Справа № 753/5800/21
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/12748/2024
11 грудня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.
при секретарі Кононовій Н.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Чорнолуцького Руслана Васильовича на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 5 квітня 2024 року та додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 9 травня 2024 року (суддя Кулик С.В.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: служба у справах дітей та сім'ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, служба у справах дітей та сім'ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації про усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільному спілкуванні з дитиною,
встановив:
у березні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом та з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просив встановити наступний графік побачень з дитиною в перехідний період, а саме: перші шість місяців після набрання рішенням суду законної сили:
1. Кожний другий та четвертий вівторок та четвер з 14:00 год. до 20:00 год. без присутності матері;
2. Кожний перший та третій понеділок та середу з 14:00 год. до 20:00 год. без присутності матері;
3. Кожної першої та третьої суботи місяця з 12:00 год. до 19:00 год. без присутності матері, з можливістю відвідування дитиною місця проживання батька за бажанням дитини;
4. Кожної другої та четвертої неділі місяця з 12:00 год. до 19:00 год. без присутності матері, з можливістю відвідування дитиною місця проживання батька за бажанням дитини;
після закінчення перехідного періоду:
1. Кожного другого та четвертого вівторка та четверга місяця з 15:00 год. до 20:00 год. без присутності матері.
2. Кожного першого та третього понеділка та середи місяця з 15:00 год. до 20:00 год. без присутності матері.
3. Кожної першої та третьої суботи та неділі місяця, починаючи з 12:00 год. суботи до 12:00 год. неділі, без присутності матері, з можливістю ночівлі дитини за місцем проживання батька, за бажанням дитини.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що вони з відповідачкою мають
спільного сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У період часу з 2010 року 2020 року вони проживали разом за адресою: АДРЕСА_1 , не маючи при цьому серйозних непорозумінь. Він фінансово утримував родину та докладав значних зусиль до виховання сина, організації його дозвілля та забезпечення отримання ним належної освіти. Влітку 2020 року, після сварки, відповідачка змінила замки у квартирі та повідомила, що вважає за доцільне проживати окремо, при цьому вона позбавила його можливості спілкуватись з сином та приймати участь у його вихованні, налаштовуючи останнього проти нього. Крім цього, відповідачка відмовлялась передавати сину його подарунки, ухилялась від отримання коштів та звернулась до Києво-Печерського ліцею «Лідер», де навчався їх син, з вимогою не надавати йому можливості спілкуватись з сином.
Позивач зазначав, що неодноразово намагався вирішити спірні питання з відповідачкою у телефонному режимі, однак вона ігнорувала його дзвінки та повідомлення, тоді як штучний та надуманий нею конфлікт вкрай негативно впливає на психіку їх сина, який наразі спілкується виключно з матір'ю, що може спровокувати втрату дитиною довіри до батька.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 5 квітня 2024 року позов задоволено частково. Визначено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , спосіб участі у вихованні та спілкуванні з сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за наступним графіком побачень з дитиною: кожний другий та четвертий вівторок та четвер з 16:00 год. до 20:00 год. без присутності матері. Кожний перший та третій понеділок та середа з 16:00 год. до 20:00 год. без присутності матері. Кожної першої та третьої суботи місяця з 12:00 год. до 19:00 год. без присутності матері, з можливістю відвідування дитиною місця проживання батька за бажанням дитини. Кожної другої та четвертої неділі місяця з 12:00 год. до 19:00 год. без присутності матері, з можливістю відвідування дитиною місця проживання батька за бажанням дитини. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору у розмірі 908грн. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Додатковим рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 9 травня 2024 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 18 000грн.
У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Чорнолуцький Р.В. просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково, визначити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , спосіб участі у вихованні та спілкуванні з сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за наступним графіком побачень з дитиною: кожна перша та третя субота місяця з 12:00 год. до 19:00 год. з присутністю матері; кожна друга та четверта неділя місяця з 12:00 год. до 19:00 год. з присутністю матері, місця зустрічі визначаються в межах міста Києва.
Представник відповідачки посилається на те, що суд першої інстанції вибірково дослідив матеріали справи, що призвело до ухвалення необґрунтованого рішення, допустив неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Представник відповідачки вважає, що позивач обрав невірний спосіб захисту своїх прав, оскільки останній не мав підстав для звернення до суду з таким позовом, так як на момент звернення до суду було відсутнє відповідне рішення органу опіки та піклування, відтак суд першої інстанції безпідставно послався на ст. 159 СК України, зробивши помилковий висновок про те, що відповідачка чинить позивачу перешкоди у спілкуванні з дитиною.
