28 травня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/7868/24 пров. № А/857/31329/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу представника адвоката Кулі Володимира Сергійовича, діючого на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11.11.2024р. в адміністративній справі за позовом представника адвоката Кулі Володимира Сергійовича, діючого на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування відмови щодо зняття з військового обліку в зв'язку із виїздом на постійне місце проживання закордон, спонукання до вчинення певних дій (суддя суду І інстанції: Хома О.П., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 11.11.2024р., м.Львів; дата складання повного рішення суду І інстанції: не зазначена),-
11.04.2024р. за допомогою системи «Електронний суд» представник адвокат Куля В.С., діючий на підставі ордера на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
визнати протиправною та скасувати відмову відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 № 4780 від 08.04.2024р. щодо зняття з військового обліку ОСОБА_1 у зв'язку із виїздом на постійне місце проживання до Республіки Польща;
зобов'язати відповідача ІНФОРМАЦІЯ_3 вчинити дії для зняття з військового обліку ОСОБА_1 у зв'язку із виїздом на постійне місце проживання до Республіки Польща;
стягнути з відповідача судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу (а.с.1-5).
Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників страви (у письмовому провадженні) за наявними матеріалами справи (а.с.16 і на звороті).
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11.11.2024р. у задоволенні заявленого позову відмовлено (а.с.20-26).
Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив представник адвокат Куля В.С., діючий на підставі ордера на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , який, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою заявлені позовні вимоги задовольнити; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, включаючи витрати на професійну правничу допомогу за провадження у суді першої та апеляційної інстанції (а.с.30-34).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 13.11.2023р. отримав дозвіл на виїзд на постійне місце проживання до Республіки Польщі. У зв'язку з цим 01.03.2024р. позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_4 із заявою про зняття з військового обліку. Однак, відповідачем було відмовлено у знятті з військового обліку позивача
Така відмова відповідача є протиправною, оскільки відповідно до абз.3 п.1 ч.5 ст.37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» зняттю з військового обліку призовників підлягають громадяни України, які вибувають на строк більше трьох місяців за межі України.
Зокрема, громадяни України, які перебувають на військовому обліку призовників, у випадку виїзду за межі України на строк, більший аніж 3 (три) місяці, зобов'язані звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, де вони перебувають на військовому обліку із заявою про зняття з такого обліку та долучити усі належні документи.
Позивач звернувся із необхідною заявою та підтвердив факт майбутнього виїзду за межі України на строк понад 3 (три) місяці, зокрема долучив довідку про дозвіл на виїзд на постійне місце проживання за кордон.
Додатково звертає увагу, що у позивача наявне громадянство Республіки Польща, саме тому він і бажає виїхати.
При цьому зауважує, що статус позивача не «військовозобов'язаний», а «призовник», як на момент звернення, так і на момент винесення рішення у справі.
Зокрема, призовником є особа, яка не досягла 27 років на момент звернення із позовною заявою, та 25 років на момент винесення рішення. Водночас, позивач, ІНФОРМАЦІЯ_5 , станом на момент написання апеляційної скарги все ще перебуває у статусі «призовник», з огляду на його вік - 23 повних роки.
Неправильне визначення правового статусу позивача призвело до помилкового застосування п.2 ч.5 ст.37 Закону України № 2232-ХІІ від 25.03.1992р. «Про військовий обов'язок і військову службу», замість застосування п.1 ч.5 ст.37 Закону № 2232-ХІІ.
Окрім цього, стверджує, що судом першої інстанції в обґрунтуванні оскаржуваного рішення помилково використовується рішення Верховного Суду, викладене у постанові від 17.08.2023р. у справі № 380/7792/22, оскільки у вказаному рішенні розглядалось питання щодо права на перетинання державного кордону військово зобов'язаною особою, на підставі того, що позивач мав право на відстрочку, оскільки був студентом.
У зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, а також, використання нерелевантної практики Верховного Суду, апелянт просить розглянути питання щодо постановлення окремої ухвали щодо судді Хоми О.П., яка розглядала справу № 380/7868/24 у першій інстанції.
Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Водночас, колегія суддів не убачає підстав для задоволення клопотання апелянта про розгляд справи в присутності сторін (а.с.34), оскільки відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Апелянт подав апеляційну скаргу, в якій детально та послідовно обґрунтував свою правову позицію по справі; будь-яких нових доказів по справі сторони не представили; клопотань про їх витребування від останніх не надходило. Рішення суду прийнято в порядку письмового провадження.
Звідси, правових підстав для висновку про те, що справу необхідно розглядати в судовому засіданні, колегія суддів не убачає.
Окрім цього, Європейський суд з прав людини визнав явно необґрунтованим і тому неприйнятним звернення у справі «Varela Assalino contre le Portugal» (пункт 28, № 64336/01) щодо гарантій публічного судового розгляду. У цій справі заявник просив розглянути його справу в судовому засіданні, однак характер спору не вимагав проведення публічного розгляду. Фактичні обставини справи вже були встановлені, а скарги стосувалися питань права. Європейський суд вказав на те, що відмову у проведенні публічного розгляду не можна вважати необґрунтованою, оскільки під час провадження у справі не виникло ніяких питань, які не можна було вирішити шляхом дослідження письмових доказів.
У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку Європейського суду, є доцільнішим, ніж усні слухання; розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім.
Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Як встановлено під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , з 10.08.2018р. перебуває на військовому обліку, в т.ч. з 02.02.2024р. - у ІНФОРМАЦІЯ_4 як призовник, який відповідно до рішення призовної комісії придатний до військової служби. Вказані обставини підтверджуються посвідченням про приписку до призовної дільниці (зворот а.с.10, а.с.11).
Рішенням Головного управління /ГУ/ Державної міграційної служби /ДМС/ України у Львівській обл. від 13.11.2023р. надано дозвіл ОСОБА_1 на виїзд до Республіки Польща на постійне проживання; термін дії рішення до 13.05.2024р. (зворот а.с.11).
01.03.2024р. ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_4 із заявою про зняття його з військового обліку у зв'язку із виїздом на постійне місце проживання до Республіки Польща та наявністю належно оформлених документів - довідки про дозвіл на виїзд на постійне місце проживання у Республіку Польща, яка видана ГУ ДМС України у Львівській обл. та дійсна до 13.05.2024р. (зворот а.с.8).
ІНФОРМАЦІЯ_3 листом № 4780 від 08.04.2024р. відмовлено ОСОБА_1 у знятті з військового обліку у зв'язку із виїздом на постійне місце проживання до Республіки Польща. Вказана відмова обґрунтована тим, що на час дії воєнного стану на території України впроваджено обмеження. Першочерговим пріоритетом публічного інтересу, обумовленого безпрецедентним масштабом загрози для суверенітету та незалежності України, беручи до уваги, що спосіб реалізації державою у цих умовах прав, свобод та інтересів її громадян визначається потребою оборонних людських та матеріальних ресурсів для забезпечення захисту державності (зворот а.с.6, а.с.7-8).
Не погоджуючись з відмовою відповідача щодо зняття з військового обліку ОСОБА_1 у зв'язку із виїздом на постійне місце проживання до Республіки Польща, представник позивача звернувся до суду із розглядуваним позовом.
Приймаючи рішення по справі та відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач з 10.08.2018р. перебуває на військовому обліку, в т.ч. з 02.02.2024р. - у ІНФОРМАЦІЯ_4 як призовник, який відповідно до рішення призовної комісії придатний до військової служби.
При цьому, згідно приписів ч.4 ст.37 Закону України № 2232-ХІІ від 25.03.1992р. «Про військовий обов'язок і військову службу» у воєнний час забороняється виїзд призовників, військовозобов'язаних та резервістів з місця проживання без дозволу керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України.
Обмеження свободи пересування для військовозобов'язаних осіб, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації або можуть бути залучені в умовах воєнного стану до суспільно корисних робіт, пов'язане саме із оголошенням загальної мобілізації у період правового режиму воєнного стану.
