Номер провадження 22-ц/821/710/25 Справа № 705/2186/21 Категорія: 304000000 Головуючий по 1 інстанції Піньковський Р.В. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н.І.
27 травня 2025 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:
Гончар Н.І., Василенко Л.І., Фетісової Т.Л.
секретар Любченко Т.М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
представник ОСОБА_1 - адвокат Трепак Олександр Іванович
відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4
представник ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвокат Боровська Юлія Юріївна
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5 , приватний нотаріус Уманського міського нотаріального округу Черкаської області Животовська Наталія Георгіївна
особа, що подала апеляційну скаргу - представник ОСОБА_1 - адвокат Трепак Олександр Іванович
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Трепака Олександра Івановича на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5 , приватний нотаріус Уманського міського нотаріального округу Черкаської області Животовська Наталія Георгіївна про визнання договорів дарування удаваними правочинами з метою приховування укладення договору купівлі-продажу та переведення на позивача прав і обов'язків покупця, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5 , приватний нотаріус Уманського міського нотаріального округу Черкаської області Животовська Н.Г. про визнання договорів дарування удаваними правочинами з метою приховування укладення договору купівлі-продажу та переведення на позивача прав і обов'язків покупця в якому просила:
визнати удаваним правочином договір дарування, серія та номер 799, виданий 12 березня 2021 року приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Черкаської області Животовською Н.Г., стосовно дарування громадянином ОСОБА_2 громадянці ОСОБА_4 8/25 частки квартири АДРЕСА_1 , яка складається з кімнати 1 площею 17,6 кв.м. та відповідної частини приміщень спільного користування: коридору І площею 10,5 кв.м., комори ІІ площею 2,4 кв.м., кухні ІІІ площею 9,9 кв.м., туалету ІV площею 1,5 кв.м., ванної кімнати V площею 3,1 кв.м. та визнати цей договір - договором купівлі-продажу та перевести на ОСОБА_1 права та обов'язки покупця за цим договором купівлі-продажу;
визнати удаваним правочином договір дарування, серія та номер 800, виданий 12 березня 2021 року приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Черкаської області Животовською Н.Г., стосовно дарування громадянином ОСОБА_2 громадянці ОСОБА_4 23/50 частки квартири АДРЕСА_1 , яка складається з кімнати 3 площею 27,5 кв.м. та відповідної частини приміщень спільного користування: коридору І площею 10,5 кв.м., комори ІІ площею 2,4 кв.м., кухні ІІІ площею 9,9 кв.м., туалету ІV площею 1,5 кв.м., ванної кімнати V площею 3,1 кв.м. та визнати цей договір - договором купівлі-продажу та перевести на ОСОБА_1 права та обов'язки покупця за цим договором купівлі-продажу.
Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12 травня 2022 року до участі у справі залучено в якості співвідповідача ОСОБА_3 .
В обґрунтування позовних вимог вказано, що ОСОБА_1 являється власником 33/200 часток квартири АДРЕСА_1 . В процентному співвідношенні частка власності позивача в зазначеній квартирі становить 21,84 %.
Власником іншої частки квартири 78,16 % був ОСОБА_2 , з яким у позивача була попередня усна домовленість, що свою частину квартири він продасть ОСОБА_1 , після того, як вона продасть своє нерухоме майно.
05 травня 2021 року ОСОБА_4 повідомила ОСОБА_1 про те, що вона купила частку квартири АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_2 .
Цього ж дня, 05 травня 2021 року ОСОБА_2 повідомив позивача про те, що подарував свою частку квартири ОСОБА_4 , а тому згоди від співвласника не було потрібно.
Позивач вважає, що між сторонами ОСОБА_2 та ОСОБА_4 фактично було укладено договори купівлі-продажу частки квартири АДРЕСА_1 , а не договори дарування, тому по своїй суті оспорювані договори дарування - удавані правочини, які вчинені сторонами для приховування іншого правочину договору купівлі-продажу, з метою ухилення від виконання обов'язку, передбаченого частиною 2 статті 362 ЦК України. ОСОБА_1 зазначила, що вона як співвласник має переважне право купівлі частки у праві спільної часткової власності, а відповідач ОСОБА_2 ухилився від обов'язку письмово повідомити позивача про намір продати свою частку. При цьому ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не є родичами чи близькими особами, тому знайомство між ними пов'язано виключно із укладенням угоди, а тому викликає великий сумнів, що ОСОБА_2 подарував ОСОБА_4 нерухоме майно, яке має досить велику вартість.
