28 травня 2025 року справа №320/42679/23
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Леонтович А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправними дій,
I. Зміст позовних вимог
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просить суд:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 30.01.2020 по 31.12.2020, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020;
-зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 30.01.2020 по 31.12.2020, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44;
-визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2021 по 28.02.2021, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік, грошової компенсації за 98 невикористаних календарних діб додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 - 2021 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні за 10 календарних років без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021;
-зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2021 по 28.02.2021, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік, грошової компенсації за 98 невикористаних календарних діб додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 - 2021 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні за 10 календарних років з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
II. Позиція позивача та заперечення відповідача
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що з 23.08.2017 по 28.02.2021 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Що при звільненні з військової служби позивачу було виплачено за період з 30.01.2020 року по 28.02.2021 року грошове забезпечення у заниженому розмірі, а саме: при встановленні посадового окладу та окладу за військовим званням було застосовано прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року.
Позивач вважає, що при встановленні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням в період з 30.01.2020 року по 28.02.2021 року відповідачем мав бути застосований прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений законом станом на 01.01.2020 року, 01.01.2021 року. На думку позивача дії відповідача є протиправними, оскільки відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704) визначення посадового окладу та окладу за військовим званням здійснюється з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, що зумовлює підвищення посадових окладів за відповідною посадою та, відповідно є підставою для перерахунку виплат позивачеві.
Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, заперечень на позовну заяву не надав.
III. Процесуальні дії у справі
Ухвалою суду від 20.11.23 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.
З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.
IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини
З 23.08.2017 по 28.02.2021 року позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
28.02.2021 ОСОБА_1 відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01.03.2021 року №44 було звільнено з військової служби у зв'язку з закінченням строку контракту.
При звільненні з військової служби позивачу було виплачено:
Грошову допомогу на оздоровлення за 2021 рік;
Грошову компенсацію за 98 невикористаних календарних днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2021 роки, виходячи з місячного грошового забезпечення;
Одноразову грошову допомогу при звільненні за 10 календарних років у розмірі 50% місячного грошового забезпечення. В період з 30.01.2020 року по 28.02.2021 року грошове забезпечення відповідачем виплачувалось у заниженому розмірі, а саме: при встановленні посадового окладу та окладу за військовим званням було застосовано прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року.
При цьому позивач вважає, що при встановленні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням в період з 30.01.2020 року по 28.02.2021 року відповідачем мав бути застосований прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений законом станом на 01.01.2020 року, 01.01.2021 року.
Не погоджуючись з діями відповідача, позивач звернувся із даним позовом до суду.
V. Норми права, які застосував суд
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначає Закон України від 23 червня 2005 року № 2713-IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» (далі - Закон № 2713).
Відповідно до частин першої, другої статті 23 Закону № 2713 держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.
Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.
Частиною п'ятою статті 23 Закону № 2713 визначено, що умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 (далі - Постанова № 704), якою, зокрема, затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів за основними типовими посадами осіб начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби згідно із додатком 8.
Пунктом 4 Постанови № 704 (в редакції чинній до 24.02.2018) було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» № 103 від 21.02.2018 (яка набрала чинності 24.02.2018) до Постанови № 704 внесено зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови № 704 викладено у новій редакції:
« 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
При цьому, зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.
Отже, станом на 01.01.2018 та 01.01.2019 пункт 4 Постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року".
Натомість, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі № 826/6453/18 за наслідками апеляційного перегляду справи скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 в частині відмови в задоволенні позову про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову про задоволення позову. Визнано протиправним та скасовано п. 6постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб". У іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 залишено без змін.
Отже, з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням у справі № 826/6453/18 - пункт 6 Постанови № 103 втратив чинність та відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції.
VI. Оцінка суду
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб".
Згідно ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд в постанові від 02.08.2022 року №440/6017/21 зазначив, що законодавець делегував Кабінету Міністрів України повноваження на встановлення умов, порядку та розміру перерахунку пенсій особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб.
