Справа № 620/14233/24 Суддя (судді) першої інстанції: Падій В.В.
28 травня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.
Суддів: Беспалова О.О., Грибан І.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
29 жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області, у якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Київській області щодо не включення при розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення та доплати за роботу в зоні Чорнобильської АЕС, передбачену статтею 40 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2008 року №831;
- зобов'язати Головне управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Київській області здійснити перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби ОСОБА_1 , з урахуванням індексації грошового забезпечення нарахованої та виплаченої на день його звільнення у розмірі 540,03 грн та доплати за роботу в зоні Чорнобильської АЕС, передбаченої статтею 40 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2008 року № 831, нарахованої та виплаченої на день його звільнення у розмірі 3405,00 грн, а також нарахувати та виплатити ОСОБА_1 різницю недоотриманої грошової допомоги, з урахуванням раніше виплачених сум.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач вказує на порушення відповідачем у спірних правовідносинах чинного законодавства України на момент їх виникнення, що стало підставою для його звернення до суду.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2025 року адміністративний позов задоволено повністю.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Київській області щодо не включення при розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення та доплати за роботу в зоні Чорнобильської АЕС, передбачену статтею 40 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2008 року №831 «Про доплати особам, які працюють у зоні відчуження».
Зобов'язано Головне управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Київській області здійснити перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби ОСОБА_1 , з урахуванням індексації грошового забезпечення нарахованої та виплаченої на день його звільнення у розмірі 540,03 грн та доплати за роботу в зоні Чорнобильської АЕС, передбаченої статтею 40 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2008 року № 831 «Про доплати особам, які працюють у зоні відчуження», нарахованої та виплаченої на день його звільнення у розмірі 3405,00 грн, а також нарахувати та виплатити ОСОБА_1 різницю недоотриманої грошової допомоги, з урахуванням раніше виплачених сум.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представником Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2025 року та відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачу в день звільнення було виплачено всі визначені законодавством суми та жодних претензій до Головного управління не надходило, однак позов подано 29 жовтня 2024 року з пропущенням термінів звернення, при цьому у матеріалах адміністративного позову позивач не обґрунтовує поважності пропуску строків поважними причинами, що в свою чергу суперечить нормам положень частини 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім того, апелянт вказує, що доплата за роботу в зоні Чорнобильської АЕС не є складовою грошового забезпечення осіб, тому не може бути врахована при обчисленні розміру одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби.
Керуючись частинами 1 та 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив службу в підрозділах ГУ ДСНС України у Київській області та наказом ГУ ДСНС України у Київській області № 395о/с від 06 грудня 2021 року його було звільнено зі служби запас (з постановкою на військовий облік) за підпунктом « 3» (за станом здоров'я) пунктами 12, 56, 173, 176 Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, з вислугою років на день звільнення у календарному обчисленні: 25 років 05 місяців 14 днів.
Під час служби позивачу нараховувалась і виплачувалась доплата за постійне виконання службових обов'язків у зоні відчуження. Розмір цієї доплати становив 150% прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного на 1 січня відповідного календарного року, що передбачено Законом України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та постановою Кабінету Міністрів України № 831 від 10.09.2008 «Про доплати особам, які працюють у зоні відчуження» .
Після звільнення позивачу було нараховано і виплачено одноразову грошову допомогу, проте інформації про складові її нарахування надано не було.
27 серпня 2024 року представник позивача звернувся із запитом до відповідача про отримання відомостей про нарахування грошового забезпечення та інформації про складові розрахунку одноразової грошової допомоги при звільнені зі служби позивача.
Листом від 04 жовтня 2024 року №426/12/02 відповідач повідомив, що позивачу було нараховано та виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби в у сумі 99 278,40 грн та зазначено, що при розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні індексація грошового забезпечення та доплата згідно постанови Кабінету Міністрів України № 831 не були враховані.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо не включення до розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби індексації грошового забезпечення та доплату, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 831, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.
Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Законом України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262-ХІІ) визначено умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Частиною першою статті 9 Закону №2262-ХІІ передбачено, що особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, у разі звільнення зі служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Пункт 8 розділу XXVII Інструкції №623 дублює зміст вищевказаної норми щодо осіб рядового і начальницького складу.
