26 травня 2025 рокуСправа №160/6204/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ремез К.І.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
25.02.2025 за допомогою підсистеми "Електронний суд" до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області з вимогами про:
- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови у призначенні пенсії ОСОБА_1 на пільгових умовах незалежно від віку відповідно ч. 3 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" викладеному у рішенні про відмову у призначенні пенсії від 29.01.2025 № 046350018479 протиправними та скасувати рішенні про відмову у призначенні пенсії від 29.01.2025 року № 046350018479;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу роботи за Списком № 1, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах незалежно від віку відповідно ч. 3 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" період навчання в Національному гірничому університеті з 01.09.2002 по 30.06.2006 та з 09.07.2006 по 30.06.2007 та період роботи з 03.08.2016 по 22.01.2025;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.01.2025 про призначення пенсії на пільгових умовах незалежно від віку відповідно ч. 3 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням висновків суду.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 22.01.2025 ОСОБА_1 із заявою про призначення йому пенсії за Списком №1 відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (надалі - Закон №1788-XII) та статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (надалі - Закон №1058-IV). Відповідно до заяви були додані необхідні документи про підтвердження загального та пільгового стажу, які засвідчують правомірність заявлених вимог щодо призначення позивачу пенсії. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України Харківській області від 29.01.2025 №/ПС 046350018479 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Рішення про відмову у призначенні пенсії мотивоване тим, що пенсійний вік, визначений п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону №1058-IV, становить 50 років, однак ОСОБА_1 на дату звернення з заявою не досяг пенсійного віку та необхідного стажу для призначення пенсії на пільгових умовах за списком №1. Тому Відповідачем прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії через недосягнення позивачем необхідного пенсійного віку та відсутність стажу на пільгових умовах. З огляду на вищевикладене, на думку відповідача, позивач не має права виходу на пенсію на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до статті 13 Закону №1788-XII та статті 114 Закону №1058-IV з моменту звернення до відповідача з відповідною заявою про призначення пенсії. Позивач вважає, що рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу за віком на пільгових умовах за Списком №1 згідно зі ст. 13 Закону №1788-XII та ст. 114 Закону №1058-IV є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки прийнято відповідачем необґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, нерозсудливо, а також непропорційно, без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення. У зв'язку з цим, позивач змушена звернутися з цим позовом до адміністративного суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.02.2025 відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
17.03.2025 від відповідача -1 та 20.03.2025 від відповідача-2 за допомогою підсистеми «Електронний суд» на адресу суду надійшли відзиви на позовну заяву в яких відповідачі просять відмовити в задоволенні позовних вимог, у зв'язку з тим, що позивач не досяг пенсійного віку на пільгових умовах по Списку №1 та недостатність пільгового стажу у позивача.
21.03.2025 за допомогою підсистеми «Електронний суд» на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач підтримує свої позовні вимоги та просить задовільнити позов.
У зв'язку з перебуванням судді Ремез К.І. у відпустці з 21.04.2025 по 23.05.2025, рішення у цій адміністративній справі ухвалюється судом 26.05.2025.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 22.01.2025 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області за екстериторіальним принципом відповідно до постанови правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України, зареєстрованої в Міністерстві юстиції 16.03.2021 за №359/35961 ухвалено рішення від 29.01.2025, за результатами розгляду заяви було відмовлено в призначенні пенсії.
Результати розгляду документів, доданих до заяви: Розглянувши всі документи, призначити пенсію за віком Список №1 неможливо, оскільки на момент звернення позивач. не досяг віку необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 та недостатність пільгового стажу.
Позивач не погоджується з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України Харківській області від 29.01.2025 та вважає його протиправним, в зв'язку із чим звернувся до суду.
Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не скористалось своїм правом надати відзив на позовну заяву.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування №1058-IV від 09.07.2003, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон №1058- ІV).
Частиною 1 ст. 45 Закону України № 1058-IV встановлено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Частиною 3 ст. 24 Закону України № 1058-IV встановлено, що страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом. За кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року.