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12 лютого 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що під час розгляду справи судом не встановлено, що воля сторін договорів дарування була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеними між ними правочинами. Позивач не надала суду належних і допустимих доказів на підтвердження того, що оспорюваними договорами дарування порушено її права або інтереси і що саме задоволення позову про визнання договорів дарування призведе до поновлення конкретного порушеного права позивача, за захистом якого вона звернулася до суду. Також позивачем не надано доказів зміни майнового стану ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , отримання ними коштів від обдарованої ОСОБА_4 в обмін на набуття дарунку, виписок з банківських рахунків щодо зарахування значних сум грошових коштів тощо, що б давало змогу суду встановити наявність обставин, що правочини вчинено для приховування інших правочинів.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Трепак О.І. просить скасувати рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12 лютого 2025 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що під час розгляду справи суд першої інстанції не надав належної уваги тій обставині, що записи телефонних розмов між ОСОБА_1 та відповідачами являються основним доказом укладення не договорів дарування, а договорів купівлі-продажу. Поза увагою суду залишилася та обставина, що відповідач ОСОБА_4 в судовому засіданні повністю підтвердила свою телефонну розмову з ОСОБА_1 та її зміст, а відповідач ОСОБА_2 зміст своєї розмови з позивачем не спростував, а тільки наголосив, що не давав згоди на звукозапис розмови. Тому телефонні розмови є належними та допустимими доказами підтвердження позивачем своїх позовних вимог. Крім того, судом не надано оцінки показам свідка ОСОБА_6 , яка проводила оцінку квартири та пояснила суду, що вона не із своєї ініціативи, а за погодженням із Ткачуками подала оголошення про продаж кімнат на сайт ОЛХ. Всі ці докази підтверджують доводи позивача про удаваність договорів дарування, однак суд безпідставно не врахував такі докази під час розгляду справи та дійшов до необґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_1 , виданого станом на 22 лютого 2017 року, зазначена квартира є квартирою спільного заселення загальною площею 81,9 кв.м. та складається із трьох кімнат, а саме туалету, санвузла, кухні, коридору, передпокою, вбудованої шафи, гардеробної та комори. 11/50 частин квартири складається із кімнати та приміщень спільного користування.
Згідно свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 виданого 25 березня 1998 року Уманським відділом житлового господарства, 17/25 частин вказаної квартири належить на праві приватної часткової власності ОСОБА_7 та членам її сім'ї ОСОБА_8 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 .
Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Животовською Н.Г., приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Черкаської області, зареєстрованого в реєстрі за № 876, та виданого в межах спадкової справи № 49-2016, спадкоємцем ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її дочка ОСОБА_1 . Спадщина, на яку видане вказане свідоцтво складається із 11/200 частин квартири АДРЕСА_1 , і належного спадкодавцю на підставі вищевказаного свідоцтва на право власності на житло № НОМЕР_1 . Вказана обставина також підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі сформованим 11 березня 2020 року за № 59765745.
Крім того, згідно витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності сформованим 11 березня 2020 року за № 203641627, за ОСОБА_1 зареєстровано право спільної часткової власності на зазначену квартиру, розмір частки 11/200.
Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Животовською Н.Г., приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Черкаської області, зареєстрованого в реєстрі за № 3623, та виданого в межах спадкової справи № 69-2020, спадкоємцем ОСОБА_8 який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , є його дочка ОСОБА_1 . Спадщина, на яку видане вказане свідоцтво складається із 11/200 частин квартири АДРЕСА_1 і належного спадкодавцю на підставі свідоцтва на право власності на житло № НОМЕР_1 . Вказане також підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі сформованим 22 грудня 2020 року за № 62997746.
Також у відповідності до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності сформованим 22 грудня 2020 року за № 238172882, за ОСОБА_1 зареєстровано право спільної часткової власності, розмір частки 11/200.
