28 квітня 2025 року справа №320/11794/24
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у місті Києві Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) про визнання протиправною та скасування постанови,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 із позовом до Відділу державного нагляду (контролю) у місті Києві Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека), в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у місті Києві Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № 047234 від 12.12.2023, якою стягнуто з ОСОБА_1 адміністративно-господарський штраф у розмірі 17 000,00 грн.
В обґрунтування позову позивач зазначила, що оскаржувана постанова про накладення адміністративно-господарського штрафу є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки на час проведення рейдової перевірки позивачка не здійснювала і не здійснює наразі господарську діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами, а також зазначила, що водій ОСОБА_2 не пов'язаний з останньою жодним трудовим або цивільно-правовим зобов'язанням, а зазначене вантажоперевезення здійснював в інтересах третіх осіб.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач подав відзив, у якому просив відмовити у задоволенні позову. У відповіді на відзив Позивач підтримала свої позовні вимоги.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 є власником транспортного засобу Mercedes-Benz, реєстраційний номер НОМЕР_1 (далі - т/з), що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію т/з НОМЕР_2 . За доводами позивачки, нею було надано ОСОБА_2 для користування в особистих потребах вказаний т/з.
23.10.2023 р. посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) в Івано-Франківській області Державної служби України з безпеки на транспорті складено Акт №010262 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень автомобільним транспортом.
В Акті перевізником та відповідальною особою визначено позивачку.
12.12.2022 р. відповідачем прийнято постанову №047234 про застосування до позивачки адміністративно-господарського штрафу на суму 17 000,00 грн. через відсутність на момент проведення перевірки протоколу перевірки та адаптації тахографу, індивідуально-контрольної книжки водія, або копії графіка змінності водіїв, що є порушенням абз. 3 ч. 1 ст. 60 ЗУ "Про автомобільний транспорт".
Не погодившись з цією постановою позивачка звернулась до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до вимог ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень регулює Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 №2344-III (надалі - Закон № 2344-III).
Цей Закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень (стаття 3 Закону).
Частиною 8 статті 53 Закону №2344-ІІІ, передбачено, що водії транспортних засобів, що належать резидентам або нерезидентам України, зобов'язані допускати до перевірки тахографів посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, надавати їм реєстраційні листки режиму праці та відпочинку водіїв - тахокарти, а також, у разі якщо у транспортному засобі використовуються цифрові тахографи, роздруковувати на паперовому носії інформацію про роботу та відпочинок водіїв.
Статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» обумовлено. що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль па автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством:
З наведеного слідує, що законодавцем при визначенні документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів фактично не встановлено їх вичерпний перелік, проте зазначено на необхідність наявності в тому числі інших документів, передбачених законодавством.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.02.2020 по справі № 820/4624/17.
Абзацом 2 частини 2 статті 49 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено, що водій транспортного засобу зобов'язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.
Отже статтею 49 Закону України «Про автомобільний транспорт», передбачено, що водій транспортного засобу зобов'язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.
Статтею 2 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено, що законодавство про автомобільний транспорт складається із цього Закону, законів України «Про транспорт», «;Про дорожній рух», чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень.
У відповідності до п. «а» ч. 1ст. 10 Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті (ратифікованої Україною у 2008році) компетентні власті чи органи в кожній країні передбачають ведення індивідуальної контрольної книжки та визначають умови її видачі, її зміст і спосіб її заповнення водіями.
Згідно з Конвенцією Міжнародної організації праці 1979 № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, статті 18 Закону України «Про автомобільний транспорт» та з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв колісних транспортних засобів Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010 № 340, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.10.2010 за № 811/18106, затверджено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Положення № 340).
Відповідно до пунктів 1.2-1.3 Положення № 340, це Положення встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - водії) та порядок його обліку.
Вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами.
Пунктом 6.1 Положення № 340 визначено, що автобуси, які використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з поїзною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.
Пунктом 6.3 Положення №340 визначено, що водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв.
Приписами підпункту 1 пункту 5 Положення № 340, чітко визначено забезпечити Державній службі України з безпеки на транспорті здійснення перевірок дотримання режимів праці та 7 відпочинку водіїв, встановлених Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженим цим наказом.
Згідно з пунктом 7.1. Положення № 340 органи, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху проводять перевірку встановленого режиму праці та відпочинку водіїв відповідно до законодавства України.
Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 24.06.2010 №385, затверджено Інструкцію з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті. (далі - Інструкція № 385).
Як зазначено у пункті 3.3. Інструкції № 385, водій транспортного засобу:
- забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа;
- своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання;
- використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом;
- має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу: заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР або картку водія, роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.