Так, підставами для відмови в призначенні пенсії слугувало те, що позивач не досяг відповідного віку, та у позивача недостатньо пільгового стажу.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам в частині того, що позивач не досягла необхідного віку для призначення пенсії, суд виходить з наступного.
З оскаржуваного рішення вбачається, що підставою для відмови в призначенні пенсії позивачу слугувало те, що вона не досягла пенсійного віку.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам в цій частині, суд виходить із того, що при призначенні жінкам пенсії відповідно до пункту «а» статті 13 Закону №1788-XII (в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII (далі - Закон №213-VIII)) необхідними умовами були: 1) досягнення 45 років; 2) стаж роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці.
Законом №213-VIII, який набув чинності 01.04.2015, необхідними умовами при призначенні пенсії за пунктом «а» статті 13 Закону №1788-XII визначено: 1) досягнення 50 років; 2) стаж роботи не менше 20 років, з них не менше 7 років 6 місяців на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2018 №2148-VIII (далі - Закон №2148-VIII), текст Закону №1058-IV доповнений, зокрема, статтею 114, згідно із пунктом 1 частини 2 якої на пільгових умовах пенсія за віком призначається: - працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші.
Отже, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №1 почали регламентуватись одночасно двома абсолютно ідентичними законами, а саме: пунктом «а» статті 13 Закону №1788-XII у редакції Закону №213-VIII від 02 березня 2015 року та пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 в редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017.
За конституційним поданням народних депутатів України Закон №213-VIII перевірявся на відповідність Конституції України та рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 у справі №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина 2 статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII (пункт 1 Рішення №1-р/2020).
У рішенні від 23.01.2020 Конституційний Суд України зробив висновок щодо неконституційності підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах та визнав неконституційною, зокрема, статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII (пункт 1 Рішення №1-р/2020).
Пунктом 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 у справі №1-р/2020 викладена юридична позиція щодо порядку виконання цього Рішення, а саме: застосуванню підлягають положення Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах.
Також у пункті 4.4. мотивувальної частини рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 13, частина 2 статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Конституційний Суд України та практика Європейського суду з прав людини беззастережно свідчать про те, що збільшення пенсійного віку для отримання пенсії на пільгових умовах для осіб, які відпрацювали в особливих умовах, набули на момент підвищення пенсійного віку необхідний стаж, який передбачав право на пільгову пенсію, є звуженням цього права.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
У пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 в справі «Щокін проти України» Європейський суд з справ людини як джерело права вказав, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. З посиланням на закріплений в законодавстві України принцип i dubio pro tributario, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.
Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Вирішуючи спір по суті, судом враховані правові висновки, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20, які відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
З Єдиного держаного реєстру судових рішень судом встановлено, що повний текст рішення Великої Палати Верховного Суду по справі №360/3611/20 зареєстровано у Єдиному державному реєстрі судових рішень 22.11.2021, рішення набрало законної сили 03.11.2021.
Рішенням №1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону №1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Суд встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом №213-VIII.
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 45 років, тоді як другий у 50 років.
Норми зазначених законів регулюють одне і те ж коло відносин, однак, явно суперечать один одному.
Суд зазначає, що обрані відповідачем у даному спорі мотиви прийняття рішення про відмову у призначенні пенсії не враховують правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь невладного суб'єкта приватної особи, тобто на користь позивача.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20 відхиляючи доводи скаржника, зазначила про те, що відповідно до статті 5 Закону №1058-IV дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону; виключно цим Законом визначаються, зокрема: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком. Адже Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон №1788-ХІІ був прийнятий раніше за Закон №1058-IV.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20 також вказала на те, що не погоджується з посиланням скаржника на абзац 2 пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV, відповідно до якого положення Закону №1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом №2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону №1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону №1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.
