28 травня 2025 року м. Київ № 320/14599/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Виробничо-комерційної фірми «РВК ПЛЮС» у формі ТОВ до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Виробничо-комерційна фірма «РВК ПЛЮС» у формі ТОВ звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові-повідомлення Головного управління ДПС у м. Києві:
податкове повідомлення-рішення від 01.12.2021 року №00874530902 на суму 1 485 326,97 грн. щодо порушення пп. 213.1.12 п. 213.1 ст. 213, пп. 215.3.4 п. 215.3 ст. 215, п. 216.1 ст. 216, п. 222.1.1 п. 222.1 ст. 222, п. 223.1 ст. 223, п. 232.3 ст. 232 ПКУ;
податкове повідомлення-рішення від 01.12.2021 року №00875630902 на суму 20 000 грн. щодо порушення пп. 230.1.2. п. 230.1 ст. 230 ПКУ;
податкове повідомлення-рішення від 01.12.2021 року №00875680902 на суму 1 020 грн. щодо порушення п. 85.2 ст. 85 ПКУ;
податкове повідомлення-рішення від 01.12.2021 року №00875730902 на суму 500 000 грн. щодо порушення ч. 8 ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального».
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.08.2024 (суддя Балаклицький А.І.) відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження.
Згідно із частиною першою статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України, справа, розгляд якої розпочато одним суддею, повинна бути розглянута цим самим суддею, за винятком випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи.
У силу вимог частини дев'ятої статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України, невирішені судові справи за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду, передаються для повторного автоматизованого розподілу справ виключно у разі, коли суддя не може продовжувати розгляд справи більше чотирнадцяти днів, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені цим Кодексом.
На підставі розпорядження керівника апарату Київського окружного адміністративного було проведено повторний автоматизований розподіл вказаної справи з підстав, зазначених у ньому.
Внаслідок автоматизованого розподілу матеріали справи були передані для розгляду судді Шевченко А.В.
Згідно з ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.11.2024 справу прийнято до провадження, призначено до розгляду по суті.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив позов задовольнити. В обґрунтування зазначає, що ним не було допущено порушень вимог податкового законодавства та Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального», а тому висновки контролюючого органу є помилковими. Звертає увагу суду на порушення процедури призначення та проведення фактичної перевірки, що є підставою для скасування результатів такої перевірки.
Представник відповідача під час судового розгляду справи проти позову заперечував та зазначив, що оскаржувані рішення прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені у відповідному акті перевірки та наданому суду відзиві на позовну заяву. Вважає, що фактична перевірки позивача була проведена з дотриманням вимог чинного законодавства, а встановлені під час її проведення податкові правопорушення належним чином зафіксовані в акті перевірки та підтверджуються відповідними доказами. За таких обставин, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним та не підлягає скасуванню.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Як вбачається з матеріалів справи, 22 вересня 2021 року проведено фактичну перевірку Виробничо-комерційної фірми «РВК ПЛЮС» у формі ТОВ, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Мічуріна, буд. 4 з метою здійснення функцій, визначених законодавством у сфері ліцензування, виробництва, придбання, зберігання, реалізації, транспортування та обліку пального, тривалістю 10 діб.
За результатами фактичної перевірки було складено Акт про результати фактичної перевірки №74035/ж5/26-15-09-02/30697215 від 04.10.2021 року, в якому встановлено порушення:
- пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України;
- підпункту 230.1.2 пункту 230.1 статті 230 Податкового кодексу України;
- підпункту 213.1.12 пункту 213.1 статті 213, підпункту 215.3.4 пункту 215.3 статті 215, пункту 216.1 статті 216, підпункту 222.1.1 пункту 222.1 статті 222, пункту 223.1 статті 223, пункту 232.3 статті 232 Податкового кодексу України;
- частини 8 статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального».
У подальшому, підприємством було подано до контролюючого органу заперечення від 08.11.2021 року на акт фактичної перевірки № 74035/ж5/26-15-09-02/30697215 від 04.10.2021 року.
За результатами розгляду заперечень, акт залишено без змін, а заперечення - без задоволення.
За результатами акта перевірки від 04.10.2021 року №74035/ж5/26-15-09-02/30697215 було складено:
податкове повідомлення-рішення від 01.12.2021 року №00874530902 на суму 1 485 326,97 грн. щодо порушення підпункту 213.1.12 пункту 213.1 статті 213, підпункту 215.3.4 пункту 215.3 статті 215, пункту 216.1 статті 216, пункту 222.1.1 пункту 222.1 статті 222, пункту 223.1 статті 223, пункту 232.3 статті 232 Податкового кодексу України;
податкове повідомлення-рішення від 01.12.2021 року №00875630902 на суму 20 000 грн. щодо порушення підпункту 230.1.2. пункту 230.1 статті 230 Податкового кодексу України;
податкове повідомлення-рішення від 01.12.2021 року №00875680902 на суму 1 020 грн. щодо порушення пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України;
податкове повідомлення-рішення від 01.12.2021 року №00875730902 на суму 500 000 грн. щодо порушення частини 8 статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального».
Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з такого.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - ПК України).
Так, зі змісту позовної заяви, судом встановлено, що вимоги Виробничо-комерційної фірми «РВК ПЛЮС» у формі ТОВ обґрунтовуються сукупністю різних правових підстав, а саме: процедурні (порушення порядку призначення та проведення фактичної перевірки) та матеріальні (помилкове кваліфікація дій позивача як порушення вимог частини 8 статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального»; пункту 85.2 статті 85, підпункту 230.1.2 пункту 230.1 статті 230 ПК України; підпункту 213.1.12 пункту 213.1 статті 213, підпункту 215.3.4 пункту 215.3 статті 215, пункту 216.1 статті 216, пункту 222.1.1 пункту 222.1 статті 222, пункту 223.1 статті 223, пункту 232.3 статті 232 ПК України).
Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 21.02.2020 у справі № 826/17123/18, незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.09.2021 у справі №816/228/17 сформувала правовий висновок, згідно з яким неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об'єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.
Таким чином, у разі якщо платник податків обґрунтовуючи протиправність податкових повідомлень-рішень, вказує про порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо призначення та проведення перевірки, то суд повинен надавати правову оцінку таким підставам (доводам) в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень (податкових повідомлень - рішень), прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.
Отже, першочергово оцінці судом підлягають доводи позивача щодо порушення податковим органом порядку проведення перевірки (тобто, процедурні порушення).
Згідно із підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Відповідно до підпункту 20.1.10 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право здійснювати контроль за додержанням законодавства з питань регулювання обігу готівки (крім банків), порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів, за додержанням порядку приймання готівки для подальшого переказу (крім приймання готівки банками), за дотриманням суб'єктами господарювання установлених законодавством обов'язкових вимог щодо забезпечення можливості розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів.
Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Згідно з підпунктом 75.1.3. пункту 75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Пунктом 80.1 статті 80 ПК України визначено, що фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).
Із змісту пункту 81.1 статті 81 ПК України слідує, що в наказі про проведення перевірки повинні зазначатися, серед іншого, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені ПК України, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися.
Підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку доведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких обставин, зокрема, у разі наявності та/або отримання у встановленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості доведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за правильністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Згідно з пунктом 80.5 статті 80 ПК України допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.
Приписами статті 81 ПК України передбачено, що посадові особи контролюючого стану мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:
направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;
копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;
службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Непред'явлення або не надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику додатків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.
Таким чином, обов'язковою умовою для допуску перевіряючих до проведення фактичної перевірки є додержання всіх вимог щодо складання та форми наказу, направлення на проведення перевірки, зокрема, зазначення мети за підстав перевірки.
Суд звертає увагу на те, що наказ на проведення фактичної перевірки позивача не містить посилання в будь-які повідомлення/інформацію про порушення позивачем законодавства, чи інші підстави, що спричинили необхідність призначення фактичної перевірки позивача.
Разом з тим, у даному контексті суд звертає увагу на таке.
Проаналізувавши зміст норм пункту 80.2 статті 80, пункту 81.1 статті 81 ПК України у сукупності Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду сформулював у своїй постанові від 26.03.2024 у справі № 420/9909/23 таку правову позицію з тлумачення положень підпункту 80.2.2 зазначених пункту й статті Кодексу: «…єдиною передумовою та підставою для призначення фактичної перевірки з питання дотримання платником податків податкової дисципліни, передбаченою підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, є наявна та/або отримана в установленому законодавством порядку інформація від визначеного у цій же нормі кола суб'єктів: державних органів або органів місцевого самоврядування. Жодних інших підстав ця норма не встановлює.
Відповідно, саме наявність та/або отримання інформації є тією фактичною підставою для прийняття рішення про призначення фактичної перевірки, яке оформлюється у формі наказу і надає право контролюючому органу на його реалізацію шляхом проведення перевірки, за наслідками якої контролюючий орган має повноваження на прийняття відповідного рішення.
Підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України містить перелік сфер об'єктів податкового контрою, інформація про можливі порушення в яких має бути перевірена на предмет її підтвердження/спростування, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Застосована законодавцем у цій нормі конструкція щодо наявної/отриманої інформації - «яка свідчить про можливі порушення» - дає підстави для висновку, що вона має вказувати саме на можливі порушення платником податків законодавства у визначеній сфері, тобто ті ймовірні, засновані на обґрунтованих припущеннях, порушення, які підлягають перевірці на підставі цієї інформації.
Водночас аналіз абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України не дає підстав для висновку, що в наказі про проведення перевірки в обов'язковому порядку має бути зазначено конкретну норму податкового або іншого законодавства, контроль за якими покладено на контролюючи органи, яка порушується платником.
Верховний Суд у складі Судової палати вважає, що аналіз підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України дає підстави для висновку, що в ньому достатньою мірою розкривається як правова, так і фактична підстави для призначення фактичної перевірки, а саме - наявність/отримання інформації від визначеного кола суб'єктів щодо можливого допущеного порушення податкової дисципліни у сферах здійснення платниками податків розрахункових операцій, наявності чи відсутності відповідних дозвільних документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Саме шляхом призначення і проведення фактичної перевірки контролюючий орган має з'ясувати питання дотримання суб'єктом господарювання податкової дисципліни у сфері, про можливі порушення у якій контролюючий орган отримав інформацію. Іншими словами, наявність/отримання інформації ще не свідчить про наявність підстав для притягнення суб'єкта господарювання до відповідальності, натомість, є підставою для здійснення податкового контролю задля перевірки отриманої/наявної інформації. Такий податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов'язку в повному обсязі розкрити в наказі на призначення перевірки зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Відсутня й імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки.
У випадку оскарження до суду платником наказу про призначення фактичної перевірки та/або прийнятого рішення податковим органом за наслідками такої перевірки, яка здійснена відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України з підстав не зазначення деталізованої інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства, доказів цього, суд, здійснюючи розгляд справи та оцінюючи обставини, підстави позову, не позбавлений можливості встановити та перевірити наявність або відсутність такої інформації про ймовірні порушення, що є законодавчо встановленою передумовою та підставою для призначення такої перевірки.
Якщо систематизувати цю судову практику щодо виявлених під час розгляду справи порушень норм податкового законодавства, допущених контролюючим органом під час призначення і проведення перевірки і обрання їх наслідків, вона полягає в тому, що кожне заявлене в межах конкретної справи порушення оцінюється судом на предмет його «істотності» чи «не істотності». Виявлення під час розгляду справ допущення контролюючим органом істотних порушень норм податкового законодавства (до прикладу, встановлення факту відсутності законних підстав для призначення перевірки), це за висновками Верховного Суду може спричиняти наслідки у вигляді скасування наказу про призначення перевірки та/або рішень, прийнятих за її наслідками. Водночас, ті процедурні порушення, які за своїм змістом не є істотними за практикою Верховного Суду таких наслідків не спричиняють.
З огляду на викладене, Судова палата акцентує увагу на наявності істотної різниці у критеріях оцінки правомірності наказу на предмет його підставності та/або оформлення, як наслідок, необхідності відмежування у спорах цієї категорії питання «наявності підстав для проведення перевірки» від питання «достатності відображення підстав для проведення перевірки у наказі» та/або «недоліків в оформленні рішення про проведення перевірки». Підстави для призначення будь-якої перевірки чітко закріплені у нормах ПК України, за наявності яких у контролюючих органів виникає безпосередньо право на проведення перевірки, тоді як відображення цих підстав у наказі про призначення перевірки фактично є формалізацією у письмовій формі права на проведення перевірки, яке вже виникло. Безумовно, формалізація підстави для проведення перевірки у наказі має відповідати вимогам абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Під час вирішення питання щодо правомірності призначення і проведення перевірки, зокрема фактичної, необхідно надавати оцінку достатності змісту наказу в контексті чіткого визначення у ньому правової (юридичної) підстави проведення такої перевірки та існування відповідної фактичної підстави, яка є передумовою для її проведення.
