28 травня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/22838/24 пров. № А/857/3434/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Мікули О.І., Пліша М. А.,
розглянувши в порядку письмового апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року в справі № 380/22838/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,-
суддя в 1-й інстанції - Хома О.П.,
час ухвалення рішення - 17 грудня 2024 року,
місце ухвалення рішення - м.Львів,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - відповідач), в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо проведення перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2017 роки, підйомної допомоги за 2015 рік та щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 за період з січня 2016 по лютий 2018 року включно без урахування у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення.
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) провести перерахунок ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2017 роки, підйомної допомоги за 2015 рік та щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, за період з січня 2016 року по лютий 2018 року включно, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення та здійснити виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні адміністративного позову.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що Згідно з п. 8 Інструкції про розміри і порядок виплати додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України № 73 від 02.02. 2016 р. винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення та інших одноразових виплат. Порядок виплати грошової винагороди та грошового забезпечення також відрізняється. Винагорода має окремий, особливий і разовий вираз виплати, позаяк виплачується тільки тим категоріям військовослужбовцям, перелік яких наведений у цій постанові, і тоді, коли у фонді грошового забезпечення наявні (передбачені) кошти для їх виплати; вона (винагорода) виплачується як доповнення до суми грошового забезпечення та немає фіксованого розміру. Виплата цієї винагороди ставиться в залежність від порядку та умов, що нормативно встановлені розпорядником коштів, відповідно до яких, зокрема, щомісячна її виплата можлива, коли військовослужбовець перебуває на військовій службі. До компетенції суду не входить повноваження визначення конкретних сум індексації. Це є виключно дискреційними повноваженнями підприємства відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Стверджує про пропуск строку звернення до суду з цим позовом.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини 4 статті 304 КАС України, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у Державній прикордонній службі України та згідно до витягу з наказу командира начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 19.08.2024 №386-ОС виключений зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_4 та всіх видів забезпечення з 20.08.2024.
Згідно до розрахунку нарахування індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з липня 2015 року по березень 2020 року та особистих карток грошового забезпечення за 2015-2018 роки, ОСОБА_1 в період з липня 2015 року по лютий 2018 року нарахування та виплата індексації грошового забезпечення проводилися у неповному розмірі.
ІНФОРМАЦІЯ_5 21.08.2024 виплачено ОСОБА_1 заборгованість з індексації грошового забезпечення в розмірі 11 102 грн 46 к., що підтверджується випискою по картковому рахунку АТ КБ ПРИВАТБАНК, повідомленням про нараховані та виплачені суми при звільненні та архівними відомостями особистої картки грошового забезпечення за 2024 рік.
Під час проходження військової служби позивачу нараховані та виплачені грошова допомога на оздоровлення: у липні 2015 року у розмірі 4 705 грн 25 к., у липні 2016 року у розмірі 6 740 грн 25 к., у червні 2017 року у розмірі 7 823 грн 90 к., підйомна допомога у жовтні 2015 року у розмірі 4 705 грн 25 к., що підтверджується особистими картками грошового забезпечення за 2015-2017 роки.
Неповнота нарахування та виплати відповідачем усіх сум грошового забезпечення, зумовила звернення позивача до суду з цим позовом.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни врегульовано Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон № 2011-XII).
Відповідно до абзацу першої частини першої статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно до частини четвертої статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частиною третьою статті 15 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям виплачуються грошова допомога на оздоровлення та державна допомога сім'ям з дітьми в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.
У силу приписів розділу XXIII «Виплата грошової допомоги для оздоровлення» Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (далі - Порядок № 260), розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Пунктом 3 статті 9-1 Закону № 2011-ХІІ визначено, що при переїзді військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, а також тих, хто перебуває на кадровій військовій службі та військовій службі за призовом осіб офіцерського складу, на нове місце військової служби в інший населений пункт, у зв'язку з призначенням на військову посаду, зарахуванням до військового навчального закладу, термін навчання в якому становить не менше шести місяців, або у зв'язку з передислокацією військової частини їм виплачується:
1) підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця і 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожного члена сім'ї військовослужбовця, який переїжджає з ним на нове місце військової служби.
Згідно з абзацом 3 пункту 14 ст. 101 Закону № 2011-ХІІ у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (чинної до 28.02.2018) було установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» № 889 від 22.09.2010 (далі - постанова № 889; чинна до 01.03.2018) встановлено щомісячну додаткову грошову винагороду, зокрема, військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) з 1 квітня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Згідно з пунктом 2 Постанови №899 граничні розміри, порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 цієї постанови, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Службою зовнішньої розвідки за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення.
На виконання Постанови №889 Міністр оборони України наказом від 15.11.2010 затвердив Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України ( далі - Інструкція № 595), яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.
Згідно з пунктами 3, 4 Інструкції № 595 до місячного грошового забезпечення, з якого визначається винагорода, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою (посадою, до тимчасового виконання обов'язків за якою він допущений).
Виплата винагороди здійснюється з того дня, з якого військовослужбовці стали до виконання обов'язків за посадами, але не раніше дня видання наказу про призначення, і до дня їх звільнення від виконання обов'язків за посадами включно (у тому числі й у разі тимчасового виконання обов'язків за посадами, до яких вони допущені наказами відповідних командирів (начальників).
