справа № 758/8788/23 Головуючий у суді І інстанції: Захарчук С.С.
провадження №22-ц/824/10223/2025 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.
27 травня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді Сушко Л.П., суддів Музичко С.Г., Болотова Є.В., розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 24 березня 2025 року про повернення заяви у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя,
В провадженні Подільського районного суду м. Києва перебуває дана цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.
18 лютого 2025 року ОСОБА_1 подав у справі заяву про забезпечення позову та просив забезпечити позов шляхом накладення арешту на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 24 березня 2025 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі повернуто заявнику.
Не погодившись з вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просив її скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду питання щодо прийняття заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що учасники судового процесу на власний розсуд обирають як саме їм обгрунтовувати свою позицію при подачі до суду заяви про забезпечення позову і обгрунтованість заяви має вирішуватися судом під час розгляду її по суті, а не стадії вирішення питання про прийняття чи не прийняття такої заяви.
Вказував, що суд першочергово має має з'ясувати відповідність заяви про забезпечення позову вимогам ЦПК України для вирішення питання про її прийняття або відмову у прийнятті, невдаючись до оцінки обгрунтованості її доводів (підстав), оскільки право давати таку оцінку виникає у суду при розгляді заяви по суті.
Вважає, що під час вирішення питання прийняття до розгляду заяви про забезпечення позову суд першої інстанції фактично вдався до оцінки обгрунтованості доводів заявника, чим порушив норми процесуального законодавства щодо здійснення судом перевірки дотримання вимог до змісту та форми заяви про забезпечення позову.
Тому скаржник вважає, що підстави для повернення заяви про забезпечення позову відсутні, ухвала суду першої інстанції є передчасною та такою, що постановлена внаслідок надмірного формалізму.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Повертаючи заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що заявником у заяві не вказано власника нерухомого майна, на яке заявник просить накласти арешт, таким чином, у порушення вимог п. 7 ч. 1 ст. 151 ЦПК України, в заяві про забезпечення позову не вказані відомості, потрібні для забезпечення позову. Крім того, у порушення вимог п. 4 ч. 1 ст. 151 ЦПК України, в заяві про забезпечення позову не викладено обґрунтування необхідності заходу забезпечення позову, який полягає у накладенні арешту на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .
Однак такі висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено, що у липні 2023 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.
18 лютого 2025 року до Подільського районного суду м. Києва надійшла заява відповідача ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Заява обгрунтована тим, що між сторонами дійсно існує спір щодо поділу майна подружжя, який сторони мають намір вирішувати у судовому порядку. ОСОБА_2 значиться власником квартир за адресами: АДРЕСА_1 та в АДРЕСА_2 . Відповідач ОСОБА_1 не зареєстрований як власник даних об'єктів, хоча спору з приводу того, що вони є об'єктом спільної сумісною власності майна немає. Але є спір про спосіб поділу спільного майна подружжя. При цьому квартиру за адресою АДРЕСА_2 позивач просить передати відповідачу у власність. Дадні обставини підтверджуються доданими до справи правовстановлюючими документами на дані квартири.
Також зазначав, що в ході даного спору між сторонами виникли конфлікти, які стали підставою для звернення до поліції.
Вважає, що невжиття такого заходу забезпечення позову як арешт майна може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення, оскільки квартири є предметом поділу спільного майна подружжя. Враховуючи можливість відчуження майна, зареєстрованого за позивачем, з метою охорони матеріально-правових інтересів відповідача, на переконання відповідача, в даному випадку вжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно виступає як спосіб гарантування обов'язкового виконання судового рішення і не створює невиправданих обмежень позивачу в його правах, а також не порушить прав учасників процесу, натомість забезпечить охоронювані законом права та інтереси заявника та виконання рішення суду.
З огляду на викладене, відповідач просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до ч.1 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 151 ЦПК Українизаява про забезпечення позову подається в письмові формі, підписується заявником і повинна містити: найменування суду, до якого подається заява; повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштові індекси, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв'язку та адресу електронної пошти, за наявності; предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Відповідно ч. 10 ст. 153 ЦПК України суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог статті 151 цього Кодексу, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову є поділ спільного майна подружжя.
Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову відповідача ОСОБА_1 зазначав, що в разі відчуження квартир, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та за адресою: АДРЕСА_2 , та які зареєстровані за позивачкою,призведе до ускладнення у поновленні його прав як співвласника спільного майна подружжя, оскільки у разі відчуження майна, у цього майна до закінчення судового розгляду, може з'явитись новий власник.
Тобто, зі змісту заяви відповідача ОСОБА_1 про забезпечення позову вбачається, що в ній міститься достатньо інформації щодо предмета забезпечення, як того вимагає стаття 151 ЦПК України.
З приводу питання обґрунтованості заяви, суд апеляційної інстанції зауважує, що учасники судового процесу на власний розсуд обирають як саме їм обґрунтовувати свою правову позицію при подачі до суду тої чи іншої заяви, але знову ж таки це має вирішуватися під час розгляду заяви по суті, а не на стадії вирішення питання про прийняття чи не прийняття такої.
Заявником обґрунтовано необхідність заходу забезпечення позову, а саме ним наведені мотиви та підстави забезпечення позову у такий спосіб, який він вважав необхідним.
Що стосується висновків суду першої інстанції з приводу того, що заявником у заяву не вказано власника нерухомого майна, на яке просить накласти арешт, таким чином, у порушення вимог п. 7 ч. 1 ст. 151 ЦПК України, в заяві про забезпечення позову не вказані відомості потрібні для забезпечення позову, суд апеляційної інстанції зазначає, що відсутність доказів належності майна тій чи іншій особі також не є підставою для повернення заяви про забезпечення позову. А цим обставинам має бути надано оцінку під час розгляду заяви про забезпечення позову по суті.
При цьому слід також виходити з того, що відповідно до частин 3, 4 статті 153 ЦПК України суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з'ясування питань, пов'язаних із зустрічним забезпеченням. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін.
Таким чином, достатність наданих доказів та переконливість наведеного обґрунтування не можуть бути предметом перевірки суду на стадії прийняття заяви про забезпечення доказів і підлягають дослідженню під час вирішення її по суті.
За таких обставин вказана заява відповідача ОСОБА_1 про забезпечення позову підлягала вирішенню по суті без застосування наслідків, передбачених ч. 10 ст. 153 ЦПК України, оскільки заява не містить недоліків, при яких суд повинен її повернути заявнику.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, ухвала суду постановлена з порушенням норм процесуального права, і підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 379 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 24 березня 2025 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено «27» травня 2025 року.
Головуючий суддя Л.П. Сушко
Судді С.Г. Музичко
Є.В. Болотов