Провадження № 33/821/196/25 Справа № 704/1209/24 Категорія: ч. 1 ст. 130 КУпАП Головуючий у І інстанції Дьяченко Д. О. Доповідач в апеляційній інстанції Белах А. В.
28 травня 2025 року м. Черкаси
Суддя Черкаського апеляційного суду Белах А.В., за участю захисника Ткаченка М.О. (в режимі відеоконференції), розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу захисника Ткаченка М.О. на постанову Тальнівського райсуду Черкаської обл. від 11.02.2025 р., якою ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1
в м. Тальне, громадянина України, проживає
АДРЕСА_1 ,
визнано винним у вчиненні адмінправопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та нього накладено адмінстягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн., з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, стягнуто судовий збір в розмірі 605,60 грн., -
Відповідно до постанови суду, 13.10.2024 р. о 11:45 год. в м. Тальне по вул. Соборна водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Great Wall, р/номер НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння - запах алкоголю з порожнини рота, хитка хода. Від проходження огляду на місці зупинки та в медичному закладі відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України та вчинив адмінправопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, захисник Ткаченко М.О. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду та закрити провадження у справі за відсутності події та складу адмінправопорушення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що при постановленні рішення судом не взяті до уваги пояснення представника Кузьменка Р.С. відносно того, що на момент прибуття працівників поліції до ОСОБА_1 він не перебував за кермом, не керував транспортним засобом, що в свою чергу не давало підстав працівникам поліції вимагати проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння, оскільки такий огляд можливий лише після того, як зафіксовано, що водій керував транспортним засобом та у поліцейського була законна підстава для зупинки транспортного засобу.
На відеозапису не зафіксовано зупинки транспортного засобу. Відеозапис починається з того, що до ОСОБА_1 , який стоїть разом з працівником РТЦК та СП, підходять працівники поліції та пропонують ОСОБА_1 надати посвідчення водія або документи що посвідчують особу, оскільки вони стверджують, що ОСОБА_1 керував автомобілем без пристебнутого паска безпеки, на що останній пояснив, що не керував автомобілем, стояв на парковці, а документи надав працівникам РТЦК та СП. ОСОБА_1 просив поліцейських надати докази керування ним автомобілем та ще й з непристебнутим паском безпеки. Після складання протоколу про адмінправопорушення працівник поліції надав копію протоколу ОСОБА_1 та просив розписатися за отримання копії.
При складанні протоколу свідків не було, а тому пояснення осіб, які представилися працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 не можуть бути належними та допустимими доказами у даній справі, оскільки вони отримані незаконним шляхом. Крім того, працівником поліції додано до справи невідомий запис на диску, а походження зазначеного диску невідоме (зазначений диск є в описі, в первинному протоколі про адмінправопорушення та у виправленому протоколі про адмінправопорушення пункт 10, а. с. 3,4).
Крім того, на відео зафіксовано, що при складанні протоколу відносно ОСОБА_1 працівником поліції було допущено помилку, працівник поліції зателефонував невідомій особі та повідомив про помилку, зазначена особа запитала на що впливає дана помилка, на дане запитання працівник поліції відповів, що ні на що, але просив невідому особу приїхати та отримати новий протокол, однак особа повідомила щоб протокол направили поштою.
Крім того, дане відео було зняте на камеру відеоспостереження ресторану «Гірський Тикич», але працівниками поліції не надано жодного доказу про отримання законним шляхом, тобто було витребувано належним чином. На даному відео зафіксовано як ОСОБА_1 приїхав до ресторану, вийшов з машини, розмовляючи по телефону пішов в напрямку ресторану, закінчивши розмову повернувся до ресторану, однак на відео не зафіксовано як він керував автомобілем без пристебнутого ременя безпеки та що його було зупинено працівниками поліції. Відео з патрульного авто взагалі не існує.