Також представник відповідачки посилається на те, що суд першої інстанції не
надав належної оцінки доказам, долученим стороною відповідачки, зокрема рапортам працівників УПП в місті Києві та ГУ ДСНС в місті Києві, з яких слідує, що позивач зловживає алкогольними напоями та нерідко перебуває у стані сильного алкогольного сп'яніння. Також, суд першої інстанції не дослідив надані відповідачкою відеозаписи, з яких вбачається імпульсивна та неврівноважена поведінка позивача, що впливає і на психоемоційний стан їх дитини, та відмовив у задоволенні клопотання про проведення експертизи для з'ясування психічного стану позивача. Крім цього, суд першої інстанції безпідставно не прийняв до уваги показання самого ОСОБА_3 , який підтвердив факти агресивної поведінки позивача, застосування з його боку фізичного примусу, вживання нецензурної лексики.
Представник відповідачки стверджує, що після допиту дитини у судовому засіданні представник позивача та суд підштовхували спеціаліста до висновку, що дитина надавала пояснення заздалегідь заготовленими фразами, тоді як суд не мав права нав'язувати спеціалісту свою думку та позицію з приводу наданих дитиною показів.
Крім цього, представник відповідачки посилався на те, що суд першої інстанції надав неналежну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказами, зокрема нотаріально завіреній заяві свідка ОСОБА_5 , яка чітко зазначала, що саме поведінка позивача мала негативний влив на психічний стан ОСОБА_3 , а не сварки між позивачем та відповідачкою, як зазначив суд в оскаржуваному рішенні. Також, у своєму рішенні суд викривив пояснення ОСОБА_3 , який ніби то вказав, що найбільш вільним його днем є вівторок, тоді як у своїх показах ОСОБА_6 зазначав, що вільний саме у вихідні та надає перевагу суботі. Вважає, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок про недоведеність факту зловживання позивачем спиртними напоями, оскільки даний факт повністю підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Представник відповідачки стверджує, що оскаржуване рішення не враховує інтереси ОСОБА_3 , не приймає до уваги графік його навчання та побоювання з його боку батька, тому доцільним буде встановлення графіку побачень, при якому позивач зможе бачитись зі своїм сином один раз на тиждень у вихідний день разом з матір'ю, аби уникнути психоемоційного тиску на дитину з боку позивача.
Також, представник відповідачки вважає необґрунтованим додаткове рішення суду, посилаючись на те, що договір про надання правової допомоги між позивачем та адвокатом Олексою Л.А. передбачає надання адвокатом правової допомоги у двох різних справах № 757/14198/21-ц та 753/5800/21, тоді як з поданого акту виконаних робіт неможливо встановити, у якій з цих справ надавались послуги, перелічені в цьому акті. Крім цього, зазначеним договором про надання правової допомоги передбачено строк здійснення позивачем оплати наданих йому послуг - протягом трьох робочих днів, разом з цим до матеріалів справи не додано доказів того, що оплата за перелічені послуги була здійснена позивачем. Більше того, у наданому актів виконаних робіт зазначено про 12 судових засідань, в яких приймав участь адвокат Олекса Л.А., тоді як з матеріалів справи вбачається, що таких засідань було всього дев'ять.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Олекса Л.А. просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення та додаткове рішення суду залишити без змін.
Представник позивача зазначає, що поданий позов є обґрунтованим, а позивачем правильно обрано спосіб захисту своїх прав, оскільки розпорядженням Печерської районної в місті Києві державної адміністрації від 11 березня 2021 року № 176 було визначено графік участі ОСОБА_2 у вихованні сина. При цьому відповідачка намагалась оскаржити дане розпорядження у судовому порядку, однак рішенням Печерського районного суду міста Києва від 27 січня 2023 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 12 червня 2024 року, у задоволенні її позову було відмовлено.
