про залишення касаційної скарги без руху
28 травня 2025 року
м. Київ
справа №300/3262/24
адміністративне провадження №К/990/21427/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Кравчука В.М., суддів Єзерова А.А., Стародуба О.П., А.А.,
перевіривши касаційну скаргу Болехівської міської ради Івано-Франківської області
на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2024 року (суддя Чуприна О.В.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року (колегія у складі суддів Шавеля Р.М., Бруновської Н.В., Хобор Р.Б.)
у справі № 300/3262/24
за позовом Болехівської міської ради Івано-Франківської області
до Долинської міської ради Івано-Франківської області
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - комунальне підприємство «Водоканал» Долинської міської ради Івано-Франківської області
про визнання протиправним і скасування пункту 1, підпунктів 2.2, 2.3, 2.4 пункту 2 рішення Долинської міської ради від 23.01.2024 за №2540-43/2024,
Болехівська міська рада Івано-Франківської області (далі - Болехівська міська рада, позивач, скаржник) звернулася до суду з позовом до Долинської міської ради Івано-Франківської області (далі - відповідач), в якому просила визнати протиправними і скасувати п. 1, пп. 2.2, 2.3, 2.4 п. 2 рішення Долинської міської ради Івано-Франківської області від 23.06.2024 за № 2540-43/2024 «Про умови забезпечення централізованим водопостачанням населених пунктів за межами Долинської територіальної громади Івано-Франківської області» в частині, що стосується Болехівської міської ради.
Івано-Франків ський окружний адміністративний суд рішенням від 12.09.2024, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.02.2025, відмовив у задоволенні позову.
19.05.2025 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Болехівської міської ради, в якій остання з посиланням на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення ними приписів процесуального права просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.12.2024 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06.05.2025, ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
Підставами касаційного оскарження судових рішень скаржник заявив п. 1, 3 і 4 ч. ст. 328 КАС України (з урахуванням ч. 2 ч. 2 ст. 353 цього Кодексу). Крім того, покликався на пп. «в» і «г» п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Крім того, скаржник подав клопотання про поновлення йому пропущеного строку на касаційне оскарження.
Перевіряючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження, Суд виходить з такого.
Статтею 329 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів із дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною п'ятою статті 333 цього Кодексу.
Згідно з усталеної практики Верховного Суду, причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
При цьому, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та з обставин незалежних від позивача унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом (постанова Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 473/2236/17).
Скаржник пропустив строк на касаційне оскарження, передбачений ч. 1 ст. 329 КАС України, оскільки оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена 24.02.2025, а тому строк на подання касаційної скарги закінчився 26.03.2025.
Позивач просить поновити йому строк на касаційне оскарження. Клопотання обґрунтовує тим, що первісна своєчасна подана ним касаційна скарга повернута ухвалою Верховного Суду від 30.04.2025 з причини неусунення недоліків такої скарги (а саме у зв'язку із ненаведенням обгрунтувань підстав для касаційного оскарження судових рішень). Вдруге касаційну скаргу до Верховного Суду подано 16.05.2025.
Надаючи оцінку мотивам, з яких скаржник просить поновити йому пропущений строк на касаційне оскарження, Суд вказує на наступне.
Так, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації права щодо оскарження судових рішень у касаційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин.
Проте зазначені скаржником причини пропуску строку касаційного оскарження не можуть бути визнані поважними, оскільки недотримання особою вимог КАС України при поданні касаційної скарги (зокрема, в частині наведення у її тексті підстав для касаційного оскарження відповідно до ч. 4 ст. 328 КАС України), що мало наслідком її повернення не свідчить про наявність об'єктивно непереборних обставин, які б перешкоджали своєчасному оскарженню судового рішення у цій справі.
За вказаних обставин, Суд визнає наведені скаржником у клопотанні підстави для поновлення строку на касаційне оскарження неповажними.
Щодо дотримання скаржником вимог КАС України щодо змісту касаційної скарги Суд зазначає таке.
Статтею 328 КАС України передбачено право на касаційне оскарження.
Частиною 1 ст. 328 КАС України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
За правилами норм п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) можуть бути оскарженні в касаційному порядку виключно у наступних випадках:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Водночас ч. 4 ст. 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Отже, зміст наведених положень процесуального закону свідчить про те, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, в касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Водночас ч. 3 ст. 334 КАС України визначає, що в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються, зокрема, підстава (підстави) відкриття касаційного провадження.
Згідно з приписами ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Наведені положення процесуального закону дають підстави вважати, що суд касаційної інстанції може відкрити касаційне провадження виключно у випадках, передбачених ч. 4 ст. 328 КАС України, зазначених скаржником у касаційній скарзі. При цьому мотиви особи, що подає касаційну скаргу, щодо незгоди з судовим рішенням мають бути викладені з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при формуванні відповідного висновку.