Реалізуючи мету, з якою ця справа розглядається у складі Судової палати, Верховний Суд формулює такий правовий висновок, який має забезпечити єдині підходи до оцінки правомірності наказів про призначення фактичних перевірок. У спорах цієї категорії перевірці підлягають як питання наявності обґрунтованих підстав для призначення перевірки, так і дотримання контролюючим органом вимог абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України під час оформлення рішення про призначення перевірки у формі наказу, їх узгодженість між собою. У випадку наявності обґрунтованих підстав для призначення фактичної перевірки, не можна вважати протиправним наказ про її призначення, у якому наявне покликання на вимоги підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, але не розкрито зміст наявної/отриманої інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування про можливі порушення податкового законодавства, не конкретизовано норми права, які ймовірно порушив платник, із зазначенням доказів такого порушення. Покликання у наказі на підпункт 80.2.2 пункт 80.2 статті 80 ПК України, що утримує в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Тому відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/або невизначеність із фактичною підставою перевірки. Тому такий наказ не можна вважати протиправним.
Отже, якщо правовою підставою для проведення перевірки є відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України, якій містить лише одну фактичну підставу для цього, то зазначення у наказі лише цього підпункту без розкриття його змісту та деталізації обставин не є істотним недоліком наказу, який давав би підстави вважати його протиправним.».
Враховуючи при вирішенні даної справи наведену практику Верховного Суду, суд вважає, що наведений вище недолік наказу про проведення перевірки позивача не є істотним недоліком наказу, який давав би підстави вважати його та, відповідно, прийняті на його основі рішення за наслідком здійсненої перевірки, протиправними. У зв'язку з наведеним, суд вважає безпідставними протилежні доводи позивача.
Отже, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, суд уважає, що в контролюючого органу були наявні достатні правові підстави для проведення фактичної перевірки позивача. Зміст наявного у цій справі наказу про проведення фактичної перевірки відповідає усім передбаченим податковим законодавством вимогам.
Крім того, безпідставними є доводи позивача про те, що підприємство не отримувало наказ на проведення перевірки, оскільки як вбачається із копії направлень на проведення перевірки від 22.09.2021 №16979/26-15-09-02 та №16981/26-15-09-02 копії наказу на проведення перевірки та вказаних направлень отримано під підпис директором Назаренком Владиславом Сергійовичем 22.09.2021.
З огляду на вказане, доводи позивача на відсутність у контролюючого органу правових підстав для проведення фактичної перевірки та процедурних порушень під час її проведення є безпідставними і судом до уваги не беруться.
Щодо виявлених під час проведення фактичної перевірки позивача порушень, що викладені в акті фактичної перевірки від 04.10.2021 №74035/Ж5/26-15-09-02/30697215, та за наслідками якого прийнято податкові повідомлення-рішення від 01.12.2021 № 00874530902, № 00875630902, № 00875680902, № 00875730902, суд зазначає таке.
Щодо виявленого під час проведення перевірки порушення підпункту 230.1.2 пункту 230.1 статті 230 ПК України, за наслідками якого прийнято податкове повідомлення-рішення № 00875630902.
Контролюючий орган виявив, що ВКФ «РВК ПЛЮС» здійснювалась реалізація пального без застосування обладнання витратомірів-лічильників на одному з місць відпуску пального.
Так, ВКФ «РВК ПЛЮС» в господарській діяльності використовую майнові комплекси на підставі укладених договорів оренди для здійснення операцій з приймання, зберігання, відвантаження нафтопродуктів за наступними адресами:
- комплекс будівель загальною площею 3 663,1 кв. м., який знаходить за адресою: Кіровоградська область, с. Високі Байраки, вул. Знам'янська, 1 (уніфікований номер акцизного складу 1005979);
- комплекс будівель загальною площею 1 628,36 кв. м., який знаходиться за адресою: Кіровоградська область, м. Гайворон, вул. Марата, 79 (уніфікований номер акцизного складу 1005980).
Так, підпунктом 230.1.2 пункту 230.1 статті 230 ПК України визначено, що акцизні склади, на території яких здійснюється виробництво, оброблення (перероблення), змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізація пального, повинні бути обладнані витратомірами-лічильниками на кожному місці відпуску пального наливом з акцизного складу, розташованому на акцизному складі, та рівнемірами -лічильниками рівня таких товарів (продукції) у резервуарі на кожному введеному в експлуатацію стаціонарному резервуарі, розташованому на акцизному складі.
На виконання вимог підпункту 230.1.2 пункту 230.1 статті 230 ПК України директор ВКФ «РВК ПЛЮС» було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі (далі - ЄДР), на акцизному складі з уніфікованим номером 1005979, наступне обладнання: резервуар типу «GRIVITA ROSIE» (100 м. куб.), в кількості 20 одиниць; рівнемір типу «Рівнемір-сигналізатор ультразвуковий УУС-01», в кількості 20 одиниць.
Крім того, згідно інформації баз даних ДПС встановлено, що на акцизному складі з уніфікованим номером 1005980 не зареєстровано в ЄДР витратомірів-лічильників, для відпуску пального наливом з місця зберігання пального.
Враховуючи вищевикладене, перевіркою встановлено, що ВКФ «РВК ПЛЮС» на акцизному складі з уніфікованим номером 1005979 (за адресою: Кіровоградська обл., с. Високі Байраки, вул. Знам?янська, 1 використовує витратомір-лічильник, що не зареєстрований в ЄДР, чим порушено вимоги підпункту 230.1.2 пункту 230.1 статті 230 ПК України.
Відповідальність за вказане порушення відповідно до пункту 128-1.1 статті 128.1 ПК України визначена контролюючим органом у розмірі 20 000,00 грн.
Стосовно виявленого порушення позивач пояснив, що підприємство на акцизному складі з уніфікованим номером 1005979 у своїй роботі використовує манометри, рівнеміри, термометри, ваги вагонні та ваги автомобільні, лише один пункт наливу, та використовує повірені та сертифіковані ваги для обліку прийнятого та відвантаженого товару, які відграють роль витратоміра-лічильника.
Оцінюючи такі доводи сторін суд враховує, що відповідно до статті 230 ПК України визначено, що акцизні склади та акцизні склади пересувні утворюються з метою підвищення ефективності роботи із запобігання та боротьби з незаконним виробництвом і обігом спирту етилового, горілки та лікеро-горілчаних виробів, пального, посилення контролю за повнотою та своєчасністю надходження до бюджету акцизного податку.