Відповідно до пункту 5 Інструкції №595 винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації); командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій) - на підставі наказів вищих командирів (начальників).
Пунктами 8, 9 Інструкції № 595 встановлено, що винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Розміри винагороди встановлюються наказами Міністерства оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби у межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони України (Головного управління розвідки Міністерства оборони України) у державному бюджеті України на відповідний рік.
Як встановлено судом, розрахунок та виплата позивачу сума грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2017 роки, підйомної допомоги за 2015 рік здійснювалися без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №889, що визнається відповідачем.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-ХІІ Міністру Оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру грошової допомоги на оздоровлення та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом не віднесено до його компетенції та може бути змінено лише законодавцем.
Вказаний висновок відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 16.05.2019 у справі № 826/11679/17, від 26.02.2021 у справі 620/3346/19, від 21.04.2021 у справі № 380/2427/20.
Застосовуючи Інструкцію №595 як спеціальний нормативно-правовий акт, що визначає структуру та склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку зі звільненням з військової служби, варто врахувати пріоритетність законів над підзаконними актами та дискрецію держави щодо визначення порядку та розміру гарантій особам, які проходять військову службу.
З огляду на наведене, при визначенні розміру грошового забезпечення застосування підлягає саме Закон № 2011-XII, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам Закону.
Питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/2738/17. Приймаючи постанову від 06.02.2019 у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків:
«Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
Такий принциповий підхід застосовується незалежно від виду виплат».
Як встановлено судом, позивачу у період з січня 2016 року по лютий 2018 року включно позивачу була нарахована та виплачена щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена Постановою № 889.
ІНФОРМАЦІЯ_5 21.08.2024 виплачено ОСОБА_1 заборгованість з індексації грошового забезпечення в розмірі 11 102 грн 46 к., що підтверджується випискою по картковому рахунку АТ КБ ПРИВАТБАНК, повідомленням про нараховані та виплачені суми при звільненні та архівними відомостями особистої картки грошового забезпечення за 2024 рік.
Суд попередньої інстанції підставно звернув увагу, що 10.11.2021 Велика Палата Верховного Суду у постанові у справі №825/997/17 зазначила, що щомісячна додаткова грошова винагорода входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого обчислюється одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби. Окрім цього, Велика Палата Верховного Суду повторює, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/10947/17).
Враховуючи позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.11.2021 у справі № 825/997/17, варто дійти висновку, що щомісячна додаткова грошова винагорода не може вважатись одноразовою, оскільки така відповідає ознакам додаткового виду грошового забезпечення військовослужбовців, які мають щомісячний та постійний характер, а тому має бути включена до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби.
Варто наголосити, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованих на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, а не тільки грошове забезпечення військовослужбовців, а також те, що здійснення індексації врегульовано окремим законом, до якого стаття 9 Закону № 2011-XII містить відсилочну норму, суд дійшов висновку, що механізм індексації має універсальний характер і питання її врахування до складу місячного грошового забезпечення як бази обчислення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 22.09.2010 № 889, не регулюється положеннями Закону № 2011-XII.
Водночас, незважаючи на наявність спеціального законодавства, зокрема Закону №2011-XII, яким визначаються види (складові) грошового забезпечення військовослужбовців, при вирішенні цього питання про включення індексації до складу місячного грошового забезпечення, з якого у відсотковому відношенні обчислюється щомісячна додаткова грошово винагорода, слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті), зокрема Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
За наведеного правового регулювання та обставин справи відповідач протиправно не врахував у складі грошового забезпечення позивача, з якого нарахована сума грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2017 роки, підйомна допомога за 2015 рік та щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена Постановою №889, індексацію грошового забезпечення.
До таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16.05.2019 у справі №826/11679/17, від 31.07.2019 у справі №826/3398/17, від 19.09.2019 у справі №826/14564/17, від 22.10.2019 у справі №520/3505/19, від 22.10.2019 у справі №826/2447/18, від 05.12.2019 у справі №295/5200/18, від 16.12.2019 у справі №825/812/17, від 19.02.2020 у справі №822/2741/17, від 28.02.2020 у справі №817/1427/17, від 14.04.2020 у справі №820/3719/18, від 07.09.2020 у справі №620/720/20, від 23.12.2020 у справі №826/8081/16, від 29.12.2020 у справі №240/1095/20, від 07.07.2022 у справі №520/7308/21.
За встановлених обставин суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2017 роки, підйомної допомоги за 2015 рік та щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №889, без урахування індексації грошового забезпечення є протиправними та не відповідають чинному законодавству.
Щодо строку звернення до суду колегія суддів зазначає, що відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, при цьому позивача звільнено з військової служби 14 серпня 2024 року (наказ №380-ОС начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 ), відтак звернувшись з цим позовом 07 листопада 2024 року позивач не пропустив строк звернення до суду з цим позовом.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.
Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року в справі № 380/22838/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А. Р. Курилець
судді О. І. Мікула
М. А. Пліш
Повне судове рішення складено 28 травня 2025 року.