28 травня 2025 року (09:30)Справа № 280/2721/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Калашник Ю.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
10.04.2025 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить:
визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 27.02.2025 №0286645-2411-0829-UA23060070000082704, №0269055-2411-0829-UA23060070000082704, №0269054-2411-0829-UA23060070000082704, №0286644-2411-0829-UA23060070000082704, №0269057-2411-0829-UA23060070000082704, №0269056-2411-0829-UA23060070000082704;
стягнути на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що загальна площа належних позивачці об'єктів нерухомості (квартир) становить 71,95 кв.м. Посилається на Положення про податок на майно, відповідно до якого, об'єкти нерухомості площею до 120 кв.м. оподатковуються за нульовою ставкою. Оскільки сумарна площа квартир не перевищує 120 кв.м., то підстави для визначення позивачці податку - відсутні. Просить позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою суду від 15.04.2025 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
24.04.2025 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№20162), в якому останній зазначає, що підпунктом 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 ПК України визначено, що база оподаткування об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи платника податку, зменшується: для квартири/квартир - на 60 кв.м. Підпунктом 2.4.1 пункту 2.4 Положення про податок на нерухоме майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) (далі - Положення), затвердженого рішенням Запорізької міської ради від 25.01.2015 №5 «Про встановлення податку на майно» встановлено пільги із сплати податку, базою оподаткування якого є об'єкти житлової нерухомості, у тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи платника податку, а саме: для квартири/квартир - на 120 кв.м. Також відповідач посилається на те, що рішення ЗМР не відповідає вимогам ПК України. Посилається на лист Державної регуляторної служби від 11.08.2021 №5849/0/20-21, відповідно до якого підпункт 2.4.1 пункту 2.4 Положення про податок на нерухоме майно містить ознаки невідповідності вимогам чинного законодавства. Також посилається на постанову Третього апеляційного адміністративного суду у справі 280/9407/24, яка є аналогічною. Просить відмовити у задоволенні позову.
Згідно зі ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.
Суд, оцінивши повідомлені позивачкою обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
Із матеріалів справи встановлено, що позивачка є власницею:
1/3 частки квартири загальною площею 61,80 кв.м., яка розташована у АДРЕСА_1 ;
1/2 частки квартири загальною площею 55,32 кв.м., яка розташована у АДРЕСА_2 ;
1/2 частки квартири загальною площею 47,38 кв.м., яка розташована у АДРЕСА_3 .
Загальна площа належних позивачці на праві класності часток квартир становить 71,95 кв.м.
27.02.2025 ГУ ДПС у Запорізькій області винесено відносно позивачки податкові повідомлення-рішення форми «Ф»:
№0286645-2411-0829-UA23060070000082704, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2023 рік на загальну суму 19,10 грн.;
№0269055-2411-0829-UA23060070000082704, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2024 рік на загальну суму 242,93 грн.;
№0269054-2411-0829-UA23060070000082704, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2024 рік на загальну суму 279,39 грн;
№0286644-2411-0829-UA23060070000082704, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2023 рік на загальну суму 21,97 грн.;
№0269057-2411-0829-UA23060070000082704, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2023 рік на загальну суму 25,65 грн.;
№0269056-2411-0829-UA23060070000082704, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2024 рік на загальну суму 326,17 грн.
Не погодившись із вказаними рішеннями, позивачка звернулась до суду із цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів частини 2 статті 2 КАС України, відповідно до яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Порядок нарахування податку на майно регулюється Розділом ХІІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ).
Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПКУ, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Пунктом 266.2 статті 266 ПКУ, об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.
Відповідно до підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПКУ, базою оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості та обчислюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) платника податків.
Підпунктом 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 ПКУ визначено, що база оподаткування об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи платника податку, зменшується:
а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 м2;
б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 м2;
в) для різних типів об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 м2.
Згідно з підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПКУ, ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Отже, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (далі - Податок), є місцевим податком, розмір якого визначається рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості. Відтак встановлення місцевих податків і зборів входить до компетенції органів місцевого самоврядування, податковий же орган, наділений повноваженнями по застосуванню в межах своєї компетенції вже прийнятих нормативно-правових актів, в тому числі рішень органів місцевого самоврядування, норми яких є чинними на час їх застосування та є обов'язковими.
Відповідно до пп.12.3.2 п.12.3 ст.12 ПКУ при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки , податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.
