерні стереотипи щодо ролей, які нібито призначаються жінкам і чоловікам у сім'ї, і є очевидним відображенням соціологічних змін, які відбулися за останні п'ятдесят років в організації приватної та сімейної сфер (пункт 4).
Спільне батьківство слід сприймати як координацію між дорослими у їхніх батьківських ролях і здатність підтримувати та допомагати один одному, воно сприяє покращенню співпраці між батьками та зменшенню ризику потенційних суперечок, оскільки така модель вільна від тягаря переможець-переможений.
Водночас труднощі, пов'язані із спільною опікою, належать до початкового періоду адаптації, і завдяки тривалому контакту батьків ці труднощі поступово зникають. Спільна фізична опіка сприяє відкритому спілкуванню між батьками, мінімізації конфліктів та розчарувань, приносить користь стосункам матір-дитина і батько-дитина.
З урахуванням вищезазначеного, при вирішенні спору між розлученими батьками про визначення місця проживання дитини суд з урахуванням обставин справи має право розглянути питання щодо визначення місця проживання дитини з одним із батьків із забезпеченням контакту дитини з іншим з батьків чи застосування спільної фізичної опіки з почерговим проживанням дитини у помешканні кожного з батьків за відповідним графіком. У постановах від 26 жовтня 2022 року у справі № 750/9620/20, від 04 жовтня 2023 року у справі № 208/4667/20, від 14 грудня 2022 року у справі № 742/2571/21, від 10 січня 2024 року у справі № 183/3958/20 Верховний Суд звертав увагу на можливість застосування судами моделі спільної фізичної опіки батьків над дитиною й зазначав необхідні умови для цього, якими, по суті, є згода батьків дитини.
У справі, що переглядається, сторони не зверталися з позовними вимогами про застосування моделі спільної фізичної опіки над дитиною (почергового проживання з кожним із батьків за відповідним графіком).
Верховний Суд вважає висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про застосування моделі спільної фізичної опіки над дитиною (почергового проживання з кожним із батьків за відповідним графіком) у цій справі передчасним, оскільки під час вирішення питання щодо можливості встановлення спільної фізичної опіки, суди, окрім загальних обставин, мають також враховувати: бажання кожного з батьків, щоб дитина проживала разом із ним, згоду на участь у її вихованні та піклуванні; наявність у обох батьків сталих відносин з дитиною та бажання останньої спілкуватися з обома батьками; відсутність обставин, зазначених у частині другій статті 161 СК України, а також інших обставин, що можуть становити загрозу інтересам дитини; наявність у кожного з батьків часу та можливості, що дозволяє належним чином опікуватися дитиною; місце проживання кожного з батьків, що знаходиться не далеко від звичайного місця проживання дитини (сформованих місць життєвих інтересів дитини) тощо (див.: постанову Верховного Суду від 16 лютого 2024 року у справі № 465/6496/19).
Суди попередніх інстанцій не з'ясували, зокрема бажання кожного з батьків, щоб дитина проживала почергово разом із кожним з батьків, наявність у кожного з батьків часу та можливостей, у тому числі фінансової, що дозволяє належним чином опікуватися дитиною.
Зробивши висновок про те, що застосування спільної фізичної опіки над дитиною відповідатиме її найкращим інтересам, суд не звернув уваги на те, що ані позивач, ані відповідачка не надали належних доказів на підтвердження чи спростування можливості та доцільності почергового проживання дитини з обома батьками, зокрема висновків відповідних фахівців, а отже не перевірив, чи не матиме почергова зміна місця проживання негативного впливу на стан дитини.
Орган опіки та піклування також не висвітлив у своєму висновку вказані особливості, не розглядав можливість і доцільність застосування спільної фізичної опіки щодо дитини.
За таких обставин, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для застосування моделі спільної фізичної опіки над дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що ОСОБА_1 оспорює судові рішення в частині вирішення як його первісного позову, так і зустрічного позову ОСОБА_2 щодо визначення місця проживання дитини ОСОБА_4 , наводячи підстави незаконності судових рішень, у тому числі щодо розгляду зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 .
З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення спору, не встановлено, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові рішення в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 та зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
Додаткове рішення суду, ухвалене у порядку статті 270 ЦПК України, є невід'ємною частиною основного рішення у справі по суті спору, та не може існувати окремо від нього. У разі скасування рішення суду першої інстанції ухвалене додаткове рішення цього ж суду втрачає силу.
Враховуючи те, що рішення Київського районного суду м. Харкова від 28 серпня 2024 року підлягає скасуванню, тому додаткове рішення Київського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2024 року втрачає силу, у зв'язку з чим це додаткове рішення також підлягає скасуванню (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22)).
Оскільки Верховний Суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, а передає справу на новий розгляд, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лиски Павла Олександровича задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 28 серпня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 19 листопада 2024 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 та зустрічних позовних вимогОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
В частині позовних вимог про визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рішення Київського районного суду м. Харкова від 28 серпня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 19 листопада 2024 року залишити без змін.
Додаткове рішення Київського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 19 листопада 2024 року в частині перегляду додаткового рішення скасувати.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець