ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"27" травня 2025 р. справа № 300/7259/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Шумея М.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить суд:
- визнати бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди згідно постанови КМУ №168 від 28.02.2022 року за період з 12 квітня 20224 року по 21.06.2024 року - протиправною;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду згідно постанови КМУ №168 від 28.02.2022 року за період з 12 квітня 2024 року по 21.06.2024 року в розмірі 30000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань.
Позовні вимоги мотивовані протиправною бездіяльністю військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди згідно постанови КМУ №168 від 28.02.2022 року за період з 12 квітня 20224 року по 21.06.2024 року.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.09.2024 року відкрито провадження в даній адміністративній справі, за правилами спрощеного позовного провадження.
22.10.2024 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечує проти позову з підстав викладених у відзиві. Просить відмовити у задоволенні позову.
30.10.2024 року на адресу суду від представника позивача надійшла заява про залучення в якості другого відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_2 .
30.10.2024 року на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, згідно якої викладено пояснення, міркування та аргументи щодо наведених у відзиві заперечень та мотиви їх відхилення, позовні вимоги просить задоволити в повному обсязі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.11.2024 року залучено до участі у справі ІНФОРМАЦІЯ_3 як співвідповідача.
14.11.2024 року на адресу суду від військової частини НОМЕР_1 надійшли заперечення на відповідь на відзив, в якому зазначає, що доводи відповіді на відзив військова частина відхиляє з підстав викладених у запереченні.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників, дослідивши письмові докази, зазначає наступне.
ОСОБА_1 в травні 2022 року призваний на військову службу за мобілізацією, у період із 26.11.2023 по 21.06.2024 включно проходив військову службу на посаді старший механік відділення технічного обслуговування автомобільної техніки взводу технічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 в званні старшого солдата.
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 12.04.2024 року за №105 12 квітня 2024 року позивач був відряджений до військової частими НОМЕР_3 АДРЕСА_1 для виконання бойових (спеціальних) завдань.
Таким чином в період з 12 квітня 20224 року по 21.06.2024 року позивач перебував у відрядженні в підпорядкування командування військової частини НОМЕР_3 АДРЕСА_1 та як стверджує позивач виконував бойові (спеціальні) завдання, однак додаткова винагорода згідно постанови КМУ №168 від 28.02.2022 року в розмірі 30000 грн. йому нарахована та виплачена не була.
Згідно наказу командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_4 » №271 РС від 19.06.2024 року (по особовому складу) ОСОБА_1 звільнений з військової служби у відставку за підпунктом «б» (за наявності інвалідності) якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу)) пункту 2 частини 4 ст, 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», і згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 21.06.2024 року за №176 виключений із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
При звільненні з військової служби додаткова винагорода згідно постанови КМУ №168 від 28.02.2022 року за період з 12 квітня 20224 року по 21.06.2024 року не була включена до виплати, які позивач повинен був отримати в день звільнення та відповідно виплачена не була.
Після звільнення з військової служби позивач кілька разів усно звертався до командування військової частини НОМЕР_1 з вимогою виплатити йому вказані кошти, однак безрезультатно.
26.07.2024 року позивач поштою направив свою письмову заяву до командування військової частини НОМЕР_1 з вимогою здійснити виплату додаткової винагороди.
Однак питання щодо виплати додаткової винагороди командуванням військової частини НОМЕР_1 не вирішено.
Непогоджюючись з такими діями відповідача позивач звернувся з відповідним адміністративним позовом до суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначені критерії є вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускає бездіяльність.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992р. № 2232-ХІІ (надалі - Закон №2232-ХІІ) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту , посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає у тому числі проходження військової служби.
Статтею 2 Закону №2232-ХІІ встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Положеннями ст. З Закону №2232-ХІІ передбачено, що правовою основою військового обов'язку і військової служби с Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», Закон України «Про Збройні Сили України», Закон України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію«, інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України за інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до п. 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017р. «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони. Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів. Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки. Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації (даті - державні органи).
