27 травня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/6749/24 пров. № А/857/13801/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,
з участю секретаря судового засідання - Василюк В.Б.,
а також сторін (їх представників):
від позивача - не з'явився;
від відповідача - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській обл. на окрему ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 24.03.2025р. про визнання протиправними дій, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській обл. про визнання дій протиправними, зобов'язання здійснити перерахунок та виплату пенсії по інвалідності (суддя суду І інстанції: Щербаков В.В., час та місце ухвалення судового рішення: 24.03.2025р., м.Рівне; дата складання повного судового рішення: 24.03.2025р.),-
Оскаржуваною окремою ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 24.03.2025р. заяву ОСОБА_1 про визнання протиправними дій, суб'єкта владних повноважень на виконання рішення суду в справі № 460/6749/24 задоволено; визнано протиправними дії відповідача Головного управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України в Рівненській обл., вчинені на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 02.09.2024р. в адміністративній справі № 460/6749/24, щодо нарахування ОСОБА_1 пенсії відповідно до ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з величини прожиткового мінімуму осіб, які втратили працездатність, встановленого положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік»; зобов'язано ГУ ПФ України в Рівненській обл. вжити заходи щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону під час виконання судового рішення; встановлено ГУ ПФ України в Рівненській обл. 30-денний строк з дня отримання (вручення) копії цієї ухвали для подання до суду доказів вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону під час виконання судового рішення (а.с.87-88).
Не погодившись із вказаною ухвалою, її оскаржив відповідач ГУ ПФ України в Рівненській обл., який в апеляційній скарзі просить окрему ухвалу скасувати і ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 , покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення заяви в порядку ст.383 КАС України (а.с.89-93).
Вимоги апеляційної скарги мотивує тим, що на виконання рішення суду пенсійний орган здійснив перерахунок пенсії позивача, внаслідок якого розмір пенсії по інвалідності у розмірі відшкодування фактичних збитків з 01.01.2024р. обраховано із застосуванням прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність 2093 х 6 = 12558 грн., що підтверджується рішенням про перерахунок пенсії № 172850021836 від 10.03.2025р.
Статтею 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Згідно зі ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 1 січня 2023 року розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність становить 2093 грн.
Відповідно до ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становить 2361 грн.
При цьому, пунктом 8 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено, що перерахунок пенсій, надбавок, підвищень та інших доплат до пенсії, який здійснюється з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого законом на 01.01.2024р., проводиться з 01.03.2024р. разом зі здійсненням щорічної індексації пенсій, передбаченої частиною другою статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
На підставі згаданих норм апелянт на виконання рішення суду застосував показник мінімальної пенсії у розмірі 2093 грн., встановлений ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», оскільки рішенням суду зобов'язано провести перерахунок пенсії з 01.01.2024р.
Також судом не враховано, що рішенням суду не зобов'язано пенсійний орган проводити перерахунки на майбутнє при кожній зміні мінімальної пенсії.
Таким чином, при винесенні окремої ухвали суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення заяви позивача в тому, що на виконання судового рішення відповідач зобов'язаний здійснити нарахування та виплату позивачу основної пенсії по інвалідності в розмірі шести мінімальних пенсій за віком відповідно до ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», із застосуванням розмірів прожиткового мінімуму на рівні 2361 грн. з 01.03.2024р.
Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
У зв'язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч.4 ст.229 КАС України не здійснювалося. Також в порядку ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Як слідує з матеріалів справи, рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 15.07.2024р. в справі № 460/6749/24, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.01.2025р., позов ОСОБА_1 задоволено; визнано протиправними дії ГУ ПФ України в Рівненській обл. щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 пенсії згідно вимог рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021р. № 1-р(11)/2021, відповідно до ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 230/96-ВР; зобов'язано ГУ ПФ України в Рівненській обл. здійснити перерахунок основної пенсії ОСОБА_1 за період з 01.01.2024р. відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021р. № 1-р (1)/2021, відповідно до ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 230/96-ВР, у розмірі 6-ти мінімальних пенсій за віком та виплачувати основну пенсію у розмірі не менше 6-ти мінімальних пенсій за віком (а.с.33-36, 68-75).