Акцизні склади, на території яких здійснюється виробництво, оброблення (перероблення), змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізація пального, повинні бути обладнані витратомірами-лічильниками на кожному місці відпуску пального наливом з акцизного складу, розташованому на акцизному складі, та рівнемірами-лічильниками рівня таких товарів (продукції) у резервуарі, а для скрапленого газу (пропану або суміші пропану з бутаном), інших газів, бутану, ізобутану за кодами згідно з УКТ ЗЕД 2711 12 11 00, 2711 12 19 00, 2711 12 91 00, 2711 12 93 00, 2711 12 94 00, 2711 12 97 00, 2711 13 10 00, 2711 13 30 00, 2711 13 91 00, 2711 13 97 00, 2711 14 00 00, 2711 19 00 00, 2901 10 00 10 - також можуть бути обладнані пристроями для вимірювання рівня або відсотка пального у резервуарі (далі - рівнемір-лічильник) на кожному введеному в експлуатацію стаціонарному резервуарі, розташованому на акцизному складі.
Витратоміри-лічильники та резервуари повинні відповідати вимогам законодавства та мати позитивний результат повірки або оцінку відповідності, проведені відповідно до законодавства, а рівнеміри-лічильники повинні відповідати вимогам законодавства та мати позитивний результат повірки або оцінку відповідності, або калібрування, проведені відповідно до законодавства. У разі відсутності позитивного результату повірки або оцінки відповідності, або калібрування витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників для цілей цього Кодексу акцизні склади, на яких вони розташовані, вважаються необладнаними витратомірами-лічильниками та рівнемірами-лічильниками.
Паливороздавальні колонки та/або оливороздавальні колонки, встановлені на акцизних складах, на які є позитивні результати повірки або оцінка відповідності, проведені відповідно до законодавства, виконують функції витратомірів-лічильників.
Платники податку - розпорядники акцизних складів зобов'язані зареєструвати:
а) усі розташовані на акцизних складах резервуари, введені в експлуатацію, витратоміри-лічильники та рівнеміри-лічильники у розрізі акцизних складів - в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі;
б) усі акцизні склади - в системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового.
Один акцизний склад може бути зареєстрований виключно одним розпорядником акцизного складу. Один розпорядник акцизного складу може зареєструвати один і більше акцизних складів.
Забороняється здійснення реалізації пального без наявності зареєстрованих витратомірів-лічильників, рівнемірів-лічильників та резервуарів, без реєстрації акцизного складу.
Порядок ведення Єдиного державного реєстру витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі, передачі облікових даних з них електронними засобами зв'язку до контролюючих органів встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У такому реєстрі міститься податкова інформація про розпорядників акцизних складів, наявні у них акцизні склади, розташовані на акцизних складах резервуари, витратоміри-лічильники та рівнеміри-лічильники, їх серійні (ідентифікаційні) номери, а також дані про фактичні залишки пального на початок та кінець звітної доби та про фактичний обсяг обігу пального у розрізі кодів товарних підкатегорій згідно з УКТ ЗЕД, акцизних складів та розпорядників акцизних складів.
Порядок ведення Єдиного державного реєстру витратомірів-лічильників і рівнемірів - лічильників рівня пального у резервуарі, передачі облікових даних з них електронними засобами зв'язку до контролюючих органів затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 листопада 2017 року № 891 (далі - Порядок, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Цей Порядок визначає процедуру створення та ведення Єдиного державного реєстру витратомірів-лічильників і рівнемірів - лічильників рівня пального у резервуарі (далі - Реєстр), а також порядок передачі облікових даних (обсягу обігу та залишку пального) з них електронними засобами зв'язку до контролюючих органів. (пункт 1 Порядку)
Відповідно до пункту 2 у цьому Порядку терміни вживаються в такому значенні:
1) витратомір-лічильник (далі - витратомір) - законодавчо регульований засіб вимірювальної техніки, призначений для безперервного вимірювання, запам'ятовування та відображення у фактичних умовах вимірювання кількості пального, що проходить через вимірювальний перетворювач у закритих, повністю заповнених трубопроводах;
2) рівнемір - лічильник рівня пального у резервуарі (далі - рівнемір) - законодавчо регульований засіб вимірювальної техніки, призначений для вимірювання рівня пального, за яким обчислюється об'єм пального, що перебуває у резервуарі, за градуювальною таблицею резервуара;
4) обіг пального - будь-які операції, що передбачають:
фізичне отримання розпорядником акцизного складу пального з переходом права власності чи без переходу права власності на пальне (операції з виробництва, придбання, комісії, доручення, відповідального зберігання та інші операції);
фізичний відпуск (відвантаження) розпорядником акцизного складу пального з переходом права власності чи без переходу права власності на пальне (операції з реалізації, комісії, доручення, відповідального зберігання та інші операції);
5) Реєстр - електронна база даних, яка містить податкову інформацію про розпорядників акцизних складів, наявні у них акцизні склади, розташовані на акцизних складах резервуари, витратоміри та рівнеміри, їх серійні (ідентифікаційні) номери, а також дані про фактичні залишки пального на початок та кінець звітної доби та про фактичний обсяг обігу пального у розрізі кодів товарних підкатегорій згідно з УКТЗЕД, акцизних складів та розпорядників акцизних складів.
До електронних документів для наповнення Реєстру вноситься інформація про:
витратоміри та резервуари, які відповідають вимогам законодавства та мають позитивний результат повірки або оцінку відповідності, проведені відповідно до законодавства;
рівнеміри, які відповідають вимогам законодавства та мають позитивний результат повірки або оцінку відповідності, або калібрування, що проведені відповідно до законодавства. (Пункт 8 Порядку)
Таким чином, кожний введений в експлуатацію стаціонарний резервуар, розташований на акцизному складі, повинен бути обладнаний рівнеміром-лічильником, який повинен відповідати вимогам законодавства та мати позитивний результат повірки або оцінку відповідності, або калібрування, проведені відповідно до законодавства. Кожне місце відпуску пального наливом з акцизного складу, розташоване на акцизному складі, повинно бути обладнане витратомірами-лічильниками.
Функції витратомірів-лічильників виконують встановлені на акцизних складах паливороздавальні колонки та/або оливороздавальні колонки, на які є позитивні результати повірки або оцінка відповідності, проведені відповідно до законодавства.
Отже, обов'язковими умовами виконання встановленими на акцизних складах паливороздавальними та/або оливороздавальні колонками функцій витратомірів-лічильників, є наявність позитивних результатів їх повірки або оцінки відповідності, проведених відповідно до законодавства, та підтверджених відповідними документами, що підтверджують відповідність цих колонок вимогам до витратомірів-лічильників, та їх реєстрація в Реєстрі.
За змістом пункту 12 підрозділу 5 розділу XX «Перехідні положення» ПК України розпорядники акцизних складів відповідно до вимог цього Кодексу зобов'язані обладнати акцизні склади витратомірами-лічильниками та/або рівнемірами-лічильниками та зареєструвати їх в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі в строки, зокрема, акцизний склад, де розташовано резервуари, загальна місткість яких не перевищує 1000 куб. метрів, - не пізніше 1 січня 2020 року.