Представник позивача вважає, що матеріали справи містять достатньо доказів того, що ОСОБА_2 піклується про свого сина, має бажання приймати активну учать у його вихованні, при цьому він є матеріально-забезпеченою людиною, з гарними житловими умовами та особистісними характеристиками. Разом з цим, єдиною підставою, що ускладнює його спілкування з сином, є напружені стосунки між ним та відповідачкою, жодних інших обставин або належних і допустимих доказів, які б унеможливлювали його спілкування з сином, матеріали справи не містять та під час судового розгляду не встановлено. Більше того, позбавлення його можливості спілкуватись з сином без участі матері може привести до того, що психоемоційний зв'язок між ними буде втрачено, і дитина не зможе сприймати позивача як свого батька, який бажає приймати участь у житті та вихованні сина.
Стосовно заперечень представника відповідачки з приводу ухвалення додаткового рішення суду, представник позивача зазначає, що визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт є виключною прерогативою учасника справи, який подає такий опис, при цьому стягненню підлягають як витрати, які сторона вже сплатила, так і ті, які вона тільки має намір сплатити у зв'язку з розглядом справи.
Служба у справах дітей та сім'ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації та служба у справах дітей та сім'ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду апеляційної скарги, шляхом надіслання судових повісток-повідомлень до їх електронних кабінетів у системі «Електронний суд» (с.с.79-80 т.4), своїх представників у судове засідання не направили, тому відповідно до положень ст. 372 ЦПК України колегія суддів провела розгляд справи у їх відсутність.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника відповідачки ОСОБА_1 - адвоката Василевської К.М., яка підтримала доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Олекси Л.А., яка проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (с.с.13 т.1), який проживає разом з матір'ю.
Розпорядженням Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, як органу опіки та піклування, № 176 від 11 березня 2021 року визначено участь ОСОБА_2 у вихованні малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наступним чином:
- перші та треті вихідні кожного місяця, починаючи з п'ятниці - після закінчення навчального процесу, до 16:00 год. неділі;
- щосереди - після закінчення навчального процесу до 19:00 год.;
- місцем зустрічі визначити місце за фактичним місцем проживання батька з можливістю спільного відпочинку з сином у громадських місцях;
- перший тиждень зимових канікул за фактичним місцем проживання батька з можливістю спільного відпочинку з сином у громадських місцях;
- весняні канікули за фактичним місцем проживання батька з можливістю спільного відпочинку з сином у громадських місцях;
- літні канікули з 15 липня по 30 серпня щорічно (с.с.154-155 т.1).
Згідно висновку Печерської районної в місті Києві державної адміністрації № 105/01-1873/В-140 від 21 жовтня 2021 року про визначення способів участі ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з малолітнім сином - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складеного на виконання ухвали Дарницького районного суду міста Києва, комісія з питань захисту прав дитини при Печерській районній в місті Києві
державній адміністрації вважає за доцільне визначити участь батька ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з малолітнім сином - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 таким чином:
- перші та треті вихідні кожного місяця починаючи з п'ятниці - після закінчення навчального процесу до 16:00 год. неділі;
- щосереди - після закінчення навчального процесу до 19:00 год.;
- місцем зустрічі визначити місце за фактичним проживанням батька з можливістю спільного відпочинку з сином у громадських місцях;
- весняні канікули за фактичним місцем проживання батька з можливістю спільного відпочинку з сином у громадських місцях;
- літні канікули з 15 липня по 30 серпня щорічно (с.с.103-105 т.2).
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач виявляє бажання спілкуватись з дитиною, приймати участь у його вихованні, надавати матеріальну допомогу на його утримання, а відтак відсутні підстави для усунення його від спілкування з сином.
Суд першої інстанції зазначив, що під час судового розгляду не було встановлено обставин, які б свідчили, що спілкування позивача з сином буде перешкоджати нормальному розвитку останнього, а навпаки, буде сприяти повноцінному вихованню дитини, її розвитку, задоволенню життєво-важливих потреб, зростанню під опікою обох батьків, що забезпечить його виховання в атмосфері моральної та матеріальної забезпеченості. Крім цього, під час розгляду справи беззаперечно не було встановлено, що позивач зловживає спиртним та проявляє агресію у спілкуванні з дитиною.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки між сторонами існують непорозуміння щодо участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною, під час розгляду справи не встановлено негативного впливу батька на дитину, батько бажає приймати участь у його вихованні, спілкуватись з ним, мати спільні інтереси, а отже, необхідно забезпечити ефективне здійснення прав доступу позивача до дитини, шляхом часткового задоволення позовних вимог та визначення участі батька у вихованні та спілкуванні з сином у відповідності до графіку, який буде повністю забезпечувати інтереси дитини з урахуванням учбового процесу. При цьому, суд першої інстанції врахував думку дитини - ОСОБА_3 , який зазначив, що хотів би частіше бачитись з батьком, а також висновок Печерської районної в місті Києві державної адміністрації. Разом з цим, суд першої інстанції відхилив заперечення відповідачки щодо необхідності її присутності під час зустрічей позивача з сином, оскільки між сторонами існує давній конфлікт, пов'язаний, зокрема, і зі спором щодо майна, а тому присутність матері під час зустрічей батька з сином, може призвести до конфліктних ситуацій між сторонами, що не піде на користь інтересам дитини.
Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про наступне.
Згідно зі статтею 3 Конвенції ООН «Про права дитини» від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 798-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Частиною третьою статті 9 вказаної Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини, а у статті 18 даної Конвенції зазначено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
У статті 4 Конвенції «Про контакт з дітьми» від 15 травня 2003 року, яка ратифікована Україною Законом № 166-V від 20 вересня 2006 року та набрала чинності для України з 1 квітня 2007 року, зазначено, що дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини.
У статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» зазначено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Питання взаємовідносин між батьками та дитиною також регулюються нормами СК України, зокрема статтями 141, 151, 153, 157-159, якими передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, із ким проживає дитина, не має права перешкоджати іншому спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні.
Виходячи з права того із батьків, який проживає окремо від дитини, на спілкування з нею, а також з необхідності захисту прав та інтересів малолітнього при спілкуванні із цим батьком (матір'ю), суд у своєму рішенні визначає порядок такого спілкування (час, місце, тривалість спілкування тощо), з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
Частинами першою та другою статті 159 СК України передбачено, що якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.
Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов'язки щодо батьків (стаття 142 СК України), у тому числі, й на рівномірне виховання батьками.
Тлумачення статті 159 СК України свідчить, що позов про усунення перешкод у вихованні дитини і спілкуванні з нею - є позовом про заборону поведінки особи, яка чинить перешкоди іншій особі у здійсненні нею свого права.
Системний аналіз наведених міжнародних правових норм та норм внутрішнього законодавства України вказує на те, що питання виховання дитини вирішуються батьками спільно.
Батько, який проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має беззаперечне право на особисте спілкування з дитиною, враховуючи його ставлення до виконання своїх батьківських обов'язків, прихильність дитини до батька, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Мати, яка проживає разом з дитиною, не має права перешкоджати батьку
спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.
Визначальним принципом регулювання сімейних відносин за участю дитини є максимально можливе урахування інтересів дитини (частина восьма статті 7 СК України, стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства).
Відповідно до частини другої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Питання справедливої рівноваги між інтересами батьків та інтересами дитини неодноразово аналізував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» і частини четвертої статті 10 ЦПК України, застосовується судом як джерело права.
У рішенні ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (§ 54) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).
Отже, положення про рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини.
У справах зі спорів щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність спору з цього приводу є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.
У більшості випадків потреба втручання держави шляхом вирішення судами спорів між батьками щодо їх участі у вихованні дітей обумовлена поведінкою самих батьків та їх небажанням винайти порозуміння між собою в позасудовому порядку в найкращих інтересах своїх дітей.
Правосуддя у справах про піклування про дитину завжди супроводжується гостро- емоційними і мінливими стосунки між батьками, отже остаточність судового рішення у цій категорії справ є завжди тимчасовою і часто нетривалою. Правосуддя не в змозі регулювати та встановлювати сталі людські стосунки.
Вирішуючи питання про встановлення способу участі у вихованні для одного з батьків, який постійно не проживає з дитиною, суди повинні враховувати усю сукупність обставин конкретної справи.
Про право батьків на спілкування з дітьми та важливість ролі батька в своїх рішеннях неодноразово наголошував ЄСПЛ. Так, в рішенні по справі «A.V. проти Словенії» (заява № 878/13) ЄСПЛ нагадав, що згідно зі статтею 8 Конвенції держава несе позитивні зобов'язання щодо «ефективної поваги» до сімейного життя. Зокрема, в справах, що стосуються права контакту одного з батьків, держава зобов'язана вживати заходів з метою возз'єднання батьків зі своїми дітьми і сприяти такому возз'єднанню.
