Іменем України
28 травня 2025 року
м. Київ
справа №990/139/25
адміністративне провадження № П/990/139/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Бучик А.Ю., Кравчука В.М., Рибачука А.І., Стародуба О.П., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу № 990/139/25 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним рішення,
І. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
1. 03 квітня 2025 року до Верховного Суду як суду першої інстанції надійшов позов ОСОБА_1 (далі також - позивачка, ОСОБА_1 ) до Вищої ради правосуддя (далі також - відповідач, ВРП), в якому позивачка просить:
визнати рішення ВРП від 25 березня 2025 року № 611/0/15-25 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Полтавського апеляційного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку» (далі також - спірне Рішення, рішення ВРП № 611/0/15-25) в частині незарахування ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді часу роботи на посаді начальника відділу організаційного забезпечення судової діяльності управління юстиції у Полтавській області Міністерства юстиції України у період з 11 лютого 1997 року по 4 грудня 1997 року протиправним;
зобов'язати ВРП ухвалити рішення, яким зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді час роботи на посаді начальника відділу організаційного забезпечення судової діяльності управління юстиції у Полтавській області Міністерства юстиції України у період з 11 лютого 1997 року по 4 грудня 1997 року та визначити загальний стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку з урахуванням часу цієї роботи.
ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧКИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА
2. На обґрунтування позову ОСОБА_1 вказує, що рішення ВРП № 611/0/15-25 є протиправним у частині незарахування до стажу роботи на посаді судді періоду її служби на посаді начальника відділу організаційного забезпечення судової діяльності управління юстиції у Полтавській області Міністерства юстиції України в період з 11 лютого 1997 року по 4 грудня 1997 року. Як зазначає позивачка, вказана робота безпосередньо була пов'язана з керівництвом та контролем за діяльністю судів у підвідомчому Міністерству юстиції органі на місцях, що відповідало критеріям, установленим законодавством, чинним на час її призначення суддею.
3. Вимоги позивачки ґрунтуються на положеннях частини четвертої статті 43 Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ (далі - Закон № 2862-ХІІ), чинного на момент її призначення, відповідно до якого до стажу роботи, що дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, зараховується також час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях. Позивачка наголошує, що на відповідній посаді вона здійснювала функції, які повністю охоплюються цим нормативним визначенням, що підтверджується, зокрема, Положенням про Головне управління юстиції Міністерства юстиції України, яке затверджене Наказом Міністерства юстиції України від 01 червня 1998 року № 33/5.
4. Окрім того, позивачка посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 27 січня 2021 року у справі № 591/2397/17, де Суд дійшов висновку про те, що робота на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів, а саме консультанта 2-ї категорії по судовій статистиці, консультанта 1-ї категорії по судовій статистиці, головного консультанта по судовій роботі, начальника судового відділу в Управлінні юстиції Сумського облвиконкому підлягали зарахуванню до суддівського стажу.
5. На підставі вищевказаного позивачка наголошує, що рішення ВРП № 611/0/15-25 є невмотивованим та необґрунтованим, оскільки в ньому не наведено жодних обґрунтованих підстав для виключення цього періоду з її суддівського стажу. Таке неврахування призвело до заниження загального стажу на 9 місяців 23 дні, що у свою чергу зменшило розмір щомісячного довічного грошового утримання на 2 відсотки.
6. Відповідач позовні вимоги не визнав. 22 квітня 2025 року ВРП надала Суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову.
7. У відзиві відповідач акцентує увагу на правомірності прийнятого нею рішення про звільнення позивачки з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку. ВРП вказує, що діяла виключно в межах наданих їй повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законодавством України, зокрема статтями 19 та 126 Конституції України, статтею 116 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) та пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII (далі - Закон № 1798-VIII).
8. ВРП зазначає, що сукупний стаж роботи ОСОБА_1 , який дає право на відставку, становить 27 років 2 місяці 29 днів, з яких: 23 роки 1 місяць 23 дні - це безпосередня робота на посаді судді, 1 рік 1 місяць 6 днів - на посаді в органах юстиції, безпосередньо пов'язаній з організаційним забезпеченням діяльності судів, а також 3 роки - професійної діяльності у сфері права, що відповідно до чинного законодавства визнається стажем, необхідним для призначення на посаду судді.
9. У відзиві відповідач також вказує, що доводи позивачки, які стосуються необхідності зарахування до стажу її роботи періоду з 11 лютого 1997 року по 4 грудня 1997 року на посаді начальника відділу управління юстиції є необґрунтованими, оскільки в цей час ОСОБА_1 ще не мала вищої юридичної освіти. ВРП стверджує, що стаж професійної діяльності у сфері права обчислюється лише після здобуття особою відповідної освіти, яку позивачка отримала лише в лютому 1998 року.
