28 травня 2025 року
м. Київ
справа № 460/658/24
адміністративне провадження № К/990/41253/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Берназюка Я.О., Кравчука В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року (головуючий суддя Гудим Л.Я., судді: Качмар В.Я., Кузьмич С.М.) у справі № 460/658/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинення певних дій,
І. РУХ СПРАВИ
19 січня 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач-2), за змістом якого просив суд:
визнати протиправним рішення відповідача-2 про відмову у призначенні пенсії від 27.11.2023 № 172650005575;
зобов'язати відповідача-1 призначити пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку, як потерпілому внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 05.10.2023.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 09 липня 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 172650005575 від 27.11.2023 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити з 06.10.2023 ОСОБА_1 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 липня 2024 року у справі № 460/658/24 скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
28 жовтня 2024 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду через систему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга позивача, подана його представником, у якій скаржник просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року та залишити в силі рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 липня 2024 року.
IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2025 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що досягнувши 54-річного віку, звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах, як потерпілому від Чорнобильської катастрофи 3 категорії відповідно до статті 55 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі також Закон № 796-XII), однак відповідач-2 відмовив у призначенні даного виду пенсії у зв'язку із відсутністю необхідного строку проживання або роботи у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993.
Позивач вважає таке рішення відповідача протиправним та таким, що порушує гарантоване державою право на пенсійне забезпечення.
Від відповідачів надійшли відзиви на позовну заяву. В обґрунтування заперечень вказано, що позивачу правомірно відмовлено у призначенні пенсії, оскільки згідно з поданими документами не підтверджено факт проживання або роботи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 роки, відтак право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у останнього відсутнє.
ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 має посвідчення громадянина, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії НОМЕР_1 , видане Рівненською облдержадміністрацією від 10.11.1993.
22.11.2023 позивач звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Вказану заяву за принципом екстериторіальності було передано для розгляду до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області.
На момент звернення до Пенсійного органу позивачу виповнилося повних 54 роки, що підтверджується інформацією з паспорту громадянина України.
27.11.2023 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області за результатами розгляду заяви позивача прийнято рішення № 172650005575 про відмову у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку позивачу відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки станом на 01.01.1993 у позивача відсутні 3 роки проживання або роботи у зоні гарантованого добровільного відселення.
Вважаючи відмову у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом № 796-XII, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Водночас довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку, що факт видачі ОСОБА_1 уповноваженим органом посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» підтверджує факт проживання або роботи позивача станом на 01.01.1993 у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років.
Також судом першої інстанції взято до уваги довідки на підтвердження факту проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції зазначив, що обов'язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі частини 2 статті 55 Закону № 796-XII - є факт проживання та (або) праця такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років з моменту аварії до 01 січня 1993 року.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно інформації з довідки № 63 від 07.02.2023, виданою Мирогощанським аграрним фаховим коледжем, позивач в період з 01.09.1984 по 30.06.1988 навчався в Мирогощанському радгоспі-технікумі на денній формі навчання.
Водночас місто Мирогоща не віднесене до зони гарантованого добровільного відселення.
Судом апеляційної інстанції взято до уваги, що постійне місце роботи/навчання на денній формі позивача нерозривно пов'язане з його постійним місцем проживанням, відтак період навчання позивача у Мирогощанському радгоспі-технікумі спростовує факт постійного проживання його у зоні гарантованого добровільного відселення в цей період.
З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що долученими до матеріалів справи доказами, не підтверджено факт постійного проживання (роботи) позивача на території гарантованого добровільного відселення понад 3 роки станом на 01.01.1993 року (у позивача - 2 роки 5 місяців 23 дні), відтак він не набув права на пенсію за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржником зазначено, що в оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 26 липня 2023 року в аналогічній справі № 460/2589/20 щодо застосування норм статей 55, 65 Закону України № 796-XII, пунктів 2,5,10 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою КМУ від 20.01.1997 № 51 (яка була чинною на момент видачі посвідчення).
Вказує, що така ж по суті правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 02.03.2021 у справі №345/1831/17, від 18.06.2020 у справі №591/4104/16-а, від 27.04.2020 у справі № 212/5780/16-а, від 25.11.2019 у справі №464/4150/17, від 31.10.2019 у справі № 212/12245/13-а, від 24.10.2019 у справі №152/651/17, та від 27.02.2018 у справі № 344/9789/17, а також Верховним Судом України в постановах від 21.11.2006 у справі № 21-1048во06, від 04.09.2015 у справі № 690/23/15-а.
