27 травня 2025 року справа №320/11497/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом громадянина ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся громадянин ОСОБА_1 з позовом, в якому просить:
визнати протиправною відмову Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області прийняти у позивача декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації;
зобов'язати Центральне міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області прийняти у позивача декларацію про відмову від іноземного громадянства від 30.01.2024 замість документа про припинення громадянства російської федерації.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.03.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
На обґрунтування позову позивачем зазначено, що відмова відповідача у прийнятті декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації є протиправною та такою, що порушує її права.
Відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву відповідно до якого проти задоволення позовних вимог заперечує повністю.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 11.01.2021 набув громадянство України на підставі ч. 1 ст. 8 Закону України «Про громадянство», на підтвердження чого йому видано довідку про реєстрацію громадянином України №90/2021 від 21.01.2021 та тимчасове посвідчення громадянина України типу НОМЕР_1 від 15.01.2021 з терміном дії до 11.01.2023.
Позивач зобов'язався протягом 2 років припинити громадянство російської федерації та надати відповідні документи.
Позивач ще до початку збройної агресії рф проти України звернувся до посольства російської федерації в Україні із заявою про вихід із громадянства російської федерації, про що посольство видало довідку від 22 лютого 2022 року. З моменту подання цієї заяви пройшло більше 24 місяців, але результату по суті позивач не отримав. Через призупинення діяльності російських закордонних установ в Україні відповідне рішення прийнято не було і відповідно розгляд заяви буде поновлено після відновлення роботи російських закордонних установ на території України.
З метою отримання інформації щодо результатів розгляду вищезазначеної заяви ОСОБА_1 звертався до міністерства закордонних справ російської федерації. У відповіді на звернення міністерство закордонних справ російської федерації зазначило, що заява ОСОБА_1 щодо виходу з громадянства рф не була погоджена з мвс рф та фсб рф і у зв'язку з призупиненням діяльності російських закордонних установ на території України відповідне рішення не було прийнято.
ОСОБА_1 звертався до посольства рф в Республіці Польща з питанням щодо можливості закінчити процедуру виходу з громадянства рф та отримати відповідний документ в цьому консульстві. Позивач отримав відповідь, з якої вбачається неможливість здійснення цієї процедури у посольстві рф в Польщі у зв'язку з відсутністю у позивача дозволу на проживання на території Польщі. При цьому посольством рф було зазначено, що без зазначеного дозволу позивач не зможе подати документи про вихід із громадянства рф у третіх країнах, а дозвіл на тимчасове перебування на території Польщі (як і будь-якої іншої іноземної держави) не може вважатися дозволом на проживання на її території.
Позивач 30.01.2024 направив до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області супровідним листом декларацію про відмову від іноземного громадянства.
Листом від 20.02.2024 №К-177/6/8010-24/8010.4.2/481-24 Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області повідомило, що наразі відсутні підстави для прийняття від позивача декларації про відмову від громадянства рф замість документу уповноваженого органу рф про припинення громадянства рф.
Позивач, вважаючи відмову відповідача протиправною, звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З аналізу наведеної норми Основного закону висновується, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб, визначено Законом України від 18.01.2001 №2235-ІІІ «Про громадянство України» (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон №2235).
Згідно дефініції, наведеної у ч. 1 ст. 1 Закону №2235, громадянство України - це правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках; громадянин України - це особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.
Статтею 6 Закону №2235 визначені підстави набуття громадянства України, зокрема, згідно з пунктом 2 частини першої вказаної статті громадянство України набувається за територіальним походженням.
Відповідно частини першої статті 8 Закону №2235, особа (іноземець або особа без громадянства), яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24.08.1991 на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), а також її неповнолітні діти мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.
Згідно з частиною п'ятою статті 8 Закону №2235, іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.
Для оформлення набуття громадянства України в установленому порядку разом із заявою (клопотанням) про набуття громадянства України подається: особою без громадянства - декларація про відсутність іноземного громадянства; іноземцем - зобов'язання припинити іноземне громадянство.