10. Щодо зарахування до стажу ОСОБА_1 періоду її навчання у вищому юридичному закладі ВРП вказує, що вона навчалася за заочною формою, що виключає застосування положень абзацу другого статті 1 Указу Президента України № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів», яким передбачено, що до стажу роботи, який дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.
11. Враховуючи викладене, ВРП дійшла висновку про безпідставність позовних вимог та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.
12. 28 квітня 2025 року ОСОБА_1 подала додаткові пояснення у справі, де зазначила, що заперечує довільне тлумачення відповідачем вимог частини першої статті 43 Закону № 2862-ХІІ. Звертає увагу, що Закон пов'язує зарахування такого стажу лише з часом роботи на посаді, без будь яких інших умов, у тому числі і наявності вищої юридичної освіти.
13. 29 квітня 2025 року ВРП подала додаткові пояснення у справі, де конкретизувала свою правову позицію щодо питань, пов'язаних зі стажем роботи ОСОБА_1 , який дає право на відставку, акцентуючи увагу на положеннях законодавства, чинного на час її призначення на посаду судді.
14. ВРП наголосила, що, згідно з абзацом четвертим пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №? 1402-VIII, визначення стажу роботи на посаді судді здійснюється відповідно до законодавства, що було чинним на день призначення. Тому, керуючись положеннями частини четвертої статті 43 Закону №?2862-XII ВРП, зазначає, що до стажу, який дає право на відставку судді, за певних умов включається не лише безпосередня робота на посаді судді, а й інші види діяльності, безпосередньо пов'язані з керівництвом та контролем за діяльністю судів. Тому відповідач заперечує можливість зарахування стажу позивачки, набутого за період з 11 лютого 1997 року по 04 грудня 1997 року на посаді начальника відділу організаційного забезпечення судової діяльності управління юстиції, обґрунтовуючи це тим, що вказана посада не відноситься до категорій посад, безпосередньо пов'язаних із керівництвом та контролем за діяльністю судів у Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях.
ІІІ. КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
15. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 квітня 2025 року для розгляду цієї справи визначено такий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Берназюк Я.О., судді Бучик А.Ю., Кравчук В.М., Рибачук А.І., Стародуб О.П.
16. Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2025 року відкрито провадження у цій справі та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами колегією суддів у складі п'яти суддів.
17. 02 травня 2025 року ВРП подано клопотання про закриття провадження у справі, у якому відповідач обґрунтовує відсутність предмета спору, наголошуючи, що оскаржуване рішення не зачіпає індивідуальних прав позивачки у розумінні статті 55 Конституції України та статті 5 КАС України. ВРП зазначає, що право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає щоб порушення, про яке стверджує позивачка, було обґрунтованим та стосувалося індивідуально виражених прав.
18. З посиланням на статтю 116 Закону №?1402-VIII ВРП зазначає, що до її повноважень відноситься лише встановлення факту наявності у судді достатнього стажу для відставки. Натомість розрахунок стажу, що дає право на щомісячне довічне грошове утримання, належить до виключної компетенції територіальних органів Пенсійного фонду України відповідно до Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці територіальними органами Пенсійного фонду України, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25 січня 2008 року № 3-1.
19. На підтвердження своєї позиції ВРП зазначає про наявність спору у позивачки з Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області (справа № 440/4863/25) та посилається на рішення органу пенсійного фонду, яким було відмовлено ОСОБА_1 у врахуванні періодів роботи, які ВРП визнала такими, що входять до стажу. Це, на думку ВРП, доводить, що її рішення не є обов'язковим для пенсійних органів та не породжує юридичних наслідків щодо визначення розміру грошового утримання.
20. З огляду на викладене ВРП доходить висновку, що відсутність спору про право унеможливлює судовий розгляд справи за правилами адміністративного судочинства. У зв'язку з цим, посилаючись на пункт 1 частини першої статті 238 КАС України, ВРП просить Суд закрити провадження у справі №?990/139/25.
21. Від позивачки заперечень на вказане клопотання не надходило. Водночас Суд зауважує, що останнє, згідно з даними про доставку документа в кабінет Електронного Суду, отримано ОСОБА_1 02 травня 2025 року о 17:59 год.
22. Ухвалою Верховного суду від 28 травня 2025 року у задоволенні клопотання ВРП про закриття провадження у справі відмовлено.
IV. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ, ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
23. Перевіривши матеріали справи, взявши до уваги пояснення учасників справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Верховний Суд встановив таке.
24. ОСОБА_1 є громадянкою України та народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 .
25. У період з 11 лютого 1997 року по 04 грудня 1997 року працювала на посаді начальника відділу організаційного забезпечення судової діяльності управління юстиції у Полтавській області Міністерства юстиції України.
