Номер провадження 22-ц/821/1045/25Головуючий по 1 інстанції
Справа №696/1396/24 Категорія: 304090000 Шкреба В. В.
Доповідач в апеляційній інстанції
Фетісова Т. Л.
28 травня 2025 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:
суддя-доповідачФетісова Т. Л.
судді Гончар Н. І., Василенко Л.І.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу позивача на рішення Кам'янського районного суду Черкаської області від 26.03.2025 (повний текст складено 26.03.2025, суддя в суді першої інстанції Шкреба В. В.) у цивільній справі за позовом ТОВ «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості,
у грудні 2024 року ТОВ «Юніт Капітал» звернулося до суду з позовом, яким просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором №224058215 від 09.12.2021 у розмірі 58 510,60 грн та судові витрати, мотивуючи про те, що позивач у справі набув права вимоги до позичальника за укладеними з первісними кредиторами договорами факторингу на суму, заявлену до стягнення.
Рішенням Кам'янського районного суду Черкаської області від 26.03.2025 у позовних вимогах у справі відмовлено з підстав того, що кредитний договір укладений 09.12.2021 тобто пізніше ніж договір факторингу від 28.11.2018, отже право вимоги до відповідача, який на час укладення договору факторингу не отримував кредит, було відсутнє. Суд зазначив, що законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності та існування на момент укладення договору факторингу.
Позивач подав на вказане рішення суду 29.04.2025 апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та новим рішенням задовольнити позов у повному обсязі.
В обґрунтування вказано на те, що Пунктом 2.1. Розділу 2 (ПРЕДМЕТ ДОГОВОРУ) Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, передбачено, що згідно умов Договору Клієнт зобов'язується відступити Фактору Права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги.
Пунктом 1.2. Договору визначено, що Перелік Кредитних договорів наводиться у відповідних Додатках до Договору, а саме Реєстрах прав вимоги.
Відповідно до п. 1.5. Договору факторингу, Реєстр прав вимоги означає перелік Прав вимоги до Боржників, що відступається за Договором. Форма вказаного Реєстру наведена в Додатку №1 до Договору.
Тобто Реєстр не є разовим документом, оскільки Договір факторингу передбачає можливість їх укладення множинну кількість разів за бажанням сторін.
Договір факторингу № 28/1118-01 є рамковою угодою та підтверджує згоду двох сторін співпрацювати протягом визначеного проміжку часу, а саме з 28.11.2018 по 31.12.2022.
Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 173 від 15.02.2022 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача у справі.
Аналогічні обставини мали місце і щодо послідуючого відступлення прав вимоги до відповідача іншим кредиторам, останнім з яких є позивач у справі.
Скаржник наголошує також на тому, що відповідні договори факторингу були долучені до позовної заяви.
У відзиві на апеляційну скаргу сторона відповідача ОСОБА_1 просить суд відмовити у її задоволенні, оскільки вона є безпідставною, а рішення суду першої інстанції просить залишити без змін, оскільки воно є законним та належним чином обґрунтованим.
За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 58 510,60 грн. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим . Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При розгляді справи встановлено, що 09.12.2021 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та Відповідач уклали кредитний договір № 224058215 (далі - Договір) у формі електронного документа з використанням електронного підпису, відповідно до якого остання отримала кредит у розмірі 19 500,00 гривень, пройшла декілька етапів підтвердження наміру вступити в договірні відносини з товариством та уклала кредитний договір без зовнішнього впливу та примусу.
Договір був підписаний Відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, одноразовий персональний ідентифікатор № MNV527DU було направлено позичальнику 09.12.2021 21:06:23 год на номер мобільного телефону вказаний нею в Заявці на отримання грошових коштів; одноразовий персональний ідентифікатор було введено позичальником у відповідне поле в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства, після чого Відповідач натиснула кнопку «ТАК», що є підписанням договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором.