03.03.2025р. ОСОБА_1 звернувся із заявою до відповідача про виконання рішення суду в справі № 460/6749/24, зокрема, щодо проведення перерахунку основної пенсії (а.с.82).
14.03.2025р. позивач отримав відповідь № 1700-0202-8/15449 від 06.03.2025р., згідно якої рішенням відповідача № 172850021836 проведено перерахунок пенсії, розмір останньої становить 12558 грн. (а.с.83-84).
Із змісту рішення відповідача № 172850021836 від 06.03.2025р. слідує, що відповідач застосував під час перерахунку пенсії розрахункову величину - мінімальну пенсію за віком на 01.01.2023р., а не мінімальну пенсію за віком, установлену на відповідний календарний рік.
19.03.2025р. позивач скерував до суду заяву щодо про визнання протиправними дій, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду в адміністративній справі № 460/6749/24 (а.с.79-81).
Вимоги вказаної заяви зводяться до того, що на виконання рішення суду відповідач провів перерахунок пенсії позивача, однак застосував для обчислення її розміру мінімальну пенсію за віком на 01.01.2023р., а не мінімальну пенсію за віком, установлену на відповідний календарний рік, чим фактично свідомо змінив резолютивну частину судового рішення.
Задовольняючи подану заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що виконуючи рішення суду в справі № 460/6749/24, відповідач зобов'язаний застосовувати наступні розміри прожиткового мінімуму, що визначені:
Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» в розмірі прожиткового мінімуму осіб, які втратили працездатність - 2361 грн.;
Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» в розмірі прожиткового мінімуму осіб, які втратили працездатність - 2361 грн.
Враховуючи зміну розміру прожиткового мінімуму у кожному році, відповідач має обов'язок перераховувати та виплачувати пенсію відповідно до ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням таких змін.
У сукупності викладеного, суд дійшов висновку, що дії ГУ ПФ України в Рівненській обл. з виконання рішення суду у визначений відповідачем спосіб є протиправними, такими, що також сприяють тривалому порушенню права власності позивача, яке гарантоване статтею 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та відновлене у судовому порядку.
Між тим, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може, з наступних підстав.
Відповідно до ст.129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Процесуальне законодавство визначає види судового контролю за виконанням судового рішення, а саме, зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу (ст.ст.382 - 382-3 КАС України) та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (ст.383 КАС України).
Наведені норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення і підставами для їх застосування є невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України (ст.382 КАС України), який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення; не передбачає такої можливості і положення ст.383 КАС України.
З огляду на вищенаведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Частиною 1 та 2 ст.383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень-відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
У такій заяві зазначаються: 1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява; 2) ім'я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 3) ім'я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 4) ім'я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 5) номер адміністративної справи; 6) відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; 7) інформація про день пред'явлення виконавчого листа до виконання; 8) інформація про хід виконавчого провадження; 9) документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви; 10) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.
Приписами ч.4 ст.383 КАС України встановлено, що заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред'явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.
Частиною 6 ст.383 КАС України визначено, що за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача суд постановляє ухвалу про залишення заяви без задоволення, яка може бути оскаржена в порядку, встановленому статтею 294 цього Кодексу. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
Отже, під час розгляду справи, поданої згідно ст.382 КАС України, суд має переконатися щодо належного виконання рішення суду, а при відсутності такого - встановити причини його невиконання.
В свою чергу, при розгляді заяв в порядку ст.383 КАС України суд повинен з'ясувати, чи були оскаржувані рішення, дії відповідача, пов'язані з виконанням судового рішення, та чи не утримує в собі звернення позивача до суду самостійні підстави та предмет спору.
В аспекті викладеного колегія суддів враховує наступне.
Стаття 383 КАС України передбачає спеціальний механізм судового контролю, надаючи позивачу, на користь якого ухвалено рішення суду, право подати заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням. Цей механізм спрямований на забезпечення ефективного виконання судових рішень і є оперативним способом захисту прав, вже підтверджених судом.
