м. Вінниця
28 травня 2025 р. Справа № 120/1526/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід Олени Степанівни, розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до: Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016)
Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005)
про: визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Головного Управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач 1) та Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач 2) про визнання протиправним та скасування рішення відповідача 1 від 30.12.2024 №025450012992 про відмову в призначенні пенсії за віком; зобов'язання відповідача 2 зарахувати до страхового стажу позивача період з 01.12.2000 по 27.08.2004 згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 і довідки №289 від 15.10.2024 та призначити та виплачувати позивачеві пенсію за віком на пільгових умовах з дня звернення із заявою, тобто з 26.12.2024.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що звернувся до відповідача 2 із заявою про призначення пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". За принципом екстериторіальності розгляд вказаної заяви здійснював відповідач 1. Так, за результатами розгляду заяви позивача, відповідачем 1 30.12.2024 прийнято рішення №025450012992 про відмову в призначенні пенсії. Вважаючи таке рішення відповідача 1 протиправним, позивач, з метою його скасування, звернувся до суду з даним позовом.
21.02.2025 за вх.№11001/25 до суду від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому наведено заперечення проти заявлених позовних вимог.
Також суд зауважує, що ухвала суду про відкриття провадження доставлена через підсистему "Електронний суд" в електронний кабінет відповідача 1 07.02.2025.
Правом на подання відзиву на позовну заяву відповідач 2 не скористався, відтак суд, керуючись приписами КАС України, розглядає справу за наявними матеріалами.
Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.
26.12.2024 позивач ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) звернувся до відповідача 2 із заявою про призначення йому пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За принципом екстериторіальності розгляд заяви здійснював відповідач 1.
Так, за результатами опрацювання заяви позивача і доданих до неї документів, відповідачем 1 30.12.2024 прийнято рішення № 025450012992 про відмову в призначенні пенсії.
Підставою для відмови слугувала відсутність у позивача необхідного страхового стажу (від 21 до 31 року).
Відповідачем 1 до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 01.12.2000 по 27.08.2004 згідно довідки №289 від 15.10.2024, оскільки відсутня інформація про даний період роботи в індивідуальних відомостях про застраховану особу.
Таким чином, відповідач 1 дійшов висновку, що страховий стаж позивача складає 20 років 05 місяців 07 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача 1, позивач звернувся до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи суд керується такими мотивами.
У ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ст. 46 Конституції України закріплює право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно вимог ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який набрав чинності 01.01.2004.
Згідно положень ч. 1 ст. 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 вказаного Закону, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Ст. 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено наступні види пенсійних виплат, що призначаються в солідарній системі:
1) пенсія за віком;
2) пенсія по інвалідності;
3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.
За змістом ч. 2 вказаної статті у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.
Отже, передумовою призначення пенсії за віком на підставі ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є наявність двох складових: віку особи та відповідного страхового стажу.
Ст. 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Приписами ч. 2 ст. 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV).
У законодавстві, що діяло до 01.01.2004, зокрема, у ст. 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до п. 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які, містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. При цьому лише у разі відсутності трудової книжки або записів у ній органи Пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів. У разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами.
В ході розгляду справи судом встановлено, що згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 позивач 05.08.1983 прийнятий постійним робочим в садову бригаду №2 радгоспу «Мічурінець» (запис №4), 17.04.1997 - переведений з радгоспу «Мічурінець» в СВАТ «Місурінець» робочим (запис №5), а 27.08.2004 - звільнений з господарства за власним бажанням (запис №6).
26.12.2024 позивач (02.10.1961 р.н.) звернувся до відповідача 2 із заявою про призначення йому пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За принципом екстериторіальності розгляд заяви здійснював відповідач 1.
Так, за результатами опрацювання заяви позивача і доданих до неї документів, відповідачем 1 30.12.2024 прийнято рішення № 025450012992 про відмову в призначенні пенсії.
Підставою для відмови слугувала відсутність у позивача необхідного страхового стажу (від 21 до 31 року).
Відповідачем 1 до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 01.12.2000 по 27.08.2004 згідно довідки №289 від 15.10.2024, оскільки відсутня інформація про даний період роботи в індивідуальних відомостях про застраховану особу.
Таким чином, відповідач 1 дійшов висновку, що страховий стаж позивача складає 20 років 05 місяців 07 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком.
В контексті наведеного суд зазначає таке.
Порядок обчислення та сплати страхових внесків визначено у ст. 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Так, абз. 1 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Відповідно до ч. 2 зазначеної статті обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Згідно з ч. 10 ст. 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Нормами ст. 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Аналіз наведених норм права дає підстави дійти висновку, що обов'язок зі сплати страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Отже, за загальним правилом, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, виплати йому заробітної плати не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі. Особа не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.03.2018 (справа № 208/6680/16-а), від 20.03.2019 (справа № 688/947/17), від 30.09.2019 (справа № 316/1392/16-а), від 27.05.2021 (справа № 343/659/17) від 30.12.2021 (справа № 348/1249/17).
Відтак, трудова книжка є основним і першочерговим документом, що підтверджує стаж роботи особи для призначення пенсії відповідно до законодавства України. У випадках, коли в трудовій книжці містяться належні записи про періоди роботи, ці періоди повинні бути зараховані до страхового стажу, навіть якщо у Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні індивідуальні відомості про сплату страхових внесків за ці періоди. Відсутність таких відомостей не може бути підставою для відмови у зарахуванні відповідного періоду до страхового стажу, оскільки обов'язок зі сплати страхових внесків покладається на роботодавця, а не на працівника.
Таким чином, відсутність в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування індивідуальних відомостей про застраховану особу даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії за період роботи позивача з 01.12.2000 по 27.08.2004. за наявності в трудовій книжці відповідних записів про зазначений період роботи, не є підставою для позбавлення позивача права на зарахування вказаного періоду в повному обсязі до страхового стажу.
Приймаючи до уваги наведене в сукупності, враховуючи завдання та принципи адміністративного судочинства, суд дійшов висновку, що рішення відповідача 1 №025450012992 від 30.12.2024 про відмову в призначенні позивачеві пенсії за віком не відповідає критеріям, визначеним ст. 2 КАС України, відповідно, є необґрунтованим і протиправним, отже, позовні вимоги в частині його скасування підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги зобов'язального характеру, то суд зауважує, що відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішеня про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Водночас, у відповідності до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Отже, у зв'язку з тим, що судом визнано протиправним та скасовано рішення відповідача 1 №025450012992 від 30.12.2024, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача 2 зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 01.12.2000 по 27.08.2004 та призначити йому з 26.12.2024 пенсію за віком, адже внаслідок зарахування вказаного періоду страховий стаж позивача становитиме більше 21 року (стажу, необхідного для призначення пенсії при досягненні 63-річного віку у 2024 році).
При цьому суд зауважує, що позивач у своїх вимогах просить про призначення пенсії на пільгових умовах, тоді як його звернення до органів Пенсійного фонду стосувалося призначення пенсії за віком на загальних підставах відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У поданих документах, зокрема заяві від 26.12.2024, не міститься жодного посилання на право на пільгову пенсію, не зазначено жодних особливих умов праці або спеціального стажу, що давав би підстави для її призначення.
Отже, у матеріалах справи відсутні правові підстави для розгляду вимог про призначення пенсії на пільгових умовах, а позивач помилково тлумачить норми чинного законодавства та власний статус в системі пенсійного забезпечення.
Відтак, позовні вимоги вирішені судом виключно у контексті призначення загальної пенсії за віком.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд зазначає, що згідно ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
При зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1 211, 20 грн.
Оскільки даний спір виник у зв'язку із прийняттям відповідачем 1 спірного рішення, таким чином, суд вважає за необхідне стягнути судовий збір в розмірі 908 грн 40 коп саме з відповідача 1.
Керуючись ст. 2, 6, 9, 73-78, 90, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області та Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №025450012992 від 30.12.2024 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.12.2000 по 27.08.2004 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 та призначити йому з 26.12.2024 пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 908 грн 40 коп.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016, код ЄДРПОУ 13814885)
Відповідач 2: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005, код ЄДРПОУ 13322403)
Повний текст рішення складено та підписано суддею 28.05.2025 року.
Суддя Маслоід Олена Степанівна