Апелянт наголошує, що ОСОБА_1 ніхто не зупиняв, працівники поліції підійшли до нього коли він стояв біля авто та спілкувався з працівниками РТЦК та СП, що в свою чергу не давало працівникам поліції права вимагати від ОСОБА_1 проходження огляду на стан сп'яніння, а тому провадження по справі підлягає закриттю, а постанова суду скасуванню.
Крім того в апеляційній скарзі, окремим пунктом, міститься клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, обґрунтоване тим, що в день розгляду справи судове рішення виготовлене не було, захисник Ткаченко М.О. отримав копію постанови від 11.02.2025 р. особисто лише 18.02.2025 р. (а. пр. 34), а ОСОБА_1 копія судового рішення направлена поштою лише 20.02.205 р. (а. пр. 35), яке він отримав 21.02.2025 р. 24.02.2025 р. захисником Ткаченком М.О. подана апеляційна скарга до суду, а тому захисник вважає, що строк пропущений з поважних причин та просить його поновити.
Неодмінним конституційним правом людини й громадянина є право на судовий захист, яке закріплене у ст. 55 Конституції України.
Згідно ч. 2 ст. 268 КУпАП, при розгляді справ про адмінправопорушення, передбачені ч. 1 ст. 44, ст. ст. 51, 146, 160, 1724-1729, 173, ч. 3 ст. 178, ст. ст. 185, 1851, 1857, 187 КУпАП, присутність особи, яка притягається до адмінвідповідальності, є обов'язковою. Цей перелік є вичерпним та ч. 1 ст. 130 КУпАП до нього не входить. Апеляційний суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 належним чином повідомлений про дату і час судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку повідомлення у додатку «Viber» ( а. пр. 54), тому апеляційний суд вважає за можливе розглянути справу без участі правопорушника.
З матеріалів провадження вбачається, що копію постанови суду першої інстанції від 11.02.2025 р. ОСОБА_1 отримав 21.02.2025 р., а захисник - 18.02.2025 р., останнім днем на оскарження було 21.02.2025 р. Захисник Ткаченко М.О. подав апеляційну скаргу до суду. 24.02.2025 р., тобто з дуже незначним пропуском строку та враховуючи, що два передостанні дні були вихідними (субота та неділя), що ускладнювало направлення скарги засобами поштового зв'язку, а тому апеляційний суд вважає, що строк пропущений з поважних причин та підлягає поновленню.
Вивчивши матеріали адмінсправи, заслухавши пояснення захисника Ткаченка М.О., який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити по викладених в ній доводам, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, дослідивши мотиви і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.
Відповідно до вимог ч. 7 ст. 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги, при цьому, він не обмежений її доводами, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, також апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або не-обґрунтованим відхилення їх місцевим судом.
Згідно ч. 8 ст. 294 КУпАП, за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право:
1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін;
2) скасувати постанову та закрити провадження у справі;
3) скасувати постанову та прийняти нову постанову;
4) змінити постанову.
За змістом закону, протокол про адмінправопорушення, пояснення особи, свідків, висновок експерта тощо, є документами, що офіційно засвідчує подію адмінправопорушення і, відповідно до ст. 251 КУпАП, є джерелами доказів, на основі яких ґрунтується повне, всебічне і об'єктивне з'ясування обставин справи та правильне її вирішення. Протокол про адмінправопорушення складається відповідно до ст. ст. 2564-256 КУпАП.
Згідно вимог ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адмінправопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
При цьому суд повинен дати оцінку не тільки даним, що додані до протоколу про адмінправопорушення, але й доказам, які представлені особою в порядку захисту. Досліджуючи всі наявні докази суддя дає їм об'єктивну оцінку з точки зору їх достовірності та ступеню підтвердження чи спростування обставин, що характеризують діяння особи як правопорушення.
Суд, який розглядав справу, ці вимоги закону виконав в повному обсязі.
Відповідно до ст. 9 КУпАП адмінправопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адмінвідповідальність.