Якщо в рішенні органу місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та/або зборів, а також податкових пільг з їх сплати не визначено термін його дії, таке рішення є чинним до прийняття нового рішення (абз. 2 пп.12.3.3 п.12.3 ст.12 ПКУ).
В місті Запоріжжя рішенням Запорізької міської ради від 28.01.2015 за №5 “Про встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки)» затверджено Положення про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки).
До вказаного Положення про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки), затвердженого 28.01.2015 рішенням Запорізької міської ради №5 (надалі Положення про податок на майно), внесено зміни Рішеннями Запорізької міської ради від 30.06.2015 за №5, від 26.02.2016 за №30, від 25.08.2016 за №50, від 21.12.2016 за №49, від 26.04.2017 за №51, від 27.05.2020 за №49.
Відповідно до Положення про податок на майно, ставка податку для об'єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, становить 1% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування, за винятком об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, для яких встановлюється нульова ставка податку, а саме:
- квартири/квартир, загальна площа яких не перевищує 120 кв.м;
- будинку/будинків, загальна площа яких не перевищує 250 кв.м;
- різних типів об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток, загальна площа яких не перевищує 370 кв.м).
Вказане рішення не скасовано в судовому або іншому порядку, внаслідок чого є обов'язковим для застосування як платниками податків, так і контролюючим органом.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 09 серпня 2022 року по справі №808/463/17 (касаційне провадження №К/9901/43365/18) зазначив, що “Наявність у Податковому кодексі України норм, які регулюють правила справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради, оскільки Верховна Рада України відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 Податкового кодексу України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.».
Як було встановлено судом у приватній власності позивачки перебувають частки квартир у м.Запоріжжі загальною площею 71,95кв.м.
Враховуючи, що в розумінні положень підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПКУ Запорізькій міській раді делеговано право встановлення ставок податку для об'єктів житлової нерухомості, то квартири, що знаходяться у місті Запоріжжя та перебувають у власності фізичних осіб загальною площею до 120 кв.м, згідно з Положенням про податок на майно, затвердженого 28.01.2015 рішенням Запорізької міської ради №5, оподатковуються за ставкою у розмірі 0 (нуль) відсотків.
Про необхідність врахування контролюючими органами у своїй діяльності рішень органів місцевого самоврядування щодо пільг по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, вказано Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах, наприклад - від 06.12.2022 у справі №2140/1892/18 (адміністративне провадження №К/9901/15199/19); від 27.06.2023 у справі №804/15401/15 (адміністративне провадження №К/9901/24913/18).
Суд звертає увагу на той факт, що чинність та обов'язковість застосування зазначеного вище рішення ЗМР (органу місцевого самоврядування) щодо встановлення ставок Податку підтверджена відповідачем шляхом розміщення на офіційному сайту ДПС України зведеної інформації щодо об'єктів оподаткування та ставок податку на нерухоме майно (доступно за посиланням: https://tax.gov.ua/zakonodavstvo/podatki-ta-zbori/stavki-mistsevih-podatkiv-ta-zboriv/zaporizka-oblast/zvedena-informatsiya-2023/), відповідно до якої ГУ ДПС в Запорізькій області повідомляє, зокрема, про такі ставки Податку, встановлені для міста Запоріжжя:
Будинки багатоквартирні масової забудови: для фізичних осіб (ставки податку за 1 кв. метр (відсотків розміру мінімальної заробітної плати):
000,0000 (0 м2- 120 м2 заг.площі квартири/ квартир),
001,0000 (понад 120 м2 заг.площі квартири/квартир);
000,0000 (0 м2- 250 м2 заг.площі будинку/будинків),
001,0000 (понад 250 м2 заг.площі будинку/будинків);
000,0000 (0 м2- 370 м2 заг.площі змішаних типів об'єктів),
001,0000 (понад 370 м2 заг.площі змішаних типів об'єктів).
Крім того, на офіційному сайті ДПС України розміщено “Калькулятор обчислення суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з фізичних осіб» (https://tax.gov.ua/calculator/realty), для використання якого платникам податків пропонується заповнювати розмір ставки податку на нерухоме майно з числа визначених вище (цитата з Калькулятора): “Інформацію щодо встановлених ставок податку можливо дізнатися на офіційному вебпорталі ДПС, за посиланням: https://tax.gov.ua/zakonodavstvo/podatki-ta-zbori/stavki-mistsevih-podatkiv-ta-zboriv». За цим посиланням міститься інформація аналогічного змісту.