Відразу після вчинених дій, 09.12.2021 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» було перераховано грошові кошти в сумі 19 500,00 гривень на банківську карту Відповідача, що в свою чергу слугує доказом того, що Відповідач прийняла пропозицію товариства. Первісний кредитор свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надав Відповідачу кредит у розмірі 19 500,00 гривень, що підтверджується відповідними платіжним Дорученнями.
Відповідно до умов договору первісний кредитор надав Відповідачу у тимчасове платне користування грошові кошти в сумі 19500,00 грн строком до 08.01.2022 зі сплатою відсотків відповідно до договору.
Також 28.11.2018 між «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено Договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого до останнього перейшло право грошової вимоги до Відповідача за Договором.
28.11.2019 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду №19, згідно з якою строк дії договору продовжено до 31.12.2020. При цьому інші умови договору залишилися без змін.
31.12.2020 між Клієнтом та Фактором укладено додаткову угоду №26 від 31.12.2020 до Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, що продовжила строк договору до 31.12.2021. В даній додатковій угоді Договір факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 викладено у новій редакції, проте його дата укладання залишена як 28.11.2018 та № 28/1118-01.
31.12.2021 сторони договору факторингу уклали додаткову угоду №27, яка продовжила строк дії договору до 31.12.2022. При цьому інші умови договору залишилися без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31.12.2020.
Предметом договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги.
Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги №172 від 08.02.2022 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 (в редакції з урахуванням додаткових угод до нього), ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до Відповідача на загальну суму 58 510,60 грн.
05.08.2020 між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» було укладено Договір факторингу № 05/0820-01, строк дії якого закінчується 04.08.2024.
Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 9 від 30.05.2023 до Договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020 від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до Відповідача на загальну суму 58 510, 60 грн.
30.09.2024 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та Позивач уклали Договір факторингу № 3009/24 відповідно до умов якого Позивачу було відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Договором. За цим договором Фактор зобов'язуються передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові Право грошової Вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - Боржників, включаючи суму основного зобов'язання, плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту.
Перелік Боржників, підстави виникнення Права грошової Вимоги до Боржників, сума грошових вимог та інші дані Зазначені в Реєстрі Боржників, витяг долучено до позову.
Відповідно до п.1.2. перехід від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Заборгованості до Боржників відбувається в момент підписання Сторонами Акта прийому-передачі Реєстру Боржників згідно з Додатком № 2, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно Заборгованостей та набуває відповідні Права Вимоги.
Відповідно до Акту прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором факторингу № 3009/24 від 30.09.2024 від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до Позивача перейшло право вимоги до Відповідача на загальну суму 58 510,60 грн.
ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» не здійснювало нарахувань за кредитним договором.
Відповідач не виконує умови взятого на себе зобов'язання, не погашає кредит та не сплачує проценти за користування кредитом, що обумовило звернення з позовом у даній справі до суду.
Правовідносини між сторонами, які виникли на підставі вищенаведених фактичних обставин щодо стягнення кредитного боргу, регламентуються такими правовими нормами.
Згідно положень ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст. 10561 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Як передбачено ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до положень ст.ст.526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а згідно ст.629 ЦК України - договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Також статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Крім того, ст. 1077 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Враховуючи викладене вище правове регулювання та встановлені при розгляді цієї справи фактичні обставини, апеляційний суд приходить до висновку про те, що відповідач, як позичальник, отримав кошти за кредитним договором та не повернув їх у визначені строки, сплативши погоджені сторонами договору відсотки по кредиту, отже має заборгованість, права вимоги щодо стягнення якої наявні у позивача за укладеними договорами факторингу.
Таким чином відповідні позовні вимоги підлягають до задоволення.
При цьому доказів виконання наявних грошових зобов'язань ні перед позивачем у справі ні перед попередніми кредиторами відповідачем суду не надано.
Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Так апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції у справі про те, що кредитний договір укладений з відповідачем пізніше, ніж Договір факторингу, за яким позивач набув права вимоги до відповідача, адже, як обґрунтовано зауважує скаржник, надані договори факторингу є рамковими угодами та підтверджують згоду їх сторін співпрацювати протягом визначеного проміжку часу, зокрема, з листопада 2018 року по вересень 2024 року.
