Справа № 580/8817/24 Суддя (судді) першої інстанції: Лариса ТРОФІМОВА
28 травня 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.,
суддів Бєлової Л.В., Кучми А.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаської області про визнання протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулась до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаської області, у якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №971240132651 від 30.05.2024 щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-XII «Про державну службу» із урахуванням під час обчислення пенсії довідок про заробітну плату від 30.04.2024 №П-590/0-671/6-24;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити ОСОБА_1 з 23.05.2024 пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» у розмірі 60 відсотків суми заробітної плати, зазначеної у довідках від 30.04.2024 №П-590/0-671/6-24 станом на березень та квітень 2024 року з урахуванням виплачених сум.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 30.05.2024 №971240132651 щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 23.05.2024.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.05.2024 із урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 22.03.2018 призначена пенсія по інвалідності, з 29.06.2023 перейшла за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV. 23.05.2024 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявою про переведення з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону №1058-IV на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII.
Заяву позивач у додатках до позову не надала з додатком довідок: про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 30.04.2024 №П-590/0-671/6-24; про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш, як 20 років на посадах віднесених до категорії посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посад державної служби станом на березень 2024 року від 30.04.2024 №П-590/0-671/6-24.
Заява від 23.05.2024 розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м Києві від 30.05.2024 №971240132651 позивачу відмовлено в переході на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» позаяк, довідку надано станом на квітень 2024 року, а не на день звернення.
Не погоджуючись з відмовою, позивачка звернулась з позовом до суду.
За наслідками перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами врегульовані Конституцією України, Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Законом України "Про Державну службу".
В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Станом на момент виникнення спірних правовідносин набрав чинності Закон України «Про державну службу» № 889-VIII (далі - Закон №889-VIII), відповідно до п.2 р.ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого з 01 травня 2016 року втратив чинність Закон України «Про державну службу» № 3723-XII (далі - Закон №3723-XII), крім ст. 37, що застосовується до осіб, зазначених у п. 10 і 12 цього розділу.
Згідно з п.10, 12 р.XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Аналіз наведених положень дозволяє дійти висновку, що за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно з ч.1 ст.37 Закону № 3723-XII на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону № 1058-IV (60 років), за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Обставина щодо наявності у позивача загального стажу роботи на державній службі не заперечується відповідачем.
З наведеного вбачається, що позивач набула права на призначення (переведення) пенсії державного службовця відповідно до Закону № 3723-XII.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у зразковій справі №822/524/18 виснувала: право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII пов'язане лише з певним стажем роботи особи на посаді державного службовця, визначеним згідно з пунктами 10, 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII, у той час як додаткових умов для призначення пенсії у вказаних пунктах Закону №889-VIII не встановлено.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Беручи до уваги, що позивач, має відповідний стаж на посаді державної служби, зважаючи на висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 822/524/18 (належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовами до територіальних органів Пенсійного фонду України з вимогами призначити пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до ст. 37 Закону № 3723) суд дійшов висновку, що позивач має право на призначення пенсії згідно із статтею 37 Закону №3723, тому Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві ухвалило протиправне рішення від 30.05.2024 №971240132651, за наявних підстав для переведення позивача з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону №1058-IV на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII.
Позивач у позовній заяві стверджує: у ОСОБА_1 станом на 23.05.2024 виникло право на призначення пенсії державного службовця, тому відмова є протиправною (на думку позивача), проте відповідач не роз'яснив підстав для призначення пенсії та механізму переходу з одного виду пенсії на інший.
У рішенні від 30.05.2024 №971240132651 «Про пенсійне забезпечення ОСОБА_1 » зазначено, що довідки надані не на день звернення - видані не на день звернення, проте немотивовано про який саме день звернення йдеться: чи 23.05.2024 - дата заяви, чи на момент виходу на пенсію, чи на інший день для зрозумілості моделювання подальшої поведінки заявника.
Верховний Суд 11 вересня 2023 року у справі №420/14943/21 (адміністративне провадження №К/990/8225/23) сформулював правовий висновок про те, що критеріями обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень є: 1) логічність та структурованість викладення мотивів, що стали підставою для прийняття відповідного рішення; 2) пов'язаність наведених мотивів з конкретно наведеними нормами права, що становлять легітимну основу такого рішення; 3) наявність правової оцінки фактичних обставин справи (поданих заявником документів, інших доказів), врахування яких є обов'язковим у силу вимог закону під час прийняття відповідного рішення суб?єкта владних повноважень; 4) відповідність висновків, викладених у такому рішенні, фактичним обставинам справи; 5) відсутність немотивованих висновків та висновків, що не ґрунтуються на нормах права.
Оцінюючи доводи та докази сторін, колегія суддів, погоджуєтьсяз висновком суду першої інстанції, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 30.05.2024 №971240132651 «Про пенсійне забезпечення ОСОБА_1 » про відмову в переведення з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону №1058-IV на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII прийняте необґрунтовано, без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, тобто не відповідає критеріям, визначених частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, тому як протиправне належить скасуванню.
Наведене свідчить, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивачки від 23.05.2024.
Крім того, наявна в матеріалах справи довідка є такою, що відповідає формі, закріпленій постановою правління Пенсійного фонду України від 17.01.2017 №1-3, видана роботодавцем позивача та містять всі необхідні відомості про складові заробітної плати для призначення пенсії.
З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо протиправності рішення про відмову позивачу у переході на пенсію відповідно до Закону України "Про державну службу" та наявності підстав зобов'язати ГУ ПФ України в м. Києві повторно розглянути заяву позивачки.
Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують. При цьому, колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 «Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
В той же час, апеляційна скарга не містить доводів та обґрунтувань в частині незадоволених позовних вимог та у вказаній частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, а тому, в силу вимог ст.308 КАС України, рішення суду першої інстанції в цій частині не переглядається.
Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п.13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20 травня 2013 року №7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст.328 КАС України.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді Л.В. Бєлова
А.Ю. Кучма