Судовий контроль за виконанням судового рішення, передбачений положеннями ст.383 КАС України, стосується забезпечення реалізації вже визначених судом прав та обов'язків у межах існуючого рішення. Натомість, підставою для нового позову є виникнення нових правовідносин, коли суб'єкт владних повноважень приймає нові рішення або вчиняє нові дії (навіть якщо вони формально пов'язані з виконанням попереднього рішення), які стосуються інших періодів, ґрунтуються на нових фактичних обставинах чи нормативно-правових актах, та, на думку особи, знову порушують її права чи законні інтереси.
Водночас, необхідно чітко розмежовувати ситуації, коли йдеться виключно про невиконання або неналежне виконання вже ухваленого судового рішення, що охоплюється ст.383 КАС України, та ситуації, коли на підставі або у зв'язку з виконанням рішення суду суб'єкт владних повноважень вчиняє нові дії або приймає нові рішення, які, на думку позивача, знову порушують його права, або коли спір стосується аспектів, які не були предметом розгляду у справі, хоча й виникли у зв'язку з нею, особливо коли ці нові рішення та дії ґрунтуються на нових нормативно-правових актах, що визначають порядок обчислення розміру пенсії, стосуються нових розрахункових періодів (2025 року) та приймаються у формі окремих індивідуальних актів (протоколів/розпоряджень від 06.03.2025р.), що безпосередньо впливають на права та обов'язки особи і не є простою констатацією виконання попереднього судового рішення.
Водночас, існування спеціального порядку судового контролю за виконанням судових рішень, передбаченого ст.383 КАС України, не позбавляє особу права на звернення до суду з новим адміністративним позовом, якщо дії чи рішення суб'єкта владних повноважень, хоч і вчинені в контексті виконання рішення суду, за своєю суттю виходять за межі простого механізму його виконання, стосуються нових правових підстав, нових обставин (наприклад, застосування нових нормативних актів, розміру прожиткового мінімуму за інші періоди, що не були охоплені попереднім рішенням) та створюють нові юридичні наслідки для особи, які, на її думку, порушують її права. Позовне провадження у таких випадках є належним та процесуально допустимим способом захисту і не суперечить логіці інституту судового контролю, який має вужчу спрямованість - на забезпечення реалізації вже винесеного судового акту в тій частині, в якій права та обов'язки сторін були чітко визначені.
В розглядуваному випадку ОСОБА_1 оскаржує дії ГУ ПФ України в Рівненській обл. щодо проведення перерахунку пенсії з 01.01.2024р., 01.03.2024р., 01.04.2024р., 01.01.2025р. та з 01.03.2025р.; позивач стверджує, що спірні дії та рішення відповідача, вчинені з посиланням на виконання рішення суду в справі № 460/6749/24, здійснені з порушенням норм чинного законодавства, зокрема, щодо порядку обчислення пенсії, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на відповідний календарний рік.
Слід наголосити, що спірний протокол/розпорядження ГУ ПФ України в Рівненській обл. від 06.03.2025р., яким оформлено перерахунки пенсії позивача, за своєю суттю та правовими наслідками є новим рішенням суб'єкта владних повноважень. Він стосується визначення розміру пенсії за нові періоди (з 01.01.2025р.), і безпосередньо впливає на обсяг пенсійних прав позивача на майбутнє. Такий акт не є простою арифметичною дією на виконання попереднього рішення, а є самостійним актом індивідуальної дії, що породжує нові правовідносини та, відповідно, може бути предметом окремого судового оскарження.
Отже, ключовим для розмежування нового спору від питань, що підлягають вирішенню виключно в порядку ст.383 КАС України, є те, що позивач оскаржує не сам факт невиконання чи арифметичну помилку при виконанні рішення в справі № 460/6749/24, а законність та правильність застосування відповідачем норм матеріального права при здійсненні нових перерахунків пенсії за наступні, після ухвалення рішення суду, періоди - зокрема, після 15.07.2024р.