Іноземці, які перебувають у громадянстві (підданстві) кількох держав, подають зобов'язання припинити громадянство (підданство) усіх цих держав.
Подання зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство) не вимагається від іноземців, які є громадянами (підданими) держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства (підданства) цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави.
Іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство), повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Іноземці, які мають усі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання документа про припинення громадянства (підданства), але з незалежних від них причин не можуть отримати його, подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.
При цьому, відповідно до частини першої статті 1 Закону №2235, зобов'язання припинити іноземне громадянство - це письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або громадянства (підданства) інших держав і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України.
Пунктами 117, 119 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27.03.2001 №215 передбачено, що у разі прийняття щодо особи рішення про встановлення належності до громадянства України, прийняття до громадянства України або оформлення набуття громадянства України територіальний орган Державної міграційної служби України, дипломатичне представництво чи консульська установа України за місцем її проживання реєструють особу громадянином України. Такій особі видається довідка про реєстрацію особи громадянином України, яка подається нею для одержання документів, що підтверджують громадянство України.
Особам, які набули громадянство України та взяли зобов'язання припинити іноземне громадянство, видаються тимчасові посвідчення громадянина України. Після подання цими особами в установленому Законом порядку документа про припинення іноземного громадянства або декларації про відмову від іноземного громадянства їм замість тимчасових посвідчень громадянина України залежно від місця проживання видаються паспорти громадянина України або паспорти громадянина України для виїзду за кордон.
Так, з матеріалів справи встановлено та сторонами справи підтверджується, що позивача, громадянина рф, документовано тимчасовим посвідчення громадянина України 15.01.2021 з підстав, передбачених частиною першою статті 8 Закону №2235, та останнім взято зобов'язання припинити іноземне громадянство рф в дворічний термін, який спливає 11.01.2023.
Водночас, оскільки позивач зазначає щодо неможливості отримання документа про припинення громадянства рф з незалежних від нього підстав, останній звернувся до відповідача із декларацією про відмову від іноземного громадянства, керуючись положеннями, передбаченими статтею 8 Закону №2235.
До набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про громадянство України" щодо спрощеного набуття громадянства України окремими категоріями осіб» №1941 від 14.12.2021, стаття 8 Закону №2235, якою врегульовано спірне питання права на подання декларації про відмову від іноземного громадянства в редакції від 16.07.2021, мала вісім частин (четверта виключена), п'ята частина якої викладена в наступній редакції: «Іноземці, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.»
Так, у першій третій частинах цієї статті визначено перелік осіб, на яких розповсюджувалася частина п'ята, а саме:
«Особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України. Іноземці, які є громадянами (підданими) кількох держав, подають зобов'язання припинити громадянство всіх цих держав. Іноземці, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, замість зобов'язання припинити іноземне громадянство подають декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства. Іноземці із числа осіб, зазначених у частині двадцятій статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», замість зобов'язання припинити іноземне громадянство подають декларацію про відмову від іноземного громадянства особи, яка отримала посвідку на тимчасове проживання на підставі частини двадцятої статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Дитина, яка народилася чи постійно проживала на території УРСР (або хоча б один з її батьків, дід чи баба народилися чи постійно проживали на територіях, зазначених у частині першій цієї статті) і є особою без громадянства або іноземцем, щодо якого подано зобов'язання припинити іноземне громадянство, реєструється громадянином України за заявою одного з батьків або опікуна чи піклувальника.
Дитина, яка народилася на території України після 24 серпня 1991 року і не набула за народженням громадянство України та є особою без громадянства або іноземцем, щодо якого подано зобов'язання припинити іноземне громадянство, реєструється громадянином України за клопотанням одного з її законних представників.».
