ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"28" травня 2025 р. справа № 300/6104/24
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Главач І.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та скасування наказу,
ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якого діє Пархоменко Олена Олегівна, звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (надалі, також - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якому просить визнати протиправними дії командира військової частини НОМЕР_1 та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 за № 1423 від 11.04.2024 про самовільне залишення ОСОБА_1 військової частини НОМЕР_1 .
В обґрунтування позову позивач зазначає, що він є військовослужбовцем і проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на підставі контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах рядового складу від 08.09.2020 року. 11.12.2023 року ОСОБА_1 отримав травму, у зв'язку з чим проходив лікування. 3 лютого позивач вибув у щорічну основну відпустку за 2023 рік. Під час перебування у відпустці стан здоров'я позивача погіршився. 13.02.2024 року ОСОБА_1 було направлено на стаціонарне лікування. З 14.02.2024 по 27.02.2024 року позивач проходив лікування КНП "Київська міська клінічна лікарня № 8", однак в ході проходження лікування набув супутнє захворювання - грип типу А, у зв'язку з чим був перенаправлений у інфекційне відділення Головного війського шпиталю, де проходить лікування грипу типу А з 28.02.2024 по 04.03.2024. З 05.03.2024 переведений назад до КНП "Київська міська клінічна лікарня № 8", де продовжував лікування постконтузійного синдрому до 01.04.2024. Таким чином, ОСОБА_1 безперервно проходив лікування з 14.02.2024 по 01.04.2024. Позивач зазначає, що в порушення норм Закону командиром військової частини 03.04.2024 року видано наказ про визнання ОСОБА_1 таким, що самовільно залишив військову частину, однак у позивача був невикористаний період відпустки у яку він вибув 03.02.2024 року, що унеможливлювало визнання його таким, який самовільно залишив військову частину. З огляду на це вважає оспорюваний ним наказ було винесено передчасно і без з'ясування усіх обставин справи.
Ухвалою суду від 12.08.2024 позовну заяву було залишено без руху і визначено строк для усунення недоліків, виявлених у позовній заяві.
20.08.2024 представником позивача через підсистему "Електронний суд" подано заяву про усунення недоліків, до якої долучено нову редакцію позовної заяви. Даною заявою було виправлено недоліки, на які вказав суд в ухвалі про залишення позову без руху.
Ухвалою суду від 27.08.2024 позовну заяву було залишено без руху з мотивів пропущення позивачем строку звернення за захистом свого порушеного права, оскільки оскаржуваний позивачем наказ було видано 11.04.2024 року. Суд зазначив, що позов щодо прийняття, проходження та звільнення з публічної служби може бути подано до суду протягом місяця з дня, коли особа дізналася, або була повинна дізнатися про порушення свого права. З огляду на це позивачу надано строк на подання заяви про поновлення пропущеного строку на звернення до суду.
02.09.2024 року представником позивача через підсистему "Електронний суд" подано заяву про поновлення процесуального строку. Позивачем обґрунтовано поважність причин подання заяви з пропущенням строку. Судом було взято до уваги доводи позивача і такий строк було поновлено.
Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці 01.10.2024 згідно наказу від 17.09.2024 № 218-В.
Ухвалою суду від 09.10.2024 року було відкрито провадження у даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував на лікарняному з 14.10.2024 по 18.10.2024.
24.10.2024 відповідач подав суду відзив на позовну заяву від 24.10.2024 із викладом заперечень щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову. У відзиві відповідач зазначає, що командир самохідного артилерійського дивізіону управління військової частини 03.04.2024 року доповів рапортом про те, що ОСОБА_1 був виписаний 01.04.2024 року з Київської міської лікарні № 8, проте не прибув до військової частини, у зв'язку з чим просив призначити службове розслідування. Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 було призначено службове розслідування за фактом самовільного залишення військової частини ОСОБА_1 , за результатами проведення якого 11.04.2024 було видано наказ, яким факт самовільного залишення військової частини слід вважати підтвердженим. Відповідач зазначає, що йому не було надано жодних документів, які підтверджували б поважність причин неприбуття військовослужбовця ОСОБА_1 до військової частини 02.04.2024 року, у зв'язку з чим просив у задоволенні позову відмовити.
