Справа № 490/1075/25
Провадження № 2/489/1604/25
Іменем України
28 травня 2025 року м. Миколаїв
Інгульський районний суд міста Миколаєва у складі:
головуючого судді Микульшиної Г.А.,
із секретарем судового засідання Тищенко Д.О.,
за участі:
позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Миколаєва в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області про скасування арешту майна,
встановив:
У лютому 2025 року позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила скасувати заборону (арешт) з квартири АДРЕСА_1 , що був накладений на підставі листа № 5221 Відділу внутрішніх справ Миколаївської області Центрального РВВС, зареєстрований Першою миколаївською державною нотаріальною конторою 27.07.2006, реєстраційний номер обтяження № 3523686.
Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що їй на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується копією виписки із рішення Виконкому Миколаївської міської ради народних депутатів № 93 від 23.03.1990, копією свідоцтва про право особистої приватної власності від 16.10.1991.
Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 08.07.1989 вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 .
Між тим позивачем виявлено, що її квартира перебуває під арештом, який накладений на підставі листа № 5221 Відділу внутрішніх справ Миколаївської області Центрального РВВС та зареєстрований Першою миколаївською державною нотаріальною конторою 27.07.2006, реєстраційний номер обтяження № 3523686. При цьому з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що таке обтяження встановлено щодо власника - ОСОБА_2 , який ніколи не був власником квартири АДРЕСА_1 .
Із відповіді Центрального районного суду м. Миколаєва встановлено, що в архіві суду не значиться судової справи, в якій учасником процесу є ОСОБА_2 . З відповіді Першої миколаївської державної нотаріальної контори вбачається, що остання була лише реєстратором обтяження та може зняти арешт за рішенням суду.
На запит до відповідача щодо законності арешту позивач відповіді не отримала. Проте отримала відповідь, згідно якої щодо самої позивачки та її чоловіка станом на 27.12.2024 кримінальних проваджень не існує.
Посилаючись на викладене та непорушність права власності, передбачену ст. 321 ЦК України, неможливість зняття арештів в позасудовому порядку, позивач просить задовольнити позов.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 17.02.2025 матеріали справи передано Ленінському районному суду м. Миколаєва за підсудністю.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 10.03.2025 відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи та призначено її розгляд судовому засіданні.
25.03.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого він просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що вирішення питання про скасування арешту на квартиру підлягає вирішенню не за правилами цивільного судочинства, а також наголошує, що позивач не довела, що є власницею квартири АДРЕСА_1 .
В судовому засіданні позивач заявлені вимоги підтримала, просила позов задовольнити.
Представник відповідача у судове засіданні не з'явився, належним чином повідомлений про розгляд справи, у відзиві просив розглядати справу за його відсутності.
Заслухавши пояснення позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, та встановивши фактичні обставини справи, суд дійшов наступного.
Із матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується копією виписки із рішення Виконкому Миколаївської міської ради народних депутатів № 93 від 23.03.1990, копією свідоцтва про право особистої приватної власності від 16.10.1991. Заслухавши пояснення позивача та оглянувши у судовому засіданні оригінал вказаного свідоцтва та рішення ВК ММР судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 на праві особистої приватної власності як такій, що сплатила за неї як член кооперативу - ЖБК «Україна».
Згідно інформації з реєстру речових прав на нерухоме майно від 26.05.2025 станом на час розгляду справи відомості щодо позивача як власника вказаної квартири дійсно містяться в реєстрі з 16.05.2025 та внесені на підставі свідоцтва про право власності від 16.10.1991 б/н, виданого виконкомом Ленінської районної ради народних депутатів.
Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 08.07.1989 ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вказана квартира перебуває під арештом, який накладений на підставі листа № 5221 Відділу внутрішніх справ Миколаївської області Центрального РВВС та зареєстрований Першою миколаївською державною нотаріальною конторою 27.07.2006, реєстраційний номер обтяження № 3523686. При цьому з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що таке обтяження встановлено щодо власника - ОСОБА_2 , який ніколи не був власником квартири АДРЕСА_1 (а.с.11).
Із відповіді Центрального районного суду м. Миколаєва вбачається, що в архіві суду не значиться судової справи, в якій учасником процесу є ОСОБА_2 (а.с.14).
Ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 29.10.2024 клопотання ОСОБА_1 про скасування арешту з квартири АДРЕСА_1 залишено без розгляду та повернуто заявниці, оскільки до нього не додана ухвала про накладення арешту, не зазначено номер кримінального провадження, прізвище слідчого (а.с.16).
З відповіді Першої миколаївської державної нотаріальної контори вбачається, що остання була лише реєстратором обтяження та може зняти арешт, зокрема, за рішенням суду (а.с.15).