Той факт, що Закон України № 3857-ХІІ «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» не містить обмежень права вільно залишати територію України в умовах правового режиму воєнного стану, не означає, що такі обмеження до вищевказаної категорії осіб не можуть бути застосовані на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», які є спеціальними для цього періоду.
Ураховуючи першочерговий пріоритет публічного інтересу, обумовлений безпрецедентним масштабом загрози для суверенітету та незалежності України, з огляду на агресію російської федерації /рф/ проти України, спосіб реалізації державою у таких умовах прав, свобод та інтересів її громадян визначається потребою мобілізації оборонних людських та матеріальних ресурсів для забезпечення захисту державності, а тому є співмірним із застосованим обмежень та не є свавільним.
Отже, рішення відповідача щодо відмови у знятті позивача з військового обліку у зв'язку із виїздом на постійне місце проживання до Республіки Польща прийнято в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України, з урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення та неупереджено.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків про відсутність правових підстав щодо задоволення заявленого позову, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У силу ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно з п.20 ч.1 ст.106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022р. «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022р. строком на 30 діб.
Також Указом Президента України № 69/2022 від 24.02.2022р. оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
У подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату апеляційного розгляду справи воєнний стан в Україні триває.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби, визначено нормами Закону України № 2232-ХІІ від 25.03.1992р. «Про військовий обов'язок і військову службу» (надалі - Закон № 2232-ХІІ).
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Згідно з ч.1 ст.2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
За приписами частини другої цієї ж статті Закону проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Зокрема, пунктами 305, 306 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затв. Указом Президента України № 1115/2009 від 29.12.2009р. (далі - Положення № 1115/2009), передбачено, що в особливий період військовослужбовці проходять військову службу в порядку, передбаченому цим Положенням та іншими нормативно-правовими актами, що визначають порядок проходження військової служби в особливий період.
Доукомплектування особовим складом Держприкордонслужби в особливий період здійснюється шляхом прийому громадян на військову службу за контрактом, а також призову резервістів та військовозобов'язаних, які не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації. Призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу здійснюється у терміни, визначені мобілізаційними планами Державної прикордонної служби України, та в порядку, визначеному законами України «Про військовий обов'язок і військову службу» та «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Відповідно до ч.3 ст.1 Закону № 2232-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) військовий обов'язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Частиною 7 статті 1 Закону № 2232-XII передбачено, що виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
За змістом ч.ч.1 і 3 ст.33 Закону № 2232-XII військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Військовий облік усіх призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання.
Згідно з п.1 ч.5 ст.37 Закону № 2232-XII зняттю з військового обліку призовників у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки підлягають громадяни України, зокрема, які вибувають в іншу місцевість (адміністративно-територіальну одиницю) України до нового місця проживання; які вибувають на строк більше трьох місяців за межі України.
Частиною 4 ст.37 Закону № 2232-XII визначено, що у воєнний час забороняється виїзд призовників, військовозобов'язаних та резервістів з місця проживання без дозволу керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України - без дозволу відповідного керівника).
Відповідно до ч.6 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) громадянам, які перебувають на військовому обліку, з моменту оголошення мобілізації забороняється зміна місця проживання без дозволу посадової особи, визначеної у частині третьої цієї статті.
Отже, для зняття призовника з військового обліку має існувати хоча б одна з підстав визначених п.1 ч.5 ст.37 Закону № 2232-XII, перелік яких є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.
У розглядуваній справі 13.11.2023р. ГУ ДМС України у Львівській обл. ухвалено рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на виїзд до Республіки Польща на постійне проживання; термін дії рішення до 13.05.2024р.
З метою зняття з реєстрації місця проживання позивач, у встановленому законом порядку, 01.03.2024р. звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_4 із заявою, у якій просив зняти його з військового обліку у зв'язку із виїздом на постійне місце проживання за кордон (зворот а.с.8).