При цьому, в постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що зміни до Закону №1058-IV (зокрема щодо доповнення його статтею 114) внесено Законом №2148-VIII від 03.10.2017, тобто раніше ухвалення Конституційним Судом України рішення №1-р/2020 від 23.01.2020. Тому відсутні підстави стверджувати про повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України раніше визнав неконституційним. При цьому рішення Конституційного Суду про визнання неконституційними та втрату чинності положеннями одного закону не тягне втрату чинності положеннями іншого закону, який не був предметом конституційного контролю.
Отже суд дійшов висновку, що відповідач приймаючи рішення про відмову в переведенні позивача на пенсію за віком на пільгових умовах не врахував рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 щодо визнання неконституційними положень щодо підвищення віку виходу на пенсію для пільгових категорій осіб.
Суд наголошує, що з урахуванням викладеного, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Щодо не зарахування відповідачем до пільгового стажу позивача періодів навчання в Національному гірничому університеті з 01.09.2002 по 30.06.2006, з 09.07.2006 по 30.06.2007, суд зазначає наступне.
На підставі форми РС-право судом встановлено, що під час прийняття рішення Пенсійний фонд врахував період навчання до стажу з 01.09.2002 по 31.12.2003 на підставі НР №29973286 від 30.06 2006.
Відповідно до п. «д» ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788 до стажу роботи, який дає право на пенсію, зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах з підготовки кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Відповідно до Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктом 2.19 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58, передбачено внесення окремим рядком запису, зокрема, про час навчання у вищих навчальних закладах з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів.
Якщо в записах трудової книжки відсутні вищезазначені відомості про періоди навчання, то відповідно до п. 8. Порядку № 637 час навчання у вищих навчальних, професійних, навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі та клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
Щодо зарахування до страхового стажу періоду навчання після 01.01.2004 року, то статтею 11 Закону № 1058 визначений перелік осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню.
Особи, що навчаються у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, училищах і на курсах з підготовки кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі та клінічній ординатурі цим переліком не передбачені.
Водночас ст. 12 Законом № 1058 передбачена можливість добровільної участі у пенсійному страхуванні.
Особи, які досягли 16-річного віку та не належать до кола осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню відповідно до статті 11 Закону № 1058, у тому числі особи, які навчаються у вищих навчальних закладах за денною формою навчання, а також в аспірантурі та докторантурі, іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають або працюють на території України, громадяни України, які постійно проживають або працюють за межами України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, мають право на добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Зазначені особи можуть брати добровільну участь у солідарній системі або в накопичувальній системі пенсійного страхування, або одночасно в обох системах відповідно до укладеного договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування згідно із Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Отже, навчання після 01.01.2004 може бути зараховане до страхового стажу за умови сплати страхових внесків на умовах добровільної участі у пенсійному страхуванні та за наявності зазначеної інформації в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Судом встановлено, на підставі Довідки ОК-5, Форми РС-право та трудової книжки, що позивачу враховано стаж проходження виробничої практики та підтверджено сплату страхових внесків періоди з 04.07.2005 по 29.07.2005 та з 18.08.2006 по 11.09.2006, тому він був зарахований до страхового стажу позивача, а до пільгового не був зарахований.
Також, суд зазначає, що період роботи з 03.08.2016 по 22.01.2025 (день звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України) не був зарахований до пільгового стажу, що підтверджується записами в трудовій книжці та Формою РС-право.
Аналогічні положення містяться в ст.14 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Отже, за змістом вказаної норми, працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день, провідних професій на таких роботах, як, зокрема, контролери, зайняті на гарячих ділянках робіт у виробництві чорних металів, мають право на пенсію незалежно від віку, за умови, що вони були зайняті на таких роботах не менше 20 років.
Постановою Кабінету Міністрів України №36 від 16.01.2003 Список 2 розділ ІІІ підрозділ 4а) робітники. Позиція 3.4а (в редакції, яка діяла в спірний період з 22.05.2006 до 13.08.2009) передбачено професію контролерів, зайнятих на гарячих ділянках робіт у виробництві чорних металів.
