27 травня 2025 року справа №320/44922/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Марич Є.В., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування рішень,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі позивач, ФОП ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління ДПС у Київській області (далі відповідач, ГУ ДПС у Київській області), в якому просить:
- скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Київській області від 26.07.2024 №0359410708, що прийняте на підставі акту (довідки) фактичної перевірки від 08.07.2024, що зареєстрований в органі ДПС від 09.07.2024 №84309/26/15/07/3823401876;
- скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Київській області від 26.07.2024 №0359420708, що прийняте на підставі акту (довідки) фактичної перевірки від 08.07.2024 №84309/26/15/07/3823401876.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що порушення контролюючим органом вимог щодо призначення та проведення перевірки призводить до відсутності правових наслідків такої, а у випадку незаконності перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню. Враховуючи, що перевірка, яка проведена відносно позивача є незаконною, та як наслідок акт такої перевірки з викладеними у ньому висновками, є доказом, здобутим з порушенням закону, й не має юридичної значимості, а тому прийняті на його підставі податкові повідомлення-рішення не можуть бути визнані правомірними.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.12.2024 відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін; запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву.
Представником ГУ ДПС у Київській області подано відзив на позовну заяву, в якому позов не визнав та зазначив, що фактична перевірка проведена контролюючим органом у відповідності до норм чинного податкового законодавства, а прийняті податкові повідомлення-рішення відповідають вимогам чинного законодавства та є правомірними. Зокрема, контролюючим органом зазначено, що наказ містить усі необхідні відомості, реквізити та підставу проведення фактичної перевірки, а тому відповідає вимогам чинного законодавства. Також, відповідачем вказано, що особливістю фактичної перевірки є місце її проведення, саме, місце фактичного провадження діяльності підприємством, в той же час період проведення перевірки, відповідно до ст. 102 ПК України може бути не більше 1095 днів з дня вчинення порушення. Крім того, відповідач зазначив, що позивач, який посилається на порушення вимог щодо призначення та проведення перевірки, не скористався правом на недопуск посадових осіб ГУ ДПС у Київській області до проведення такої перевірки.
Представник позивача просив задовольнити позов в повному обсязі і скасувати податкові повідомлення-рішення.
Представник відповідача заперечував проти позовних вимог та просив відмовити у задоволенні позову.
Суд за згодою сторін перейшов до розгляду справи по суті в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами і доказами.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , код НОМЕР_1 , зареєстрований як фізична особа-підприємець 27.05.2024 за №2010350000000567517, місцезнаходження: АДРЕСА_1 та з 27.05.2024 перебуває на обліку в ГУ ДПС у Київській області.
На підставі п.п.80.2.3 п.80.2 ст.80, п.69.27 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI, зі змінами та доповненнями, Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», зі змінами та доповненнями, Закону України від 21 червня 2012 року № 5007-V1 «Про ціпи і ціноутворення», зі змінами та доповненнями, також інших нормативних актів, контроль за дотриманням яких покладено на територіальні органи ДПС Головним управлінням ДПС у м. Києві видано наказ від 05.07.2024 №4538-п про проведення фактичних перевірок.
Згідно з додатками до наказу, фактична перевірка призначена, у тому числі, магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: м. Київ, Голосіївський район, проспект Академіка Глушкова, 13Б з 08.07.2024.
На підставі вказаного наказу, направлень на перевірку, ГУ ДПС у м. Києві проведено фактичну перевірку господарської одиниці, а саме: магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » у ТРЦ «Магелан», за адресою: м. Київ, Голосіївський район, проспект Академіка Глушкова, 13Б, суб'єкт господарської діяльності: ФОП ОСОБА_1 , код НОМЕР_1 , за результатами якої складено акт від 08.07.2024, що зареєстрований в органі ДПС від 09.07.2024 №84309/26/15/07/3823401876.
Фактичною перевіркою встановлено порушення вимог:
пункту 1, пункту 2, пункту 12 статті 3 Закону України від 06.07.1995 № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (зі змінами та доповненнями);
пункту 44.1, пункту 44.3 статті 44, пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI, зі змінами та доповненнями;
частини 4 статті 24 Кодексу законів про працю України.
На підставі акту фактичної перевірки №84309/26/15/07/3823401876 ГУ ДПС у Київській області винесено податкові повідомлення-рішення:
від 26.07.2024 №0359410708, яким, за порушення п. 44.1, п. 44.3 ст. 44, п. 85.2 ст. 85 Податкового кодексу України, застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 1020,00 грн;
від 26.07.2024 №0359420708, яким, за порушення п.1, п.2, п.12 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», застосовано штрафні (фінансові) санкції та пені, у тому числі за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності у сумі 524 318,00 грн.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі ПК України).
Згідно підпункту 19-1.1.16 пункту 19-1.1 статті 19-1 ПК України контролюючі органи здійснюють заходи щодо запобігання та виявлення порушень законодавства у сфері виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів та пального.
Відповідно до підпункту 20.1.10 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право здійснювати контроль за додержанням законодавства з питань регулювання обігу готівки (крім банків), порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів, за додержанням порядку приймання готівки для подальшого переказу (крім приймання готівки банками), за дотриманням суб'єктами господарювання установлених законодавством обов'язкових вимог щодо забезпечення можливості розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів.
Згідно з пунктом 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) (підпункт 75.1.3 пункт 75.1 статті 75 ПК України).
Порядок проведення фактичних перевірок, в тому числі й підстави їх призначення, регламентовано статтею 80 ПК України.
Згідно з пунктом 80.1 статті 80 ПК України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).
Пунктом 80.2 статті 80 ПК України передбачено, що фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності підстав.
За приписами абз. 3 пункту 81.1 статті 81 ПК України у наказі про проведення перевірки зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу.
Отже, наказ про проведення перевірки, окрім іншого, повинен містити підстави для проведення перевірки, визначені Податковим кодексом України.
Формулювання конкретного змісту наказу є дискрецією контролюючого органу з обов'язковим, однак, дотриманням вимог норм абзацу третього пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу щодо змісту наказу про проведення перевірки. При встановленні в одному підпункті статті декількох самостійних підстав для проведення перевірки конкретна з них не обов'язково має бути сформульована тотожно до змісту правової норми, якою ця підстава встановлена, проте, повинна бути чітко визначена та відповідати правовій нормі.
Така правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 11.07.2022 у справі №120/5728/20-а, від 17.08.2023 у справі №160/15431/21.
З матеріалів справи судом встановлено, що ГУ ДПС у м. Києві видано наказ від 05.07.2024 №4538-п про проведення фактичних перевірок на підставі п.п.80.2.3 п.80.2 ст.80, п.69.27 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» Податкового кодексу України, Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», Закону України «Про ціпи і ціноутворення», також інших нормативних актів, контроль за дотриманням яких покладено на територіальні органи ДПС.
Відповідно до пункту 1 цього наказу вказано провести фактичні перевірки платників податків/об'єктів, зазначених у додатках 1 - 14, з питань дотримання порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі, про обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин із працівниками (найманими особами), дотримання вимог законодавства щодо встановлених державою фіксованих цін, граничних цін та граничних рівнів торговельної надбавки (націнки).
Отже, підставою проведення фактичної перевірки платника податків відповідачем покладено підпункт 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 ПК України.
Відповідно до підпункту 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав:
- письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, у тому числі незабезпечення можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, касових операцій, патентування або ліцензування.
Також, відповідно до пункту 69.27 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» ПК України тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, податкові органи здійснюють державний контроль (нагляд) та спостереження у сфері ціноутворення відповідно до Закону України "Про ціни і ціноутворення" з урахуванням особливостей, встановлених цим пунктом.
Податкові органи здійснюють контроль за дотриманням платниками податків вимог законодавства щодо встановлених державою фіксованих цін, граничних цін та граничних рівнів торговельної надбавки (націнки) шляхом проведення фактичних перевірок.
Фактична перевірка проводиться за наявності хоча б однієї з таких підстав:
отримання у встановленому законодавством порядку від державних органів або органів місцевого самоврядування інформації, що свідчить про можливі порушення платником податків законодавства про ціни і ціноутворення;
отримання письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку формування, встановлення та застосування державних регульованих цін.
Таким чином, передумовою проведення фактичної перевірки з підстав, передбачених підпунктом 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 та пункту 69.27 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» ПК України є отримання письмового звернення покупця (споживача).
При цьому, суд звертає увагу, що інформація, яка підпадає під дію підпункту 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 ПК України, повинна містити інформацію про хоча і можливі, проте конкретні порушення позивачем законодавства, контроль за яким покладено на податкові органи.
Верховний Суд у постанові від 05 березня 2019 року по справі № 820/4893/18 зазначив, що інформація, яка надходить до податкових органів, може бути підставою для проведення фактичної перевірки згідно статті 80 ПК України, лише у тому випадку, якщо в такій йдеться посилання на конкретні порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на податкові органи.
