про відмову у відкритті касаційного провадження
28 травня 2025 року
м. Київ
справа №580/2540/24
адміністративне провадження № К/990/5959/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року
у справі №580/2540/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області
про визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити певні дії,
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, в якому просила:
- визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про відмову у призначенні пенсії від 10 січня 2024 року №232730023042;
- зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області призначити позивачу з 04 квітня 2024 року пенсію за віком на пільгових умовах за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, відповідно до пункту «а» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII).
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року скасовано рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2024 року і ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення від 10 січня 2024 року №232730023042 Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про відмову у призначенні пенсії.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04 січня 2024 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до пункту 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), з урахуванням висновків суду апеляційної інстанції.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат - Голубчик Ігор Володимирович, 26 січня 2025 року звернулася за допомогою електронної пошти з касаційною скаргою до Верховного Суду.
У заяві про поновлення строку адвокат Голубчик І.В. зазначав, що пропуск процесуального строку пов'язаний саме зі зверненням до суду апеляційної інстанції із заявою від 04 листопада 2024 року про виправлення описки, яка була вирішена ухвалою від 19 листопада 2024 року та із заявою від 18 листопада 2024 року про ухвалення додаткового судового рішення, яка була вирішена ухвалою від 19 листопада 2024 року. Скаржник також зазначає, що на запит адвоката Голубчика І.В. від 11 січня 2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області надано відповідь 16 січня 2025 року, щодо виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року у справі №580/2540/24, й повторно розглянуто заяву від 04 січня 2024 року, та прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Разом з тим, представник позивача зазначав, що вже звертався з касаційною скаргою в інтересах позивача до Верховного Суду, однак ухвалою від 12 лютого 2025 року таку скаргу було повернуто як таку, що подана без використання сервісу «Електронний суд», що в свою чергу, свідчить про використання представником позивача не передбаченого чинним процесуальним законодавством способу звернення до суду касаційної інстанції. При цьому, вдруге касаційна скаргу була подана ним 13 лютого 2025 року, що свідчить про реальний намір оскаржити рішення суду апеляційної інстанції.
Таким чином, представник позивача просив Верховний Суд визнати наведені підстави пропуску строку поважними та поновити строк на касаційне оскарження постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року.
Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху з мотивів її невідповідності вимогам статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки наведені в заяві про поновлення строку підстави визнані судом неповажними; статті 330 КАС України, у зв'язку з несплатою судового збору та встановлено заявнику десятиденний строк з дня отримання копії ухвали, протягом якого особа має право надати Суду обґрунтовану заяву про поновлення процесуального строку та документ про сплату судового збору у визначеному законом розмірі.
Відмовляючи у задоволенні заяви про поновлення строку суд касаційної інстанції виходив з того, що представником позивача не доведено поважність підстав пропуску строку з моменту закінчення передбаченого статтею 329 КАС України строк до моменту первинного звернення з касаційною скаргою.
Копія ухвали надійшла в особистий кабінет представника позивача - адвоката Голубчика І.В. через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» 05 березня 2025 року о 23:20.
10 березня 2025 року представником позивача направлено на адресу Суду заяву про усунення недоліків щодо сплати судового збору.
Перевіривши зарахування судового збору на рахунок Державної казначейської служби України, колегія суддів дійшла висновку, що недоліки касаційної скарги щодо сплати судового збору, усунуті позивачем належним чином.
Проте, станом на час постановлення даної ухвали, скаржником не були усунуті недоліки касаційної скарги щодо обґрунтування поважності підстав пропуску строку з моменту закінчення передбаченого статтею 329 КАС України строк до моменту первинного звернення з касаційною скаргою, оскільки із заявою про поновлення процесуального строку та/або клопотанням про продовження строку для усунення недоліків касаційної скарги позивач або його представник до Суду не звертався. Заява від 10 березня 2025 року таких мотивів також не містила.
Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2025 року продовжено строк для усунення недоліків касаційної скарги та встановлено десятиденний термін з моменту отримання копії ухвали.