Пунктом 18 підрозділу 5 розділу XX «Перехідні положення» ПК України було встановлено, що норми пункту 128-1 статті 128-1 ПК України застосовуються до розпорядників акцизних складів, на яких розташовано резервуари, загальна місткість яких не перевищує 1000 куб. метрів (крім розпорядника акцизного складу, який до 1 липня 2019 року не підпадав під визначення платника податку відповідно до пункту 212.1 статті 212 цього Кодексу) з 1 січня 2020 року.
Законом України від 18.12.2019 №391-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування акцизного податку» (далі Закон №391-ІХ) до пункту 18 підрозділу 5 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України внесені зміни, а саме в абзаці четвертому слово «січня» замінено словом «квітня».
Відповідно до пункту 128-1.1 статті 128-1 ПК України необладнання та/або відсутність реєстрації в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі рівнеміра-лічильника на введеному в експлуатацію резервуарі, розташованому на акцизному складі, та/або витратоміра-лічильника на місці відпуску пального наливом з акцизного складу, розташованого на акцизному складі, а також необладнання та/або відсутність реєстрації в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників обсягу виробленого спирту етилового витратоміра-лічильника спирту етилового на місці отримання та відпуску спирту етилового, розташованого на акцизному складі, -тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 20000 гривень за кожний необладнаний резервуар та/або незареєстрований рівнемір-лічильник, а також за кожне необладнане місце відпуску пального наливом з акцизного складу або за кожне місце отримання та відпуску спирту етилового, та/або незареєстрований витратомір-лічильник/витратомір-лічильник спирту етилового.
Таким чином, у розпорядників акцизних складів на підставі указаних норм ПК України виник обов'язок обладнати акцизні склади, на території яких здійснюється господарська діяльність з відповідним підакцизним товаром паливом витратомірами-лічильниками та рівномірами-лічильниками та зареєструвати їх у відповідному Єдиному державному реєстрі до 01.04.2020.
Отже, законодавець встановив, що відповідальність розпорядників акцизних складів за відсутність обладнання акцизних складів, на території яких здійснюється виробництво, оброблення (перероблення), змішування, навантаження-розвантаження, зберігання пального, витратомірами-лічильниками та рівнемірами-лічильниками може наступити лише з 01.04.2020.
Проте, доказів реєстрації у встановленому законом порядку витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників на акцизному складі з уніфікованим номером 1005980 позивачем не надано.
Отже, контролюючим органом правомірно притягнуто до відповідальності за вказане порушення відповідно до пункту 128-1.1 статті 128.1 ПК України та застосовано штрафні санкції у розмірі 20 000,00 грн, а тому податкове повідомлення-рішення від 01.12.2021 року № 00875630902 не підлягає скасуванню.
Щодо інших порушень, встановлених під час проведення перевірки, суд зазначає таке.
З 01.07.2019 набули чинності, зміни до ПК України, внесені Законом №2628-VIII, зокрема пункт 212.1 статті 212 ПК України доповнено підпунктом 212.1.15 згідно якого платниками податку є також особа (у тому числі юридична особа, що веде облік результатів діяльності за договором про спільну діяльність без створення юридичної особи), яка реалізує пальне або спирт етиловий.
Суб'єкти господарювання, які відповідатимуть визначенню платників податку з 1 липня 2019 року, зобов'язані до 1 липня 2019 року зареєструватися платниками податку та зареєструвати в системі електронного адміністрування реалізації пального усі акцизні склади, розпорядниками яких такі платники податку будуть станом на 1 липня 2019 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 24.04.2019 № 408 затверджено Порядок електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового (далі - Порядок № 408), згідно пункту 1 якого цей Порядок визначає механізм відкриття та закриття рахунків платників акцизного податку з реалізації пального та спирту етилового (далі - платники акцизного податку), зареєстрованих у системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, механізм роботи зазначеної системи, а також проведення розрахунків з бюджетом з використанням зазначених рахунків.
Система електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового вводиться в дію з 1 липня 2019 року.
Суб'єкти господарювання, які відповідатимуть визначенню платників податку з 1 липня 2019 року, зобов'язані до 1 липня 2019 року зареєструватися платниками податку та зареєструвати в системі електронного адміністрування реалізації пального усі акцизні склади, розпорядниками яких такі платники податку будуть станом на 1 липня 2019 року.
Акцизні накладні / розрахунки коригування, складені:
до 30 червня 2019 року (включно), реєструються в Єдиному реєстрі акцизних накладних до 15 липня 2019 року (включно);
з 1 до 31 липня 2019 року (включно), реєструються в Єдиному реєстрі акцизних накладних у період з 23 липня до 15 серпня 2019 року (включно);
з 1 серпня 2019 року, реєструються в Єдиному реєстрі акцизних накладних у терміни, передбачені пунктом 231.6 статті 231 цього Кодексу.
Для розподілу обсягів залишків пального, що обліковуються у платників податку в системі електронного адміністрування реалізації пального, між акцизними складами / акцизними складами пересувними, де такі обсяги залишків пального знаходяться фактично станом на 1 липня 2019 року:
а) платники податку та суб'єкти господарювання, які з 1 липня 2019 року не підпадають під визначення платників податку відповідно до пункту 212.1 статті 212 цього Кодексу та у яких станом на 16 липня 2019 року в системі електронного адміністрування реалізації пального обліковуються обсяги залишків пального, зобов'язані скласти акцизні накладні в двох примірниках на такі обсяги пального, перший примірник зареєструвати в Єдиному реєстрі акцизних накладних з 16 до 20 липня 2019 року (включно), із зазначенням в акцизних накладних акцизних складів / акцизних складів пересувних, де такі обсяги пального фактично знаходилися станом на 1 липня 2019 року, та розпорядників таких акцизних складів / акцизних складів пересувних шляхом заповнення обов'язкових реквізитів акцизної накладної, передбачених підпунктами "г", "ґ", "з" та "и" пункту 231.1 статті 231 цього Кодексу;
б) після виконання платником податку вимог підпункту "а" цього пункту щодо відповідного розпорядника акцизного складу / акцизного складу пересувного такий розпорядник акцизного складу / акцизного складу пересувного зобов'язаний з 16 до 22 липня 2019 року (включно) зареєструвати в Єдиному реєстрі акцизних накладних другий примірник отриманої акцизної накладної, складеної платником податку згідно з підпунктом "а" цього пункту.
