про відмову в закритті провадження у справі
28 травня 2025 року
м. Київ
справа №990/139/25
адміністративне провадження №П/990/139/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Бучик А.Ю., Кравчука В.М., Рибачука А.І., Стародуба О.П., розглянувши у порядку письмового провадження клопотання Вищої ради правосуддя про закриття провадження у справі № 990/139/25 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним рішення,
1. 03 квітня 2025 року до Верховного Суду як суду першої інстанції надійшов позов ОСОБА_1 (далі також - позивачка, ОСОБА_1 ) до Вищої ради правосуддя (далі також - відповідач, ВРП), в якому позивачка просить:
визнати рішення ВРП від 25 березня 2025 року № 611/0/15-25 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Полтавського апеляційного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку» (далі також - спірне Рішення, Рішення ВРП № 611/0/15-25) в частині незарахування ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді часу роботи на посаді начальника відділу організаційного забезпечення судової діяльності управління юстиції у Полтавській області Міністерства юстиції України у період з 11 лютого 1997 року до 4 грудня 1997 року протиправним;
зобов'язати ВРП ухвалити рішення, яким зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді час роботи на посаді начальника відділу організаційного забезпечення судової діяльності управління юстиції у Полтавській області Міністерства юстиції України у період з 11 лютого 1997 року до 4 грудня 1997 року та визначити загальний стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку з урахуванням часу цієї роботи.
2. В обґрунтування позову ОСОБА_1 вказує, що Рішення ВРП № 611/0/15-25 є протиправним у частині незарахування до стажу роботи на посаді судді періоду її служби на посаді начальника відділу організаційного забезпечення судової діяльності управління юстиції у Полтавській області Міністерства юстиції України в період з 11 лютого 1997 року по 4 грудня 1997 року. Як зазначає позивачка, вказана робота безпосередньо була пов'язана з керівництвом та контролем за діяльністю судів у підвідомчому Міністерству юстиції органі на місцях, що відповідало критеріям, встановленим законодавством, чинним на час її призначення суддею.
3. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 квітня 2025 року для розгляду цієї справи визначено такий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Берназюк Я.О., судді Бучик А.Ю., Кравчук В.М., Рибачук А.І., Стародуб О.П.
4. Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2025 року відкрито провадження у цій справі та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами колегією суддів у складі п'яти суддів.
5. 02 травня 2025 року ВРП подано клопотання про закриття провадження у справі, у якому відповідач обґрунтовує відсутність предмета спору, наголошуючи, що оскаржуване рішення не зачіпає індивідуальних прав позивачки у розумінні статті 55 Конституції України та статті 5 КАС України. ВРП зазначає, що право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивачка, було обґрунтованим та стосувалося індивідуально виражених прав.
6. З посиланням на статтю 116 Закону №?1402-VIII ВРП зазначає, що до її повноважень відноситься лише встановлення факту наявності у судді достатнього стажу для відставки. Натомість розрахунок стажу, що дає право на щомісячне довічне грошове утримання, належить до виключної компетенції територіальних органів Пенсійного фонду України відповідно до Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці територіальними органами Пенсійного фонду України, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25 січня 2008 року № 3-1.
7. На підтвердження своєї позиції ВРП зазначає про наявність спору у позивачки з Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області (справа № 440/4863/25) та посилається на рішення органу пенсійного фонду, яким було відмовлено ОСОБА_1 у врахуванні періодів роботи, які ВРП визнала такими, що входять до стажу. Це, на думку ВРП, доводить, що її рішення не є обов'язковим для пенсійних органів та не породжує юридичних наслідків щодо визначення розміру грошового утримання.
8. З огляду на викладене, ВРП доходить висновку, що відсутність спору про право унеможливлює судовий розгляд справи за правилами адміністративного судочинства. У зв'язку з цим, посилаючись на пункт 1 частини першої статті 238 КАС України просить Суд закрити провадження у справі №?990/139/25.
9. Від позивачки заперечень на вказане клопотання не надходило. Водночас Суд зауважує, що останнє, згідно даних про доставку документа в кабінет Електронного Суду, отримано ОСОБА_1 02 травня 2025 року о 17:59 год.
10. Надаючи оцінку доводам клопотання, Верховний Суд зазначає таке.
11. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
12. Конституція України встановлює, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частини перша, друга статті 55 Основного Закону України).
13. Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
14. Статтею 5 КАС України надано право кожній особі в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
15. Відповідно до частини четвертої статті 22 КАС України, Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, рішень, дій чи бездіяльності органів, які обирають (призначають), звільняють членів Вищої ради правосуддя, щодо питань обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя, звільнення їх з таких посад, бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до Верховної Ради України законопроекту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою.
16. Колегія суддів звертає увагу на неодноразово висловлену Великою Палатою Верховного Суду правову позицію, згідно з якою право на оскарження індивідуального акта суб'єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується (постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 9901/22/17, від 06 червня 2018 року у справі № 800/489/17, від 12 червня 2018 року у справі № 800/587/17, від 16 жовтня 2018 року у справі № 9901/415/18, від 09 квітня 2019 року у справі №9901/611/18).
17. При цьому захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи у публічно-правових відносинах з відповідачем і саме при здійсненні ним визначених чинним законодавством владних управлінських функцій.
18. Предметом оскарження до адміністративного суду може бути рішення суб'єкта владних повноважень, яке порушує права, свободи чи інтереси позивача. За правовою природою цих рішень виділяють два їх види: нормативно-правові акти та індивідуальні акти.
Індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
19. Згідно з частиною другою статті 264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Інші особи не можуть оскаржити такий акт.
Такий самий підхід застосовується і до правових актів індивідуальної дії. Оскаржити їх можуть лише особи, яких цей акт стосується.
