Номер провадження 22-ц/821/778/25 Справа № 711/9380/24 Категорія: 305010000 Головуючий по 1 інстанції Скляренко В.М. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н.І.
27 травня 2025 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:
Гончар Н.І., Василенко Л.І., Фетісової Т.Л.
секретар Любченко Т.М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
представник ОСОБА_1 - адвокат Шевченко Олег Анатолійович
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області
представник Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області - Костюша Наталія Олександрівна
особи, що подали апеляційні скарги:
представник ОСОБА_1 - адвокат Шевченко Олег Анатолійович
представник Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області - Костюша Наталія Олександрівна
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Шевченка Олега Анатолійовича та представника Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області - Костюша Наталії Олександрівни на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про відшкодування шкоди,
ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ГУ ПФУ в Черкаській області про відшкодування шкоди, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь майнову шкоду у формі упущеної вигоди в розмірі 328 266 грн. 75 коп., моральну шкоду в розмірі 328 266 грн. 75 коп., витрати на правничу допомогу в розмірі 7 000 грн. та судовий збір в розмірі 9 848 грн.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що позивач досягнувши у 2022 році пенсійного віку 60 років та набувши необхідного для призначення пенсії стажу, 28 квітня 2022 року звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком. ГУ ПФУ в Черкаській області 29 квітня 2022 року прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, через незарахування певних періодів роботи, які зазначені в трудовій книжці позивача.
15 лютого 2024 року позивач повторно звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком, однак ГУ ПФУ в Черкаській області надало лист роз'яснення про відмову у призначенні пенсії, посилаючись на вже прийняте рішення від 29 квітня 2022 року.
Вказане рішення відповідача оскаржено позивачем до Черкаського окружного адміністративного суду, який своїм рішенням від 02 вересня 2024 року визнав протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Черкаській області щодо неприйняття рішення про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком та зобов'язало відповідача прийняти рішення про призначення з 15 лютого 2024 року позивачу пенсії за віком, зарахувавши до його страхового стажу період роботи з 08 червня 1997 року по 31 грудня 2003 року.
Позивач вважає, що протиправними діями ГУ ПФУ в Черкаській області його було позбавлено права на призначення і виплату пенсії, чим завдано шкоду у формі упущеної вигоди і отримання законно набутого права на отримання пенсії за віком. Взявши до уваги розмір призначеної пенсії та кількість місяців, коли позивач не отримував пенсійні виплати, ОСОБА_1 вважає, що був позбавлений права на отримання пенсії на загальну суму 328 266 грн. 75 коп., тому зазначив вказаний розмір як майнову шкоду у формі упущеної вигоди, що була завдана відповідачем позивачу. Розмір моральної шкоди також визначено позивачем в розмірі 328 266 грн. 75 коп. пропорційно розміру майнової шкоди.
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 березня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ГУ ПФУ в Черкаській області на користь ОСОБА_1 3 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди та 84 грн. відшкодування судових витрат. В решті позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що пенсійні виплати не є доходом особи, а є одним із видів соціальних виплат, тому заявлена позивачем сума збитку у вигляді упущеної вигоди не може вважатися збитком в розумінні статті 22 ЦК України, тому позовні вимоги про відшкодування матеріальних збитків не підлягають до задоволення. Задовольняючи частково позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди, суд виходив з того, що протиправність бездіяльності відповідача, яка в даному випадку є очевидною, викликала у позивача душевні страждання, а відтак і заподіяння йому моральної шкоди, яку суд визначив у розмірі 3 000 грн., що на думку суду відповідає принципу справедливості, розумності, належності та достатності грошового відшкодування та не призведе до необґрунтованого збагачення позивача та невиправданої розтрати коштів державного бюджету. Судовий збір стягнуто з урахуванням принципу пропорційності задоволених вимог.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Шевченко О.А. просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині незадоволених позовних вимог та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, а також стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що під час розгляду справи, суд першої інстанції не врахував, що порушення прав людини з боку суб'єкта владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам та викликає в людини негативні емоції. Оскільки бездіяльністю відповідача позивача було незаконно позбавлено права на отримання пенсії, тому йому було завдано як майнової так і моральної шкоди, тому вона повинна бути стягнута судом у визначеному Шандруком М.А. розмірі.
