27 травня 2025 року Справа № 280/2003/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Максименко Л.Я., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, майдан Свободи, 5 Держпром, 3 й під'їзд, код ЄДРПОУ 14099344)
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати протиправною та скасувати рішення Головного управління Пенсійного Фонду України в Харківській області від 21.02.2025 року № 084050021033, яким відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 ;
зобов'язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту “е» ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» в редакції Закону від 05 листопада 1991 року з дня звернення, а саме з 14.02.2025 року, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 07.10.1991 року по 01.08.1992 рік.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 21.02.2025 року № 084050021033 відмовлено у ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Позивачка вважає рішення протиправним, таким, що підлягає скасуванню. Вказує, що на дату звернення за призначеням пенсії позивачці виповнилось 50 років, позивачка ІНФОРМАЦІЯ_1 , що не заперечується учасниками справи. Загальний страховий стаж позивачки зараховано відповідачем у повному обсязі і становить 34 роки 10 місяців на день звернення за призначенням пенсії. Позивачка звернулась за призначенням пенсії 14 лютого 2025 року після звільнення з роботи 12.02.2025 року, що підтверджується записом трудової книжки НОМЕР_2 . Вказує, що за рішенням Конституційного Суду України № 2-р/2019 від 04.06.2019 застосуванню у спірних правовідносинах підлягає норма, викладена у пункті е) ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в наступній редакції: право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. Зазначає, що оскільки відповідачем не заперечується стаж роботи позивачки за вислугою років станом на 10.10.2017 року - 25 років 10 місяців 07 днів, а станом на дату звернення за призначенням пенсії стаж на посаді, що дає право на таку пенсію склав 31 рік, позивачка звільнена з роботи 12 грудня 2025 року, що підтверджуються записом трудової книжки, рішення про відмову у призначенні пенсії є протиправним. На підставі викладеного, просить позовні вимоги задовольнити.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву вх. № 16928 від 08.04.2025, в якому він покликається на те, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 відповідно до статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із відсутністю необхідного стажу роботи на посадах, що дає право на пенсію за вислугу років. Вказує, що стаж роботи за вислугою років станом на 10.10.2017 склав 25 років 10 місяців 07 днів, з урахуванням статті 60 Закону України “Про пенсійне забезпечення». Покликається на те, що відповідно до абз. 12 п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення, які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту. Тобто, до досягнення віку 55 років позивач мала б право на пенсію за вислугу років при наявності спеціального стажу роботи не менше 26 років 6 місяців. Тому, підстави для задоволення вимог позивача повністю відсутні.
Ухвалою суду від 24.03.2025 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/2003/25. Призначено розгляд справи без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.
14.02.2025 ОСОБА_1 звернулася до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою щодо призначення пенсії за вислугою років.
Рішенням Відділу призначення пенсій управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 21.02.2025 № 084050021033 ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із відсутністю необхідного стажу роботи на посадах, що дає право на пенсію за вислугу років.
Не погодившись з рішенням відповідача щодо відмови у призначенні пенсії та з вимогою вчинити певні дії, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.ст. 3, 19, 46 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Статтею 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ(далі - Закон України «Про пенсійне забезпечення») визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.
Згідно до ст. 7 Закону України «Про пенсійне забезпечення», звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
Згідно зі статтею 51 Закону №1788-XII пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Положеннями статті 52 Закону №1788-XII визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті 55.
Приписами пункту "е" статті 55 Закону №1788-XII (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Законом України від 02.03.2015 №213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (далі - Закон №213-VIII), який набув чинності з 01.04.2015, пункт "е" статті 55 Закону №1788-XII викладено в іншій редакції, згідно з якою право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати:
з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців;
з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років;
з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців;
з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років;
з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців;
з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців;
з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років;
з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців;
з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
Надалі Законом України від 24.12.2015 №911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон №911-VIII) до статті 55 Закону №1788-XII з 01 січня 2016 року також було внесено зміни. З урахуванням цих змін пункт "е" вказаної статті має такий зміст: "право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року".
Отже, Закон №911-VIII встановив раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян - 55 років при наявному спеціальному стажі діяльності не менше 25 років.
Проте, рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, Законом №911-VIII.
Зокрема, Конституційний Суд України, приймаючи вказане рішення, виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у пункті "е", "ж" статті 55 Закону №1788-XII - 55 років), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.
Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04.06.2019.
При цьому, суд зазначає, що 03.10.2017 прийнято Закон України №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" (далі - Закон №2148-VIII), яким з 11.10.2017 розділ XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV доповнено пунктом 2-1.
Згідно з пунктом 2-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Також, Законом №2148-VIII внесені зміни до пункту 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-XII, після внесених яких вказаний пункт викладений у такій редакції: "До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії".
Враховуючи положення пункту 2-1 та пункту 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV пенсія за вислугу років згідно з положеннями пункту "е" статті 55 Закону №1788-XII може бути призначена особам, які мають стаж, необхідний для її призначення станом на 11.10.2017.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27.07.2022 у справі №440/1286/20.