У подальшому, з метою забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина, вирішення питань набуття громадянства України окремими категоріями осіб, пунктом 3 указу Президента України від 13.08.2019 №594 постановлено, серед іншого, Кабінету Міністрів України: розробити та внести на розгляд Верховної Ради України невідкладно проект закону України, спрямований на спрощення порядку набуття громадянства України громадянами Російської Федерації, які зазнали переслідувань через політичні переконання, та іноземцями і особами без громадянства, які в установленому законодавством України порядку проходили (проходять) військову службу за контрактом у Збройних Силах України та/або брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, та/або брали участь у виконанні бойових або службових завдань антитерористичної операції, та/або брали (беруть) участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях.
На виконання вказаного Указу Президента України прийнято Закон №1941, який набрав чинності 19.12.2021.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ Прикінцевих і перехідних положень Закону №1941 установлено, що право подати декларацію про відмову від іноземного громадянства у разі неможливості виконати зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство) мають особи, які набули громадянство України у період з 1 січня 2018 року до набрання чинності цим Законом та:
1) які в установленому законодавством України порядку проходять військову службу за контрактом у Збройних Силах України або які в установленому законодавством України порядку проходили військову службу за контрактом у Збройних Силах України, контракт яких припинено (розірвано), та звільнені з військової служби з підстав, передбачених підпунктами «а», «б» пунктів 1-3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»;
2) які мають визначні заслуги перед Україною або прийняття яких до громадянства України становить державний інтерес для України;
3) які в установленому законодавством України порядку проходять військову службу у Збройних Силах України та нагороджені державною нагородою України;
4) є іноземцями з числа осіб, зазначених у частині двадцятій статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»;
5) які є громадянами держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором або державою-окупантом, що зазнали у країні своєї громадянської належності переслідувань через політичні переконання, що підтверджується документом, передбаченим цим Законом.
З огляду на викладене, з урахуванням вимог Закону №1941 статтю 8 Закону №2235 викладено в такій редакції:
«Особа (іноземець або особа без громадянства), яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), а також її неповнолітні діти мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.
Для оформлення набуття громадянства України в установленому порядку разом із заявою (клопотанням) про набуття громадянства України подається:
особою без громадянства - декларація про відсутність іноземного громадянства;
іноземцем - зобов'язання припинити іноземне громадянство.
Іноземці, які перебувають у громадянстві (підданстві) кількох держав, подають зобов'язання припинити громадянство (підданство) усіх цих держав.
Подання зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство) не вимагається від іноземців, які є громадянами (підданими) держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства (підданства) цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави.
Іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство), повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Іноземці, які мають усі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання документа про припинення громадянства (підданства), але з незалежних від них причин не можуть отримати його, подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.
Для оформлення набуття громадянства України замість зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство) може бути подано:
1) іноземцем, якого визнано біженцем або якому надано притулок в Україні, - декларацію про відмову від іноземного громадянства особи, яку визнано біженцем або якій надано притулок в Україні;
2) іноземцем, який постійно проживає в Україні на законних підставах та є громадянином держави, з якою Україна уклала міжнародний договір, що передбачає припинення особою громадянства цієї держави одночасно з набуттям громадянства України, - заяву про зміну громадянства;
3) іноземцем, який в установленому законодавством України порядку проходить (проходив) військову службу за контрактом у Збройних Силах України, його подружжям - декларацію про відмову від іноземного громадянства особи, яка в установленому законодавством України порядку уклала контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України, та декларацію про відмову від іноземного громадянства для другого із подружжя;
4) іноземцем із числа осіб, зазначених у частині двадцятій статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», та його подружжям - декларацію про відмову від іноземного громадянства особи, яка отримала посвідку на тимчасове проживання на підставі частини двадцятої статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», та декларацію про відмову від іноземного громадянства для другого із подружжя;
5) іноземцем, його подружжям, які є громадянами держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором або державою-окупантом, та зазнали у країні своєї громадянської належності переслідувань, - декларацію про відмову від іноземного громадянства особи, яка зазнала переслідувань, разом із документом, що підтверджує переслідування.