В апеляційній скарзі представник ГУ ПФУ в Черкаській області - Костюша Н.О. просить скасувати рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 березня 2025 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог позивача відмовити повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що саме по собі існування рішення в адміністративній справі, де відповідачем є ГУ ПФУ в Черкаській області, яке винесене на користь позивача не є безумовним підтвердженням завдання позивачу моральної шкоди. Судом першої інстанції при задоволенні позовних вимог проігноровано ту обставину, що позивачем не надано жодних доказів причинно-наслідкового зв'язку між протиправними діями відповідача та наявністю душевних та психологічних страждань позивача, тому підстави для відшкодування моральної шкоди відсутні.
Відзиви на апеляційні скарги не надходили.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційних скарг, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено, що 28 квітня 2022 року позивач звернувся до територіальних органів ПФУ з заявою про призначення пенсії за віком, проте рішенням від 29 квітня 2022 року позивача було повідомлено про відмову у призначенні пенсії. Відповідне рішення обумовлене тим, що станом на 04 лютого 2022 року страховий стаж позивача, який необхідний для розрахунку права на отримання пенсії за віком, складає 25 років 1 місяць 12 днів. В обґрунтування такого рішення відповідач посилався на те, що до страхового стажу не зараховані певні періоди роботи, зокрема: з 08 червня 1997 року по 31 грудня 2003 року, оскільки записи в трудовій книжці оформлені з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників (а.с. 20-21).
15 лютого 2024 року позивач повторно звернувся із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
ГУ ПФУ в Черкаській області листом від 19 березня 2024 року №4190-2757/Ш-02/8-2300/24 повідомило, що заяву позивача від 28 квітня 2022 року розглянуто та прийнято рішення від 29 квітня 2022 року № 232650002330 про відмову у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, про що його було повідомлено листом від 09 травня 2022 року № 2300-0212-8/21144 та роз'яснено порядок звернення, визначеного пунктом 1.1 Порядку № 22-1.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2024 року у справі № 580/6109/24, яке набрало законної сили 03 жовтня 2024 року, зобов'язано ГУ ПФУ в Черкаській області прийняти рішення про призначення з 15 лютого 2024 року ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до ч. 1 ст. 26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до його страхового стажу період роботи з 08 червня 1997 року по 31 грудня 2003 року. Ухвалюючи відповідне рішення суд виходив з того, що позивач не може бути позбавлений права на пенсійне забезпечення через неналежну організацію ведення обліку трудової книжки роботодавцем, а період роботи з 08 червня 1997 року по 31 грудня 2003 року має бути зарахований до страхового стажу позивача згідно записів трудової книжки позивача у повному обсязі (а.с. 10-13).
Відповідне рішення суду повністю виконане відповідачем, внаслідок чого позивачу з 15 лютого 2024 року призначено пенсію за віком в розмірі 15 631,75 грн. на місяць (а.с. 14, 16-19).
При обчислені розміру пенсії відповідачем здійснений розрахунок страхового стажу позивача, який станом на 04 лютого 2022 року, з урахуванням відомостей трудової книжки, становить 29 років 2 місяці 5днів (а.с. 15).
Спір між сторонами виник з правовідносин про відшкодування шкоди, завданої внаслідок порушення державним органом законних прав та інтересів фізичних осіб, який регулюється нормами Цивільного кодексу України.
Неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов'язку перед людиною - утверджувати та забезпечувати її права.
Відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно.
Щодо рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди у формі упущеної вигоди.
Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим грошових сум (чи інших цінностей), якби інший учасник правовідносин не допустив правопорушення. Якщо ж позивач не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з відповідача не стягується.
Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання відповідачем своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті позивачем для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.
Конституція України гарантує право на соціальний захист громадян, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (частина перша статті 46); соціальний захист пов'язується з неможливістю мати заробіток (трудовий дохід), його втратою чи недостатнім рівнем життєвого забезпечення громадянина і непрацездатних членів його сім'ї, зокрема у випадку безробіття як соціально-економічного явища; загальнообов'язкове державне соціальне страхування становить систему прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках (абзаци другий, третій пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 28 квітня 2009 року № 9-рп/2009).
Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що пенсією є «щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом».
Законодавець, регулюючи відносини у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, виходив з того, що воно має здійснюватися за певними принципами, перелік яких наведений в статті 7 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зокрема: заінтересованості кожної працездатної особи у власному матеріальному забезпеченні після виходу на пенсію; рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; диференціації розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу); солідарності та субсидування в солідарній системі; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим законом; обов'язковості фінансування за рахунок коштів Пенсійного фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій та наданням соціальних послуг, в обсягах, передбачених цим законом.
У розумінні статті 46 Конституції України пенсія - це не один із видів доходу, а один із видів соціальних виплат. Такий висновок закріплений у рішенні Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018 у справі 1-6/2018.
Відповідно до норм цивільного права, шкода це будь-яке знецінення блага, що охороняється правом, тому її поділяють на майнову і немайнову.
Поряд із поняттям «шкода», законодавець використовує поняття «збитки».
Відповідно до ст. 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Отже, збитки - це грошова оцінка шкоди, яка має місце у разі неможливості відшкодування шкоди в натурі.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Згідно п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Судом першої інстанції встановлено, що між сторонами був наявний спір щодо порядку розрахунку розміру страхового стажу позивача, який обчислюється при призначенні пенсії за віком. Позивач не оскаржував окремо в судовому порядку рішення органів ПФУ щодо наслідків розгляду його заяви про призначення пенсії за віком від 28 квітня 2022 року, а звернувся до суду для вирішення спору з відповідачем лише після повторного подання ним заяви про призначення пенсії за віком, яку ним було подано 15 лютого 2024 року, заявивши в тому числі вимогу про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Черкаській області від 29 квітня 2022 року №232650002330 про відмову в призначені пенсії.
Ухвалюючи рішення від 02 вересня 2024 року у справі № 580/6109/24 у справі за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Черкаській області про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, Черкаський окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Черкаській області від 29 квітня 2022 року №232650002330 про відмову в призначені пенсії через необґрунтованість такої вимоги. В обґрунтування мотивів ухвалення такого рішення суд зазначив, що подавши 15 лютого 2024 року повторно заяву про призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 1058, позивач ініціював новий склад правовідносин, що є предметом дослідження у межах вказаної справи. Крім того, суд врахував, що у поданій до суду заяві від 04 липня 2024 року позивач вказав, що його звернення від 15 лютого 2024 року мало бути розглянуто як нове звернення і не має бути пов'язано зі зверненням дворічної давності.
Позивач для реалізації свого права на отримання пенсії за віком ініціював нове звернення до органів ПФУ з заявою про призначення пенсії за віком у 2024 році та не оспорював в судовому порядку правомірність рішень органів ПФУ про наслідки розгляду заяви про призначення пенсії, поданої у 2022 році, внаслідок чого пенсія призначена позивачу саме з моменту подання ним його заяви від 15 лютого 2024 року. З огляду на те, що пенсійні виплати не є доходом особи, а лише є одним із видів соціальних виплат, тому колегія суддів вважає обґрунтованим висновок районного суду про те, що заявлена позивачем сума збитку у вигляді упущеної вигоди, не може вважатися збитком у розумінні статті 22 ЦК України, а тому погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що такі вимоги є необґрунтованими та не підлягають до задоволення.
Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Шевченка О.А. про те, що в силу вимог ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів не спростовує висновку суду про відмову в задоволенні позову в частині відшкодування шкоди у формі упущеної вигоди, оскільки в даному випадку заявлена вимога не вважається збитком у розумінні статті 22 ЦК України.
Щодо обґрунтованості рішення суду в частині часткового задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17. У даній справі суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52). У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції, які не завжди досягають рівня страждання або приниження.
Під час розгляду справи, судом першої інстанції встановлено, що підставою вимог про відшкодування моральної шкоди є протиправна бездіяльність відповідача, яка полягала у відмові відповідача здійснити призначення та виплату пенсії позивача фактично з 28 квітня 2022 року, оскільки відповідач заперечував можливість реалізації відповідного права позивача. Протиправний характер такої бездіяльності встановлений рішенням адміністративного суду від 02 вересня 2024 року № 580/6109/24, оскільки адміністративний суд, задовольняючи адміністративний позов частково, виходив з того, що позивач не може бути позбавлений права на пенсійне забезпечення через неналежну організацію ведення обліку трудової книжки роботодавцем, а період роботи з 08 червня 1997 року по 31 грудня 2003 року має бути зарахований до страхового стажу позивача згідно записів трудової книжки позивача у повному обсязі.
Протиправність дій відповідача фактично створила перешкоди для реалізації позивачем права на отримання пенсії за віком. При цьому, право на отримання пенсійних виплат є реалізацією конституційних гарантій соціального захисту для всіх громадян України. Протиправний характер дій відповідача призвів до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був обмежений у праві на пенсію протягом двох років поспіль лише на тій підставі, що відповідач протиправно переклав на позивача відповідальність за неналежну організацію ведення обліку трудової книжки роботодавцем.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в даному випадку суд позивач довів факт заподіяння йому моральної шкоди у вигляді душевних страждань, які за своїм змістом та ступеню негативного впливу досягають такого значення, коли звичайне відновлення його прав та становища є недостатнім для усунення негативних наслідків, завданих протиправною бездіяльністю завдавача шкоди. Разом з тим, відповідач не довів, що його тривала протиправна бездіяльність не викликала у позивача психічне напруження у зв'язку з негативними переживаннями, нервозністю, дратівливістю, пов'язаних з необхідністю захисту його порушеного права на отримання передбаченого законом пенсійного забезпечення, та додаткове психічне напруження, викликане дискримінацією під час розгляду реалізації його прав порівняно з іншими особами.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню моральна шкода в розмірі 3 000 грн., оскільки виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості такий розмір відповідає характеру спричиненої позивачу моральної шкоди та буде належним та достатнім засобом грошової компенсації такої шкоди та вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що заявлений позивачем розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 328 266,75 грн. є непропорційним порівняно із характером спричинених моральних страждань та призведе до необґрунтованого збагачення позивача і невиправданої розтрати коштів державного бюджету.
Доводи апеляційної скарги ГУ ПФУ в Черкаській області про те, що наявність рішення в адміністративній справі про задоволення вимог позивача не є безумовною підставою для підтвердження факту завдання ОСОБА_1 моральної шкоди, а також посилання на ту обставину, що позивачем не надано до суду жодного доказу підтвердження причинно-наслідкового зв'язку з протиправними діями відповідача є безпідставними та відхиляються колегією суддів, оскільки не спростовують висновку суду про наявність підстав для відшкодування шкоди.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що моральна шкода повинна бути стягнута в заявленому ним розмірі в сумі 328 266,75 грн., що визначена пропорційно розміру майнової шкоди також відхиляються колегією суддів, оскільки задоволення вимог в такому розмірі не відповідатиме характеру і обсягу страждань позивача, завданих протиправною бездіяльністю пенсійного органу.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси 10 березня 2025 року залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Шевченка Олега Анатолійовича та представника Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області - Костюша Наталії Олександрівни залишити без задоволення.
Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 28 травня 2025 року.
Судді