26. З 05 грудня 1997 року позивачка була переведена на посаду виконуючого обов'язки заступника начальника управління юстиції по організаційному забезпеченню діяльності судів та судово - правової реформи управління юстиції у Полтавській області Міністерства юстиції України, на якій працювала до 10 січня 1999 року.
27. Указом Президента України від 02 лютого 2002 року № 96/2002 ОСОБА_1 призначена на посаду судді Октябрського районного суду міста Полтави строком на п'ять років, Постановою Верховної Ради України від 5 квітня 2007 року № 878-V обрана на посаду судді цього суду безстроково.
28. Постановою Верховної Ради України від 07 липня 2011 року № 3622-VI ОСОБА_1 обрана на посаду судді апеляційного суду Полтавської області.
29. Відповідно до Указу Президента України від 28 вересня 2018 року № 297/2018 суддя апеляційного суду Полтавської області ОСОБА_1 переведена на роботу на посаду судді Полтавського апеляційного суду.
30. Рішенням Вищої ради правосуддя від 25 березня 2025 року № 611/0/15-25 звільнено ОСОБА_1 з посади судді Полтавського апеляційного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку.
31. У цьому Рішенні встановлено, що до стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді, що дає право на відставку, підлягають зарахуванню:
стаж роботи на посаді судді з 2 лютого 2002 року до 25 березня 2025 року - 23 роки 1 місяць 23 дні;
робота на посаді виконувача обов'язків заступника начальника управління юстиції з організаційного забезпечення діяльності судів та судово-правової реформи Управління юстиції в Полтавській області Міністерства юстиції України із 5 грудня 1997 року до 11 січня 1999 року - 1 рік 1 місяць 6 днів;
стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, а саме стаж роботи на посадах заступника начальника управління юстиції - начальника відділу Державної виконавчої служби Управління юстиції у Полтавській області Міністерства юстиції України, заступника начальника управління - начальника відділу Державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції - 3 роки.
Загальний стаж роботи судді ОСОБА_1 , який дає їй право на відставку: 27 років 2 місяці 29 днів.
32. Наказом голови Полтавського апеляційного суду від 27 березня 2025 року № 47-09/20 «Про відрахування зі штату Полтавського апеляційного суду судді ОСОБА_1 » позивачка відрахована зі штату Полтавського апеляційного суду із займаної посади судді 28 березня 2025 року у зв'язку зі звільненням за її заявою у відставку.
33. Не погоджуючись із рішенням ВРП від 25 березня 2025 року № 611/0/15-25 в частині незарахування до стажу її роботи, що дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання часу роботи на посаді, безпосередньо пов'язаній з керівництвом та контролем за діяльністю судів у підвідомчих Міністерству юстиції України органах на місцях, зокрема на посаді начальника відділу організаційного забезпечення судової діяльності управління юстиції у Полтавській області Міністерства юстиції України у період з 11 лютого 1997 року по 4 грудня 1997 року, що складає 9 місяців 23 дні, ОСОБА_1 звернулася до Суду із цим позовом.
V. ОЦІНКА СУДУ
34. Суд, вивчивши доводи позивачки та відповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши їх належними та допустимими доказами, дійшов таких висновків.
35. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
36. За правилами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
37. Статтею 55 Конституції України унормовано, що права і свободи громадян захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
38. Відповідно до частини другої статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
39. За правилами частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
40. Частиною першою статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
41. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
безсторонньо (неупереджено);
добросовісно;
розсудливо;
з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
своєчасно, тобто протягом розумного строку.
42. Згідно з частинами першою та другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу.
43. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
44. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників (частина перша статті 78 КАС України).
45. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, ОСОБА_1 стверджує, що ВРП протиправно не зарахувала до її стажу роботи на посаді судді період служби на посаді начальника відділу організаційного забезпечення судової діяльності управління юстиції у Полтавській області Міністерства юстиції України з 11 лютого 1997 року по 4 грудня 1997 року.
46. Натомість, мотивуючи відмову у зарахуванні зазначеного періоду до суддівського стажу, у поданому ВРП послалася на обставину, що на час проходження служби на вказаній посаді позивачка ще не мала вищої юридичної освіти (отриманої у лютому 1998 року), що, на думку відповідача, виключає можливість зарахування відповідного періоду до стажу, що дає право на відставку.
47. Крім того, ВРП додатково зазначає, що посада начальника відділу організаційного забезпечення судової діяльності не належить, на її переконання, до числа посад, які за змістом своєї функціональної спрямованості охоплюються критерієм «керівництва та контролю за діяльністю судів».