Громадянство України за територіальним походженням не набуває особа, яка відповідно до частини п'ятої статті 9 цього Закону не приймається до громадянства України (крім випадку, передбаченого частиною шостою статті 9 цього Закону), та особа, стосовно якої рішення про оформлення набуття громадянства України скасовано на підставі статті 21 цього Закону.
Дитина, один із батьків якої або її дід чи баба, прадід чи прабаба народилися чи постійно проживали на територіях, зазначених у частині першій цієї статті, яка є особою без громадянства і стосовно якої подано декларацію про відсутність іноземного громадянства, або є іноземцем, стосовно якого подано зобов'язання припинити іноземне громадянство, реєструється громадянином України за клопотанням одного з її законних представників.
Дитина, яка народилася на території України після 24 серпня 1991 року і не набула громадянство України за народженням та є іноземцем, стосовно якого подано зобов'язання припинити іноземне громадянство, або особою без громадянства, стосовно якої подано декларацію про відсутність іноземного громадянства, реєструється громадянином України за клопотанням одного з її законних представників.
Для оформлення набуття громадянства України дитиною, яка є іноземцем, один із батьків якої або опікун чи піклувальник має право на подання декларації, передбаченої пунктами 1, 3-5 частини шостої цієї статті, замість зобов'язання припинити іноземне громадянство подається декларація про відмову дитини від іноземного громадянства.
Датою набуття громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата реєстрації набуття особою громадянства України.
Особа, яка набула громадянство України і подала декларацію про відмову від іноземного громадянства, зобов'язується повернути паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави. Вимога про взяття зобов'язання повернути паспорт іноземної держави не поширюється на осіб, яких визнано біженцями або яким надано притулок в Україні.».
Отже, з аналізу Закону №2235 в редакції Закону №1941 висновується, що Законом №1941 доповнено статтю 8 категоріями осіб, які можуть подати декларацію про відмову від іноземного громадянства особи у разі неможливості виконати зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство) у період з 1 січня 2018 року до набрання чинності цим Законом (19.12.2021). Тобто, вказаній категорії осіб спрощено порядок набуття громадянства України.
Разом з тим, застереження щодо скасування права подання декларації про відмову від іноземного громадянства іншими особами, зазначеними у частині першій статті 8 в редакції Закону №1941, які не мають право на спрощений порядок набуття громадянства України, оскільки не входять до категорій осіб, визначених пунктом 2 розділу ІІ Прикінцевих і перехідних положень Закону №1941, у Законі №1941 та Указі Президента України від 13.08.2019 №594 не встановлено.
У свою чергу, частина п'ята статті 8 Закону №2235 в редакції Закону №1941 зазнала змін лише в частині виключення посилання на частини першу третьою статті 8 Закону №2235 в редакції, чинній станом на 16.07.2021.
Отже, змінами, внесеними Законом №1941, не позбавлено позивача, який не належить до категорії осіб, яким спрощено порядок набуття громадянства України, права на подання декларації про відмову від іноземного громадянства в порядку, встановленому частиною п'ятою статті 8 Закону №2235 в редакціях від 16.07.2021, 19.12.2021 та актуальній редакції станом на день виникнення спірних правовідносин.
Враховуючи викладене, посилання відповідача у листі від 20.02.2024 на відсутність права у позивача на подання декларації про відмову від іноземного громадянства у разі неотримання документа про припинення громадянства (підданства) з незалежних від нього причин з підстав набрання чинності Закону №1941, є протиправним.
Оскільки судом встановлено право позивача на подання декларації про припинення громадянства у зв'язку з неотримання документа про припинення громадянства (підданства) з незалежних від нього причин, наступним до встановлення підлягають зазначені позивачем такі підстави.
Згідно з абзацом 13 статті 1 Закону №2235, незалежна від особи причина неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) - невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), уповноваженим органом такої держави документа про припинення громадянства (підданства) особи у встановлений законодавством іноземної держави строк (крім випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років з дня подання клопотання, якщо строк не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства (підданства) за ініціативою особи чи нездійснення такої процедури.