Ці перерахунки зумовлені новими юридичними підставами (Законами України про Державний бюджет на відповідні роки) та оформлені новими, самостійними рішеннями пенсійного органу.
Новий акт відповідача, зокрема протокол/розпорядження від 06.03.2025р., не лише формально пов'язаний з виконанням рішення, але й містить нову юридичну оцінку права позивача, що не відповідає підходу, визначеному в рішенні у справі № 460/6749/24, оскільки висновки останнього не розкривають механізм перерахунку пенсії (тобто, не визначають врахування відповідачем наступних змін прожиткового мінімуму).
Таким чином, предметом поданої заяви є не усунення перешкод у виконанні вже встановлених судом у справі № 460/6749/24 зобов'язань, а перевірка правомірності нових рішень та дій відповідача, які стосуються нових обставин та періодів, що не можуть бути предметом судового розгляду та оцінки в межах справи № 460/6749/24.
Отже, оскарження правильності застосування прожиткового мінімуму за 2023, 2024 та 2024 роки, визначених відповідними Законами про Державний бюджет на відповідний рік, та законності протоколу пенсійного органу, яким ці перерахунки оформлені, становить самостійний публічно-правовий спір, що підлягає вирішенню в порядку позовного провадження.
Колегія суддів вважає, що зазначений протокол/розпорядження від 06.03.2025р. є окремим індивідуальним актом, що має самостійне правове значення та породжує нові правові наслідки для позивача, навіть якщо формально пов'язані з виконанням вказаного рішення суду. Воно не є лише способом реалізації вже визначених судом зобов'язань, а тому може бути предметом нового позову.
Апеляційний суд також зазначає, що протокол/розпорядження від 06.03.2025р. за своєю формою та змістом відповідає ознакам рішення суб'єкта владних повноважень у розумінні п.19 ч.1 ст.4 КАС України, оскільки має зовнішню визначеність, є актом індивідуальної дії, ухваленим на підставі нових нормативних актів, і породжує нові юридичні наслідки для позивача.
Додатково колегія суддів наголошує на тому, що порядок застосування розміру мінімальної заробітної плати під час перерахунку пенсії позивача не визначений в судовому рішення.
Предметом розглядуваного спору було нарахування після 01.07.2021р. пенсій для осіб з інвалідністю, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, у розмірі, встановленому ч.3 ст.54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону № 1584-ІХ від 29.06.2021р. «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не у розмірі, встановленому ч. 4 ст.54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції Закону України № 230/96-ВР від 06.06.1996р. «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Також після завершення розгляду справи позивач не ставив перед судом першої інстанції питання щодо встановлення способу і порядку виконання рішення суду (ст.376 КАС України), не звертався до суду із заявою про роз'яснення судового рішення в цій частині (ст.254 КАС України).
Таким чином, звернення позивача в порядку ст.383 КАС України утримує в собі самостійні підстави та предмет спору, а тому така заява виходить за межі інституту судового контролю.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи, а також допустився помилки в частині застосування норм процесуального права, що призвело до помилкового висновку про задоволення заяви, поданої в порядку ст.383 КАС України.
За приведених положень законодавства та фактичних обставин справи, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваної окремої ухвали в справі № 460/6749/24 та задоволення апеляційної скарги відповідача.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що оскаржувана ухвала суду підлягає скасуванню, як винесена за невідповідності висновків суду обставинам справи, із порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення заяви в порядку ст.383 КАС України, із прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні вказаної заяви.
Згідно вимог ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги слід покласти на апелянта ГУ ПФ України в Рівненській обл.
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ч.3 ст.243, ст.310, ст.312, ч.2 ст.313, п.п.3, 4 ч.1 ст.317, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській обл. задовольнити.
Окрему ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 24.03.2025р. про визнання протиправними дій, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду в адміністративній справі № 460/6749/24 - скасувати.
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання протиправними дій, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду в адміністративній справі № 460/6749/24, - відмовити.
Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській обл.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді Н. В. Бруновська
Р. Б. Хобор
Дата складання повного судового рішення: 28.05.2025р.