Отже, підставою для звернення позивача до ІНФОРМАЦІЯ_4 із заявою про зняття його з військового обліку слугувало отримання ним позитивного рішення від ГУ ДМС України у Львівській обл. про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне місце проживання до Республіки Польща, про що позивач особисто зазначив у заяві.
Проте, у відповідь на вказану заяву ІНФОРМАЦІЯ_3 листом № 4780 від 08.04.2024р. повідомив про те, що на час дії воєнного стану на території України впроваджено обмеження. Першочерговим пріоритетом публічного інтересу, обумовленого безпрецедентним масштабом загрози для суверенітету та незалежності України, беручи до уваги, що спосіб реалізації державою у цих умовах прав, свобод та інтересів її громадян визначається потребою оборонних людських та матеріальних ресурсів для забезпечення захисту державності
Приписи статті 37 Закону № 2232-XII визначають порядок взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього.
Зокрема, відповідно до п.1 ч.1 ст.37 Закону № 2232-XII взяттю на військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України підлягають громадяни України:
приписані до призовних дільниць;
які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання;
які набули громадянства України і згідно з цим Законом підлягають приписці до призовних дільниць;
звільнені зі служби у військовому резерві, які не виконали обов'язків служби у військовому резерві протягом строків першого та другого контрактів, не проходили строкову військову службу та не досягли 27-річного віку;
За приписами ч.3 ст.37 цього ж Закону призовники, військовозобов'язані та резервісти після прибуття до нового місця проживання зобов'язані в семиденний строк стати на військовий облік та не раніше ніж за три дні до вибуття з місця проживання знятися із зазначеного обліку.
У разі декларування місця проживання особи за декларацією про місце проживання, поданою в електронній формі засобами Єдиного державного веб-порталу електронних послуг, взяття на військовий облік, зняття з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів здійснюється відповідними районними (міськими) територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки на підставі відомостей про призовників, військовозобов'язаних та резервістів в електронній формі, надісланих органами реєстрації через Єдину інформаційну систему Міністерства внутрішніх справ України до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Як уже зазначалося, частиною 4 ст.37 Закону № 2232-XII передбачено, що у воєнний час забороняється виїзд призовників, військовозобов'язаних та резервістів з місця проживання без дозволу керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України - без дозволу відповідного керівника).
Поставною Кабінету Міністрів /КМ/ України № 1487 від 30.12.2022р. відповідно до ч.5 ст.33 Закону № 2232-XII затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Порядок № 1487), який чинний на час звернення позивача із заявою до ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Пунктом 22 Порядку № 1487 визначено, що взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, підрозділах Служби зовнішньої розвідки здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до п.52 Порядку № 1487 закордонні дипломатичні установи України: інформують громадян, які перебувають на тимчасовому консульському обліку та досягли призовного віку і не мають відстрочки або не звільнені від призову на строкову військову службу, про початок чергового призову громадян України на строкову військову службу; сприяють поверненню військовозобов'язаних та резервістів в Україну в разі проведення мобілізації та у воєнний час (в особливий період); повідомляють у семиденний строк з дня взяття на консульський облік або зняття з нього про призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідним районним (міським) територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки, органам СБУ, підрозділам Служби зовнішньої розвідки за місцем перебування їх на військовому обліку; ведуть військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які перебувають на тимчасовому консульському обліку, за списком (додаток 15). Список зберігається в закордонній дипломатичної установі України протягом п'яти років.
За змістом п.57 Порядку № 1487 дипломатичні та консульські представництва України: повідомляють у семиденний строк з дня взяття на консульський облік або зняття з нього про призовників і військовозобов'язаних відповідним районним (міським) територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування їх на військовому обліку; ведуть військовий облік призовників і військовозобов'язаних, які перебувають на тимчасовому консульському обліку, за списком (додаток 14). Список зберігається в консульський установі протягом п'яти років.