20. Як вбачається зі змісту заявлених позовних вимог та наведеного на їхнє підтвердження обґрунтування, позивачка оскаржує прийняте за результатами розгляду поданої нею заяви про відставку рішення ВРП від 25 березня 2025 року № 611/0/15-25 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Полтавського апеляційного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку» в частині незарахування до стажу її роботи на посаді судді часу роботи на посаді начальника відділу організаційного забезпечення судової діяльності управління юстиції у Полтавській області Міністерства юстиції України у період з 11 лютого 1997 року до 4 грудня 1997 року.
21. Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
22. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
23. Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду, тобто негативні для особи наслідки у вигляді невизнання, обмеження або перешкоджання у реалізації її реальних прав, свобод або інтересів, які настають внаслідок протиправних дій або рішень суб'єктів владних повноважень.
24. При цьому адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факти або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача.
25. Описані ОСОБА_1 обставини та відомості, які уможливлюють визначення характеру спірних правовідносин, та сформовані нею вимоги про захист її прав, що утворюють предмет спору, дають підстави для висновку, що Суду необхідно прийняти відповідне рішення по суті спору, а не закривати провадження у справі з підстав відсутності ознак адміністративного спору, що виключає його судовий розгляд. Оскарження рішення ВРП в частині незарахування стажу безпосередньо впливає на її право на отримання щомісячного довічного грошового утримання, оскільки розмір такого утримання прямо залежить від тривалості суддівського стажу.
26. Колегія суддів звертає увагу на те, що якщо особа стверджує про порушення її права рішенням суб'єкта владних повноважень, вказує, яким чином останній порушує її права; чітко, ясно і однозначно формулює свої вимоги, бажає захистити своє право і звертається за захистом до суду, виконує вимоги процесуального закону щодо форми та змісту подання позовної заяви, то такий захист може надати тільки адміністративний суд.
27. Таким чином, з урахуванням фактичних обставин справи, змісту позовних вимог і заперечень проти позову, колегія суддів доходить висновку про наявність спору між сторонами.
28. Щодо тверджень відповідача про те, що оскаржуване рішення в частині обрахування стажу є проміжним етапом і не призводить до наслідків, що прямо впливають на права судді у відставці, оскільки саме до повноважень територіальних органів Пенсійного фонду України належить призначення і виплата щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, колегія суддів зазначає, що згідно з позицією Верховного Суду, викладеною у рішенні від 19 лютого 2024 року у справі №990/47/23, стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, є єдиним, обраховується та встановлюється (з'ясовується) ВРП при розгляді заяви про відставку (прийнятті рішення про звільнення) і застосовується, як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру.
29. Тобто, обрахунок стажу, здійснений відповідачем в оскаржуваному рішенні, є важливим аспектом, який в подальшому застосовується, зокрема, для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру. Визначення ВРП періоду стажу без урахування певного відрізка роботи безпосередньо призводить до заниження обрахунку пенсійного забезпечення, оскільки орган Пенсійного фонду керується даними, відображеними у рішенні про звільнення судді у відставку. Таким чином, відмова ВРП зарахувати певний період є не формальною, а такою, що має реальний вплив на майнові права позивачки.
30. Аналогічну позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 06 березня 2018 року у справі № 308/6953/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 428/4671/17, від 01 жовтня 2018 року у справі № 541/503/17, від 17 жовтня 2018 року у справі № 140/263/17, від 23 жовтня 2018 року у справі № 686/10100/15-а.
31. Колегія суддів наголошує, що хоча Вища рада правосуддя посилається на те, що оскаржуване рішення нібито не зачіпає індивідуальних прав позивачки та не породжує юридичних наслідків щодо визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання, а розрахунок стажу належить до виключної компетенції територіальних органів Пенсійного фонду України, рішення Вищої ради правосуддя про звільнення судді у відставку із зазначенням загального стажу роботи на посаді судді є первинним актом, що створює передумови для реалізації суддею права на отримання відповідних виплат. Без належного встановлення стажу Вищою радою правосуддя, що є її виключною компетенцією при ухваленні рішення про відставку, Пенсійний фонд України не може об'єктивно здійснити розрахунок щомісячного довічного грошового утримання. Таким чином, спір про право стосовно визначення загального стажу роботи на посаді судді, який дає право на відставку, безпосередньо зачіпає права та законні інтереси ОСОБА_1 та підлягає судовому захисту відповідно до статті 55 Конституції України та статті 5 КАС України. Доводи відповідача щодо наявності окремого спору з Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області (справа № 440/4863/25) не спростовують існування даного публічно-правового спору, оскільки рішення Пенсійного фонду є похідним від рішення Вищої ради правосуддя щодо стажу судді. Таким чином, Суд доходить висновку про наявність предмета спору та підстав для розгляду справи по суті.
32. За правилами пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
33. Разом з тим, наведені ВРП доводи, з урахуванням конкретних обставин цієї справи і зазначеної у позовній заяві аргументації, не зумовлюють на наявності підстав для закриття провадження у цій справі, передбачених процесуальним законом, у зв'язку з чим у задоволенні поданого відповідачем клопотання належить відмовити.
34. Аналогічний підхід щодо вирішення Верховним Судом клопотання про закриття провадження у справі висловлено в ухвалі від 01 травня 2023 року у справі №990/47/23.
35. За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність передбачених пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України підстав для задоволення заяви ВРП про закриття провадження у справі.
Керуючись статтями 238, 248, 264, 266 КАС України, Суд
У задоволенні клопотання Вищої ради правосуддя про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним рішення відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Я.О. Берназюк
Судді А.Ю. Бучик
В.М. Кравчук
А.І. Рибачук
О.П. Стародуб