48. Таким чином, Суд зазначає, що у межах цієї справи підлягає розв'язанню питання щодо зарахування до стажу, який дає право на відставку, періоду роботи позивачки на посаді начальника відділу організаційного забезпечення судової діяльності управління юстиції у Полтавській області Міністерства юстиції України за період з 11 лютого 1997 року по 4 грудня 1997 року, з огляду на відмову Вищої ради правосуддя у включенні цього періоду до стажу з мотивів відсутності у позивачки вищої юридичної освіти на той час та невизнання зазначеної посади такою, що безпосередньо пов'язана з керівництвом та контролем за діяльністю судів.
49. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 131 Конституції України в Україні діє ВРП, яка ухвалює рішення про звільнення судді з посади.
50. Відповідно до пункту 4 частини шостої статті 126 Конституції України підставою для звільнення судді є подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.
51. Повноваження, статус, порядок діяльності та засади організації ВРП визначаються Законом України «Про Вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року №1798-VIII (далі - Закон №1798-VIII).
52. Пунктом 6 частини першої статті 3 Закону № 1798-VIII визначено, що ВРП ухвалює рішення про звільнення судді з посади.
53. За приписами статті 55 Закону № 1798-VIII питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 1 і 4 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні ВРП. За результатами розгляду питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 1 та 4 частини шостої статті 126 Конституції України, ВРП ухвалює вмотивоване рішення.
54. Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні визначає Закон № 1402-VIII.
55. Частини перша, третя статті 116 Закону № 1402-VIІІ (у редакції, чинній на час подання заяви про відставку) встановлюють, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку.
56. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею до ВРП, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви ухвалює рішення про звільнення судді з посади.
57. Згідно зі статтею 137 Закону № 1402-VIІІ (у редакції до 05 серпня 2018 року) до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; 2) члена ВРП, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
58. Законом № 1798-VIII (набрав чинності з 05 січня 2017 року) пункт 34 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII доповнено абзацом четвертим такого змісту: «Судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання)».
59. Надалі Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв'язку з прийняттям Закону України «Про Вищий антикорупційний суд» від 12 липня 2018 року № 2509-VIII (набрав чинності 05 серпня 2018 року) статтю 137 Закону № 1402-VIІІ доповнено частиною другою такого змісту: «До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді».
60. Отже, при обчисленні стажу роботи на посаді судді підлягають застосуванню норми законодавства в частині визначення обсягу стажу, які були чинними на день призначення (обрання) відповідного судді. При цьому при обчисленні стажу, який дає право на відставку, окремо слід застосовувати положення частини першої статті 137 зазначеного закону, положення частини другої цієї статті, як стаж, який зараховується додатково.
61. У випадку зайняття посади судді без проведення конкурсних процедур стаж роботи (професійної діяльності), передбачений частиною другою статті 137 Закону №1402-VIІІ. визначається на момент призначення на посаду судді вперше, а у випадку призначення на посаду судді за результатами конкурсу - зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом для участі у конкурсі та надає право для призначення на цю посаду за його результатами.
62. Аналогічну правову позицію висловлено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 17 вересня 2020 року у справі №9901/302/19 та в постанові від 18 листопада 2021 року у справі №9901/15/21, що є ключовим для цієї справи, оскільки вимагає застосування законодавства, чинного на дату призначення ОСОБА_1 суддею (02 лютого 2002 року); це також забезпечує передбачуваність її правового статусу та соціальних гарантій.
63. Такий підхід відповідає принципу правової визначеності, який дозволяє особі, на момент призначення (обрання) на посаду судді, прогнозувати законодавчі гарантії своєї професійної діяльності та убезпечує її від їх погіршення в умовах зміни законодавства. Застосування норм, чинних на день призначення ОСОБА_1 на посаду судді, є необхідною умовою дотримання цього принципу, оскільки забезпечує передбачуваність правових наслідків свого професійного шляху та захищає від дискримінаційного обмеження у сфері пенсійного забезпечення. Будь-яка зміна законодавства, що погіршує це становище, не може мати зворотної дії у часі щодо вже набутого стажу.
64. Повертаючись до обставин цієї справи, Суд установив, що Указом Президента України від 02 лютого 2002 року № 96/2002 ОСОБА_1 призначена на посаду судді Октябрського районного суду міста Полтави строком на п'ять років.
65. На день призначення ОСОБА_1 на посаду судді (02 лютого 2002 року) питання визначення стажу, який давав право на відставку судді, регулювалося частиною четвертою статті 43 Закону № 2862-ХІІ.