30.10.2024 представником позивача через підсистему "Електронний суд" було подано відповідь на відзив від 30.10.2024, у якій позивач вказує, що згідно документів, наданих відповідачем він перебував у відпустці, під час якої захворів. Зазначає, що в силу вимог закону, його відпустка мала бути продовжена на кількість днів, які він перебував на лікарняному, що наклалися на період відпустки. З огляду на це, обов'язок з'явитися за місцем проходження служби у нього виникає 08.04.2024. Позивач зазначає, що винесення наказу від 11.04.2024 є явно передчасним та необґрунтованим, у зв'язку з чим просить задовольнити позов.
18.11.2024 представником позивача через підсистему "Електронний суд" було подано заяву про зміну предмету позову, в якій викладено нові позовні вимоги до відповідача.
Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці 22.11.2024 згідно наказу від 13.11.2024 № 268-В.
Ухвалою суду від 25.11.2024 року було відмовлено у задоволенні даного клопотання, оскільки воно було заявлено на стадії розгляду справи по суті. Таким чином, розгляд справи здійснюватиметься в межах позовних вимог, заявлених у позовній заяві від 20.08.2024 року.
Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у щорічній відпустці з 16.12.2024 по 07.01.2025 згідно наказу від 02.12.2024 № 284-В.
Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі відкликався з відпустки 17.12.2024 згідно наказу від 17.12.2024 № 310-В.
Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці 31.01.2025 згідно наказу від 27.01.2025 № 22-В.
Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці 14.02.2025 згідно наказу від 07.02.2025 № 41-В.
Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці 17.03.2025 згідно наказу від 10.03.2025 № 69-В.
Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у щорічній відпустці з 21.04.2025 по 16.05.2025 згідно наказу від 04.04.2025 № 80-В.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 є військовослужбовцем, який проходить службу у Збройних силах України за контрактом від 08.09.2020 року (а.с. 47-50).
Витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 241 від 08.09.2020 року, призначено ОСОБА_1 вважати таким, що приступив до виконання службових обов'язків за посадою старшого навідника самохідно-артилерійського взводу самохідної артилерійської батареї самохідного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи ВЧ НОМЕР_1 , встановлено розмір грошового забезпечення (а.с. 128).
Витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 90 від 31.03.2023 року, призначено ОСОБА_1 вважати таким, що приступив до виконання службових обов'язків за посадою старшого навідника самохідного артилерійського взводу самохідної артилерійської батареї самохідного артилерійського дивізіону управління ВЧ НОМЕР_1 , встановлено розмір грошового забезпечення (а.с. 129).
11.12.2023 року ОСОБА_1 було отримано акубаротравму, опік обличчя, опік верхніх дихальних шляхів, отруєння продуктами горіння пороху та забій гомілки, що підтверджується довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) військовослужбовця військової служби за контрактом старшого солдата ОСОБА_1 № 1234 від 15.12.2023 року (а.с. 51).
У зв'язку з цим ОСОБА_1 проходив лікування з 12.12.2023 по 18.12.2023 у КНП "Слов'янська ЦРЛ" згідно виписки з медичної карти стаціонарного хворого № 2350 (а.с. 52-53).
20.12.2023 ОСОБА_1 пройшов медичний огляд військово-лікарською комісією військової частини НОМЕР_2 , якою визнаний придатним до військової служби за контрактом, що підтверджується довідкою військово-лікарської комісії № 8806/1 від 20.12.2023 року (а.с. 54).
02.02.2024 ОСОБА_1 вибув у щорічну основну відпустку за 2023 рік тривалістю 17 (сімнадцять) діб з урахуванням 2 (двох) діб для переміщення з 03.02.2024 по 19.02.2024 р., що підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 33 від 02.02.2024 (а.с. 131).