Суд першої інстанції правильно встановив, що саме водій ОСОБА_1 13.10.2024 р. об 11:45 год. в м. Тальне по вул. Соборна керував транспортним засобом Great Wall, р/номер НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння - запах алкоголю з порожнини рота, хитка хода. Від проходження огляду на місці зупинки та в медичному закладі відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України та вчинив адмінправопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Вина ОСОБА_1 у вчиненні адмінправопорушення підтверджується даними протоколу про адмінправопорушення серії ЕПР1 № 149617 від 13.10.2024 року, в якому викладені обставини правопорушення та відеозаписами, долученими до матеріалів справи про адмінправопорушення.
На переконання апеляційного суду вказані документи складені у відповідності до діючих нормативно-правових актів, які регулюють правові відносини та які є предметом судового розгляду.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адмінправопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адмінправопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адмінправопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адмінвідповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адмінвідповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адмінвідповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також іншими документами.
Апеляційний суд не погоджується з доводами апеляції, що особа може бути притягнута до адмінвідповідальності виключно після того, як зупинений автомобіль, яким вона керує. Ці доводи апеляції не відповідають судовій практиці, тому що суди розглядають та приймають рішення після дослідження, вивчення, перевірки та оцінки як прямих, так і непрямих доказів. Чинний КУпАП не містить заборони чи інших застережень щодо прийняття доказів. Посилання апелянта на інші судові рішення не приймаються апеляційним судом, тому що апелянт не досліджував та не перевіряв докази на підставі яких були ухвалені ці рішення, а тому у апеляційного суду відсутні підстави для їх використання. Крім того, посилання апелянта на рішення ВС та інших судів апеляційний суд вважає не релевантними, тому що ті справа була розглянута в межах КАСУ, в якому закладений принцип презумпції винуватості, який зобов'язує суб'єкта владних повноважень, який є відповідачем, а не органом який ініціював притягнення особи до адмінвідповідальності та яке є предметом судового розгляду за правилами КУпАП, не лише довести законність свого рішення, дії чи бездіяльності, а й спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод і інтересів.
За приписами КУпАП та відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 р. № 23-рп/2010, адмінвідповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, в тому числі, і закріпленої в ст. 62 Конституції України презумпції невинності.
Таким чином, процесуальний порядок та основні засади цих національних кодексів істотно відрізняються один від одного, а тому їх одночасне застосування чи поєднання апеляційний суд вважає неможливим.
Відеозапис в адміністративному процесі може бути використаний як доказ, особливо якщо він містить об'єктивні дані про наявність або відсутність даних про правопорушення, наприклад, відеозапис ДТП або порушення правил паркування, тощо, зафіксований камерами відеоспостереження, може бути використаний для підтвердження фактів та обставин справи, а тому доводи апеляційної скарги про те, що відеозапис з ресторану «Гірський Тікич» долучений до матеріалів справи не може бути належним та допустимим доказом у даній справі, оскільки вони отримані незаконним шляхом, походження відеозапису невідоме - є необґрунтованими, оскільки вказаний відеозапис був долучений судом та зазначений в описі матеріалів справи.
Закон не вимагає від працівників поліції виключного фіксування за допомогою відеозапису саме події правопорушення, тому що воно, як правило, вчиняється у певному проміжку часу та місті, може складатися з кількох епізодів.
На відеозапису, який досліджений судом апеляційної інстанції, з камери відеоспостереження ресторану «Гірський Тікич», зафіксовано, як автомобіль Great Wall, р/номер НОМЕР_1 , припаркувався на паркувальний майданчик ресторану. З водійського місця швидко виходить водій, починає розмовляти по телефону. В подальшому працівниками поліції було встановлено, що це ОСОБА_1 , який пішов в напрямку ресторану. За декілька секунд він повернувся до автомобіля.
Під час перегляду цього відеозапису в суді першої інстанції ОСОБА_1 не заперечував, що це саме він відображений на відеозапису.
