28 травня 2025 року
м. Київ
справа № 240/18119/24
адміністративне провадження № К/990/19818/25
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Бевзенка В.М. (далі - Суд), перевіривши касаційну скаргу Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 30.01.2025 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08.04.2025 у справі №240/18119/24 за позовом Виконувача обов'язків керівника Житомирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Управління державного архітектурно-будівельного контролю Житомирської міської ради до ОСОБА_1 про припинення права на виконання будівельних робіт, -
Виконувач обов'язків керівника Житомирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Управління державного архітектурно-будівельного контролю Житомирської міської ради (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив:
- припинити право ОСОБА_1 на виконання будівельних робіт з реконструкції торгівельного павільйону під приміщення побутового обслуговування за адресою: м.Житомир, вул.Хлібна, 18-А, що набуте на підставі повідомлення про початок виконання будівельних робіт №ЖТ051240507484 від 15.05.2024.
Суд першої інстанції розглянув справу за правилами загального позовного провадження.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 30.01.2025, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08.04.2025 у справі №240/18119/24, відмовлено у задоволенні позову.
09.05.2025 до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури, у якій скаржник просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 30.01.2025 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08.04.2025 у справі №240/18119/24, ухвалити нове рішення, яким позивачу задовольнити позовні вимоги.
Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд, дійшов такого висновку.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Підставами касаційного оскарження скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме що суди попередніх інстанцій в оскаржуваному рішенні застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, від 20.07.2022 у справі №923/196/20, постановах Верховного Суду від 13.03.2024 у справі №915/1439/21, від 14.08.2024 у справі №640/1991/21.
Суд не бере до уваги покликання скаржника на висновки Верховного Суду у вищевикладених постановах з огляду на те, що правовідносини вищезазначених справ не є подібними до правовідносин у справі №240/18119/24 та ухвалені за абсолютно інших обставин справи.
Так у справі №916/2791/13 предметом спору є зобов'язання відповідача знести самовільно побудовану споруду, а саме приміщення паркінгу, яке знаходиться на території, прилеглій до житлових будинків № 55 та № 57, за адресою: м. Одеса, вул. Рішельєвська та вул. М. Арнаутська, 52.
Предметом спору справи №923/196/20 є визнання недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 30 серпня 2019 року, укладений позивачем із відповідачем, зареєстрований у реєстрі за №808 і посвідчений приватним нотаріусом Скадовського районного нотаріального округу Херсонської області Гришком Сергієм Миколайовичем (далі - спірний договір купівлі-продажу).
Так, у справі №640/1991/22 судом встановлено, що відповідно до відомостей, зазначених в інформаційній довідці №56766780 від 06.04.2016, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 05.04.2016 внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про право власності на об'єкт нерухомого майна за адресою: м. Київ, вул. Святошинська, буд. 1, зокрема щодо його складової частини - нежитлової будівлі «Г». Вказані відомості внесено до Реєстру на підставі реєстраційного посвідчення, виданого Київським міським бюро технічної інвентаризації 19.09.2000, а також договору купівлі-продажу від 09.02.1994 №58. Проте ТОВ «Парфум» не надано та судами не досліджувався правовстановлюючий документ - договір купівлі-продажу від 09.02.1994 № 58 нежитлової будівлі літ. «Г» за адресою: м. Київ, Святошинський район, вул. Святошинська, 1, який необхідний для оцінки розбіжностей між висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо розміру первинного об'єкту нерухомості та наявності або відсутності факту введення в експлуатацію цього об'єкту. За результатами проведеної перевірки посадовими особами органу архітектурно-будівельного контролю виявлено факт наведення відповідачем недостовірних даних у декларації про початок виконання будівельних робіт від 25.08.2021 № КВ 051210818168, які є підставою вважати об'єкт самочинним будівництвом. Суд першої інстанції, дослідивши наявні у справі докази, погодився із висновками Департаменту щодо наведення ТОВ «Парфум» у повідомленні про початок виконання будівельних робіт від 25.08.2021 № КВ 051210818168 недостовірних даних, які дають підстави вважати об'єкт самочинним будівництвом.
У справі, що розглядається, не встановлено наведення позивачем у повідомленні про початок виконання будівельних робіт недостовірних даних.
Отже, висновки Верховного Суду у справі №640/1991/22 не є релевантними до справи, що розглядається.
Предметом спору справи №915/1439/21 є скасування державної реєстрації права власності, припинення права власності та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою площею 137,2 м2 шляхом знесення (демонтажу) торговельного комплексу по вул. Крилова, 38/8 у м. Миколаєві.
Верховний Суд підкреслює, що виникнення підстав для касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, на який у касаційній скарзі посилається скаржник, обумовлюється наявністю саме подібних правовідносин, які виникли у справі, у якій ухвалені судові рішення, щодо оскарження яких порушується питання, та у справах, розглянутих Верховним Судом, на які здійснюється посилання на підтвердження застосування норми права без урахування висновку цього Суду.
Отже, законодавець чітко визначив які судові рішення, з яких підстав і у яких випадках можуть бути оскаржені до суду касаційної інстанції.
Відповідно до положень пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових:
- суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду;
- спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Верховний Суд наголошує, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, а так само оцінка судами їх сукупності, не можуть вважатися подібністю правовідносин.
Однак, у цілому у касаційній скарзі лише викладено обставини, які стали підставою для прийняття спірних у цій справі рішень, з абстрактним зазначенням, що судами попередніх інстанцій рішення ухвалені з порушенням норм матеріального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Інші наведені скаржником доводи стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з підставами касаційного оскарження судових рішень - пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Верховний Суд звертає увагу, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційний суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, так само, як і визначити норму права, яку на думку скаржника, застосовано судами без врахування висновків Верховного Суду, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України).
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
За таких обставин касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Керуючись статтями 169, 330, 332 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 30.01.2025 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08.04.2025 у справі №240/18119/24 - повернути скаржнику.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 цього Кодексу.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду з підстав і у порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не оскаржується.
Суддя В.М. Бевзенко