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, науковою ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення складається із: посадового окладу; окладу за військовим званням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022р. № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України 28.02.2022 прийняв постанову № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (надалі - Постанова № 168).
Так, пунктом п.1 Постанови №168 передбачено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки. Головного управління розвідки Міністерства оборони. Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони. Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації. Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора особам рядового і начальницького складу Державної служби надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несун, службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким так і винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Відповідно до п. 2-1 Постанови № 168 порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
Предметом розгляду справи є наявність у позивача права на отримання виплати додаткової винагороди 30000грн., відповідно до Постанови №168.
Відповідно до Окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022р. №912/а/29 (застосовується з 01.06.2022р.), під терміном «безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів» слід розуміти виконання військовослужбовцем: бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка веде воєнні (бойові) дії у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави в районі ведення воєнних (бойових) дій; виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей; виконання бойових завдань у районах бойових дій з виявлення повітряних цілей та ін.
Абзацами 3, 4 пункту 3 Окремого доручення передбачено, що документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі таких документів: бойовий наказ (розпорядження); журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі і доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Про підтвердження безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах надавати довідку керівника органу військового управління, штабу угрупування військ (сил), штабу тактичної групи, командира військової частини (установи, навчального закладу), для виконання яких завдань відряджений військовослужбовець. Згідно І пунктом 4 Окремого доручення у підставах про видання таких довідок обов'язково зазначати документи, визначені абзацами 3 або 4 та абзацом 5 пункту 3 цього доручення.
Таким чином, підставою для виплати, відповідно до розділу XXXIV Порядку №260, є саме наказ командира, якому передує документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів.
Однак, як встановлено судом з матеріалів справ, позивачем надано виключно копію витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12.04.2024 року № 105, з якого слідує, що позивача відряджено до військової частини НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 , для виконання бойових (спеціальних) завдань.
Однак, суд зауважує, що належних доказів саме виконання бойових (спеціальних) завдань позивачем до суду не надано.
Також суд бере до уваги твердження відповідача, що Військова частина НОМЕР_1 є зенітною кулеметною частиною, що призначена для виконання завдань з протиповітряної оборони та ураження повітряних цілей.
Разом з тим, безпосередню участь у застосуванні засобів вогневого ураження по повітряним цілям беруть військовослужбовці, що входять до складу бойової обслуги підрозділу: командир зенітного кулеметного відділення, навідник зенітного кулеметного відділення, водій зенітного кулеметного відділення та номер обслуги зенітного кулеметного відділення.
Інші військовослужбовці частини не беруть безпосередньої участі у застосуванні засобів вогневого ураження по повітряним цілям, не виконують бойові завдання з вогневого ураження повітряних цілей та не отримують додаткову винагороду в розмірі 30000 грн.
Підрозділи військової частини НОМЕР_1 не знаходяться у зоні бойових дій та безпосереднього зіткнення з противником.
Посада позивача (старший механік відділення технічного обслуговування автомобільної техніки взводу технічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 ) не передбачає автоматичного входження до складу бойової обслуги військової частини НОМЕР_1 , яка безпосередньо виконує бойові (спеціальні) завдання з вогневого ураження повітряних цілей.
Рапорт командира взводу технічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 про безпосередню участь позивача у виконанні бойових чи спеціальних завдань чи у застосуванні засобів вогневого ураження по повітряним цілям не подавався в силу не виконання позивачем таких завдань.
Також, суд зазначає, що позивачем в обґрунтування позовних вимог не надано суду належних довідок саме військової частини НОМЕР_1 , де він проходив безпосередню військову службу, про безпосередню участь в бойових діях або заходах чи довідок військової частини НОМЕР_3 до якої він був відряджений.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку, що відрядження для виконання завдань за призначенням не означає виконання бойових (спеціальних) завдань позивачем.
Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Згідно статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку, що адміністративний позов не підлягає до задоволення.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Шумей М.В.