Згідно з п.53 Порядку № 1487 зняття з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які виїжджають за кордон на строк більше трьох місяців, здійснюється після особистого прибуття їх до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, органу СБУ, підрозділу Служби зовнішньої розвідки з документами, що підтверджують виїзд за кордон.
Призовники, військовозобов'язані та резервісти, які виїжджають за кордон на строк до трьох місяців, з військового обліку не знімаються.
Відповідно до п.79 Порядку № 1487 районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема: організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством; проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього.
Наведене свідчить, що законодавець виокремлює поняття «зняття з військового обліку» та «виключення з військового обліку», при цьому, при знятті з військового обліку Законом передбачено можливість повторного взяття військовозобов'язаного на такий облік.
Отже, різними є як підстави, так і правові наслідки зняття або виключення з військового обліку.
Із аналізу положень Закону № 2232-XII висновується, що громадяни, які підлягають виключенню з військового обліку, втрачають статус військовозобов'язаного, в той же час зняті з військового обліку продовжують перебувати в статусі військовозобов'язаних.
У справі, що розглядається, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є громадянином України, а також з 10.08.2018р. перебуває на військовому обліку, в т.ч. з 02.02.2024р. - у ІНФОРМАЦІЯ_4 як призовник, який відповідно до рішення призовної комісії придатний до військової служби.
Водночас, позивач отримав рішення органу міграційної служби щодо оформлення виїзду на постійне місце проживання до Республіки Польща.
Натомість, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022р. «Про введення воєнного стану в Україні», затв. Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022р., введений в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022р. строком на 30 діб.
На момент виникнення спірних правовідносин та розгляду цієї адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено відповідними Указами Президента України.
Згідно зі ст.64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені ст.ст.24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Отже, у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені ст.ст.30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, в тому числі передбачені ст.33 Конституції України щодо свободи пересування, вільного вибору місця проживання, права вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Наведене свідчить, що у період воєнного стану та оголошеної мобілізації, що мало місце у спірному випадку, призовникам забороняється змінювати місце проживання, виїзд з місця проживання, без дозволу керівника відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
При цьому варто зауважити, що положення законодавства, яким врегульовано правовідносин у сфері виконання військового обов'язку та мобілізації, не визначають такої окремої та безумовної підстави для зняття з військового обліку як оформлення документів на постійне проживання чи у випадку виїзду призовника на постійне проживання за кордон.
З огляду на введення в Україні воєнного стану, гарантоване ч.1 ст.33 Конституції України конституційне право на свободу пересування зазнало тимчасових обмежень в силу дії особливого правового режиму воєнного стану в країні, що цілком узгоджується з вимогами ст.64 Основного Закону.
Верховний Суд у постанові від 09.03.2023р. у справі № 600/2520/22-а зазначав, що обмеження певних категорій громадян у праві виїзду за кордон під час воєнного стану певною мірою є втручанням у приватне життя особи в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, однак таке втручання прямо передбачено законом і переслідує абсолютно легітимну мету.
Зі змісту статей 17, 65 Конституції України висновується, що захист держави, забезпечення її безпеки є найважливішими функціями всього Українського народу. Військова служба - це конституційний обов'язок громадян України, який полягає у забезпеченні оборони України, захисті її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності. До військовослужбовців належать особи, які проходять таку службу, зокрема у Збройних Силах України. Військовій службі передує необхідність виконання конституційного військового обов'язку, що передбачає проходження громадянами України військової служби (добровільно чи за призовом).
З огляду на специфіку військової служби, яка полягає, зокрема, у виконанні військовослужбовцями спеціальних завдань, наявності ризиків для їх життя та здоров'я тощо, будь-яка форма проходження військової служби є обов'язком громадян України щодо захисту держави.
Отже, закріплений у Конституції України обов'язок громадян України потребує поваги, а статус військовослужбовців будь-яких категорій обумовлюється військовою службою, інститут якої надає їм спеціальний статус (абзаци дев'ятий, десятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2019 року № 1-р (II)/2019).