Стверджує, що суд першої інстанції на підставі зібраних у справі доказів встановив, що позивач проживав у зоні гарантованого добровільного відселення протягом часу, який дає право як на видачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи так і на призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону України № 796-XII.
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу зазначив, що поданими позивачем документами підтверджено факт постійного проживання лише 2 роки 5 місяців 23 дні. Період проживання без реєстрації місця проживання в зоні, яка відноситься до 3 категорії гарантованого добровільного відселення згідно акта обстеження по факту проживання та опитування свідків не зараховано, оскільки не підтверджено первинним документами.
VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України), а також, надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з такого.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Водночас стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме - бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У статті 1 Конституції України встановлено, що Україна проголошена суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою.
Відповідно до частини другої статті 3 Основного Закону України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; зокрема, закони приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (стаття 8, частина друга статті 19 Основного Закону України).
У статті 16 Конституції України зазначено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
Позиція Верховного Суду стосовно застосування цієї статті Основного Закону України сформована, зокрема, у постановах від 24 квітня 2024 року у справі № 240/22160/22, від 24 квітня 2024 року у справі № 240/34164/22, від 25 квітня 2024 року у справі № 240/22994/22, від 07 травня 2024 року у справі № 240/30220/22, від 07 травня 2024 року у справі № 240/9080/22, від 12 липня 2024 року у справі № 240/16837/22, від 26 липня 2024 року у справі № 460/11256/23 та від 19 вересня 2024 року у справі № 460/3123/23.
Положеннями статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Звертаючись до суду з позовною заявою, ОСОБА_1 вказав, що набув право на отримання пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ. Однак відповідач, на його думку, протиправно відмовив у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку, внаслідок чого порушено гарантоване державою право на пенсійне забезпечення.
Отже, ключовим питанням у цій справі є визначення наявності у позивача права на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до вимог частини першої статті 55 Закону № 796-XII.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначено Законом № 796-XII.
Згідно зі статтею 9 зазначеного Закону особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є:
1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків;
2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт;
4) громадяни, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих.
До потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать, зокрема, особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років (стаття 11 Закону № 796-ХІІ).
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 14 цього Закону особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років відносяться до категорії 3 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій.
Згідно зі статтею 65 Закону № 796-ХІІ документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Також згідно з частиною першою статті 55 Закону № 796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону № 1058-ІV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
За змістом статті 26 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право на пенсію за віком мають особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 01.01.2019 по 31.12.2019 - не менше 26 років; з 01.01.2020 по 31.12.2020 - не менше 27 років; з 01.01.2021 по 31.12.2021 - не менше 28 років; з 01.01.2022 по 31.12.2022 - не менше 29 років; з 01.01.2023 по 31.12.2023 - не менше 30 років; з 01.01.2024 року по 31.12.2024 року - не менше 31 року; з 01.01.2025 по 31.12.2025 - не менше 32 років; з 01.01.2026 по 31.12.2026 - не менше 33 років; з 01.01.2027 по 31.12.2027 - не менше 34 років; починаючи з 01.01.2028 - не менше 35 років.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-ІV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Пунктом 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII передбачено, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи, зокрема, особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років мають право на зменшення пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років. Водночас, згідно з примітою до вказаної статті, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Зміст наведених норм права дає підстави для висновку, що умовою зменшення пенсійного віку є наявність факту проживання та (або) праці такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років до 01.01.1993.
Відповідно до частини третьої статті 55 Закону № 796-XII призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону № 1058-ІV і цього Закону.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є потерпілим від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується інформацією з посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 10.11.1993 Рівненською обласною державною адміністрацією.
Вважаючи, що він має право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку на підставі положень абзацу п'ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII звернувся до Управління із відповідною заявою.
В контексті спірних правовідносин, колегія суддів зазначає, що на виконання положень Закону № 1058-ІV постановою Правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок № 22-1).
Абзацом 2 підпункту 7 пункту 2.1 розділу II Порядку № 22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку. Для потерпілих від Чорнобильської катастрофи такими документами є:
документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями;
посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності).
Отже, підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні радіаційного забруднення.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 29 січня 2020 року у справі № 572/245/17 та від 17 червня 2020 року у справі № 572/456/17.
У постановах від 19 вересня 2019 року у справі № 556/1172/17, від 11 березня 2024 року у справі № 500/2422/23, від 19 вересня 2024 року у справі № 460/23707/22, від 02 жовтня 2024 року у справі № 500/551/23 Верховний Суд також зазначив про те, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням, або у зв'язку з роботою в такій місцевості. Водночас зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.