13.02.2024 ОСОБА_1 направлений на стаціонарне лікування з діагнозом постконтузійний синдром ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 55).
14.02.2024 видано наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 45, витягом з якого підтверджено перебування ОСОБА_1 на лікуванні у КНП "Київська міська клінічна лікарня № 8" (а.с. 132).
З 14.02.2024 по 27.02.2024 ОСОБА_1 проходив лікування за вказаним вище направленням у КНП "Київська міська клінічна лікарня № 8", що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого № 3821. 27.02.2024 виписаний для проходження лікування грипу типу А в інфекційне відділення Головного військового шпиталю (а.с. 56-57).
28.02.2024 видано наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 59, витягом з якого підтверджено перебування ОСОБА_1 з 27.02.2024 на лікуванні у Національному військово-медичному клінічному центрі "Головний військовий клінічний госпіталь" (а.с. 133).
05.03.2024 видано наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 66, витягом з якого підтверджено перебування ОСОБА_1 з 05.03.2024 на лікуванні у КНП "Київська міська клінічна лікарня № 8" (а.с. 134).
З 05.03.2024 по 01.04.2024 ОСОБА_1 продовжив проходження лікування у Київській міській клінічній лікарні № 8, і був виписаний у розпорядження військової частини для проходження ВЛК щодо придатності до військової служби (а.с. 59-60).
03.04.2024 видано наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 96, витягом з якого визначено вважати ОСОБА_1 таким, що самовільно залишив військову частину з 02.04.2024 та прийнято рішення зняти його з усіх видів грошового забезпечення (а.с. 135).
03.04.2024 видано наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 1523, витягом з якого призначено службове розслідування строком до 11.04.2024 за фактом самовільного залишення військової частини НОМЕР_1 старшим солдатом ОСОБА_1 (а.с. 125).
11.04.2024 видано наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 1423, витягом з якого визначено вважати проведення службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини НОМЕР_1 старшим солдатом ОСОБА_1 завершеним, а факт самовільного залишення військової частини - встановленим (а.с. 148-151).
На підставі вищевказаного наказу № 1423 26.06.2024 було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення за частиною 5 статті 407 Кримінального кодексу України (а.с. 153).
Вважаючи видачу вищезгаданого наказу протиправною, позивач звернувся з даною позовною заявою до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Також статтею 65 Основного Закону передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (надалі, також - Закон № 2232-XII).
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частинами 2, 3 статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" передбачено, що військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Частиною 9 статті 1 Закону № 2232-XII, серед іншого, визначено, що стосується військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Відповідно до частини 7 статті 1 Закону № 2232-XII виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Згідно із частиною 14 статті 2 Закону № 2232-XII, виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з пунктом 20 частини 1 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Статтею 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 № 389-VІІІ (надалі, також - Закон № 389-VIII) визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Так, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану" у зв'язку з військовою агресією російської федерації в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався Указами Президента України № 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022, № 58/2023 від 06.02.2023, № 254/2023 від 01.05.2023, № 451/2023 від 26.07.2023, № 734/2023 від 06.11.2023, № 49/2024 від 05.02.2024, № 271/2024 від 06.05.2024, № 469/2024 від 23.07.2024, № 740/2024 від 28.10.2024, № 26/2025 від 14.01.2025, № 235/2025 від 15.04.2025 та триває по теперішній час.
Також, Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 "Про загальну мобілізацію", у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
Як встановлено судом, позивач є військовослужбовцем, який проходить військову службу в Збройних Силах України за контрактом. Відповідно до витягу з наказу № 231 від 27.08.2020 позивач є таким, що прибув до військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується копією такого витягу (а.с. 127).
Як зазначено позивачем, що не заперечується відповідачем, позивач з 03.02.2024 року вибув у щорічну основу відпуску строком на 17 днів, що підтверджується витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 33 від 02.02.2024 (а.с. 131).