66. Абзацом другим частини четвертої статті 43 Закону №2862-ХІІ передбачалось, що до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
67. Таким чином, наведена норма абзацу другого частини четвертої статті 43 Закону №?2862-ХІІ встановлює розширене розуміння категорій посад, час роботи на яких підлягає зарахуванню до суддівського стажу, що дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання. Зокрема, законодавець прямо передбачив, що крім роботи на посадах суддів, арбітрів та державних арбітрів, до відповідного стажу зараховується також період роботи на посадах, що були безпосередньо пов'язані з керівництвом та контролем за діяльністю судів. Це стосується, серед іншого, і посад у структурі Міністерства юстиції України та його територіальних підрозділів на місцях, у тому числі обласних управлінь юстиції, за умови, що характер обов'язків, покладених на таких посадових осіб, передбачав функціональний зв'язок із діяльністю, що стосувалася контролю за належним функціонуванням судів.
Зазначена норма діяла у період з 06 квітня 1994 року по 01 січня 2012 року з метою створення додаткових гарантій правового та соціального захисту осіб, які здійснювали професійну діяльність, безпосередньо пов'язану з функціонуванням судової системи, до набрання чинності новим законодавством про судоустрій.
Протягом дії зазначеної норми законодавець, визначаючи склад суддівського стажу, що дає право на відставку та щомісячне довічне грошове утримання, не обмежив його лише періодами роботи на суддівських чи арбітражних посадах, а передбачив можливість зарахування також часу роботи на інших посадах у правничих інституціях, якщо така діяльність була безпосередньо пов'язана з організацією, керівництвом або контролем за діяльністю судів. Такий підхід забезпечує об'єктивний і повний облік професійного досвіду суддів, у тому числі того, який був здобутий у межах функціонального сприяння здійсненню правосуддя, що повністю відповідає меті врегулювання порядку реалізації права судді на відставку як одного з ключових елементів гарантії незалежності суддів та їх належного соціального захисту.
68. Схожі підходи були передбачені також і положеннями статті 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» (далі - Указ № 584/95) було передбачено, що до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби, які застосовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 9901/178/20, від 06 червня 2024 року у справа № 990/288/23, від 06 березня 2025 року у справі № 990/230/24.
69. Узагальнюючи наведене, колегія суддів зазначає, що правова мета зарахування до суддівського стажу періодів роботи, передбачених абзацом другим частини четвертої статті 43 Закону №?2862-ХІІ, полягає виключно у забезпеченні реалізації права судді на відставку та визначенні розміру щомісячного довічного грошового утримання, гарантованого державою. Такий порядок обчислення суддівського стажу є особливим за своєю природою та не може бути ототожнений із правилами обрахунку стажу кандидата на посаду судді у контексті кваліфікаційних вимог для призначення (обрання) на посаду.
Отже, диференціація підходів до обчислення стажу осіб, які претендують на посаду судді, та суддів, які реалізують право на відставку, обумовлюється різною правовою природою відповідних інститутів та ґрунтується на системному тлумаченні законодавства про судоустрій. Порядок обчислення стажу для цілей відставки регламентує окремий аспект правового статусу судді, пов'язаний із завершенням його повноважень, і має на меті забезпечення гарантій суддівської незалежності та належного соціального захисту.
70. Указом Президента України від 18 вересня 1996 року № 840/96 затверджено Положення про Міністерство юстиції України (набрало чинності 18 вересня 1996 року та діяло до 30 грудня 1997 року, тобто було чинним у період з 11 лютого 1997 року по 4 грудня 1997 року - час проходження позивачкою служби на посаді начальника відділу організаційного забезпечення судової діяльності управління юстиції у Полтавській області, зарахування якого є спірним у цій справі).
71. Відповідно до пунктів 3 та 4 цього Положення, Міністерство юстиції України та, відповідно ї його територіальні органи, наділені компетенцією щодо організації та забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, зокрема, координацією роботи з реалізації судової реформи, заходами щодо організаційного та матеріально-технічного забезпечення судів, забезпеченням ведення судової статистики, діловодства в судах, а також встановленням норм і методів керівної та контрольної діяльності голів судів і перевіркою їх виконання.
72. Тобто, компетенція Міністерства, а відповідно і його обласних управлінь, у спірний період охоплювала ключові аспекти управління та контролю за діяльністю судів. Посада начальника відділу організаційного забезпечення судової діяльності в територіальному управлінні юстиції, яку обіймала позивачка, передбачала безпосереднє забезпечення організаційного функціонування судів на регіональному рівні, що, за своїм змістом, відповідає критеріям, встановленим абзацом другим частини четвертої статті 43 Закону №?2862-ХІІ. Фактичне виконання таких обов'язків підтверджується не лише записами в трудовій книжці, а й системним тлумаченням правової природи зазначеної посади у контексті нормативного акта, що регламентував повноваження Міністерства юстиції України у той період.
73. Посилаючись на відмову у зарахуванні періоду роботи з 11 лютого 1997 року по 4 грудня 1997 року до суддівського стажу, ВРП вказала на те, що позивачка на момент проходження служби не мала повної вищої юридичної освіти, оскільки ще навчалася за заочною формою у Національній юридичній академії імені Ярослава Мудрого (освіта здобута у 12 лютого 1998 року, згідно наявної у матеріалах справи копії диплому ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 про закінчення Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого за спеціальністю правознавство).