Так, незалежними причинами неотримання документа про припинення іноземного громадянства позивачем зазначено в сукупності подій: неможливості звернення до консульської установи рф в Україні з огляду на ведення воєнного стану та розірвання усіх дипломатичних із країною-агресором - рф.
Оцінюючи зазначені позивачем обставини, які останнім також були повідомлені відповідачу у заяві від 30.01.2024, до якої долучено декларацію про відмову від іноземного громадянства в порядку частини п'ятої статті 8 Закону №2235, суд зазначає таке.
Суд бере до уваги, що позивач є громадянином рф.
Указом Президента України від 27.03.2001 №215 затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (далі також - Порядок).
Зазначений Порядок визначає перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України.
Згідно пункту 119 розділу V Порядку особам, які набули громадянство України та взяли зобов'язання припинити іноземне громадянство, видаються тимчасові посвідчення громадянина України. Після подання цими особами в установленому законом порядку документа про припинення іноземного громадянства або декларації про відмову від іноземного громадянства їм замість тимчасових посвідчень громадянина України залежно від місця проживання видаються паспорти громадянина України або паспорти громадянина України для виїзду за кордон.
Таким чином, відповідно до законодавства України особи, які набули громадянство України та отримали тимчасову посвідку, мають подати документи про припинення іноземного громадянства.
З аналізу правових норм слідує, що документ про припинення іноземного громадянства видається консульською установою, посольством тієї держави, громадянство якої особа виявила бажання припинити.
Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому продовжено відповідними указами Президента України та діє наразі.
Згідно з листом Міністерства закордонних справ України від 13.10.2022 №72/11-612/1-81401 «Щодо припинення міжнародного договору», українською стороною розірвано дипломатичні відносини, встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною і Російською Федерацією, здійсненим у м. Мінську 14 лютого 1992 року, зазначений міжнародний договір припинив свою дію 24 лютого 2022 року.
Отже, оскільки місцем перебування позивача наразі є територія України, в якій не здійснюють роботу консульські та інші дипломатичні установи рф, висновується, що позивач позбавлена можливості подати заяву про вихід з громадянства рф та виїхати за межі території України з метою подання заяви про вихід з громадянства рф в іншій країні у зв'язку із відсутністю закордонного паспорту.
Суд враховує, що з 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією рф проти України Указом Президента України №64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Кількома наступними Указами продовжено строк дії воєнного стану, який діє станом і на час розгляду цієї справи.
Консульські установи країни агресора, що розміщені на території України, станом на сьогодні закриті та не функціонують, що унеможливлюють отримання документа про припинення громадянства.
У той же час, зміни у зв'язку з військовою агресією російської федерації до законодавства щодо неотримання документа при припинення громадянства рф з незалежних причин не вносилися, що ставить позивача у невизначене становище.
Враховуючи викладене, встановивши наявність незалежних від позивача причин неотримання документа про припинення громадянства рф, та з огляду на те, що відповідачем безпідставно відмовлено позивачу у прийнятті декларації про відмову від іноземного громадянства, суд дійшов наступних висновків по суті позовних вимог.
У справі Рисовський проти України (п.70-71) Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав про особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП], заява №33202/96, п.120, ECHR 2000-I, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП], заява №48939/99, п.128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови», заява №21151/04, п.72, від 08.04.2008, і «Москаль проти Польщі», заява №10373/05, п.51, від 15.09.2009). У справі «Рисовський проти України" також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «належного урядування». ЄСПЛ вказав на те, що принцип «належного урядування» передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі "Москаль проти Польщі"). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки»). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (рішення у справі «Лелас проти Хорватії»).
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (серед інших джерел, mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», п.58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії», заява №32457/05, п.40, від 13.12.2007 та у справі «Трґо проти Хорватії», заява №35298/04, п.67, від 11.06.2009).