Питання надання відпусток та їх продовження регулюється нормами Кодексу законів про працю № 322-VIII (надалі, також - КЗпП).
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 80 Кодексу законів про працю щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена у разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку.
Дана норма також відображена у Законі України "Про відпустки" № 504/96-ВР (надалі, також - Закон № 504/96-ВР) від 15.11.1996. Пунктом 1 частини 2 статті 11 Закону № 504/96-ВР, щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена в разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 № 2011-XII (надалі, також - Закон № 2011-XII).
Відповідно до частини 1 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Частиною 5 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ визначено, що військовослужбовцям, які захворіли під час щорічної основної або щорічної додаткової відпустки, зазначена відпустка продовжується після одужання на кількість невикористаних днів цієї відпустки.
Положення даного законодавчого акта деталізуються нормами Положення Про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 (надалі, також - Положення). Відповідно до абзацу 1 пункту 1 цього Положення, ним визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з виконанням громадянами військового обов'язку в запасі.
Питання відпусток регулює розділ VIII цього Положення.
Відповідно до абзацу 1 пункту 180 Положення, військовослужбовці мають право на відпустки. Надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них здійснюється відповідно до порядку, встановленого Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Абзац 2 підпункту 1 абзацу 2 пункту 180 Положення визначає, що військовослужбовцям надаються щорічні відпустки, серед яких основна відпустка.
Підпункт 1 пункту 187 Положення визначає, що щорічна основна відпустка переноситься на інший період або продовжується командиром військової частини в разі захворювання військовослужбовця, на підставі довідки закладу охорони здоров'я, завіреної керівником районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, - на кількість діб хвороби військовослужбовця.
В законодавчих і підзаконних нормативно-правових актах не врегульовано порядок дій військовослужбовця і командира військової частини щодо продовження строку основної щорічної відпустки, зокрема, не визначено який порядок надання документів, процедура посвідчення, видання наказу чи інші процедурні моменти здійснення продовження такого періоду відпустки.
Водночас, суд зазначає, що відповідачу було відомо про факт перебування позивача на лікуванні. Зокрема, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 45 від 14.02.2024, наказано вважати позивача таким, що перебуває з 14.02.2024 на лікуванні у КНП "Міська клінічна лікарня № 8" м. Києва (а.с. 132). В подальшому, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 59 від 28.02.2024, позивача прийнято вважати таким, що з 27.02.2024 перебуває на лікуванні у Національному військово-медичному клінічному центрі "Головний військовий клінічний госпіталь" м. Київ (а.с. 133). Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 66 від 05.03.2024 постановлено позивача вважати таким, що з 05.03.2024 перебуває на лікуванні у КНП "Міська клінічна лікарня № 8" м. Києва (а.с. 134). Дані факти підтверджуються витягами з відповідних наказів.
Суд констатує той факт, що такими наказами фактично здійснювалося продовження відпустки позивача на строк його перебування у лікарні. Це підтверджується також тим, що станом на дату закінчення основної щорічної відпустки позивача, у яку він вибував згідно наказу № 33 від 02.02.2024, а саме станом на 19.02.2024 та в подальшому відповідачем не було вчинено ніяких дій щодо розшуку позивача чи встановлення факту вчинення ним дисциплінарного правопорушення у зв'язку з неприбуттям у військову частину згідно наказу № 33 своєчасно. Натомість, суду не надано доказів того, що саме позивачем було ініційовано продовження його щорічної основної відпустки 14.02.2024, 28.02.2024 та 05.03.2024, а тому висновки суду про самостійне продовження відпустки позивача даними наказами слід вважати підтвердженим.