У постанові Верховного Суду від 1 липня 2020 року у справі № 138/96/17 зазначено, що, визначаючи способи участі батька у спілкуванні та вихованні дитини, необхідно надавати системну оцінку фактам та обставинам, які впливають на ухвалення певного рішення, зокрема, суд має враховувати, у першу чергу, інтереси дитини, які не завжди можуть відповідати її бажанням, з урахуванням віку, стану здоров'я, психоемоційного стану.
Суд першої інстанції, встановлюючи порядок побачень батька з малолітнім сином, обґрунтовано виходив з того, що підстави для усунення батька від спілкування з дитиною відсутні, та враховуючи відсутність згоди між сторонами щодо порядку участі батька у вихованні сина та спілкуванні з ним, такий порядок встановлюється судом.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про безпідставність застосування судом першої інстанції положень статті 159 СК України, оскільки з матеріалів справи вбачається, що між сторонами відсутнє порозуміння з приводу участі ОСОБА_2 у вихованні їх спільного сина, зокрема відповідачка зверталась до суду із позовом про скасування розпорядження Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, як органу опіки та піклування, щодо встановлення графіку спілкування позивача з його малолітнім сином (с.с.156-164 т.1).
Згідно листа служби у справах дітей та сім'ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації від 2 вересня 2021 року відповідачка чинила перешкоди у виконанні службових обов'язків працівниками служби у справах дітей по складанню висновку щодо вирішення даного спору, не надаючи пояснення та необхідні для надання висновку документи (с.с.116-117 т.1).
Отже, суд першої інстанції правильно встановив, що відповідачка, з якою проживає малолітній ОСОБА_7 , чинить позивачу перешкоди у спілкуванні з сином, тому суд першої інстанції обґрунтовано застосував до спірних правовідносин положення статті 159 СК України.
У своєму висновку Печерська районна в місті Києві державна адміністрація, як орган опіки та піклування, зробила висновок про доцільність визначення участі позивача у вихованні сина таким чином: перші та треті вихідні кожного місяця починаючи з п'ятниці - після закінчення навчального процесу до 16:00 год. неділі; щосереди - після закінчення навчального процесу до 19:00 год.; місцем зустрічі визначити місце за фактичним проживанням батька з можливістю спільного відпочинку з сином у громадських місцях; весняні канікули за фактичним місцем проживання батька з можливістю спільного відпочинку з сином у громадських місцях; літні канікули з 15 липня по 30 серпня щорічно.
Відповідно до частин четвертої та п'ятої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції врахував висновок органу опіки та піклування, однак виходив зі змісту заявлених позовних вимог, у яких позивач не спросив надати йому можливість проводити з сином частину весняних та літніх канікул.
Разом з цим, визначаючи графік побачень батька з сином, суд першої інстанції не врахував пояснення, надані малолітнім ОСОБА_4 у судовому засідання, в яких він зазначив, що у понеділок в нього шість уроків, а потім він відвідує спортивну секцію по футболу, у середу відвідує гурток з 17:30 год., у п'ятницю в нього сім уроків та відвідування гуртка, домашнє завдання він зазвичай виконує після 20:00 год., у суботу та неділю з 11:30 год. до 12:30 год. відвідує авіагурток. При цьому, у вівторок та четвер він не відвідує гуртки чи тренування, відтак саме у ці дні та по вихідних він бажає бачитись з батьком.
Вказані обставини підтверджуються довідкою дирекції ліцею № 171 «Лідер» Печерського району міста Києва (с.с.13 т.4), довідкою ГО «Спортивний клуб «КНУТД» (с.с.14 т.4), довідкою керівника планерного гуртка Авіаційно-космічного центру Київського палацу дітей та юнацтва (с.с.15 т.4).
Отже, колегія суддів вважає за доцільне змінити рішення суду в частині визначення графіку побачень позивача зі своїм сином, виключивши з нього побачення у перші та треті понеділок та середу кожного місця та встановивши наступний графік побачень у будні дні: кожний перший та третій вівторок з 16:00 год. до 20:00 год. без присутності матері, кожний другий та четвертий четвер з 16:00 год. до 20:00 год. без присутності матері. Графік визначений судом першої інстанції для побачень у вихідні дні, колегія суддів вважає обґрунтованим та таким, що відповідає інтересам дитини.