За наслідками розгляду матеріалів справи суд дійшов висновку, що позивач має право на подання декларації про відмову від іноземного громадянства, оскільки отримати документ про припинення громадянства рф наразі не є можливим.
Суд зазначає, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України консульські установи країни агресора не працюють, проте з початку повномасштабного вторгнення законодавство України не зазнало змін в частині визначення порядку дій та їх послідовності щодо відсутності в особи можливості отримання документа про припинення громадянства такої країни з незалежних від неї причин, що в свою чергу призводить до фактичного порушення прав такої особи.
Відтак з огляду на обставини справи суд дійшов висновку про те, що позивач мав повне право розраховувати на прийняття відповідачем декларації про відмову від іноземного громадянства, оскільки вона позбавлена можливості отримати документ про припинення громадянства російської федерації.
У свою чергу, відповідач, вирішуючи питання щодо повернення декларації позивача, протиправно не прийняв декларацію з підстав відсутності правових підстав на її прийняття.
Суд зауважує, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами та вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права та з огляду на те, що дійшов висновку про задоволення позовних вимог, зазначає наступне.
У постанові від 22.02.2024 у справі №990/150/23 Великою Палатою Верховного Суду зазначено на тому, що звертаючись до суду, позивач самостійно визначає в позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Своєю чергою, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Згідно з частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За змістом зазначеної норми це право суд може здійснити за результатом розгляду справи за наявності на це підстав. Тобто процесуальний закон надає право (не обов'язок) суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів.
Оскільки відповідач, повернувши декларацію про відмову від іноземного громадянства позивачу, прийняв рішення, яким встановлено відсутність права позивача на подання цієї декларації, суд вважає за необхідним вийти за межі позовних вимог шляхом зміни способу захисту порушеного права позивача, та ухвалити рішення в цій частині, яким визнати протиправним та скасувати рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, оформлене листом від 20.02.2024 №К-177/6/8010-24/8010.4.2/481-24.
У свою чергу, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши подані сторонами докази, суд дійшов висновку, що відповідач не мав альтернативного варіанта як прийняти декларацію про відмову від іноземного громадянства, подану позивачем із заявою від 30.01.2024, оскільки право на подання декларації у нього наявне, а обставини неподання документа про припинення іноземного громадянства є дійсно такими, що свідчать про наявність незалежних від позивача причин в розумінні положень Закону №2235.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про зобов'язання ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийняти декларацію про відмову від іноземного громадянства, подану ОСОБА_1 30.01.2024.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на те, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність своїх дій та рішень стосовно позивача, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 1211,20грн., що підтверджується квитанцією від 28.02.2024, зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області.
В частині стягнення витрат на послуги адвоката у розмірі 10 000,00грн., суд зазначає наступне.
Згідно ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до їх розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
На підтвердження витрат на правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн позивач надав ордер, копії договору від 27.02.2024 про надання правової допомоги адвокатом, додаток до договору від 27.02.2024,, опис послуг, наданих адвокатом, рахунок-фактуру №28/02/24 від 28.02.2024.
Враховуючи передбачені вказаною статтею критерії, зокрема: складність справи (розгляд справи №320/11497/24 здійснювався в порядку спрощеного провадження без виклику сторін, оскільки спір з огляду на предмет доказування та ціну позову є незначної складності); обсяг наданих адвокатом послуг; ціну позову; значення справи для позивача у порівнянні з розміром судових витрат, які позивач просить стягнути з відповідача (10000,00грн.), суд, виходячи з критерію реальності адвокатських послуг та розумності їх розміру, та за конкретних обставин справи вважає, що справедливою та реальною сумою, яка підлягає компенсації позивачу на професійну правничу допомогу, є 3000,00 грн.
Керуючись ст. ст. 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський окружний адміністративний суд, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, оформлене листом від 20.02.2024 №К-177/6/8010-24/8010.4.2/481-24.
Зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області прийняти декларацію про відмову від іноземного громадянства, подану ОСОБА_1 30.01.2024.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області.
Стягнути з Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лапій С.М.