Суд досліджуючи матеріали справи вказує, що спірні відносини виникли в частині використання відповідачем бази обрахунку грошового забезпечення позивача, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом 01,01.2018, у той час коли позивач вважає, що розмір його грошового забезпечення, починаючи з 29.01.2020 має обчислюватися із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2020 та станом на 01.01.2021.
У той же час, згідно із правовою позицією, викладеною у пункті 62 постанови Верховного Суду в справі №440/6017/21 Верховний Суд сформулював наступні правові висновки:
« 62. З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла таких висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах:
(1) з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
(2) через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом № 1082-IX, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку № 45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
(3) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.»
Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом і в постанові від 22.03.2023 у справі №340/10333/21.
Отже, враховуючи наведене, суд вважає, що згідно з Постановою № 704, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня відповідного року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 11.02.2021 у справах № 200/3774/20-а, № 200/3747/20-а, № 240/11952/19, та від 18.02.2021 у справі № 200/3775/20-а.
Отже, з 29.01.2020, а саме, з дня набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі № 826/6453/18, у позивача виникли правові підстави для перерахунку грошового забезпечення виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, від 12.09.2022 у справі № 500/1813/21, від 04.01.2023 у справі № 640/17686/21.
Слід зазначити, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2018 - 1762,00 грн.
В свою чергу, Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено у 2020 році прожитковий мінімуму для працездатних осіб у місячному розмірі: з 1 січня - 2102 гривень, а Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2021 році прожитковий мінімуму для працездатних осіб у місячному розмірі: з 1 січня - 2270 гривень.
Отже, різниця між розміром прожиткового мінімуму на 2018 рік та 2020, 2021 рік впливає на визначення розміру посадового окладу та з 29.01.2020, тобто з моменту набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі № 826/6453/18, наявні правові підстави для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (2020, 2021 року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Тому, враховуючи викладене вище, суд доходить висновку, що у період з 29.01.2020 по день звільнення зі служби з військової частини НОМЕР_1 грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 та 01.01.2021 за Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».
Стосовно способу захисту права позивача на отримання грошового забезпечення у належному розмірі, суд звертає увагу на таке.
Верховний Суд у пункті 62 постанови від 31 травня 2021 року у справі №420/7110/19 зазначав, що обраний позивачем спосіб захисту повинен: а) відповідати змісту порушеного права (вимога повинна співвідноситися із обставинами порушення права чи законного інтересу); б) забезпечувати реальне поновлення прав у випадку задоволення позову (у результаті виконання рішення суду особа фактично повернеться в той стан, у якому перебувала до моменту порушення її права чи законного інтересу).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово, зокрема у постановах від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18, від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17, зазначала, що застосування конкретного способу захисту права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Суд зауважує, що вимога позивача про перерахунок його грошового забезпечення з 01.01.2021 року по 28.02.2021 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки 98 діб, одноразової грошової допомоги при звільненні за 10 календарних років з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2021 рік станом на 01.01.2021 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року №704, з урахуванням виплачених сум та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум, не повною мірою поновлює його права, оскільки позивач звільнений зі служби 28.02.2021.
Враховуючи характер спірних правовідносин, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги та з метою повного та ефективного захисту прав позивача, вважає за необхідне визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2021 року по 28.02.2021 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік, грошової компенсації за невикористані дні щорічної чергової відпустки 98 діб, одноразової грошової допомоги при звільненні, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2021 рік станом на 01.01.2021 року; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2021 року по 28.02.2021 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік, грошової компенсації за невикористані дні щорічної чергової відпустки 98 діб, одноразової грошової допомоги при звільненні за 10 календарних років з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2021 рік станом на 01.01.2021 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінет Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року №704, з урахуванням виплачених сум та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Щодо наявності права позивача на компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, суд зазначає наступне.
Згідно п. 168.5 ст. 168 ПК України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Пунктом 3 цього Порядку передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Пункти 4 та 5 Порядку №44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
З огляду на викладене суд дійшов висновку про необхідність зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу належне йому грошове забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004.