Як констатовано у спірному рішенні, загальний страховий стаж позивача зараховано повністю з урахуванням інформації в індивідуальних відомостях про застраховану особу та складає 34 роки 10 місяців 07 днів, стаж роботи за вислугою років станом на 10.10.2017 склав 25 років 10 місяців 07 днів, з урахуванням статті 60 Закону України “Про пенсійне забезпечення».
Тож, враховуючи вказані обставини та вищенаведені положення законодавства, на момент звернення за призначенням пенсії, позивачка має право на призначення пенсії за вислугу років.
Водночас, позивачка покликається на те, що до страхового стажу позивачки не зарахований період роботи з 07.10.1991 року по 01.08.1992 рік у пологовому будинку №7 м. Запоріжжя санітаркою відділення паталогії вагітних. Підстави незарахування вказаного періоду у рішенні, що оскаржується не зазначені.
При цьому, позивач просить зарахувати вказаний період до її страхового стажу.
Суд зауважує, що відповідно до статті 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Тобто, основною умовою для призначення пенсії за вислугу років є наявність спеціального стажу роботи, напрацьованого в закладах і на посадах, які дають право на пенсію за вислугу років.
Також, відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідні положення містить також постанова Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 року, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).
Так, згідно пункту 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. У разі, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
З матеріалів справи встановлено, що трудова книжка позивачки НОМЕР_3 від 07.10.1991 та архівна довідка від 17.02.2025 року№10-к підтверджують вказаний період роботи ОСОБА_1 у пологовому будинку №7 м. Запоріжжя на посаді санітарки відділення паталогії вагітних. Будь-яких заувжень до вказаних записів чи наданих документів щодо періоду роботи з 07.10.1991 року по 01.08.1992 рік відповідачем не наведено.
Таким чином, суд висновує, що період роботи ОСОБА_1 з 07.10.1991 року по 01.08.1992 рік підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.
Слід зазначити, що Конституційний Суд України у п.3.4 рішення від 18.06.2007 року № 4-рп/2007 зазначив, що неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами.
Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої в рішенні від 22.09.2005 року №5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена. Крім того, у рішенні від 22.05.2018 року №5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими.
Враховуючи встановлені обставини та підстави прийняття спірного рішення, суд визнає рішення Головного управління Пенсійного Фонду України в Харківській області від 21.02.2025 року № 084050021033 протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Згідно ч. 3 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої, частини третьої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
З огляду на викладене, суд, дійшов висновку, що найбільш ефективним способом захисту прав позивачки є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років на підставі п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з дня звернення за призначенням пенсії, тобто з 14.02.2025 року.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ст. 90 КАС України).
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо правової допомоги, суд зазначає наступне.
Частинами першою та другою статті 16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до вимог статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі “Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі “Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі “Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі “Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Судом встановлено, що позивачем з метою отримання правничої допомоги 28.02.2025 укладено договір про надання правничих послуг з адвокатським бюро «Ткачук та партнери» , в особі керуючого бюро Ткачук В.П. предметом якого є надання правничої допомоги.
Пунктом 3.2 договору сторони визначили, що виконання Бюро своїх зобов'язань по цьому Договору підтверджується фактичним виконанням обов'язків по цьому договору та (або) звітом Бюро.
Пунктом 5.1.1 Договору визначено, що клієнт сплачує на користь Бюро оплату у розмірі 30000 грн. Також клієнт додатково сплачує на користь бюро 20% грошової суми пенсійної заборгованості (від суми заборгованості пенсії на день набрання рішенням суду законної сили), що буде отримана на виконання судового рішення не пізніше 10 днів з дня перерахування такої суми клієнту.
До матеріалів позовної заяви надано квитанцію від 03.03.2025 про оплату послуг за договором від 28.02.2025 у сумі 15000 грн., платником у якій значиться ОСОБА_1 . При цьому, позивачем у даній справі є ОСОБА_1 , а договором передбачено оплату клієнтом послуг у розмірі 30000 грн.
З огляду на вказані обставини, неможливо ідентифікувати надану квитанцію як доказ оплати послуг за договором про надання правничих послуг у даній справі. Інших доказів оплати послуг правничої допомоги позивачем не надано.
Суд також зауважує, що позивач не подав суду «Звіт Бюро», як це передбачено пунктом 3.2. укладеного між ним та Адвокатським бюро Договору про надання юридичних послуг, а також інші докази, що підтверджують остаточне виконання об'єму наданої адвокатом професійної правничої допомоги, яку було узгоджено сторонами договору.
Таким чином, до матеріалів справи не надано детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, як це передбачено вимогами статті 134 КАС України. З огляду на викладене, суд не може надати оцінку співмірності заявленої до стягнення суми фактично наданим послугам.
Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
У зв'язку з ненаданням позивачем підтверджуючих документів, суд вважає недоведеними витрати позивача на правничу допомогу у даній справі, тому відсутні підстави для їх стягнення на користь позивача.
Згідно із ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У зв'язку із викладеним, судові витрати у розмірі 1211,20 грн. на оплату судового збору підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, майдан Свободи, 5 Держпром, 3 й під'їзд, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 21.02.2025 року № 084050021033.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 07.10.1991 по 01.08.1992 та призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років на підставі п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з дня звернення за призначенням пенсії, тобто з 14.02.2025.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 27.05.2025.
Суддя Л.Я. Максименко