Обсяги ввезеного на митну територію України пального або спирту етилового з 1 до 15 липня 2019 року (включно) обліковуються в системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового в такій послідовності:
16 липня 2019 року зараховуються автоматично на підставі оформлених належним чином митних декларацій у розрізі платників податку та умов оподаткування пального або спирту етилового за кожним кодом товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД;
з 16 до 22 липня 2019 року (включно) розподіляються між акцизними складами пересувними, що використовуються під час такого ввезення, на підставі акцизних накладних, зареєстрованих у Єдиному реєстрі акцизних накладних, складених платником податку - розпорядником таких акцизних складів пересувних.
Тобто, для осіб, які були платниками акцизного податку з реалізації пального до 01.07.2019 , передбачено здійснення розподілу наявних в СЕА РП станом на цю дату обсягів пального, шляхом складання акцизних накладних в двох примірниках. При цьому для перших примірників передбачено строк реєстрації з 16 по 20 липня 2019 року, а для других - з 16 по 22 липня 2019 року.
Реєстрація акцизних накладних повинна здійснюватися за формою, затвердженою Міністерством фінансів України (пункт 231.2 ПК України).
Крім того, судом встановлено, 23.07.2019 набрав чинності наказ Міністерства фінансів України від 19.06.2019 № 262 «Про затвердження форм заяви про реєстрацію платника акцизного податку з реалізації пального або спирту етилового та/або акцизних складів, акцизної накладної, розрахунку коригування акцизної накладної, заявки на поповнення (коригування) залишку пального, заявки на поповнення (коригування) залишку спирту етилового, Порядку заповнення акцизної накладної, розрахунку коригування акцизної накладної, заявки на поповнення (коригування) залишку пального, заявки на поповнення (коригування) залишку спирту етилового», зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 09.07.2019 за № 753/33724.
Так, наказом Міністерства фінансів України № 262 затверджено Порядок заповнення акцизної накладної, розрахунку коригування акцизної накладної, заявки на поповнення (коригування) залишку пального, заявки на поповнення (коригування) залишку спирту етилового, а також нові форми документів, зокрема: заяви про реєстрацію платника акцизного податку з реалізації пального або спирту етилового та/або акцизних складів; акцизну накладну форми «П»; акцизну накладну форми «С»; розрахунок коригування акцизної накладної форми «П»; розрахунок коригування акцизної накладної форми «С»; форму заявки на поповнення (коригування) залишку пального; форму заявки на поповнення (коригування) залишку спирту етилового.
Отже, з вищенаведеного випливає, що платники акцизного податку не могли виконати вимоги щодо складання і реєстрації акцизних накладних на розподіл пального в строки, встановлені пунктом 23 підрозділу 5 розділу ХХ ПКУ у зв'язку з несвоєчасним набранням чинності наказу Міністерства фінансів України від 19.06.2019 № 262.
У зв'язку з цією обставиною, Державною фіскальною службою України на своїй офіційній веб-сторінці в мережі Інтернет http://sfs.gov.ua/anonsi/21087.html було розміщено повідомлення, що з метою забезпечення прав платників та дотримання норм чинного законодавства реєстрацію перших примірників акцизних накладних в Єдиному реєстрі акцизних накладних буде продовжено строком на п'ять днів, з дня опублікування наказу № 262 та відповідно других примірників акцизних накладних буде продовжено на сім днів, з дня опублікування Наказу №262.
З вищевказаного вбачається, що крайнім строком для реєстрації першої акцизної накладної було 28.07.2019. Окрім того, чинним законодавством не передбачено обмежень щодо можливості реєстрації акцизних накладних та/або розрахунків коригування у ЄРАН у вихідні та святкові дні.
Таким чином, ВКФ «РВК ПЛЮС» було зобов'язано скласти та з 16 по 28 липня 2019 року (включно) зареєструвати у СЕАРП та СЕ на ліміт обсягу пального акцизні накладні з направленням використання - 3 «розподіл обсягу залишків пального станом на 01 липня 2019 року між акцизними складами/пересувними акцизними складами, де такі обсяги фактично знаходились.
На виконання пункту 23 підрозділу 5 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України ВКФ «РВК ПЛЮС» станом на 01.07.2019, відповідно до розподілу в базі СЕАРП та СЕ прийняло пальне в загальному обсязі 2 538 113,00 літрів, у тому числі на акцизний склад 1005979 прийнято скрапленого газу у кількості 1 136 184,00 літрів та на акцизний склад 1005980 прийнято скрапленого газу у кількості 1 404 929,00 літрів.
Як зазначає позивач, при первинному заповненні акцизних накладних та підтвердженні акцизних накладних від контрагентів було допущено ряд помилок, що в результаті призвело до невірного розподілу залишків пального між акцизними складами. В подальшому вказані недоліки було усунуто та відкореговано зазначені залишки.
Так, судом встановлено, що відповідно до наданих позивачем відкорегованих акцизних накладних №3, №4, №5, №6, №7, №8, №9 на акцизному складі 1005980 обліковувалося скрапленого газу у кількості 767738,00 літрів.
При цьому документи бухгалтерського обліку та первинні документи на підтвердження залишків скрапленого газу як до перевірки, так і до суду позивачем не надано.
Як вбачається із акта перевірки, а також не спростовано позивачем під час розгляду справи на акцизному складі 1005980 станом на 01.07.2019 технологічне обладнання та або/резервуари та засоби вимірювальної техніки в ЄДР не зареєстровано.
Згідно з підпунктом 230.1.3 пункту 230.1 статті 230 ПК України розпорядники акцизних складів зобов'язані на кожному акцизному складі щоденно (крім днів, в які акцизний склад не працює) формувати дані про фактичні залишки пального на початок та кінець звітної доби та про добові фактичні обсяги отриманого та реалізованого пального (далі у цьому розділі - обсяг обігу пального) у розрізі кодів товарних підкатегорій згідно з УКТ ЗЕД у літрах, приведених до температури 15° С.
Дані про фактичні залишки пального та про обсяг обігу пального формуються після проведення останньої операції з обігу пального у звітній добі, але не пізніше 23 години 59 хвилин цієї доби, до початку здійснення операцій з обігу пального у добу, що настає за звітною добою, та подаються до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, не пізніше 23 години 59 хвилин доби, що настає за звітною добою.
На кожному акцизному складі за кожним кодом товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД формуються показники про:
обсяги залишків пального на початок та кінець звітної доби, що визначаються шляхом підсумовування обсягів залишків пального в кожному резервуарі на підставі показників рівнемірів-лічильників, встановлених на таких резервуарах, розташованих на такому акцизному складі;
добовий обсяг реалізованого пального, що визначається шляхом підсумовування обсягів реалізованого за звітну добу пального через кожне місце відпуску пального наливом з акцизного складу на підставі показників витратомірів-лічильників, встановлених на кожному місці відпуску пального наливом з акцизного складу, розташованому на такому акцизному складі;
добовий обсяг отриманого пального, що визначається шляхом віднімання від обсягу залишків пального на кінець звітної доби обсягу залишків пального на початок звітної доби та додавання добового обсягу реалізованого пального з такого акцизного складу з додаванням обсягу втраченого пального, зазначеного в акцизних накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі акцизних накладних, та з відніманням додаткового обсягу пального, зазначеного в заявках на поповнення обсягу залишку пального або спирту етилового, зареєстрованих у системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового.