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 , вказана квартира перебуває у спільній частковій власності і її власниками є: ОСОБА_1 , якій належить 11/200 частки, право власності зареєстроване 11 березня 2020 року на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом № 876 та 11/200 частки, право власності зареєстроване 22 грудня 2020 року на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом № 3623, та ОСОБА_4 , частка якої становить 23/50, право власності зареєстроване 12 березня 2021 року, індексний номер 57057605, на підставі договору дарування частини квартири, серія та номер 800, виданого Животовською Н.Г., приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Черкаської області та 8/25, право власності зареєстроване 12 березня 2021 року, індексний номер 57057605 від 12 березня 2021 року на підставі договору дарування частини квартири, серія та номер АДРЕСА_2 , виданого Животовською Н.Г., приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Черкаської області.
Відповідно до договору дарування частини квартири від 12 березня 2021 року, зареєстрованого в реєстрі за № 799, посвідченого Животовською Н.Г., приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу, підписаного дарувальниками та обдарованою, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подарували і безоплатно передали ОСОБА_4 , яка прийняла в дар від дарувальників 8/25 частин квартири. У договорі дарування зазначено про те, що вказана частина квартири належить дарувальникам на підставі Свідоцтва про право власності, виданого 04 січня 2021 року відділом житлового-комунального господарства Уманської міської ради, на підставі рішення органу приватизації від 28 грудня 2020 року за № 14545. Право власності зареєстровано ОСОБА_9 , державним реєстратором виконавчого комітету Уманської міської ради Черкаської області 13 січня 2021 року. При цьому, сторонам роз'яснено їх права та обов'язки щодо укладеного договору та інші суттєві умови договору, в тому числі у п. 3.3. сторонами підтверджено, що цей договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, тобто не є таким, що передбачено ст.ст. 234, 235 ЦК України. Дарувальник стверджує, що дарування здійснено за доброю волею, без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного, так і морального. Також наявна відмітка про роз'яснення нотаріусом сторонам договору вимоги чинного законодавства, щодо наслідків укладення такого договору.
Крім того, згідно договору дарування частини квартири від 12 березня 2021 року, зареєстрованого в реєстрі за № 800, посвідченого Животовською Н.Г., приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу, підписаного дарувальником та обдарованою, ОСОБА_2 подарував і безоплатно передав ОСОБА_4 , яка прийняла в дар від дарувальника 23/50 частин квартири. У договорі дарування зазначено про те, що вказана частина квартири належить дарувальнику на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Кравець Г.В., державним нотаріусом Уманської міської державної нотаріальної контори 23 серпня 2019 року за реєстровим номером 1-1230. Право власності зареєстровано ОСОБА_10 , державним нотаріусом Уманської міської державної нотаріальної контори 23 серпня 2019 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, № 32942473. При цьому, сторонам роз'яснено їх права та обов'язки щодо укладеного договору та інші суттєві умови договору, в тому числі у п. 3.3. сторонами підтверджено, що цей договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, тобто не є таким, що передбачено ст.ст. 234, 235 ЦК України. Дарувальник стверджує, що дарування здійснено за доброю волею, без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного, так і морального. Також наявна відмітка про роз'яснення нотаріусом сторонам договору вимоги чинного законодавства, щодо наслідків укладення такого договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України, ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Частиною 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Статтею 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.
Положеннями ч. 1 та ч. 2 ст. 362 ЦК України визначено, що у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.
Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає.
Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна - протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі.
Суб'єктивне право на продаж частки сторонній особі виникає у співвласника з моменту одержання відмови усіх інших співвласників від здійснення переважного права на купівлю або нездійснення ними цього права протягом одного місяця від дня отримання ними повідомлення, якщо предметом договору купівлі-продажу є нерухоме майно.
При цьому під здійсненням переважного права необхідно вважати передання (надіслання) продавцю оферти щодо укладення основного або попереднього договору купівлі-продажу частки.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 761/37049/15-ц (провадження № 61-18950св20).
Аналіз вищевказаних вимог закону свідчить про те, що переважне право купівлі частки у праві спільної часткової власності співвласника поширюється на випадки саме продажу відповідної частки у праві спільної часткової власності та не стосується випадку, в якому було укладено договір дарування, який за своєю суттю є безвідплатним правочином, тобто обдарований не має перед дарувальником зобов'язання матеріального характеру.
Відповідно до ч. 1 с. 202 ЦК України під правочином розуміються дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Частиною 1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Частиною 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України є підставою недійсності правочину.