Відповідно до частин 4-5 статті 9 №2262-ХІІ виплата зазначеної в частинах першій та другій статті 9 Закону №2262-ХІІ одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Службою судової охорони, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах цивільного захисту, транспорту, виконання кримінальних покарань, пожежної і техногенної безпеки, єдину державну податкову політику, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.
Поліцейським, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України, співробітникам Служби судової охорони, звільненим зі служби безпосередньо з посад, займаних в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або у сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і у вищих навчальних закладах із залишенням на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, виплата одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених частинами першою та другою цієї статті, здійснюється за рахунок коштів органів, у яких вони працювали.
У пунктах 10 та 14 Порядку призначення та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового та начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 (далі - Порядок №393), містяться аналогічні за змістом норми права.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частинами 2-3 статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Частиною першою статті 40 Закону України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-XII) передбачено, що військовослужбовцям, які несуть службу на територіях радіоактивного забруднення, підвищення оплати праці провадиться шляхом нарахування на оклади грошового утримання надбавок, встановлених статтею 39 цього Закону.
Постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2008 №831 «Про доплати особам, які працюють у зоні відчуження» (далі - Постанова №831) передбачено, що особам, які постійно працюють, а також особам рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів служби цивільного захисту Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, військовослужбовцям внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки, Державної прикордонної служби, які постійно виконують службові обов'язки у зоні відчуження установлена доплата у розмірі 150 відсотків мінімальної заробітної плати.
Відповідно до статті 2 Закону України від 24.03.1995 №108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон №108/95-ВР) у структуру заробітної плати входять: Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до пункту 2 Постанови №704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Аналогічний зміст стосовно осіб рядового і начальницького складу містить пункт 3 розділу І Інструкції, затвердженої наказом МВС України від 20.07.2018 №623.
Статтею 18 Закону України від 05.10.2000 №2017-ІІІ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон №2017-ІІІ) визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Частиною другою статті 19 Закону №2017-ІІІ передбачено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: посадовий оклад; оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №522/2738/17 та в постановах Верховного Суду від 16.05.2019 у справі №826/11679/17, від 08.08.2019 у справі №802/955/17-а, від 19.02.2020 у справі №822/2741/17.
Разом з тим, суд звертає увагу, що передбачена Постановою №831 установлена доплата у розмірі 150 відсотків мінімальної заробітної плати, нараховувалася та виплачувалася позивачу систематично, тобто мала постійний характер.
Водночас така доплата нерозривно пов'язана з виконанням позивачем службових обов'язків на території зони відчуження та виплачувалась йому роботодавцем у складі грошового забезпечення.
За наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вказана доплата підлягає включенню до грошового забезпечення позивача для здійснення розрахунку належної йому одноразової грошової допомоги при звільненні, що відповідачем здійснено не було, чим порушено законні права та інтереси позивача.
У контексті доводів апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду з даним адміністративним позовом, колегія суддів враховує наступне.
У Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь-яким строком.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
З огляду на те, що вказаним Рішенням Суд надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, внесених у вказану статтю Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, відповідно до якої звернення до суду не обмежувалося будь-яким строком, однак після внесення вказаних змін, у справах про виплату працівнику всіх сум, що належать йому при звільненні, було встановлено тримісячний строк звернення до суду.
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Разом з цим відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року № 211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року № 651).
Таким чином, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
У постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що у разі якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то правове регулювання здійснюється так: правовідносини, які мають місце в період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період із 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
У справі ж, що розглядається, спір виник у зв'язку з невиплатою позивачу належних сум грошового забезпечення при звільненні 06 грудня 2021 року, тобто під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року (30 червня 2023 року) та передбачала звернення до суду з відповідними позовними вимогами без обмеження будь-яким строком.
Таким чином, доводи апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду та вимоги про залишення адміністративного позову без розгляду є безпідставними та відхиляються колегією суддів.
Колегія суддів враховує відсутність заперечень апелянта щодо права позивача на перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби з урахуванням індексації грошового забезпечення нарахованої та виплаченої на день його звільнення у розмірі 540,03 грн.
Згідно частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки у апеляційній скарзі відсутні доводи щодо зазначеної позовної вимоги, колегія суддів не вважає за потрібне надавати оцінку висновкам суду першої інстанції в цій частині.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, так як суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович
Судді: О.О. Беспалов
І.О. Грибан