Фактичні показники витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників щодо обсягів залишків пального та добового обсягу реалізованого пального перераховуються у літри, приведені до температури 15° С, крім показників паливо-роздавальних колонок та/або оливо-роздавальних колонок, які виконують функції витратомірів-лічильників.
Тобто, дані про фактичні залишки пального та про обсяг обігу пального, які підлягають передачі до органів ДПС формуються на підставі даних рівнемірів-лічильників, встановлених на резервуарах, розташованих на акцизному складі та витратомірів-лічильників, якими повинні бути обладнані акцизні склади.
При цьому, згідно інструкції про порядок приймання, зберігання, відпуску та обліку газів вуглеводневих скраплених для комунально-побутового споживання та автомобільного транспорту, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 03 червня 2002 року №332, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 24 квітня 2003 року за №331/7652 встановлено, що фактичне наповнення наземних ємностей для зберігання газу не повинно перевищувати 85 % максимального об'єму ємності, а фактичне наповнення підземних ємностей для зберігання газу не повинно перевищувати 90%.
Таким чином, ВКФ «РВК ПЛЮС» допустивши порушення у нереєстрації технологічного обладнання та/або резервуарів та засобів вимірювальної техніки в ЄДР, що фактично призвело до відсутності такого обладнання на акцизному складі 1005980, а тому, як наслідок не мало можливості тримати зазначений залишок скрапленого газу у повному обсязі, та відповідно у ВКФ «РВК ПЛЮС» було відсутнє право на використання ліміту пального в обсязі 767 738, 00 літрів.
Відповідно ВКФ «РВК ПЛЮС» повинно було здійснити поповнення ліміту при подальшому навантаженні (відпуску) пального в адресу контрагентів-покупців.
Виходячи із вищенаведеного, суд погоджується із доводами контролюючого органу про те, що перевіркою не підтверджено фактична наявність зазначеної кількості пального у резервуарах ГНС за адресою акцизного складу 1005980 Кіровоградська область, м. Гайворон, вул. Марата,79, станом на 01.07.2019.
Пунктом 231.1 статті 231 ПК України передбачено. що платник податку зобов'язаний скласти акцизну накладну на обсяги пального або спирту етилового, використаного для власного споживання; реалізованого та/або використаного для виробництва непідакизної продукції на умовах, встановлених статтею 229 цього Кодексу: втраченого у межах та/або понад встановлені норми втрат; зіпсованого, знищеного, в тому числі внаслідок аварії, пожежі, повені, інших форс-мажорних обставин чи з іншої причини, пов?язаної з природним результатом. а також внаслідок випаровування у процесі виробництва, обробки, переробки, зберігання чи транспортування такого пального або спирту етилового, а також при здійсненні операцій, які не підлягають оподаткуванню або звільняються від оподаткування.
Відповідно пункту 231.4 статті 231 Податкового кодексу України, право на складання акцизних накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники акцизного податку в порядку передбаченому статтею 212 нього Кодексу.
За результатом аналізу даних СЕАРП та СЕ за перевіряємий період встановлено, що у ВКФ «РВК ПЛЮС» відсутні обсяги пального для подальшої фізичної передачі (відпуску, відвантаження) без поповнення залишків ліміту обсягів пального та сплати акцизного податку станом на 01.07.2019 розмірі 767 738,00 літрів пального.
Таким чином, суд погоджується із доводами відповідача про перевищення обсягів фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального над обсягами обчисленими відповідно до пункту 232.3 статті 232 ПК України, без реєстрації відповідних заявок на поповнення обсягу залишку пального в СЕАРП та СЕ.
Відповідно до підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 ПК України реалізація пального або спирту етилового для цілей розділу VI цього Кодексу - будь-які операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального або спирту етилового з переходом права власності на таке пальне або спирт етиловий чи без такого переходу, за плату (компенсацію) чи без такої плати на митній території України з акцизного складу/акцизного складу пересувного: до акцизного складу: до акцизного складу пересувного; для власного споживання чи промислової переробки; будь-яким іншим особам.
Підпунктом 213.1.12 пункту 213.1 статті 213 Податкового кодексу України встановлено, що об'єктами оподаткування є операції з реалізації з акцизного складу/акцизного складу пересувного будь-яких обсягів пального або спирту етилового понад обсяги, що:
- отримані з інших акцизних складів/акцизних складів пересувних, що підтверджені зареєстрованими акцизними накладними в Єдиному реєстрі акцизних накладних;
- ввезені (імпортовані) на митну територію України, що засвідчені належно оформленою митною декларацією;
- вироблені в Україні, реалізація яких є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 213.1.1 цього пункту, або не підлягає оподаткуванню, або звільняється від оподаткування, або оподатковується на умовах, встановлених статтею 229 цього Кодексу, що підтверджені зареєстрованими акцизними накладними в Єдиному реєстрі акцизних накладних.
Такий облік отриманого та витраченого (реалізованого) пального ведеться з метою виявлення об'єкта оподаткування акцизним податком, а саме: обсягів перевищення витраченого (реалізованого) пального над отриманим.
Платник податку має право зареєструвати акцизні накладні та/або розрахунки коригування, а також коригування до заявок на поповнення обсягу залишку пального в Єдиному реєстрі акцизних накладних на обсяг реалізованого пального за кожним кодом товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД.
Обчислення такого обсягу пального здійснюється за формулою, визначеною пунктом 232.3 Кодексу, без одноразового збільшення на обсяг зазначених у Акті залишків цього пального.
Формула передбачає проведення розрахунку за датою фактичного придбання (отримання тощо) та відвантаження (реалізації тощо) пального, з урахуванням пункту 231.3 статті 231 ПК України.
Відповідно до підпункту 232.4.2 пункту 232.4 статті 232 ПК України передбачено, якщо у платника акцизного податку виникає потреба поповнити обсяги залишків пального або спирту етилового в системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, він може зареєструвати заявку на поповнення обсягу залишку пального або спирту етилового за умови наявності на обліковій картці сум коштів сплаченого акцизного податку, не менше ніж сума акцизного податку, розрахованого з обсягу пального або спирту етилового у такій заявці.