На запит до відповідача щодо законності арешту позивач відповіді не отримала. Проте отримала відповідь, згідно якої щодо самої позивачки та її чоловіка станом на 27.12.2024 кримінальних проваджень не існує (а.с.20).
В судовому засіданні позивач пояснила, що у 1997 році до неї приходили працівники поліції з метою нібито обшуку її квартири, оскільки нібито існувало кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 , однак перед таким обшуком з'ясувалось, що останнє було відкрито щодо такої особи іншої дати та року народження, ніж чоловік позивача, тобто тезки чоловіка позивача. Працівники поліції або інших органів досудового розслідування пішли з квартири, не проводивши у ній обшук, вибачившись за помилку.
Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов'язує . Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Відповідно до ч. 6,7 цієї статті Держава не втручається у здійснення власником права власності ; діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст.126 КПК України 1960 року, чинного на час накладення арешту на квартиру позивача постановою слідчого, зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення завдань кримінального судочинства. Як було визначено в цій же статті, накладений на майно арешт мав бути скасований органом досудового слідства, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба. У разі закриття кримінальної справи постановою слідчого арешт майна згідно з частиною першою статті 214 КПК України 1960 року підлягав скасуванню на підставі цього ж процесуального рішення.
Правова природа арешту майна не змінилася і з прийняттям нині чинного КПК України 2012 року, норми якого більш докладно регламентують мету, підстави й порядок застосування та скасування цього заходу забезпечення кримінального провадження.
Зокрема, згідно зі статтею 170 КПК України 2012 року завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Арешт майна має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження.
Зі змісту частини третьої статті 174 КПК України 2012 року суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.
У постанові від 30.06.2020 по справі № 727/2878/19 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за Кримінально-процесуальним кодексом України (далі - КПК України 1960 року) та завершеного (вирок, постанова про закриття провадження) у порядку, передбаченому КПК України 1960 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц) або КПК України 2012 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 2-3392/11). Залежно від суб'єктного складу учасників цього спору його слід розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства.
Після припинення кримінальної процедури відповідне втручання у вигляді арешту майна фактично набуває свавільного характеру, й заінтересована особа правомірно розраховує на його припинення. Адже утвердження й забезпечення прав і свобод та надання людині ефективного засобу юридичного захисту від їх порушень з огляду на положення статті 3 Конституції України, статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року є головним обов'язком держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.
Водночас вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції.
З огляду на викладене, вирішення зазначеного питання судом у порядку цивільного судочинства не призведе до заміщення ним функцій суду кримінальної юрисдикції і не може завдати шкоди інтересам кримінального провадження. Відтак немає жодних підстав для висновку про те, що суд цивільної юрисдикції у справі за цим позовом не є судом, установленим законом.
За такого посилання відповідача у відзиві щодо порушення юрисдикції суду суд не приймає до уваги, оскільки такі є помилковими. Більш того, до відзиву не долучено будь-яких доказів, що свідчили б про законність та обґрунтованість арешту на квартиру, що належить позивачу з 16.10.1991 та ніколи не вибувала з її власності.
Враховуючи, що арешт майна обмежує законні права позивача на реалізацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , неможливість скасування даного обтяження в позасудовому порядку та оскільки позивач в інший спосіб, крім звернення до суду з позовом, захистити своє порушене право власності не може, суд вважає вимоги позову обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Оскільки позивач не просить відшкодувати їй судові витрати, тому з урахуванням диспозитивності цивільного судочинства, суд вважає за можливе не здійснювати розподіл судового збору відповідно до ст. 141 ЦПК та віднести судові витрати на рахунок позивача.
Керуючись статтями 12, 13, 259, 263- 265, 268 ЦПК України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області про скасування арешту майна задовольнити.
Скасувати заборону (арешт) з нерухомого майна - квартири за адресою: АДРЕСА_2 , накладений на підставі листа № 5221 від 22.07.1997 Відділу внутрішніх справ Миколаївської області Центрального РВВС, зареєстрований Першою миколаївською державною нотаріальною конторою 27.07.2006, реєстраційний номер обтяження № 3523686, припинивши обтяження на цю квартиру.
Судові витрати залишити за ОСОБА_1 .
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного тексту рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відомості про учасників справи:
позивач - ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , НОМЕР_2 ;
відповідач - Головне управління Національної поліції в Миколаївській області, місцезнаходження: м. Миколаїв, вул. Захисників Миколаєва, 5, ЄДРПОУ 40108735.
Повний текст судового рішення складено 28.05.2025.
Суддя Г.А. Микульшина