За таких обставин, оскільки у власності позивачки перебувають частки квартир, загальна площа яких не перевищує 120 кв.м, ставка податку для таких об'єктів житлової нерухомості у 2023 році та у 2024 році дорівнює нулю, а тому підстави для визначення грошового (податкового) зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, щодо таких об'єктів нерухомості у 2023 році та у 2024 році - відсутні, а відповідач, приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, діяв всупереч Закону, нормативно-правовому акту органу місцевого самоврядування та порядку, визначеному ДПС України.
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 06.11.2018 у справі №817/2019/17, фізичним особам - платникам податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об'єктів житлової нерухомості податок нараховується виходячи із бази оподаткування, зменшеної відповідно до підпункту 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, з урахуванням обмежень, встановлених підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України, пільги органів місцевого самоврядування з неоподатковуваної площі таких об'єктів (у разі її встановлення) та відповідної ставки податку.
Крім того, за висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 15.05.2019 у справі №825/1496/17, встановлення місцевих податків і зборів входить до компетенції органів місцевого самоврядування, податковий же орган, яким є відповідач у справі, наділений повноваженнями по застосуванню в межах своєї компетенції вже прийнятих нормативно-правових актів, в тому числі рішень органів місцевого самоврядування, норми яких є чинними на час їх застосування та є обов'язковими.
Щодо посилання відповідача на лист Державної регуляторної служби України від 11.08.2021 за вих.№5849/0/20-21, то суд не може прийняти до уваги вказаний лист, оскільки: лист є лише доказом листування між конкретними особами; у листі висвітлюється власна позиція Державної регуляторної служби України; суд не може у межах даної справи перевірити правомірність прийняття Запорізькою міською радою Рішень щодо податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) це не є предметом спору у даній справі.
Водночас, відповідачем не надано до суду доказів того, що наведені Рішення Запорізької міської ради щодо податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) не були чинними на час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та зазначених у них податкового періоду.
Щодо посилань відповідача на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06.03.205 №280/9407/24, то суд зазначає, що в силу вимог частини п'ятої статті 242 КАС України суд враховує висновки, викладені у постановах Верховного Суду.
Інші доводи та аргументи відповідача не є визначальними для вирішення даної справи.
При цьому суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах “Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), “Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та “Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).и повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах “Beyeler v. Italy» № 33202/96, “Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, “Moskal v. Poland» № 10373/05).
Наведене у сукупності дозволяє дійти висновку, що спірні податкові повідомлення-рішення не відповідають вимогам чинного законодавства та є протиправними.
З урахуванням викладеного позовні вимоги підлягають задоволенню.
Розглядаючи вимогу про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 3000 грн., суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 1, пунктом 1 частини 3 статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України.
Згідно зі статтею 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Так, між позивачкою та адвокатом Прийменко Оленою Григорівною укладений договір про надання правничої допомоги.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у матеріалах справи наявні: договір про надання правничої допомоги від 02.04.2025; додаток №1 до Договору; акт прийняття виконаних робіт від 04.02.2025.
Частиною 9 статті 139 КАС України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині 5 статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду (постанови від 17.03.2021 у справі №280/1266/19, від 25.03.2021 у справі №645/3044/17, від 09.03.2021 у справі №200/10535/19-а тощо), при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява №34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Відтак, беручи до уваги, що відповідачем не надані заперечення щодо розміру витрат на правничу допомогу та враховуючи характер і обсяг виконаної адвокатом роботи, виходячи з критерію розумності, пропорційності та співмірності розподілу витрат на правничу допомогу суд дійшов висновку, що заявлені представником позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 грн. є співмірними зі складністю адміністративної справи та часом витраченим на надання правничої допомоги.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява №34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 139, 143, 243-246 КАС України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ 44118663) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Запорізькій області від 27.02.2025 №0286645-2411-0829-UA23060070000082704, №0269055-2411-0829-UA23060070000082704, №0269054-2411-0829-UA23060070000082704, №0286644-2411-0829-UA23060070000082704, №0269057-2411-0829-UA23060070000082704, №0269056-2411-0829-UA23060070000082704.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять грн. 20 коп.) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн (три тисячі гривень 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 28.05.2025.
Суддя Ю.В. Калашник