Встановлюючи графік побачень батька з сином, колегія суддів враховує, що інтереси дитини мають пріоритет над інтересами батьків, а також закріплений у положеннях міжнародних норм та норм чинного законодавства України принцип рівності батьків у реалізації права на вільне спілкування з дитиною та участь у її вихованні, активне бажання батька брати участь у вихованні та спілкуванні зі своїм сином.
Визначений спосіб участі батька у спілкуванні та вихованні сина забезпечить справедливу рівновагу між інтересами дитини та батьків, а також рівність прав батьків щодо дитини, не будуть мати нав'язливого та обтяжливого характеру для дитини, та сприятимуть налагодженню довірливих відносин батька із сином.
При цьому, наявність конфлікту та неприязні відносини між відповідачкою та позивачем не є підставою для обмеження прав останнього на спілкування з сином.
Матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження того, що позивач має негативний вплив на сина.
Колегія суддів відхиляє доводи відповідачки про зловживання позивачем алкогольними напоями, що може мати негативний вплив на дитину, оскільки згідно листа Комунального некомерційного підприємства «Прикарпатський наркологічний центр Івано-Франківської обласної ради» № 519 від 6 вересня 2021 року, ОСОБА_2 знаходився під диспансерним наглядом з діагнозом: «Розлади психіки і поведінки внаслідок вживання алкоголю» з 23 листопада 1992 року по 5 травня 1998 року, з цього приводу йому також надавалась стаціонарна медична допомога у 2011-2012 роках, при цьому в останні 10 років наркологічної допомоги у закладі ОСОБА_2 не отримує.
Отже, матеріали справи не містять доказів, що після 2012 року ОСОБА_2 звертався за допомогою до лікаря-нарколога або отримував таку допомогу, відтак колегія суддів вважає необґрунтованим посилання відповідачки на дані обставини, оскільки вони мали місце більш, ніж десять років тому (с.с.118 т.1).
Не може свідчити про систематичне зловживання позивачем алкогольними напоями і зафіксований працівниками Печерського районного управління ГУ ДСНС України у місті Києві факт перебування ОСОБА_2 12 травня 2021 року у стані сильного алкогольного сп'яніння у власній квартирі АДРЕСА_2 (с.с.38 т.2, зворот.).
Зі змісту відповіді на адвокатський запит, наданої УПП в Івано-Франківській області ДПП від 12 липня 2021 року №82-А3/41/20/23-21, не вбачається, що працівниками поліції фіксувались будь-які факти перебування ОСОБА_2 у стані алкогольного сп'яніння, оскільки інформація про виявлення особи у стані алкогольного сп'яніння біля магазину «Пако» по АДРЕСА_3 , не містись прив'язки до будь-якої особи, управлінням не підтверджено, що цією особою був позивач (с.с.40-41 т.2).
Доводи апеляційної скарги про необґрунтовану відмову суду першої інстанції у задоволенні клопотання про призначення судово-психіатричної експертизи для визначення психічного стану позивача, апеляційний суд вважає безпідставними.
Відповідно до статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі, коли для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки
експертів викликають сумніви щодо їх правильності. У разі необхідності суд може призначити декілька експертиз, додаткову чи повторну експертизу.
Статтею 106 ЦПК України передбачено, що учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз.
Призначення експертизи судом є обов'язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи судом є обов'язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити: характер і ступінь ушкодження здоров'я; психічний стан особи; вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати (стаття 105 ЦПК України).
Разом з цим, клопотання про призначення експертизи, подане відповідачкою 19 квітня 2023 року, не містить обґрунтованих доводів необхідності визначення психічного стану позивача, оскільки відповідачка посилається на те, що позивач переніс оперативне втручання, що на її думку може викликати втрату у нього свідомості та психологічні зміни, при цьому надані відповідачкою медичні документи не вказують на наявність обґрунтованих сумнівів у психічному здоров'ї позивача (с.с.122-126 т.3), у зв'язку з чим суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні такого клопотання.