Копія ухвали надійшла в особистий кабінет представника позивача - адвоката Голубчика І.В. через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» 16 квітня 2025 року о 12:09.
25 квітня 2025 року адвокат Голубчик І.В. звернувся до Суду із заявою про поновлення строку.
На обґрунтування поважності підстав пропуску строку представник позивача зазначав, що пропуск процесуального строку пов'язаний саме зі зверненням до суду апеляційної інстанції із заявою від 04 листопада 2024 року про виправлення описки, яка була вирішена ухвалою від 19 грудня 2024 року та із заявою від 15 листопада 2024 року про ухвалення додаткового судового рішення, яка була вирішена ухвалою від 19 грудня 2024 року. Скаржник також зазначає, що на запит адвоката Голубчика І.В. від 11 січня 2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області надано відповідь 16 січня 2025 року, щодо виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року у справі №580/2540/24, й повторно розглянуто заяву від 04 січня 2024 року, та прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Крім того, відповідно до трекінгу поштового відправлення лист Шостого апеляційного адміністративного суду із постановою від 04 листопада 2024 року був вручений 11 листопада 2024 року за довіреністю, проте з 26 лютого 2022 року по 14 грудня 2024 року позивачка перебувала в Республіці Польща й сама отримати листа у поштовому відділенні не могла, при цьому довіреності на отримання поштової кореспонденції, адресованої особисто їй, вона не надавала. Лише 19 грудня 2024 року позивачка прибула до міста Черкаси у зв'язку з важким передсмертним станом свого батька ОСОБА_2 (який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ) й відразу виїхала за межі міста до батьків де й перебувала до 08 січня 2025 року (день поховання батька), після чого й прибула до міста Черкаси. 09 січня 2025 року позивачка зв'язалась зі своїм адвокатом й поцікавилась станом розгляду своєї справи, а також звернулась у відділення поштового зв'язку «Укрпошта» з метою отримання листа Шостого апеляційного адміністративного суду із копією оскаржуваної постанови, який, як з'ясувалося на місці, був вручений за довіреністю 11 листопада 2024 року невідомій їй особі. У подальшому отримавши відповідь та консультацію про стан розгляду справи, позивачка погодила з адвокатом умови подальшого касаційного оскарження.
На підтвердження наведених доводів представником позивача подано копію паспорта громадянина України для виїду за кордон із відмітками про в'їзд та виїзд з Республіки Польща, роздруківку трекінгу поштового відправлення, а також свідоцтво про смерть ОСОБА_2 .
Інших обґрунтованих доводів, а також належних і допустимих доказів заява про поновлення строку не містить.
Перевіркою обґрунтованості наведених у заяві доводів колегія суддів дійшла висновку, що обставини пропуску строку, в сукупності, що пов'язані з відсутністю реальної можливості отримати копію оскаржуваної постанови у зв'язку з перебуванням за межами території України, зі смертю ОСОБА_2 , а також відсутністю можливості своєчасно звернутися до адвоката за наданням правової допомоги є обґрунтованими та такими, що підтверджуються належними і допустимими доказами.
Враховуючи викладене, а також положення вимог частини третьої статті 329 КАС України, згідно з якими строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, Суд вважає, що підстави пропуску скаржником строку на касаційне оскарження є поважними, у зв'язку з чим такий строк підлягає поновленню.
Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить із наступного.
Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини другої статті 12 КАС України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі, свідчить про те, що в даному випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
За правилами пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України. Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п'ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Скаржником наведено наступну підставу для касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності №580/2540/24, яка передбачена частинами четвертою і п'ятою статті 328 КАС України: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у справі №360/3611/20, та висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 01 вересня 2021 року у справі №178/1522/18, від 10 листопада 2021 року у справі №329/766/18, від 23 грудня 2021 року у справі №923/560/17.
Колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 листопада 2021 року у справі №360/3611/20, оскільки такий висновок ухвалений за відмінних із даною справо фактичних обставин, у різні періоди часу та з урахуванням різного законодавчого регулювання та його застосування, що в свою чергу не дозволяє аналогічно застосувати ті ж самі положення законодавства та відповідну правову позицію у справі, яка розглядається.