Суд звертає увагу, що відповідачу було відомо про факт перебування позивача у кожному лікувальному закладі та дати вибуття з таких закладів. Як встановлено судом, позивач перебував у КНП "Міська клінічна лікарня № 8" м. Києва по 01.04.2024, що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого (а.с. 59-60). Проведення звірки було здійснено 02.04.2024 та встановлено факт виписки позивача із лікувального закладу з подальшим його направленням на проходження ВЛК та в розпорядження військової частини. Натомість, відповідачем проігноровано той факт, що позивач розпочав лікування в період перебування у щорічній основній відпустці. З врахуванням положення частини 5 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, відповідач мав продовжити відпустку позивача на строк невикористаних днів відпустки. Суд зазначає, що норма частини 5 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ сформульована наступним чином: "військовослужбовцям, які захворіли під час щорічної основної або щорічної додаткової відпустки, зазначена відпустка продовжується після одужання на кількість невикористаних днів цієї відпустки". Тобто, виходячи із тлумачення даної норми, вона продовжується в обов'язковому порядку, не залишаючи можливості суб'єктам, які уповноважені надати відповідному військовослужбовцю відпустку діяти на власний розсуд.
Щодо можливої необхідності вчинення військовослужбовцем дій для продовження відпустки, суд вважає, що ініціювання військовослужбовцем продовження такої відпустки є обов'язковим у разі відсутності у військової частини достатніх та належних відомостей щодо перебування військовослужбовця на лікуванні.
Великою Палатою Верховного Суду у Постанові по справі № 712/9213/18 звернуто увагу, що: "ні КЗпП України, ні Закон № 504/96-ВР не передбачає звернення працівника з заявою про продовження відпустки, як не передбачає і необхідності отримання на це згоди роботодавця, оскільки період надання відпустки сторонами уже узгоджено, однак неможливість її використання саме у зазначені в наказі дати спричинена обставинами, які не залежать від волі жодної зі сторін.
Єдиним обов'язком працівника є повідомлення роботодавця про тимчасову непрацездатність, яка засвідчена у встановленому порядку, тобто шляхом видачі листа непрацездатності.
При цьому ні КЗпП України, ні Закон № 504/96-ВР не передбачають саме і виключно письмової форми повідомлення про тимчасову непрацездатність. І таке повідомлення може бути вчинене у будь-який спосіб. А надання листа непрацездатності можливе після виходу з відпустки, що буде підтвердженням правомірності такого продовження і унеможливить обмеження прав працівника та не порушить прав роботодавця, який за відсутності належного підтвердження настання тимчасової непрацездатності не позбавлений можливості прийняти рішення про притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності.".
Щодо повідомлення роботодавця, тобто, військову частину, то суд нагадує, що відповідачу було відомо про кінцеву дату перебування позивача на лікуванні. Таким чином, відповідач, з врахуванням положень КЗпП, Законів № 504/96-ВР та № 2011-ХІІ, не мав жодних підстав для проведення службового розслідування за фактом вчинення позивачем дисциплінарного проступку.
Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України, а також військовозобов'язаних та резервістів, які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов'язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), а також дії (бездіяльність) яких призвели до завдання шкоди державі визначені Порядком проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608 (надалі, також - Порядок № 608).
Відповідно до абзацу 4 пункту 2 Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України № 608 від 21.11.2017, службове розслідування - комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.
Таким чином, службове розслідування, виходячи із визначення даного поняття, проводиться з метою дослідження причин та умов, які були сприяючими факторами для вчинення військовослужбовцем правопорушення та встановлення інших важливих ознак вчиненого правопорушення. У досліджуваній ситуації наказ про проведення службового розслідування було видано 03.04.2024. Враховуючи обставини справи, станом на 02.04.2024 у позивача було 5 днів невикористаної щорічної основної відпустки з 1 днем для переміщення у зворотному напрямку. Таким чином, починаючи з 02.04.2024, тобто з дня, наступного за днем виписки позивача з КНП "Міська клінічна лікарня № 8" м. Києва, почався період продовження відпустки позивача, який мав закінчитися 06.04.2024. Таким чином, видання відповідачем наказу № 96 від 03.04.2024 було передчасним та здійснено без наявності достатніх підстав для проведення такого службового розслідування. Ані норми Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ані норми Порядку № 608 не передбачають можливості проведення передчасного, тобто до вчинення правопорушення, службового розслідування.