Колегія суддів також враховує, що матеріали справи не містять будь-яких доказів агресивної поведінки позивача по відношенню до сина, натомість, враховуючи наявність між сторонами гострого конфлікту, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про встановлення графіку побачень батька с сином за відсутності матері задля уникнення конфліктних ситуацій, як це рекомендовано висновком психологічного обстеження дитини № 34 від 18 березня 2021 року, складеного Міським центром дитини служби у справах дітей та сім'ї виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (с.с.17-18 т.2).
Факт наявності конфлікту між сторонами підтверджується і заявою ОСОБА_5 , завіреною приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Руднік Н.М., зареєстрованою за № 11, в якій ОСОБА_5 підтвердила, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 постійно виникають конфлікти, в тому числі у присутності дитини (с.с.76 т.1).
Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, однак висновки суду не у повній мірі відповідають обставинам справи та наданим сторонами доказам, тому рішення суду підлягає зміні в частині визначення способу участі батька у вихованні та спілкуванні з сином.
Щодо оскарження додаткового рішення суду
Переглядаючи додаткове рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про наступне.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Згідно з ч. 1, п.1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового
збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.1, 2, 3 ст. 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Звертаючись до суду з позовною заявою у березні 2021 року, позивач зазначив, що орієнтований розмір судових витрат на правову допомогу, які він планує понести, становить 10 000грн.
20 квітня 2023 року представником ОСОБА_2 - адвокатом Олексою Л.А. було подано заяву, в якій зазначалось, що орієнтований розмір витрат позивача на правову допомогу становить 20 000грн.
Частково задовольняючи заяву представника позивача про стягнення витрат на правову допомогу, суд першої інстанції виходив зі складності справи, кількості судових засідань та їх тривалості, керувався принципами розумності, справедливості та пропорційності при визначенні розміру витрат на правову допомогу.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Частинами 2-4 статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір
витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частин 5, 6 статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до п. 1, 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Отже, витрати на професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Саме такою є правова позиція, зазначена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.
Отже, посилання представника відповідачки на відсутність в матеріалах справи доказів оплати позивачем отриманих ним послуг за Договором, не може бути підставою для відмови у стягненні на його користь понесених витрат на правову допомогу.
Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову, на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, позивач має право на відшкодування понесених судових витрат, пропорційно задоволеним вимогам.
На підтвердження розміру понесених позивачем витрат на правову допомогу суду першої інстанції було надано:
- копію договору про надання правової (правничої) допомоги №28/11/22 від 8 грудня 2022 року, укладеного між адвокатом Олексою Л.А. (адвокат) та ОСОБА_2 (клієнт) (далі - Договір), згідно якого клієнт доручає, а адвокат здійснює надання усіма законними методами та способами правової (правничої) допомоги клієнту із метою
захисту інтересів клієнта, в якості його повноваженого представника по цивільній справі №757/14198/21-ц, а також у суді апеляційної та касаційної інстанцій (у разі такого розгляду) в якості його повноважного представника в цих судових інстанціях по даній справі, в органах державної виконавчої служби в якості його повноважного представника. Згідно пункту 4.1 цього договору, на підтвердження факту надання адвокатом клієнту правової (правничої) допомоги, відповідно до умов цього договору, складається акт наданих послуг правової (правничої) допомоги і направляється та/або вручається під розписку клієнту (с.с.58-59 т.3);
- копію додатка № 1 до Договору - додаткової угоди б/н від 3 лютого 2023 року до Договору, згідно якої адвокат та клієнт домовились доповнити пункт 1.1 Договору абзацом 2 Розділу І «Предмет договору», наступним реченням: клієнт доручає, а адвокат здійснює надання всіма законними методами та способами правової (правничої) допомоги клієнту з метою захисту інтересів клієнта в якості його повноважного представника по цивільній справі №753/5800/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільному спілкуванні з дитиною, яка розглядається в Дарницькому районному суді міста Києва, а також суді апеляційної та касаційної інстанції (у випадку такої необхідності) (с.с.61 т.3);
- копію додатка № 2 до Договору - орієнтованого розміру оплати праці адвоката від 3 лютого 2023 року до Договору, згідно якого адвокатом і клієнтом встановлено орієнтований розмір оплати праці адвоката, виходячи з вартості години праці: 1) участь у судовому засіданні (2 000грн/год.); 2) підготовка клопотань, заяв (2 000грн/год.); 3) ознайомлення з матеріалами справи (1 000грн/год.); 4) консультування клієнта (1 500грн/год.) (с.с.61 т.3);
- копію акту № 1 наданих послуг від 6 квітня 2024 року до Договору, згідно якого адвокатом було надано клієнту наступні послуги: 1) ознайомлення з матеріалами справи та аналіз наданих клієнтом документів (2 000грн); 2) складання процесуальних документів (клопотань, заяви, тощо) (3 000грн); 3) участь у судових засіданнях (12 засідань) (24 000грн), всього - 29 000грн (с.с.208 т.3.).