На відеозаписі з нагрудних камер працівників поліції, який також був досліджений судом апеляційної інстанції, відображено як патрульні поліцейські та працівники РТЦК та СП підійшли до автомобіля і під час спілкування з водієм ОСОБА_1 поліцейський запідозрив останнього в перебуванні в стані алкогольного сп'яніння, запропонував останньому пройти огляд на стан сп'яніння, однак водій намагався переконати посадових осіб, що він не керував автомобілем, що його не зупиняли, переконував поліцейських, що поспішає, наголошував, що сам зупинився на стоянці та відмовився як від проходження огляду на стан сп'яніння, так і від ознайомлення з протоколом, але поліцейський роз'яснює водієві права і обов'язки, передбачені ст. 268 КУпАП, ст. 63 Конституції, ознайомлює зі змістом протоколу та надає копію.
Апеляційний суд дійшов до переконання, що запис з камери відеоспостереження ресторану «Гірський Тікич» є необхідним і достатнім доказом керування ОСОБА_1 транспортним засобом.
Доводи апеляції про те, що на досліджених судом відеозаписах не збігається час, що на думку апелянта може свідчити про фальсифікацію відеозаписів, апеляційний суд вважає безпідставними, тому що, як вказує і апелянт, ці відеозаписи зроблені на різні технічні пристрої, які не об'єднані в одну систему чи мережу, а тому цілком очевидно, що їхні налаштування виконувалися в різний час, різними особами та не синхронізовані.
Як вбачається зі змісту апеляції, суд першої інстанції переглядав та досліджував докази, та дійшов висновку про винуватість ОСОБА_1 , проте посилання на покази свідків в постанові суду нема, а тому доводи апеляції в цій частині також є необґрунтованими.
Відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 130 КУпАП, адмінвідповідальність настає у випадку керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Пунктом 2.5 ПДР України встановлено, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медогляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Пунктом 2.9 а) ПДР України встановлено, що водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Диспозицією ст. 130 КУпАП встановлена адмінвідповідальність за порушення як п. 2.5 ПДР України, так і п. 2.9 а) ПДР України, а тому доводи апеляційної скарги про те, що постанова суду підлягає скасуванню є необґрунтованими, тому що посадова особа поліції, виявивши помилку в день складання протоколу, в цей же день вжила легальні дії для її виправлення, а саме: було складено новий адмінпротокол, під час телефонної розмови повідомила ОСОБА_1 про цей факт, який фактично не заперечував проти дій працівника поліції та сам обирав як виправити цю помилку, а саме шляхом надіслання йому копії виправленого протоколу засобами поштового зв'язку.
На переконання апеляційного суду вказані документи складені у відповідності до діючих нормативно-правових актів, які регулюють такі правові відносини та які є предметом судового розгляду.
У рішенні по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королвства» від 29.06.2007 р. Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Суд правильно кваліфікував дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме - відмова від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку як на місці так і в медичному закладі, чим порушив вимоги 2.5 ПДР України та скоїв адмінправопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Європейський суд з прав людини зазначав, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для то-го, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» від 9.07.1997 р.). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії» від 20.05.2010 р.).
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду з приводу того, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адмінправопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП доведена сукупністю доказів, вони є логічними, послідовними та узгоджуються з іншими матеріалами провадження.
Таким чином, з урахуванням наведеного, апеляційний суд приходить до висновку, що підстав для задоволення апеляційної скарги по суті немає, а постанова суду першої інстанції є законною, обґрунтованою і скасуванню або зміні не підлягає.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд, -
Поновити захиснику Ткаченку М.О. строк на апеляційне оскарження постанови Тальнівського райсуду Черкаської обл. від 11.02.2025 р.
Постанову Тальнівського райсуду Черкаської обл. від 11.02.2025 р., якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП - залишити без змін, апеляційну скаргу захисника Ткаченка М.О. - залишити без задоволення.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Белах А.В.