Тобто приписи відповідних договорів факторингу діють не лише під час їх укладення, а й протягом усього періоду строку дії таких правочинів. Відтак, права вимоги за кредитними договорами, які було укладено пізніше, ніж відповідний договір факторингу, можуть бути відступлені у порядку, визначеному такими договорами факторингу у спосіб укладення додаткових угод до них під час троку їх дії, що й мало місце у даній справі, та не заперечується сторонами.
Отже висновки суду першої інстанції про неможливість переходу права вимоги до відповідача у справі за правочином, який укладено раніше, ніж договір, права за яким передаються, є такими, що суперечать обставинам справи, з яких вбачається продовження строку дії договорів факторингу і на період часу, коли укладався кредитний договір з відповідачем.
Крім того, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що за приписами ст. 1078 ЦК України Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Відтак зазначені приписи матеріального права передбачають можливість відступлення права вимоги, яка виникне у майбутньому, чого не врахував суд першої інстанції, прийшовши юдо протилежних висновків.
Апеляційний суд констатує, що відповідні договори факторингу, внаслідок укладення яких позивач набув права вимоги до відповідача у справі, є чинними та перед судом заінтересованими особами питання про визнання їх недійсними не порушувалося.
При цьому аналізом змісту ст. 1078 ЦК України не підтверджується твердження суду першої інстанції про те, що відступлення майбутніх вимог можливе лише за умови їх визначеності та існування на момент укладення договору факторингу, адже воно є суперечливим в аспекті того, що право вимоги, яке лише виникне у майбутньому, у визначений теперішній час не може бути конкретно визначеним.
Доказів принаймні часткового виконання своїх договірних зобов'язань перед будь-яким своїм попереднім кредитором, яке б не було враховано позивачем при визначенні суми заборгованості, відповідач суду не надав.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Отже рішення Кам'янського районного суду Черкаської області від 26.03.2025 у даній справі слід скасувати у зв'язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, та прийняти постанову про задоволення позовних вимог.
На підставі ст.141 ЦПК України у зв'язку із задоволенням позовних вимог у справі з відповідача на користь позивача має бути стягнуто 6056,00 грн. судового збору, сплаченого за розгляд справи судами першої та апеляційної інстанцій.
Доказів наявності у відповідача обумовлених законодавством пільг по сплаті судового збору матеріали справи не містять.
Надаючи оцінку вимогам позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу у сумі 12 000,00 грн., апеляційний суд враховує таке.
Частинами 1 та 3 статті 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такі висновки містяться в додатковій постанові ВП ВС від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц. Крім того, аналогічні висновки щодо співмірності розміру витрат на правничу допомогу зі складністю справи та обсягом фактично наданих адвокатом послуг містяться в додатковій постанові ВС від 12.12.2019 у справі №2040/6747/18.
Враховуючи обсяг правничої допомоги позивачу при розгляді цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій, а також те, що правова позиція позивача сформована при розгляді справи судом першої інстанції та потреби у додатковому збиранні доказів та правовому аналізі обставин справи на стадії її апеляційного перегляду не має, апеляційний суд вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, які мають бути відшкодовані позивачу за рахунок відповідача, слід визначити в сумі 5000,00 грн., що відповідає засадам співмірності зі складністю справи, ціною позову та обсягом наданих адвокатом послуг, а також критеріям розумності та справедливості.
Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу - задовольнити частково.
Рішення Кам'янського районного суду Черкаської області від 26.03.2025 у даній справі - скасувати.
Позовні вимоги ТОВ «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» заборгованість за кредитним договором №224058215 від 09.12.2021 у розмірі 58 510,60 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» 6056,00 грн. судового збору, сплаченого за розгляд справи судами першої та апеляційної інстанцій, та 5000,00 грн. витрат на правничу допомогу.
Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.
Повну постанову складено 28.05.2025.
Суддя-доповідач
Судді