Представник відповідачки у поданих письмових заперечення посилався на те, що правова допомога позивачу адвокатом Олексою Л.А. надавалась у двох різних цивільних справах, відтак неможливо встановити, про витрати у якій саме справі йде мова в акті виконаних робіт від 6 квітня 2024 року, в якому, зокрема зазначено про 12 судових засідань, тоді як в даній справі було проведено лише 9 судових засідань. Також, представник відповідачки зазначає, що матеріли справи не містять доказів того, що позивачем було здійснено оплату за надані йому послуги за Договором.
У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 зазначено, що керуючись критеріями, визначеними у пунктах 1 та 2 частини 3 статті 141 ЦПК України, суд може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору, та з урахуванням ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Колегія суддів звертає увагу на те, що акт наданих послуг від 6 квітня 2024 року не містить деталізації, за складання яких саме процесуальних документів (клопотання, заяви), сплаті підлягає 3 000грн, а позов був задоволений судом частково, тому вважає за можливе зменшити розмір витрат на правову допомогу, який підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідачки, з 18 000грн до 14 000грн.
Щодо розподілу судових витрат у суді апеляційної інстанції
Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно частини 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги, з позивача на користь відповідачки підлягає стягненню сплаченою нею судовий збір за подання апеляційної скарги пропорційно розміру задоволеної апеляційної скарги у розмірі 681грн (1 362грн :2).
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просила стягнути з відповідачки витрати, понесені позивачем на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, вказавши, що орієнтований розмір витрат позивача на правову допомогу у апеляційному суді становить 20 000грн, зокрема: 1) аналіз апеляційної скарги (1 000грн за 1 год.); 2) консультації з клієнтом щодо узгодження правової позиції по справі (1 000грн за 1 год.); 3) написання відзиву на апеляційну скаргу (5 000грн за 5 год.); 4) направлення відзиву та копії документів до нього для направлення до суду та учасникам справи; 5) участь адвоката у судових засіданнях (в залежності від кількості судових засідань з розрахунку 3 000грн за одне судове засідання); 6) ознайомлення адвоката з матеріалами справи (в залежності від необхідності з розрахунку 1 000грн за одне ознайомлення).
У судовому засіданні представник позивача зазначила, що остаточний розмір понесених позивачем витрат на правову допомогу під час розгляду справи судом апеляційної інстанції становить 10 000грн, які просила стягнути з відповідачки.
Представник відповідачки - адвокат Василевська К.М. заперечуючи проти заявленої суми, посилалася на її неспівмірність об'єму відзиву на апеляційну скаргу та об'єму наданих адвокатом послуг під час апеляційного перегляду.
Колегія суддів, керуючись зазначеними вище принципами розумності, пропорційності та необхідності, а також зважаючи на часткове задоволення апеляційної скарги представника відповідачки, вважає, що позивачу за рахунок відповідачки підлягають відшкодуванню витрати на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції в розмірі 5 000грн.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Чорнолуцького Руслана Васильовича задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 5 квітня 2024 року змінити в частині визначення графіку побачень ОСОБА_2 з сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виклавши його у наступній редакції: «кожного першого та третього вівторка з 16:00 год. до 20:00 год. без присутності матері; кожного другого та четвертого четверга з 16:00 год. до 20:00 год. без присутності матері; кожної першої та третьої суботи місяця з 12:00 год. до 19:00 год. без присутності матері, з можливістю відвідування дитиною місця проживання батька за бажанням дитини; кожної другої та четвертої неділі місяця з 12:00 год. до 19:00 год. без присутності матері, з можливістю відвідування дитиною місця проживання батька за бажанням дитини.»
Додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 9 травня 2024 року змінити, зменшивши розмір стягнення з 18 000грн до 14 000грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 681грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у розмірі 5 000грн.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до
Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 28 травня 2025 року.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.І. Ящук