74. Водночас Суд вважає такі доводи ВРП необґрунтованими, оскільки абзац другий частини четвертої статті 43 Закону №? 2862-ХІІ не містить вимоги щодо обов'язкової наявності вищої юридичної освіти на момент перебування на посаді, пов'язаній з керівництвом та контролем за діяльністю судів, як умови зарахування такого періоду до суддівського стажу. Ключовим критерієм в цьому випадку є зміст виконуваної роботи в контексті повноважень і функціональних обов'язків особи на той момент.
75. Законодавець у абзаці другому частини четвертої статті 43 Закону № 2862-ХІІ, розширюючи перелік посад, які зараховуються до стажу, що дає право на відставку, акцентував увагу саме на функціональному зв'язку роботи з керівництвом та контролем за діяльністю судів, а не на формальних кваліфікаційних вимогах до освіти, що могли висуватися для інших категорій посад або для призначення на посаду судді. Це свідчить про цільову спрямованість норми на врахування практичного досвіду особи у сфері судової системи, навіть якщо на той момент формальна вища юридична освіта ще здобувалася. Здобуття позивачкою вищої юридичної освіти у лютому 1998 року лише підтверджує її належну кваліфікацію та професійний розвиток, що був необхідним для подальшої суддівської кар'єри, але не може бути підставою для невизнання попереднього стажу, прямо передбаченого законом.
76. Додатково Суд зауважує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 вересня 2020 року у справі №?9901/521/19 викладено висновок про те, що навчання за заочною формою у вищому юридичному закладі саме по собі не є видом діяльності, який зараховується до суддівського стажу.
У контексті цієї справи ці висновки мають принципове значення, оскільки позивачка у спірний період одночасно працювала на посаді, пов'язаній з організаційним забезпеченням діяльності судів, і навчалася за заочною формою. Водночас Суд звертає увагу, що зазначене не створює ризику подвійного зарахування одного й того ж періоду, оскільки стаж у цій справі обраховується виключно на підставі фактично здійснюваної трудової діяльності, що підтверджується записами в трудовій книжці, тоді як навчання в університеті на заочній формі жодним чином не зараховується до стажу, що дає право на відставку.
77. Крім того, із записів в трудовій книжці позивачки серії НОМЕР_2 та спірного Рішення Судом установлено, що ОСОБА_1 до її призначення на посаду судді працювала в управлінні юстиції у Полтавській області Міністерства юстиції України, зокрема:
з 11 лютого 1997 року по 4 грудня 1997 року - на посаді начальника відділу організаційного забезпечення судової діяльності (не зараховано до стажу);
з 5 грудня 1997 року по 10 січня 1999 року - на посаді виконуючого обов'язки заступника начальника управління юстиції з питань організаційного забезпечення діяльності судів та судово-правової реформи (зараховано до стажу).
78. З урахуванням того, що Вища рада правосуддя зарахувала до суддівського стажу позивачки період її роботи на посаді виконувача обов'язків заступника начальника управління юстиції, визнавши, що ця посада була пов'язана з керівництвом та контролем за діяльністю судів, Суд вважає, що аналогічна оцінка повинна бути надана і її попередній посаді - начальника відділу організаційного забезпечення судової діяльності. Як вбачається з назви цих посад, останні передбачають схожі за змістом і характером функції та повноваження в межах одного і того самого органу - управління юстиції у Полтавській області, яке є територіальним підрозділом Міністерства юстиції України. Посада начальника відділу за своєю суттю, згідно загальновизнаної ієрархії, передувала посаді заступника начальника управління, логічно і функціонально була з нею пов'язана та передбачала виконання завдань того ж самого напряму - організаційного забезпечення діяльності судів.
79. Крім того, Суд звертає увагу, що період з 5 грудня 1997 року по 10 січня 1999 року, протягом якого позивачка обіймала посаду виконувача обов'язків заступника начальника управління юстиції з питань організаційного забезпечення діяльності судів та судово-правової реформи, був зарахований ВРП до суддівського стажу, незважаючи на те, що на той момент позивачка ще не мала завершеної вищої юридичної освіти (освіта здобута лише у лютому 1998 року). Цей факт свідчить про непослідовність позиції ВРП, яка, з одного боку, визнає допустимим зарахування стажу за відсутності освіти у пізніший період, а з іншого - відмовляє у зарахуванні попереднього за часом періоду роботи на аналогічній за змістом посаді, посилаючись саме на відсутність освіти. Така суперечність у підходах до оцінки однотипних обставин свідчить про непослідовне застосування однакових норм до схожих обставин, що є несумісним із принципом рівності та правової визначеності, закріпленими у статтях 8, 19 Конституції України та статті 2 КАС України.