При цьому, у постанові від 18.12.2018 у справі № 820/4895/18 Верховний Суд вказав, що у наказі про призначення фактичної перевірки, має бути крім посилання на норми, що їх регулюють, посилання на конкретні (фактичні) підстави призначення перевірки, інформація, яка слугувала підставою.
Аналогічна правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі №440/6887/20.
У наказі від 05.07.2024 №4538-п відсутні будь-які посилання на конкретні (фактичні) підстави призначення перевірки, окрім посилання на доповідну записку управління фактичних перевірок від 05.07.2024 №1279/26-15-07-07-00-12.
У вказаній доповідній записці йдеться про отримання податковим органом звернення споживача від 20.06.2024 б/н щодо можливих порушень, проте не вказано прізвище покупця та до матеріалів справи вказаного звернення не надано.
Отже, відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав письмових та належним чином оформлених доказів, які підтвердили б, що підставою для видачі наказу слугувала інформація про можливі порушення саме позивачем вимог законодавства.
В наказі відповідач також жодним чином не обґрунтував наявність підстав для перевірки позивача, передбачених підпунктом 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 ПК України, а є лише посилання на загальні формулювання, без конкретної підстави для проведення перевірки.
Таким чином, відповідачем не доведено наявність підстав в розумінні підпункту 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 ПК України для проведення фактичної перевірки позивача.
Окрім того, однією з обов'язкових вимог до змісту наказу про проведення перевірки, встановлених абзацом 3 пункту 81.1 статті 81 ПК України, є зазначення найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється).
Як вбачається із наказу ГУ ДПС у м. Києві від 05.07.2024 №4538-п та додатку 5 до зазначеного наказу, в останньому не зазначено найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється).
Суд також звертає увагу на те, що згідно змісту пункту 81.1 статті 81 ПК України наказ про призначення фактичної перевірки має містити період діяльності, який буде перевірятися.
В наказі відповідача у відповідній частині зазначено: «згідно ст. 102 Податкового кодексу України».
Аналізуючи положення статей 75, 80 Податкового кодексу України, суд приходить до висновку, що змістом (особливістю) фактичної перевірки є перевірка дотримання суб'єктом господарювання вимог закону саме на поточний момент (фактичний момент перевірки), це корелюється із правом податкового органу прийти на перевірку без попередження у будь-яку годину доби, згідно робочого графіка суб'єкта господарювання.
Однак, перевірка даних за минулий період часу носить характер документальної перевірки, а тому такі дії не можуть вчинятися в рамках фактичної перевірки та слугувати підставою для складання акту перевірки та можливого застосування на його підставі штрафних санкцій.
На переконання суду період перевірки діяльності платника податків під час прийняття рішення владним суб'єктом про призначення фактичної перевірки має розпочинатися, та у рішенні (наказі) такий період має визначатися, не раніше дати, з котрої контролюючий орган має обґрунтовані факти, відомості та документи про невідповідність діяльності позивача вимогам чинного законодавства, якими встановлено або котрі свідчать про факти сумнівності тих чи інших операцій платника податків, - у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства, або не раніше дати прийняття рішення про проведення такої перевірки керівником у разі її призначення з підстави здійснення функцій.
У протилежному випадку не виключено зловживань стосовно безпідставної перевірки періоду, котрий визначається владним суб'єктом на власний розсуд під час призначення саме фактичної перевірки, що свідчить про підміну одного виду перевірки іншим, а саме - фактичної на документальну перевірку платника податків, підстави та порядок призначення якої є іншими та передбачені й врегульовані приписами ст. 78 Податкового кодексу України, що також протирічить правовій природі інституту фактичної перевірки.
Суд зазначає, що такий виклад періоду «згідно ст. 102 Податкового кодексу України» проведення перевірки не відповідає вимогам ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, передусім - п. 1-3, 5, 6, 8. Обраний податковим органом спосіб правозастосування позбавляє особу правової визначеності та є необґрунтованим, при цьому відповідачем не обґрунтовано також неможливості належним чином викласти період проведення перевірки.
Щодо умов та порядку допуску посадових осіб контролюючого органу до проведення фактичної перевірки у відповідності вимог пункту 80.7, ст. 80 та пункту 81.1 ст.81 ПК України.
Позивач у позові зазначив, що 08.07.2024, в день проведення перевірки, його у м. Києві не було, а перебував в іншому місті, а тому не міг бути присутнім під час перевірки контролюючого органу. Окрім цього, наголосив, що державні інспектори зробили безпідставний висновок щодо трудових відносин між ним та ОСОБА_2 , оскільки вказана особа не перебуває з ним в трудових відносинах та не є його уповноваженою особою. Звернув увагу, що за вказаною адресою, окрім нього, господарську діяльність здійснюють ще декілька суб'єктів господарювання.