Кошти сплаченого акцизного податку, які обліковуються в системі електронного адміністрування реалізації пального, зараховуються на окремі рахунки, відкриті платнику акцизного податку в центральному органі виконавчої влади, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Згідно пункту 216.12 статті 216 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з акцизного податку із сум перевищення обсягів реалізації пального є дата реалізації таких обсягів пального або спирту етилового.
Таким чином, якщо обсяги реалізованого (витраченого) пального перевищують обсяги отриманого пального від інших платників акцизного податку, за які сплачено акцизний податок, то у цьому випадку для реалізації такого пального суб'єкту господарювання до реєстрації акцизної накладної необхідно:
- перерахувати до бюджету суму коштів у розмірі акцизного податку за відповідний обсяг пального, самостійно розрахованого за ставками, передбаченими підпунктом 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 Кодексу;
- зареєструвати заявку на поповнення обсягу залишку пального в системі електронного адміністрування реалізації пального.
Підпунктом 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 ПК України передбачені ставки акцизного податку на пальне за кодом УКТ ЗЕТ 2711121100, 2711121900, 2711129100, 2711129300, 2711129400, 2711129700, 2711131000, 2711133000, 2711139100, 2711139700, 2711140000, 2711190000 скраплений газ (пропан або суміш пропану з бутаном) 52,00 євро за 1000 літрів.
Сума акцизного податку із суми перевищення обсягів реалізації пального за відповідний обсяг реалізованого пального (у сумі перевищення) = (об?єм реалізованого пального (л) /1000) х (ставка податку) х (офіційний курс валюти на початок кварталу в якому здійснено реалізацію пального).
Підпунктом 232.4.4 пункту 232.4 статті 232 ПК України, визначено що у разі виявлення помилок у зареєстрованих заявках на поповнення обсягу залишку пального платник податку має право в межах 365 днів зареєструвати коригування до такої заявки на поповнення обсягу залишку пального в межах позитивного значення показника ?АНакл, визначеного відповідно до пункту 232.3 цієї статті. При цьому таке коригування до заявки на поповнення обсягу залишку пального повинно відображатися у декларації з акцизного податку за період, в якому відбулося таке коригування.
Проте, станом на дату складання акта ВКФ «РВК ПЛЮС» не скористалось правом в межах 363 днів зареєструвати коригування до заявок на поповнення обсягу залишку пального.
Також, контролюючим органом в ході аналізу бази даних ДПС- Єдиного реєстру податкових накладних (далі - ЄРПН) встановлено, що ВКФ «РВК ПЛЮС» здійснює реєстрацію податкових накладних на реалізацію газу скрапленого в адрес ТОВ «ПРОМТЕХРЕСУРС-ЦЕНТР», за період з 01.07.2019 - 06.09.2020, в кількості 320 417,00 кг. (за кодами УКТ ЗЕД: 2711129700, 2711139700, 2711121900, 2711190000, 2711129400).
Відповідно інформації бази даних ЄРАН 2019 за вище зазначений період, встановлено виписку акцизних накладних ВКФ «РВК ПУЛЮС» в двох примірниках із зазначенням напряму використання « 0», в адресу ТОВ «ПРОМТЕХРЕСУРС-ЦЕНТР».
Місцем фізичного відвантаження (відпуску) нафтопродуктів в складених акцизних накладних, ВКФ «РВК ПЛЮС» зазначає акцизний склад з уніфікованим номером 1005979, що знаходиться за адресою: Кіровоградська обл., с. Високі Байраки, вул. Знам?янська, 1.
Законом України від 23 листопада 2018 року №2628-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів» внесено зміни до Закону України від 19 грудня 1995 року №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» (далі - Закон № 481), зокрема запроваджено ліцензування видів господарської діяльності з виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним.
Зазначені зміни набрали чинності з 01.07.2019.
Частиною першою статті 15 Закону № 481 передбачено, що оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб?єктами господарювання всіх форм власності за наявності ліцензії.
Статтею 1 Закону № 481 визначено основні поняття і терміни, а саме:
- оптова торгівля пальним - діяльність із придбання та подальшої реалізації пального із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик суб'єктам господарювання роздрібної та/або оптової торгівлі та/або іншим особам;
- місце оптової торгівлі пальним - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для здійснення оптової торгівлі та/або зберігання пального на праві власності або користування.
Згідно частини 4.8 статті 15 Закону № 481 суб'єкти господарювання отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб'єкта господарювання.
Тобто, якщо суб'єкт господарювання здійснює діяльність із придбання та подальшої реалізації пального із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик суб'єктам господарювання роздрібної та/або оптової торгівлі та/або іншим особам та при цьому використовує місце (територію), на якій розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовується для здійснення оптової торгівлі та/або зберігання пального на праві власності або коригування, він зобов'язаний отримати ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за податковою адресою суб'єктам господарювання.
Відповідно до баз даних інформаційного ресурсу ДПС України ВКФ «РВК Плюс» отримало ліцензії:
- на право зберігання пального від 01.07.2019 №11080414201900019, за адресою: Кіровоградська область, с. Високі Байраки, вул. Знам'янська, 1, терміном дії з 01.07.2019 по 01.07.2024;
- на право зберігання пального від 01.07.2019 №11030414201900020, за адресою: Кіровоградська область, м.Гайворон, вул. Марата, 79 терміном дії з 01.07.2019 по 01.07.2024;
- на право оптової торгівлі пальним, за відсутності місць оптової торгівлі від 12.07.2019 №990614201901325, терміном дії з 12.07.2019 по 12.07.2024.
Таким чином, на підставі інформаційного ресурсу ДПС України контролюючим органом встановлено реалізацію ВКФ «РВК ПЛЮС» пального з акцизного складу з уніфікованим номером 1005979 за адресою: Кіровоградська область, с. Високі Байраки, вул. Знам'янська, 1, без отримання ліцензії на право оптової торгівлі пальним, за наявності місць оптової торгівлі, чим порушено вимоги частини 8 статті 15 Закону №481.
Суд зауважує, що позивачем до матеріалів справи не надано жодних доказів на спростування висновків контролюючого органу викладених в акті перевірки.
За таких обставин, аналізуючи наведені норми чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що твердження відповідача про порушення позивачем норм податкового законодавства, є такими, що відповідають фактичним обставинам справи, а відтак, відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Згідно з частиною першою статті 9, статті 72, частин 1, 2, 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
А тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача.
Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.
Згідно з частиною п'ятою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У даному випадку позивач в силу норм Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору не звільнений та відомості щодо понесених відповідачем судових витрат відсутні
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у задоволенні позову Виробничо-комерційної фірми «РВК ПЛЮС» у формі ТОВ відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Шевченко А.В.