Тобто, громадяни наділені не тільки правами, а й обов'язками, які закріплені на рівні Конституції України. Одним із таких обов'язків згідно зі ст.65 Конституції України є захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.
Офіційне оголошення воєнного стану Указом Президента України зумовило офіційне проголошення державою заходів, спрямованих на фактичну, явну, поточну, неминучу небезпеку існування держави і захисту українського народу, шляхом швидкого прийняття рішень у сфері мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні уповноваженими на те органами влади.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.05.2025р. у справі № 280/2880/24.
При цьому, апеляційний суд враховує, що положення законодавства, яким врегульовано правовідносин у сфері виконання військового обов'язку та мобілізації, не визначають такої окремої та безумовної підстави для зняття з військового обліку як оформлення документів на постійне проживання чи у випадку виїзду призовника на постійне проживання за кордон.
Отже, у відповідача не існувало правових підстав для зняття позивача з військового обліку.
За таких обставин та правового врегулювання апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, рішення суб'єкта владних повноважень не призвело до порушення прав та законних інтересів позивача.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені представником позивача в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
В свою чергу, неврахування судом першої інстанції правильного статусу позивача (призовник, а не військовозобов'язаний) не призвело до неправильного вирішення спору по суті.
Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги, що в силу приписів ч.2 ст.317 КАС України законне, обгрунтоване та правильне по суті і справедливе рішення не може бути скасовано з одних лише формальних міркувань, колегія суддів приходить до обґрунтованого висновку про те, що наведені апелянтом обставини не призвели до неправильного вирішення справи, а відтак не можуть слугувати достатньою підставою для скасування чи зміни судового рішення.
Оцінюючи в сукупності наведені обставини, колегія суддів приходить до переконливого висновку про необґрунтованість та безпідставність заявленого позову, через що останній не підлягає до задоволення, з вищевикладених мотивів.
Щодо доводів апеляційної скарги про необхідність постановлення окремої ухвали щодо судді Львівського окружного адміністративного суду Хоми О.П., колегія суддів зазначає наступне.
Приписами ч.8 ст.249 КАС України передбачено, що суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення. Такі самі повноваження має Велика Палата Верховного Суду щодо питань передачі справ на розгляд Великої Палати.
Підставою для винесення окремої ухвали є виявлення порушення закону і встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню порушення. Відтак, окрема ухвала може бути постановлена лише у разі, якщо під час судового розгляду встановлено склад правопорушення. Юридична кваліфікація правопорушення судом не здійснюється. Водночас, суд може в окремій ухвалі зазначити, елементи якого складу правопорушення слід перевірити. Якщо суд не встановив такого порушення, підстав для винесення окремої ухвали немає.
Водночас, колегія суддів зауважує, що постановлення окремої ухвали є правом, а не обов'язком суду. Адміністративний суд наділений диспозитивним правом постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, чи діяння яких визнаються протиправними, та/або допущення судом нижчої інстанції неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Крім того колегія суддів зазначає, що окрема ухвала суду є одним із інструментів механізму стримувань і противаг, превенції вчинення порушень закону, які адміністративний суд не може самостійно усунути шляхом вжиття належних заходів.
Таким чином, вирішення питання про постановлення окремої ухвали віднесено на розсуд суду, та здійснюється ним з урахуванням, зокрема значущості та/або системного характеру допущених порушень, а також нагального характеру необхідності їх усунення для дієвого відновлення прав особи.
У той же час, доводи на які посилається апелянт, як підстави винесення окремої ухвали відносно судді суду першої інстанції, зводяться лише до незгоди із оскаржуваним рішенням суду, а тому колегія суддів не вбачає підстав для постановлення такої ухвали.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
За правилами ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ОСОБА_1 .
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника адвоката Кулі Володимира Сергійовича, діючого на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11.11.2024р. в адміністративній справі № 380/7868/24 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.
Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта ОСОБА_1 .
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді Н. В. Бруновська
Р. Б. Хобор
Дата складання повного тексту судового рішення: 28.05.2025р.