З акту фактичної перевірки №84309/26/15/07/3823401876 вбачається, що перед початком перевірки було проведено контрольно-розрахункову операцію з придбання навушників за ціною 1799,00 грн. Розрахункову операцію проводив гр. ОСОБА_2 .
Актом фактичної перевірки №84309/26/15/07/3823401876 магазину «YABLUKA» у ТРЦ «Магелан», за адресою: м. Київ, Голосіївський район, проспект Академіка Глушкова, 13Б, зафіксовано факт допуску до роботи гр. ОСОБА_2 без оформлення трудового договору.
Виходячи із зазначених в акті проведення перевірки відомостей податковий орган дійшов висновку, що громадянин гр. ОСОБА_2 все ж є працівником магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою адресою: АДРЕСА_2 , де провадить господарську діяльність ФОП ОСОБА_3 .
Таким чином, саме ОСОБА_2 посадові особи Головного управління ДПС у м. Києві пред'явили службові посвідчення та направлення на проведення перевірки, в яких останній підписався, як представник ТОВ «Фан Рітейл».
Викладені в акті фактичної перевірки відомості не підтверджують належним чином доводи контролюючого органу щодо наявності у гр. ОСОБА_2 трудових відносин із ФОП ОСОБА_3 , а також не доводять факту його офіційного статусу як представника або працівника магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою адресою: м. Київ, Голосіївський район, проспект Академіка Глушкова, 13Б.
Контролюючий орган дійшов відповідних висновків виключно на підставі суб'єктивної оцінки його поведінки під час перевірки, зокрема дій, пов'язаних із ознайомленням із направленнями на перевірку, координацією діяльності продавця та перебуванням на території магазину. Однак такі обставини не є належними та достатніми доказами існування фактичних трудових правовідносин.
Крім того, наказ про проведення фактичної перевірки від 05.07.2024 №4538-п гр. ОСОБА_2 не вручався, що також ставить під сумнів належність процедурного оформлення перевірки.
Таким чином, твердження контролюючого органу ґрунтуються переважно на припущеннях і не підтверджені належними та допустимими доказами, як того вимагає стаття 72 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 17.1.6. пункту 17.1 статті 17 ПК України платник податків має право бути присутнім під час проведення перевірок та надавати пояснення з питань, що виникають під час таких перевірок, та за власною ініціативою пояснення з питань, що не запитувалися контролюючим органом, ознайомлюватися та отримувати акти (довідки) перевірок, проведених контролюючими органами, перед підписанням актів (довідок) про проведення перевірки, у разі наявності зауважень щодо змісту (тексту) складених актів (довідок) підписувати їх із застереженням та подавати контролюючому органу письмові заперечення в порядку, встановленому цим Кодексом.
Однак, незважаючи на встановлену абзацом шостим пунктом 81.1 статті 81 ПК України необов'язковість присутності позивача під час проведення фактичних перевірок, останній все ж таки має право бути присутнім, проте, в даному випадку, позивач був позбавлений такого права.
Отже, зі змісту наказу від 05.07.2024 №4538-п вбачається, що останній прийнятий без зазначення конкретних підстав визначених, зокрема, підпунктом 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 ПК України, а також з урахуванням того, що перед початком фактичної перевірки працівники ГУ ДПС у м. Києві пред'явили службові посвідчення та направлення на проведення перевірки особі, яка не перебуває в трудових відносинах з позивачем, суд дійшов висновку що фактична перевірка проведена без додержання вимог чинного законодавства щодо підстав та порядку проведення таких перевірок та без участі платника податків.
З огляду на приписи частини другої статті 19 Конституції України контролюючий орган як орган державної влади, не зважаючи на правову поведінку платника податків під час проведення перевірки, повинен чітко дотримуватись принципу законності та діяти виключно в межах повноважень та у спосіб, що передбачений законодавством.
Податкова перевірка повинна базуватися на принципах законності, достовірності даних, всебічного та об'єктивного розгляду зібраної інформації.
Верховним Судом в постанові від 22 вересня 2020 року в справі № 520/8836/18 висловлена правова позиція, відповідно до якої оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.
Перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб'єктом владних повноважень, який зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо порядку проведення фактичної перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом.
Зміст правозастосування Касаційного адміністративного суду у постанові від 05.07.2023 року у справі №460/2663/22 вказує на те, що протиправність наказу про призначення перевірки є підставою для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень навіть без визнання протиправним та скасування самого наказу про призначення перевірки.
Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 21 лютого 2020 року у справі № 826/17123/18 сформулювала правовий висновок, відповідно до якого, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.
У постанові від 25.04.2024 у справі № 160/10828/22 Верховний Суд вказав, що незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень.
Таким чином, звертаючись до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення, позивач вправі посилатись на процедурні порушення проведення перевірки, у тому числі у випадку допуску посадових осіб контролюючого органу до перевірки, а суд зобов'язаний надавати правову оцінку таким доводам позивача в першу чергу.
Наведене вище також узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 29.05.2024 у справі №420/19741/21.
Суд вважає дану практику релевантною у даних спірних правовідносин.
В цьому випадку, рішення про застосування фінансових санкцій не відповідають принципам обґрунтованості, оскільки воно ґрунтується на недопустимому доказі, яким є акт фактичної перевірки, адже призначення такої перевірки відбулось із порушенням вимог, встановлених Податковим кодексом України.
Водночас, з метою дотримання засади офіційного з'ясування всіх обставин та остаточного вирішення спору по суті суд вважає за необхідне розглянути доводи сторін щодо кожного з податкового повідомлення-рішення, які є предметом оскарження.
Закон України від 06.07.1995 №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (зі змінами та доповненнями) (далі - Закону України №265/95-ВР) визначає правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій та програмних реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Дія його поширюється на усіх суб'єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.
Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 цього Закону суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов'язані:
- проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.
Використання програмних реєстраторів розрахункових операцій при оптовій та/або роздрібній торгівлі пальним забороняється;
- надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов'язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій чи дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти);
- вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку. Порядок та форма обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. При цьому суб'єкт господарювання зобов'язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб'єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті).
Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які провадять діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).
Статтею 20 Закону України від 06.07.1995 №265/95-ВР визначено, що до суб'єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або не надали під час проведення перевірки документи, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті), за рішенням контролюючих органів застосовується фінансова санкція у розмірі вартості таких товарів, які не обліковані у встановленому порядку, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які здійснюють діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).
Судом встановлено, що при проведенні фактичної перевірки перевіряючими податкового органу не знімались фактичні залишки товарних запасів виключно у точці продажу позивача, а з описів залишків товарів необлікованих згідно встановленого порядку, які знаходяться в реалізації в магазині «YABLUKA» за адресою адресою: м. Київ, Голосіївський район, проспект Академіка Глушкова, 13Б, що є додаток 1 акту, вбачається, що здійснювався опис всього товару, який знаходився у магазині «YABLUKA». До того означені описи підписані від суб'єкта господарювання ТОВ «Фан-Рітейл», який не має жодного відношення до діяльності позивача.
Таким чином, аргументи контролюючого органу про наявність товарного запасу не відповідають дійсності, оскільки останні були описані у суб'єкта господарювання ТОВ «Фан-Рітейл».
Окрім того, за результатами перевірки контролюючим органом також було встановлено порушення пункту 85.2 статті 85 ПК України, а саме: ненадання платником податків посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всіх документів, що належать або пов'язані з предметом перевірки.
Як вже було встановлено судом, фактична перевірка здійснювалась без присутності позивача та його уповноважених осіб, що, в свою чергу, унеможливлює надання останнім посадовим особам податкового органу у повному обсязі всіх документів, що належать або пов'язані з предметом перевірки.
З огляду на вищевикладене в сукупності, суд вважає, що відповідач не надав доказів щодо спірних обставин, які б відповідали ознакам достовірності, достатності, належності та допустимості, а отже не довів, що у спірних правовідносинах діяв з дотриманням процедури, визначеної законом.
Таким чином, суд приходить до висновку, що податкові повідомлення-рішення, якими до позивача застосовано штрафи, винесені відповідачем з порушенням вищевказаних вимог законодавства, є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Враховуючи наведене, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши наявні докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, за результатами з'ясування обставини у справі та їх правової оцінки суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
На підставі частин першої, третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України на користь позивача підлягають стягненню здійсненні ним судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1 у розмірі 5253,38 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Київській області (03151, м. Київ, вул. Святослава Хороброго, 5а, код ЄДРПОУ: 44096797) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - задовольнити.
2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 26.07.2024 №0359410708, від 26.07.2024 №0359420708.
3. Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 5 253,38 грн. (п'ять тисяч двісті п'ятдесят три гривні, тридцять вісім копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (03151, м. Київ, вул. Святослава Хороброго, 5а, код ЄДРПОУ: 44096797).
4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Марич Є.В.