Згідно статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі Закон № 1788-ХІІ) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 (далі Порядок № 22-1) встановлено, що до заяви про призначення пенсії за віком в т.ч. додаються такі документи:
1) документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), надається у разі відсутності в паспорті громадянина України або свідоцтві про народження інформації про реєстраційний номер облікової картки платника податків;
2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2014 за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27.03.2018 № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу).
3) для підтвердження заробітної плати за період страхового стажу з 01.07.2000 орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу (додатки 3,4до Положення).
4) відомості про місце проживання особи;
5) документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах:
довідка про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, видана підприємством, установою, організацією відповідно до пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу (у випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах згідно з пунктами 1-6, 8 частини другої, частиною третьою статті 114 Закону та пунктом 23 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону). У разі ліквідації підприємства, установи, організації без визначення правонаступника пільговий стаж підтверджується комісією з питань підтвердження стажу роботи, що дає право на призначення пенсії, згідно з Порядком підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу для призначення пенсії, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 10.11.2006 № 18-1, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24.11.2006 за № 1231/13105 (далі - Порядок підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу для призначення пенсії). Орган, що призначає пенсію, додає рішення цієї комісії;
документи про проведення атестації робочих місць за умовами праці відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 № 442«Про Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці» (для зарахування до стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, періодів роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 або із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, після 21.08.1992).
Відповідно до п.4.2 Порядку № 22-1 при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб:
ідентифікує заявника (його представника);
надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії;
реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта;
уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01.01.2004, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз'яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування;
проводить опитування свідків для підтвердження стажу відповідно до пунктів 17-19 Порядку підтвердження наявного стажу роботи. Опитування свідків проводиться згідно із пунктом 12 Порядку підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу для призначення пенсії;
з'ясовує наявніcть у заявника особливого (особливих) статусу (статусів), особливих заслуг, інших обставин, які можуть бути підставою для встановлення підвищень, надбавок, доплат;
повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів;
сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис;
надсилає запити про отримання необхідних відомостей з відповідних державних електронних інформаційних реєстрів, систем або баз даних згідно з пунктом 2.28 розділу II цього Порядку;
повідомляє про можливості подавати заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія;
видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам'ятку пенсіонеру (додаток 7). Скановані розписка та пам'ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі;
повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних реєстрах, системах або базах даних та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповідної інформації.
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документами про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктами 2.2 - 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Нормою Порядку № 637 (пункт 1) чітко визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. І лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 20 Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Також, суд звертає увагу, що частиною 3 ст. 44 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV органам Пенсійного фонду надано право вимагати і отримувати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інші відомості, передбачені законодавством для визначення права на пенсію.
Однак, як свідчать матеріали справи, вказаних дій відповідач не вчиняв, тим самим не дотримався вимог щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих пенсіонером документів.
Отже, відповідачем Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області не надана належна оцінка трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , тому суд зобов'язує повторно розглянути заяву з урахуванням висновків суду та додаткових документів, які підтверджують період роботи за період з 03.08.2016 по 22.01.2025.
Отже, суд зазначає про передчасність вимоги про призначення та виплату пенсії. Висновки щодо призначення пенсії можуть бути зроблені відповідачем лише після повторного розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком з дотриманням вимог чинного законодавства та висновків суду.
За таких обставин, належним способом захисту прав позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.01.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.
З урахуванням викладеного вище, суд частково задовольняє позовні вимоги.
Частиною першою статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з частиною першою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно з частиною другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною першою статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно частини 1 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права. Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
В той же час, частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.
Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені в ході судового розгляду справи, суд доходить висновку про часткове задоволення позову.
Керуючись ст. ст. 2, 9, 77, 78, 139, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 29.01.2025 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.01.2025 з урахуванням висновків суду.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду в Харківській області (61000, м. Харків, пл. Свободи, буд.5 Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, код ЄДРПОУ 14099344) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 968,96 гривень.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.І. Ремез