27 травня 2025 року ЛуцькСправа № 140/1304/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Костюкевича С.Ф.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач) про визнання протиправною відмови щодо проведення перерахунку та виплати пенсії по інвалідності, з урахуванням надбавки (підвищення) до пенсії в розмірі 150 процентів мінімальної пенсії за віком як учаснику бойових дій, відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII; зобов'язання здійснити перерахунок та виплату пенсії по інвалідності, з урахуванням надбавки (підвищення) до пенсії в розмірі 150 процентів мінімальної пенсії за віком як учаснику бойових дій, відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII, починаючи з 10.08.2024 (в межах 6-ти місячного строку звернення до суду) по дату набрання рішенням суду законної сили.
Позовні вимоги обґрунтував посиланнями на те, що відповідач протиправно не здійснював нарахування та виплату позивачу підвищення пенсії як учаснику бойових дій згідно статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у належному розмірі (150% мінімальної пенсії за віком на відповідний рік), чим порушив його право на належне соціальне забезпечення.
Позивач вважає протиправною відмову відповідача щодо не проведення перерахунку пенсії та виплати надбавки (підвищення) до пенсії, тому звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 прийнято дану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача позов не визнала з тих підстав, що відповідно до Закону № 3551 -XII в редакції, що діяла на час призначення пенсії позивачу, було передбачено, що учасникам бойових дій пенсії підвищуються в розмірі мінімальної пенсії за віком.
Статтею 21 Закону № 2262-ХІІ визначено, що пенсії по інвалідності військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом призначаються в таких розмірах: особам з інвалідністю внаслідок війни І групи - 100 процентів, II групи - 80 процентів, III групи - 60 процентів відповідних сум грошового забезпечення (заробітку).
Вказала, що особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах “6»-“д" статті 1-2 цього Закону, які мають право на пенсію за цим Законом ветеранами війни, та особам, на яких поширюється чинність Закону України ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пенсії по інвалідності підвищуються в порядку і на умовах, передбачених зазначеним Законом (стаття 25 № 2262-ХІІ).
Ствердила, що згідно статті 13 Закон № 3551-XII (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються: інвалідам І групи - у розмірі 50 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, II групи - 40 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, III групи - 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
При цьому зазначила, що відповідно до абзацу другого частини четвертої постанови Кабінету Міністрів від 28.12.2011 №1381 “Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств» особам, які одночасно мають право на отримання надбавки, додаткової пенсії, підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до Законів України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», “Про жертви нацистських переслідувань» і “Про соціальний захист дітей війни», таке підвищення провадиться за однією з підстав.
Зауважила, що позивачу з 29.12.1992 призначено пенсію за вислугу років та встановлено підвищення до пенсії, як учаснику бойових дій на підставі статті 12 № 3551-XIІ у розмірі 590,25 грн.
Враховуючи вищевикладене, на думку представника відповідача, підстави для перегляду позивачу надбавки (підвищення) до пенсії в розмірі 150 процентів мінімальної пенсії за віком, відсутні, а тому просить суд відмовити в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 .
Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Інших заяв по суті справи чи клопотань про розгляд справи в судовому засіданні від учасників справи до суду не надходило.
Суд, перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв'язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» з 29.12.1992.
У складі пенсійної виплати позивачу щомісячно нараховується та виплачується доплата як учаснику бойових дій у розмірі 25% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Посилаючись на наявність визначених законом підстав для виплати такої допомоги у розмірі 150% мінімальної пенсії за віком, позивач звернувся до відповідача із заявою від 24.01.2025 про нарахування та виплату вказаної доплати.
Листом відповідача від 31.01.2025 за вих. №1399-1049/М-04/8-0300/25 позивачу відмовлено у задоволенні заяви у зв'язку із відсутністю на те законних підстав.
Вважаючи протиправними такі дії, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормами статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
З 01.01.1994 введено в дію Закон України від 22.10.1993 №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", частина третя статті 12 якого встановлювала, що учасникам бойових дій пенсії підвищуються в розмірі мінімальної пенсії за віком.
Законом України від 23.11.1995 №458/95-ВР зазначену норму викладено у новій редакції, у силу якої учасникам бойових дій пенсії підвищуються в розмірі 150 % мінімальної пенсії за віком.
Наведена редакція статті 12 Закону №3551-ХІІ була чинною до 01.07.2006.
Водночас пунктом 2 Закону України від 05.10.2005 №2939-IV частину четверту статті 12 Закону №3551-ХІІ викладено в такій редакції: "Учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються в розмірі 25 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність".
Відповідно до пункту 1 Прикінцевих положень Закону №2939-IV, цей Закон набирає чинності з 1 січня 2006 року, крім пунктів 2 і 5, які набирають чинності з 1 липня 2006 року, та пункту 4, який набирає чинності з 1 січня 2007 року.
Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Спір у цій справі стосується правомірності нарахування та виплати позивачу підвищення до пенсії як учаснику бойових дій відповідно до статті 12 Закону №3551-XII у розмірі 25% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Суд зауважує, що з 01.07.2006 та станом на момент вирішення спору чинна редакція статті 12 Закону №3551-XII передбачає підвищення пенсії учасникам бойових дій в розмірі 25 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Вказане положення Закону не змінювалось, таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними), у встановленому законом порядку не визнавалося.
Враховуючи, що в редакції Закону №3551-XII з 1 липня 2006 року відсутня норма, яка встановлює підвищення пенсії учасників бойових дій на 150% мінімальної пенсії за віком, а натомість визначено, що учасникам бойових дій пенсії підвищуються в розмірі 25% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, суд дійшов висновку, що відповідач під час нарахування та виплати позивачу пенсії діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Верховний Суд у постанові від 26.11.2020 у справі №826/16982/18 розглядаючи питання правомірності нарахування учаснику бойових дій підвищення до пенсії у розмірі 25% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, звернув увагу на такі обставини.
У пункті 2.1 Рішення від 26.12.2011 №20-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Конституційний Суд України в рішенні від 25.01.2012 №3-рп/2012 визначив, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян зокрема керуються принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, у тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України (пункт 4 мотивувальної частини). Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості (пункт 1 резолютивної частини).
Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави. Неприпустимим є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими не ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
За наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин, Верховний Суд у постанові від 26.11.2020 у справі №826/16982/18 дійшов висновку про відсутність правових підстав для виплати позивачу пенсії з урахуванням підвищення в розмірі 150 % мінімальної пенсії за віком як учаснику бойових дій відповідно до Закону України №3551-ХІІ в редакції Закону від 23.11.1995 №458/95-ВР.
Позивач не заперечував, що підвищення до пенсії як учаснику бойових дій у спірний період йому нараховане та виплачене виходячи з розміру 25% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, що вбачається із доданого до матеріалів справи перерахунку пенсії за ПС № ХА12045-Міноборони.
Отже, зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та беручи до уваги норми чинного законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача у цій справі у повному обсязі.
Аналогічна позиція викладена у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.09.2024 у справі № 320/11414/24.
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
З огляду на ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, за відсутності доказів понесення відповідачем судових витрат, підстав для їх розподілу немає.
Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.Ф. Костюкевич