Зокрема, у випадку подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 4 ст. 328 КАС України скаржнику слід чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанції було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. При цьому недостатньо самого лише зазначення у касаційній скарзі норми права, щодо правильного застосування якої є висновок Верховного Суду, безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга. Обов'язковою умовою є те, що ця норма матеріального права повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій в межах підстав позову, але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
При визначенні подібності правовідносин необхідно враховувати суб'єктний склад учасників відносин, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору); об'єкт і предмет правового регулювання, однаковість матеріально-правового регулювання спірних правовідносин, умови застосування правових норм (зокрема, щодо часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин); предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, установлені судом фактичні обставини.
Водночас обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, а так само оцінка судами їх сукупності, не можуть вважатися подібністю правовідносин.
Обов'язковими ж умовами при оскарженні судових рішень на підставі п. 3 ч. 4 ст. 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Що ж до посилань на порушення судом першої та (або) апеляційної інстанції норм процесуального права як умови для скасування судових рішень, то такі можуть бути визнані прийнятними при касаційному оскарженні судових рішень за п. 4 ч. 4 ст. 328 КАС України у разі обгрунтованості заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, визначених відповідними пунктами частини другої та третьої статті 353 цього Кодексу.
Так, згідно з ч. 2 ст. 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо:
1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або
2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або;
3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;
4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Перевіркою поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що скаржник не визначив конкретні норми матеріального права, які були застосовані судом апеляційної інстанції неправильно, не аргументував, у чому саме полягало неправильне застосування судом тих чи інших приписів права, натомість описав фактичні обставини справи, процитував норми чинного законодавства з покликанням на постанову Верховного Суду від 11.08.2022 у справі 320/1642/20 (без доведення при цьому подібності правовідносин)., що в цілому не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої п. 1 ч. 4 ст. 328 КАС України.
Що ж до посилань скаржника, як на підставу касаційного оскарження судових рішень, на п. 3 ч. 4 ст. 328 КАС України, то він не зазначив висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника, є неправильним, та не пояснив, який правовий висновок повинен бути висловлений у цій справі; не визначив як таку необхідність висновку Верховного Суду з правозастосування (наприклад, з метою усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми тощо).
Крім того, у поданій касаційній скарзі, як вже зазначалось вище, скаржник визначив підставою касаційного оскарження п. 4 ч. 4 ст. 328 КАС України (з урахуванням п. 2 ч. 2 ст. 353 цього ж Кодексу). При цьому скаржник не наводить аргументованих обгрнтувань щодо допущених судом першої інстанції порушень норм процесуального права при вирішенні питання щодо віднесення цієї справи до категорії справ незначної складності та розгляду такої по суті в порядку спрощеного позовного провадження.
Отже, касаційна скарга не містить аргументованих мотивів підстав касаційного оскарження в розумінні п. 1, 3 і 4 ч. 4 ст. 328 КАС України (з урахуванням ч. 2 ч. 2 ст. 353 цього Кодексу).
У взаємозв'язку з цим слід зазначати, що суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (ч. 3 ст. 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (ч. 1 ст. 341 КАС України).
У той же час відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з ч. 2 ст. 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
За правилами ч. 2 ст. 169 КАС України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Відповідно до ч. 3 ст. 332 КАС України касаційна скарга залишається також без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 329 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.
У разі ж неподання заяви про поновлення строку на касаційне оскарження або якщо наведені підстави для поновлення строку будуть визнані Судом неповажними, у відкритті касаційного провадження буде відмовлено (п. 4 ч. 1 ст. 333 КАС України).
За таких обставин, Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без руху з наданням скаржнику десятиденного строку з дня вручення цієї ухвали про залишення касаційної скарги без руху для подання уточненої редакції касаційної скарги із наведеними у ній обгрунтуваннями підстав касаційного оскарження, передбачених ч. 4, п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, а також із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження.
Керуючись ст.ст. 330, 332 КАС України, Верховний Суд, -
1. Визнати неповажними наведені Болехівською міською радою Івано-Франківської області причини пропуску строку на касаційне оскарження.
2. Касаційну скаргу Болехівської міської ради Івано-Франківської області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року у справі № 300/3262/24 залишити без руху.
3. Надати Болехівській міській раді Івано-Франківської області строк для усунення недоліків касаційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії цієї ухвали.
4. Встановлений судом строк може бути продовжений за заявою особи, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з дією воєнного стану в Україні.
5. Роз'яснити скаржнику, що у разі невиконання вимог цієї ухвали у строк, визначений судом, касаційна скарга разом із доданими до неї матеріалами буде повернута. У випадку ж неподання заяви про поновлення строку на касаційне оскарження або, якщо наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження будуть визнані судом неповажними - у відкритті касаційного провадження буде відмовлено.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя В.М. Кравчук
Суддя А.А. Єзеров
Суддя О.П. Стародуб