Оскаржуваним наказом № 1423 від 11.04.2024 прийнято вважати позивача таким, що з 02.04.2024 по час прийняття наказу, тобто по 11.04.2024 є таким, що самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 . Однак, в акті службового розслідування за даним фактом не наводяться аргументи щодо вибору дати, з якої позивача слід вважати таким, що самовільно залишив військову частину.
Суд звертає увагу на правомірності відсутності позивача у військовій частині НОМЕР_1 станом на дату початку та в ході службового розслідування з питання його відсутності у такій частині.
Абзац 15 пункту 1 розділу ІІ Порядку № 608 передбачає невичерпний перелік підстав для проведення службового розслідування. Зокрема, передбачено, що таке розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб. Однак, інші випадки також стосуються уточнення обставин, що мають значення та стосуються вчинення конкретного правопорушення, а не на перспективу чи обставин вчинення потенційного правопорушення.
Однак, оскільки в даній ситуації на момент початку та проведення службового розслідування неправомірних дій з боку позивача не було вчинено і він на законних підставах перебував за межами військової частини НОМЕР_1 , то суд приходить до висновку, що видача наказу про завершення службового розслідування за фактом самовільного залишення ОСОБА_1 військової частини НОМЕР_1 із підтвердженням фактів, викладених у акті проведення службового розслідування є таким, що суперечить нормативно-правовому регулюванню і підлягає скасуванню.
Позивачем як позовну вимогу зазначено: "визнати протиправними дії командира військової частини НОМЕР_1 та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 за № 1423 від 11.04.2024 про самовільне залишення ОСОБА_1 військової частини НОМЕР_1 ". Аналіз позовної заяви дає можливість зробити висновок, що позивачем оскаржуються дії відповідача щодо проведення службового розслідування, яке передувало видачі оскаржуваного наказу.
З даного приводу суд зазначає, що акт службового розслідування лише фіксує певні обставини та не є остаточним документом, зобов'язуючим до вчинення будь-яких дій. Висновки службового розслідування є лише передумовою для прийняття уповноваженим суб'єктом відповідного рішення. Таким чином, оскаржуваний висновок не має обов'язкового характеру і не набуває статусу рішення у розумінні статті 19 КАС України, у зв'язку з чим не може бути самостійним предметом судового розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Подібна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 02.10.2019 у справі № 821/2137/15-а, від 31.05.2022 у справі № 280/5247/20.
Рішеннями, які створюють для особи правові наслідки, є рішення, якими посадова особа, яка призначила службове розслідування, у встановленому порядку за наявності підстав вживає адміністративних та організаційних заходів, чи ініціює питання про притягнення особи до дисциплінарної відповідальності.
Тому вимоги позивача щодо визнання неправомірними дій відповідача щодо проведення службового розслідування за фактом самовільного залишення ОСОБА_1 військової частини є такими, що не підлягають задоволенню.
Стосовно аргументів та доказів, що стосуються питань виплати грошового забезпечення та інших питань, які виходять за межі заявлених позовних вимог, суд до уваги не бере. Такі аргументи і докази висновків суду, викладених у даному рішенні, не змінюють.
Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок про часткове обґрунтування заявлених позовних вимог, тому позов підлягає задоволенню частково.
Суд вказує, що задовольняючи позовні вимоги, суд користується повноваженнями, передбаченими частиною другою статті 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: самостійно визначає формулювання резолютивної частини рішення суду, з метою її більш ефективного виконання та надання повного захисту правам позивача.
Щодо судових витрат, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_3 (а.с. 46).
У зв'язку з цим позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір". Інші витрати, питання про розподіл яких може бути вирішено судом, відсутні.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) за № 1423 від 11.04.2024 про самовільне залишення ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ) військової частини НОМЕР_1 .
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 );
відповідач - Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ).
Суддя Главач І.А.