На підставі викладеного Суд, враховуючи наведені висновки та встановлений абзацом 2 підпункту 7 пункту 2.1 розділу II Порядку № 22-1 перелік документів, що подається особою для призначення їй пенсії зі зниженням пенсійного віку, зауважує, що наявність посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень абзацу п'ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII.
Відтак, вагомим у цьому випадку є встановлення факта фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням або роботою на цій території.
Судом першої інстанції встановлено, що факт проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення (у с. Рокитне Рокитнівського району Рівненської області) підтверджується інформацією з довідки Рокитнівської селищної ради № 2118 від 11.07.2023, відповідно до якої позивач проживав та був зареєстрований на території зони гарантованого добровільного відселення в періоди з 08.08.1988 по 30.11.1988, з 01.11.1990 по 06.06.2012, з 06.06.2012 проживає по даний час.
Проте, відмовляючи у задоволенні позову, судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно інформації з довідки № 63 від 07.02.2023, виданою Мирогощанським аграрним фаховим коледжем, позивач в період з 01.09.1984 по 30.06.1988 навчався в Мирогощанському радгоспі-технікумі на денній формі навчання (місто Мирогоща не віднесене до зони гарантованого добровільного відселення).
За позицією суду апеляційної інстанції, постійне місце роботи/навчання на денній формі позивача нерозривно пов'язане з його постійним місцем проживанням, відтак період навчання позивача у Мирогощанському радгоспі-технікумі спростовує факт постійного проживання його у зоні гарантованого добровільного відселення в цей період.
Скаржник наполягає на тому, що судом першої інстанції на підставі наявних у справі доказів встановлено, що позивач проживав у зоні гарантованого добровільного відселення протягом часу, який дає право на призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону України № 796-XII.
Так, суд першої інстанції із покликанням на зміст довідки № 63 від 07.02.2023, виданої Мирогощанським аграрним фаховим коледжем, зазначив, що літні та зимові канікули поза періодом навчання становили: з 27.01.1986 по 16.02.1986, 21.07.1986 по 31.08.1986, з 26.01.1987 по 08.02.1987, з 06.09.1987 по 05.10.1987, з 18.01.1988 по 24.01.1988, практика в колгоспі ім. Дзержинського Рокитнівського району з 15.06.1987 по 05.09.1987, з 22.03.1988 по 04.05.1988.
Також суд першої інстанції, із покликанням на інформацію, зазначену в акті обстеження проживання особи № 150 від 20.11.2023 та показання свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , встановив, що на період зимових та літніх канікул, виробничої та переддипломної практики позивач фактично проживав без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .
З урахуванням інформації, зазначеної в довідці від 11.07.2023 № 1356-8, виданій Борівським старостинським округом Рокитнівської селищної ради, суд встановив, що колгосп ім. Дзержинського знаходився на території села Борове Рокитнівського району Рівненської області.
Водночас територія села Борове та села Рокитне відповідно до Постанови Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відноситься зони гарантованого добровільного відселення.
Втім, на виконання вимог статей 73-75, 77, 90, 317 КАС України, суд апеляційної інстанції не зазначив, які саме докази та обставини, встановлені судом першої інстанції, спростовують факт постійного проживання позивача на період зимових та літніх канікул, виробничої та переддипломної практики на території гарантованого добровільного відселення поза періодом навчання.
Водночас висновок суду першої інстанції, у своїй сукупності, ґрунтується на наявності у позивача посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), серії НОМЕР_1 , виданого 10.11.1993 Рівненською обласною державною адміністрацією та встановленого факту проживання позивача на території гарантованого добровільного відселення.
Проте судом апеляційної інстанції встановлені судом першої інстанції обставини не спростовані.
За змістом статті 341 КАС України до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка. Об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
Отже, враховуючи у сукупності наявність у позивача посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи, а також довідки органу місцевого самоврядування та акт обстеження по факту проживання особи, що підтверджують факт реєстрації та проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення, Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність у позивача права на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ.
Колегія суддів критично оцінює покликання скаржника на пункти 2,5,10 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою КМУ від 20.01.1997 № 51, оскільки позивачу було видано посвідчення у 1993 році, до набрання чинності зазначеним Порядком.
Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
За такого правого регулювання та встановлених обставин, Суд вважає за необхідне скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року, а рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 09 липня 2024 року залишити в силі.
Керуючись статтями 341, 352, 356 КАС України, суд, -
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року у справі № 460/658/24 скасувати.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 липня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду С.М. Чиркін
Я.О. Берназюк
В.М. Кравчук