80. У зв'язку з цим Суд не вбачає наявності правових підстав для диференційованого підходу до зарахування цих періодів роботи до стажу ОСОБА_1 , що дає їй право на відставку. Колегія суддів вказує, що у ситуаціях, коли йдеться про соціальні гарантії суддів, які забезпечують незалежність і професійну стабільність упродовж десятиліть, держава має проявляти послідовність, добросовісність і шанобливе ставлення до здобутого досвіду.
81. В контексті спірних правовідносин Суд також вбачає за необхідне взяти до уваги правові висновки Верховного Суду щодо застосування абзацу 2 частини четвертої статті 43 Закону №2862-XII, викладені у постанові від 30 травня 2019 року у справі №?592/2569/17, відповідно до яких виключення з суддівського стажу періодів роботи у підвідомчих Міністерству юстиції України органах на місцях є неправомірним, а також у постанові від 27 січня 2021 року у справі №?591/2397/17, де прямо зазначено, що посади консультанта зі статистики, начальника судового відділу в управлінні юстиції тощо підлягають зарахуванню до стажу роботи на посаді судді, оскільки пов'язані з керівництвом і контролем за діяльністю судів.
82. Зазначені висновки безпосередньо підтверджують неправомірність виключення ВРП зі стажу ОСОБА_1 періоду роботи на посаді начальника відділу організаційного забезпечення судової діяльності, оскільки характер її роботи відповідав критеріям, встановленим законодавством та судовою практикою.
83. Додатково колегія суддів наголошує, що відповідно до розрахунку стажу роботи, що дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, складеного та наданого П'ятим апеляційним адміністративним судом, період з 11 лютого 1997 року по 4 грудня 1997 року, протягом якого ОСОБА_1 обіймала посаду начальника відділу організаційного забезпечення судової діяльності, включений до її суддівського стажу на підставі частини четвертої статті 43 Закону №?2862-ХІІ..
84. Суд зазначає, що така офіційна дія з боку роботодавця - суду апеляційної інстанції - породила у позивачки легітимні очікування (legitimate expectations) щодо включення відповідного періоду до суддівського стажу. З урахуванням усталеної практики суб'єктів владних повноважень щодо врахування аналогічних періодів та відсутності зауважень до її попереднього стажу впродовж багатьох років, позивачка мала підстави розраховувати на стабільність правового статусу і незмінність підходів при обчисленні стажу для цілей відставки. Ігнорування цих очікувань без належного обґрунтування є порушенням принципу правової визначеності та підриває довіру до правової системи.
85. З огляду на викладене, доводи ВРП про відмову у зарахуванні періоду роботи ОСОБА_1 з 11 лютого 1997 року по 4 грудня 1997 року на посаді начальника відділу організаційного забезпечення судової діяльності не узгоджуються з вимогами чинного законодавства та вищезазначеними висновками Верховного Суду, а тому не можуть бути визнані Судом обґрунтованими.
86. Суд також звертає увагу, що за загальними критеріями, яким повинно відповідати рішення суб'єкта владних повноважень як акт індивідуальної дії, є його обґрунтованість та вмотивованість. У разі незазначення в індивідуальному акті тих чи інших мотивів його прийняття, такий акт не може вважатися правомірним. Відсутність у оскарженому рішенні ВРП чіткого та зрозумілого обґрунтування причин відмови у зарахуванні періоду роботи позивачки, свідчить про порушення принципу вмотивованості рішення суб'єкта владних повноважень, що є окремою підставою для визнання його протиправним.
Адже, індивідуально-правовий акт, який породжує права та обов'язки для сторін, має відповідати вимогам, визначеним у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких обґрунтованість є однією з обов'язкових ознак рішення суб'єкта владних повноважень, що підлягає встановленню адміністративним судом.
87. Аналогічний підхід застосований Верховним Судом у постанові від 19 лютого 2024 року у справа №990/47/23.
88. Крім того, Суд, з урахуванням положень Закону України «Про адміністративну процедуру» №?2073-IX (далі - Закон №?2073-IX), вважає за необхідне звернути увагу на окремі принципові аспекти, що мають значення для оцінки правомірності рішення ВРП №?611/0/15-25 в оскаржуваній частині.
89. Згідно з частиною третьою статті 8 Закону №?2073-IX, адміністративний орган зобов'язаний обґрунтовувати адміністративні акти, крім випадків, визначених законом. У разі, коли адміністративний акт може негативно вплинути на права, свободи чи законні інтереси особи, такий акт обов'язково повинен містити мотивувальну частину, що відповідає вимогам цього Закону.