Величина грошового забезпечення як виплати, що є визначальною при перерахунку пенсії, встановлюється Кабінетом Міністрів України в межах повноважень щодо визначення розміру перерахунку пенсій. Відтак, на думку колегії суддів зазначення у п.4 постанови № 704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом №2262-ХІІ.
Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 року №2629-VІІІ "Про Державний бюджет України на 2019 рік" було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 року №294-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (далі Закон №294-ІХ) та Закон №1082- ІХ таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020 та 2021 роки, відповідно, не містять.
Тобто, положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Закон №294-ІХ не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Так, ч.3 ст.1-1 Закону №2262-ХІІ містить безумовне застереження про те, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України від 09.07.2003 року №1058-ІV "Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування".
Юридична природа соціальних виплат, у тому числі пенсій, розглядається не лише з позицій права власності, але й пов'язує з ними принцип захисту "законних очікувань" (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід'ємними елементами правової держави та принципу верховенства права.
У справі "Кечко проти України" (заява №63134/00) ЄСПЛ наголосив, що в межах свободи дій держави перебуває право визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідних для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв, і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.
Відповідно до ст.7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).
З огляду на визначені в ч.3 ст.7 КАС України правила, а також враховуючи те, що з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу Закону №10-82-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Верховний Суд наголосив на тому, що через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема згідно із Законом №1082-ІХ виникли підстави для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом №2262-ХІІ, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з постановою №704 у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону и №2262-ХІІ та ст.9 Закону №2011-ХІІ, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
При цьому, встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VIII обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
В подальшому вказана правова позиція підтримана Верховним Судом у постановах від 19.10.2022 у справі №400/6214/21, від 28.02.2023 у справі №380/18850/21, від 06.04.2023 у справі №380/10075/21. Отже, практика Верховного Суду у цій категорії справ є усталеною та послідовною.
Також Верховний Суд у постанові від 15.06.2023 у справі №380/13603/21 зазначив, що позивач по даній справі оскаржує врахований при обчисленні грошового забезпечення військовослужбовця розмір прожиткового мінімуму, а не розмір мінімальної заробітної плати. Тому для правильного вирішення вимог позивача, суди повинні встановити відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 на який позивач має право виплати, розмір прожиткового мінімуму, згідно з пунктом 4 Постанови №704 за період з 30.01.2020 до 31.12.2020, з 01.01.2021 до 01.02.2021, з урахуванням раніше виплачених сум.
На підставі вказаних висновків Верховного Суду, з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, суд дійшов висновку, що відповідач, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, у період 30.01.2020 року по 31.12.2021 року, діяв протиправно.
З огляду на викладене суд дійшов висновку про протиправні дії військової частини НОМЕР_1 у період з 30.01.2020 по 31.12.2021, у вигляді обчислення позивачу у заниженому розмірі грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, грошової допомоги на вирішення соціально-побутових питань, без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законами України про Державний бюджет України на 2020,2021 роки.
Відповідач не спростував твердження позивача про те, що у спірні періоди позивачу виплачувалось грошове забезпечення та одноразові виплати, які вирахувані виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 року замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, отже відповідача слід зобов'язати зробити відповідні перерахунки та виплату позивачу різниці між нарахованими та раніше виплаченими сумами.
VII. Висновок суду
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів на підтвердження правомірності своїх дій.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову.
VIII. Розподіл судових витрат
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення з даним позовом до суду позивач судовий збір не сплачував, оскільки є звільненим від сплати судового збору. Таким чином, судовий збір за рахунок відповідача на користь позивача відшкодуванню не підлягає.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 30.01.2020 по 31.12.2020, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020;
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 30.01.2020 по 31.12.2020, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44;
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2021 по 28.02.2021, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік, грошової компенсації за 98 невикористаних календарних діб додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 - 2021 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні за 10 календарних років без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021;
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2021 по 28.02.2021, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік, грошової компенсації за 98 невикористаних календарних діб додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 - 2021 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні за 10 календарних років з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Леонтович А.М.