Так, у справі №360/3611/20 спірні правовідносини виникли внаслідок відмови пенсійного органу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до вимог пункту «б» статті 13 Закону №1788-XII та зарахування стажу шліфувальника, тоді як у справі №580/2540/24 спірні правовідносини виникли внаслідок відмови пенсійного органу у призначенні пенсії за віком на підставі пункту «а» частини першої статті 12 Закону №1788-XII.
Колегія суддів також вважає безпідставним посилання скаржника на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 01 вересня 2021 року у справі №178/1522/18, від 10 листопада 2021 року у справі №329/766/18, від 23 грудня 2021 року у справі №923/560/17, оскільки такі висновки сформовані за нормами господарського та цивільного процесуального законодавства, а отже не могли бути враховані судом апеляційної інстанції під час розгляду адміністративної справи №580/2540/24.
Суд наголошує, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, їхніх повноважень, об'єкта, предмета правового регулювання відносин, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їхньої подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
Разом з тим, обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Таким чином, з огляду на недостатнє обґрунтування скаржником у касаційній скарзі посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а також враховуючи, що наведені позивачем висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду сформовані за відмінних із даною справою фактичних обставин, у різні періоди часу та з урахуванням різного законодавчого регулювання та його застосування, колегія суддів вважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині вимог щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити пенсію за віком на пільгових умовах, суд апеляційної інстанції виходив з того, суд виконує виключно функцію правосуддя, тобто є органом судової гілки влади, і не має право перебирати на себе повноваження, виконання яких покладено на органи виконавчої влади, до якої відноситься відповідач, який і повинен вирішити питання щодо призначення чи відмови у призначенні пенсії позивачу, у зв'язку з чим відсутні підстави для зобов'язання відповідача призначити пенсію позивачу за віком на пільгових умовах.
У цілому мотиви суду апеляційної інстанції, якими він керувався, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову в частині, відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а.
Таким чином, Суд зазначає, що рішення судів першої і апеляційної інстанцій є законними, обґрунтованими та такими, що прийняті у відповідності до усталеної практики Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Станом на день винесення цієї ухвали, Верховний Суд від згаданого у постанові від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах із застосуванням виняткового механізму, закріпленого частиною першою статті 346 КАС України, не відступав і колегія суддів також не вважає за потрібне ініціювати питання про відступлення від зазначеного висновку.
Також, аналізом змісту касаційної скарги Судом з'ясовано, що скаржник взагалі не наводить виключних підстав касаційного оскарження відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України для справ незначної складності та які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Вказане виключає можливість здійснення касаційного перегляду у справі №580/2540/24.
Характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовча практика, що склалася з приводу спорів цієї категорії, непоодинока кількість справ з подібними позовними вимогами, відсутність ознак, які роблять цю касаційну скаргу відмінною від інших, також дають підстави вважати, що постанова суду апеляційної інстанції, ухвалена у справі №580/2540/24, як у справі незначної складності, не підлягає касаційному оскарженню.
На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржуване судове рішення прийняте у справі незначної складності, а виключних підстав для касаційного оскарження судового рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, передбачених частинами четвертою і п'ятою статті 328 КАС України скаржником у касаційній скарзі належним чином не обґрунтовано, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Аналогічна позиція щодо віднесення вказаної категорії справ до справ незначної складності висловлена Верховним Судом, зокрема в ухвалах від 02 лютого 2023 року у справі №560/19820/21, від 25 березня 2024 року у справі №500/5839/23, від 22 квітня 2024 року у справі №560/16181/23.
Керуючись статтями 248, 328, 334, 335, 355, 359 КАС України, Суд
1. Визнати поважними наведені ОСОБА_1 підстави пропуску строку та поновити строк на касаційне оскарження постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року у справі №580/2540/24.
2. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року у справі №580/2540/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити певні дії.
3. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді С.М. Чиркін
В.М. Шарапа