90. Натомість з оскарженого рішення ВРП не вбачається, що було надано чітке й зрозуміле обґрунтування причин відмови у зарахуванні періоду роботи позивачки на посаді начальника відділу організаційного забезпечення судової діяльності до суддівського стажу. Лише у відзиві на позовну заяву ВРП обмежилась посиланням на відсутність закінченої юридичної освіти у спірний період і загальним твердженням про невідповідність посади, не наводячи аналізу її функціонального змісту, посадових обов'язків чи нормативних актів, що їх регламентують.
91. Крім того, відповідач не надав належного обґрунтування тому, чому один період аналогічної за змістом і спрямуванням трудової діяльності (на посаді заступника начальника управління) був зарахований до стажу, а інший - попередній за часом і змістовно аналогічний - зарахований не був. Це свідчить про вибірковий та непослідовний підхід, що суперечить як вимогам матеріального права, так і принципам належного адміністративного провадження, закріпленим у Законі №?2073-IX.
92. Суд зауважує, що суб'єкт владних повноважень при прийнятті рішення має враховувати всі істотні обставини, зібрати і дослідити відповідні матеріали, уникати формального підходу та забезпечити пропорційність втручання у права особи. Адміністративне рішення, яке має негативні наслідки для особи, як-от зменшення суддівського стажу і, відповідно, зниження розміру довічного грошового утримання, потребує особливо ретельного мотивування.
93. Подібний підхід застосований Верховним Судом у рішенні від 03 червня 2024 року у справі №990/190/23, де Суд вказав, що вимога щодо обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень означає, що таке рішення повинно прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття. Цей критерій відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так й інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього суб'єкт владних повноважень має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
94. Враховуючи викладене вище, Суд дійшов висновку, що рішення ВРП № 611/0/15-25 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Полтавського апеляційного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку» в частині незарахування ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді часу роботи на посаді начальника відділу організаційного забезпечення судової діяльності управління юстиції у Полтавській області Міністерства юстиції України у період з 11 лютого 1997 року до 4 грудня 1997 року ухвалене внаслідок помилкового застосування норм матеріального права, тому є протиправним і підлягає скасуванню.
95. Водночас, внаслідок скасування зазначеного рішення ВРП виникає необхідність у вжитті заходів щодо відновлення прав позивача.
96. У позовній заяві ОСОБА_1 просить зобов'язати ВРП ухвалити рішення, яким зарахувати до стажу роботи на посаді судді час роботи на посаді начальника відділу організаційного забезпечення судової діяльності управління юстиції у Полтавській області Міністерства юстиції України у період з 11 лютого 1997 року до 4 грудня 1997 року та визначити загальний стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку з урахуванням часу цієї роботи.
97. Враховуючи підхід Верховного Суду, застосований зокрема у рішенні від 20 серпня 2019 року у справа № 9901/938/18, Суд вважає, що за умови, коли рішення ВРП скасоване, заява ОСОБА_1 про звільнення її з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку залишається не вирішеною. Це є підставою для покладення на ВРП обов'язку повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про звільнення її з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої Судом.
98. Відповідно до частини першої, пункту другого частини другої статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
99. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
100. Враховуючи вищевикладене, позов ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним рішення підлягає частковому задоволенню.
Висновки стосовно розподілу судових витрат
101. Приписами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
102. За подання позову ОСОБА_1 сплатила судовий збір у сумі 1211,20 грн, що відповідає розміру судового збору, передбаченого Законом України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду позову немайнового характеру, який подано фізичною особою.
103. Таким чином, колегія суддів вбачає за необхідне присудити на користь позивачки понесені нею судові витрати у вигляді судового збору на загальну суму 1211,20 за рахунок бюджетних асигнувань Вищої ради правосуддя.
На підставі викладеного та керуючись статтями 241-246, 266 КАС України, Суд
Позов ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним рішення задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя від 25 березня 2025 року № 611/0/15-25 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Полтавського апеляційного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку» в частині незарахування ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді часу роботи на посаді начальника відділу організаційного забезпечення судової діяльності управління юстиції у Полтавській області Міністерства юстиції України у період з 11 лютого 1997 року до 4 грудня 1997 року.
Зобов'язати Вищу раду правосуддя повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про звільнення її з посади судді Полтавського апеляційного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку в частині незарахування ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді часу роботи на посаді начальника відділу організаційного забезпечення судової діяльності управління юстиції у Полтавській області Міністерства юстиції України у період з 11 лютого 1997 року до 4 грудня 1997 року та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої Судом.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Вищої ради правосуддя (код ЄДРПОУ 00013698) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.
Головуючий суддя Я.О. Берназюк
Судді А.Ю. Бучик
В.М. Кравчук
А.І. Рибачук
О.П. Стародуб