Умови дійсності правочину встановлюються законом для того, щоб правочин мав належну юридичну силу. Додержання цих умов сприяє законності правочину, охороні прав та законних інтересів його учасників та інших осіб. Проте, коли недодержання умови дійсності правочину викликає його недійсність, то до сторін застосовуються майнові наслідки такої недійсності.
Згідно з ч. 1 ст. 235 ЦК України удаваний правочин - це правочин вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який вони насправді вчинили.
У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою приховує реальний правочин. За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
Правова конструкція ст. 235 ЦК України передбачає, що сторона, звертаючись до суду із відповідним позовом, має довести: для приховання якого саме правочину вчинено спірний правочин; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином; настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.
Суди повинні оцінити зазначені доводи, подані сторонами докази та здійснити правильну кваліфікацію правочину, виходячи із відносин, які реально склались між його сторонами.
За загальним правилом тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача.
Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: а) факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; б) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; в) настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.
Такі висновки застосування норм матеріального права викладено в постановах Верховного Суду України: від 14 листопада 2012 року у справі № 6-133цс12, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16, які у подальшому підтримані у постановах Верховного Суду: від 07 листопада 2018 року у справі № 742/1913/15-ц (провадження № 61-13992св18), від 21 серпня 2019 року у справі № 303/292/17 (провадження № 61-12404св18), від 30 березня 2020 року у справі № 524/3188/17 (провадження № 61-822св20), від 12.04.2024 року у справі №753/9206/21 (провадження №61-15045св23).
На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно положень ч. 3 ст. 12 ЦПК України та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 6 ст. 81 ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Статтею 79 ЦПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд першої інстанції встановивши фактичні обставини у справі, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_2 набувши у встановленому законом порядку право власності на 8/25 часток та 23/50 частки спірного нерухомого майна, уклав з ОСОБА_4 договори дарування вказаних часток.
Аналіз глави 26 ЦК України свідчить про те, що частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не є конкретною часткою майна. Тобто, частка в праві спільної часткової власності та жиле приміщення є окремим об'єктом цивільних прав. Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 295/4514/16-ц (провадження № 61-29115сво18).
Колегія суддів погоджується з висновком першої інстанції про те, що укладення договорів дарування не порушує переважене право співвласника на придбання частки у спірному майні, оскільки ОСОБА_2 відчужено спірне майно за безвідплатними договорами.
Матеріали справи не містять відомостей, що на час укладення оспорюваних договорів дарування часток квартири не існувало жодних обтяжень, арештів, інших заборон чи обмежень у використанні та розпорядженні майном, що відчужується за цим правочином.
Апеляційний суд погоджується з висновком районного суду про те, що ОСОБА_1 належними та допустимими доказами не підтверджено удаваність оспорюваних договорів дарування від 21 березня 2021 року, що відповідно до вимог статей 12, 81 ЦПК України є її процесуальним обов'язком. Відсутні докази того, що вказані правочини укладено з метою приховання відповідачами договорів купівлі-продажу цього нерухомого майна, та що між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 виникли інші правовідносини, ніж передбачені договорами дарування.
Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що відповідачі укладаючи оспорювані правочини усвідомлювали значення своїх дій, їх волевиявлення було направлено на укладення саме договорів дарування, а судом не встановлено спрямованість волі сторін такого правочину на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненими правочинами, чи настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж тих, що передбачені оспорюваними правочинами.
Посилання апеляційної скарги на те, що між відповідачами укладено не договори дарування, а саме договори купівлі-продажу частин спірної квартири, що підтверджуються оголошенням про продаж часток квартири, є безпідставними, оскільки безспірно не можуть свідчити про те, що між відповідачами укладено договори купівлі-продажу, а не договори дарування, разом з тим, відповідно до вимог ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачі не є родичами між собою, тому у ОСОБА_2 були відсутні правові підстави для дарування ОСОБА_4 спірної частки майна, на увагу не заслуговують, так як ОСОБА_2 відповідно до положень Конституції України, ЦК України на власний розсуд міг розпоряджатися своїми правами, у тому числі не був позбавлений можливості укласти договори дарування належного йому майна саме з ОСОБА_4 . Нормами закону не передбачено укладення таких правочинів виключно з особами, які є родичами дарувальника.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Трепака О.І. слід залишити без задоволення, а рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12 лютого 2025 року залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Трепака Олександра Івановича залишити без задоволення.
Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 28 травня 2025 року.
Судді