У відповідності до пунктів 3.5, 3.6 розділу III Інструкції № 385 перевізники:
- зберігають інформацію, отриману за допомогою тахографа, кожного водія протягом 12 місяців з дати останнього запису, а протоколи перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, свідоцтва про повірку - протягом одного року з дати закінчення терміну їх дії;
- аналізують інформацію щодо дотримання режимів праці та відпочинку водіїв, отриману за допомогою тахографа, а в разі виявлення порушень вживають заходів щодо недопущення та запобігання виникненню їх в подальшому.
- забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку:
- правильності роботи тахографа та відповідності його типу згідно із законодавством (обов'язковість установлення тахографа певного типу - аналоговий або цифровий, позначка затвердження типу згідно з ЄУТР);
- наявності та цілісності таблички тахографа та його пломб, а також маркування таблички та пломб тахографа знаком ПСТ, внесеним до Переліку;
- дотримання вимог щодо періодичності проведення перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, а також перевірки тахографа.
З урахуванням вище викладеного положеннями статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено необхідність наявності як у перевізника так, і у водія інших документів, передбачених законодавством, а саме протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, або індивідуальної контрольної книжки водія, чи графіка змінності водіїв - в разі не обладнання транспортного засобу тахографом.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що за відсутності документів, зокрема, в даному випадку індивідуальної контрольної книги водія, на підставі яких виконуються вантажні перевезення до фізичних або юридичних осіб, які здійснюють на комерційній основі чи за власний кошт перевезення вантажів транспортними засобами, застосовуються адміністративно-господарські штрафи.
Враховуючи зазначене водій транспортного засобу має при перевірці пред'явити особам, які здійснюють контроль на автомобільному транспорті відповідні документи.
Водночас, позивачка зазначає, що станом на час проведення рейдової перевірки (23.10.2023), позивачка не здійснювала і не здійснює наразі господарську діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 25.01.2023. Будь-яких договорів на надання послуг перевезення вантажу позивачка ні з ким не укладала, водій ОСОБА_2 не пов'язаний з останньою жодним трудовим або цивільно-правовим зобов'язанням, а зазначене вантажоперевезення здійснювалося ним в інтересах третіх осіб.
Так, Згідно наданої відповідачем копії товарно-транспортної накладної № P73227 від 23.10.2023, як замовника вантажу зазначено ОСОБА_3 , як вантажовідправника - « ОСОБА_4 », як вантажоодержувача - ОСОБА_3 , як водіїв - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
У справі, що розглядається, позивачка є власником транспортного засобу, однак як встановлено судом, позивачка надала у користування свій т/з третій особі для власних особистих цілей та потреб.
Таким чином, спірним у цій справі є питання правомірності стягнення саме з позивачки як власника транспортного засобу адміністративно-господарських санкцій та визначення такого власника транспортного засобу позивача в якості перевізника.
Так, абзацом 3 частини першої статті 60 Закону № 2344-III, визначено, що суб'єктом відповідальності за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - є автомобільний перевізник.
Визначення автомобільного перевізника міститься у статті 1 Закону N 2344-III та означає фізичну або юридичну особу, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Своєю чергою, згідно з вказаною нормою права водій - це особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка, а послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - це перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату.
Відповідно до статті 34 Закону № 2344-III автомобільний перевізник повинен, серед іншого, виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.
За правилами статті 48 Закону № 2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Отже, відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт покладається виключно на автомобільних перевізників, а не на власників транспортних засобів, яким перевозився вантаж.
При цьому, автомобільним перевізником має використовувати транспортних засіб для перевезення на законних підставах; автомобільним перевізником є та особа, яка за умовами договору про перевезення вантажу надає відповідну послугу.
Тому автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб, адже такі дані не завжди можуть співпадати.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23 серпня 2023 року в справі № 600/1407/22-а, від 01.06.2023 року у справі № 640/39442/21 та від 06.07.2023 року у справі № 560/514/22.
Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів того, що саме позивачка, яка є власником транспортного засобу, є також у спірних правовідносинах і автомобільним перевізником, враховуючи відсутність товарно-транспортної накладної або іншого документа на перевезення вантажу, а також відсутність трудових відносин між позивачкою та водієм транспортного засобу.
За вказаних обставин, відповідач необґрунтовано прийняв спірну постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу до позивачки.
Враховуючи викладене, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.1ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до статті 139 КАС України.
Позивачем при зверненні з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн, оскільки позовні вимоги позивача задоволено, то стягненню підлягають судові витрати у сумі 1211,20 грн. Керуючись ст. 2, 6 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 257-262 КАС України, суд,-
Адміністративний позов - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у місті Києві Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № 047234 від 12.12.2023, якою стягнуто з ОСОБА_1 адміністративно-господарський штраф у розмірі 17 000,00 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять грн) 20 коп за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Відділу державного нагляду (контролю) у місті Києві Державної служби України з безпеки на транспорті.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лиска І.Г.