27 травня 2025 року
м. Рівне
Справа № 569/22396/20
Провадження № 22-ц/4815/369/25
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Боймиструка С.В.,
суддів: Гордійчук С.О., Шимків С.С.,
секретар судового засідання: Андрошулік І.А.,
за участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
ОСОБА_6 ,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні з повідомленням (викликом) учасників справи апеляційні скарги ОСОБА_1 та представника ОСОБА_3 адвоката Курганської О.В. на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 26 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_5 , про витребування майна від добросовісного набувача,
31 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 нерухоме майно за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна 2817779.
В обгрунтування заявлених позовних вимог покликається на те, що 03 жовтня 2011 року на підставі договору дарування набула право власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 . Ухвалою Рівненського міського суду від 11 лютого 2013 року про затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі № 1715/21650/12 визнано мирову угоду між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , право власності на квартиру визнано за третьою особою. 14 листопада 2013 року згідно договору купівлі-продажу квартира перейшла у власність ОСОБА_3 . Постановою Рівненського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року у справі № 1715/21650/12 ухвалу Рівненського міського суду від 11 лютого 2013 року про затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі, якою було визнано право власності на квартиру, скасовано. Ухвала Рівненського міського суду від 11 лютого 2013 року виносилась без її участі у справі, що надалі стало основною підставою для її скасування Рівненським апеляційним судом. Оскільки квартира вибула з її володіння на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього, але в подальшому скасованого, то вона вибула з її володіння поза її волею. Між нею та відповідачем, як володільцем майна, не існує та не існувало жодних юридичних відносин. Відповідач набула право власності на квартиру на підставі відплатного договору. ???Відповідач є добросовісним набувачем квартири, оскільки на момент набуття права власності на цю квартиру не знала і не могла знати, що квартира придбана в особи, яка не мала права її відчужувати. ???Третя особа відчужила квартиру, набувши на неї право власності на підставі судового рішення, яке в подальшому було визнано незаконним та скасоване. Тобто, судовим рішенням у справі встановлено, що третя особа незаконно стала власником квартири, а отже дії щодо її відчуження є теж незаконними. Тобто третя особа не мала права відчужувати цю квартиру. ???Квартира вибула з її власності незаконно не з її волі на підставі судового рішення у справі, до участі в якій вона не була залучена, і це судове рішення скасовано апеляційною інстанцією. ???Між нею та відповідачем не існувало та не існує жодних юридичних відносин з приводу квартири. Таким чином, наявні всі ознаки для застосування положень ст.388 ЦК України і вона має право витребувати своє майно у добросовісного набувача.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 26 листопада 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржене судове рішення та постановити нове, яким задовольнити позов, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.
Вказує, що не мала змоги звернутись з позовом поки існувала ухвала про затвердження мирової угоди у справі №1715/21650/12 за якою право власності на квартиру визнавалось за ОСОБА_5 .
Зазначає, що саме з моменту скасування апеляційним судом цієї ухвали 12.11.2020 року дізналась про її незаконність, що також дозволило звернутись з позовом на підставі ст. 388 ЦК України.
Стверджує, що заява про застосування строків позовної давності була подана перед судовим засіданням, іншим учасникам не вручалась, для ознайомлення не надавалась, хоча справа розглядалась з 2020 року.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить змінити оскаржене судове рішення в частині мотивів відмови у позові та відмовити за безпідставністю позовних вимог.
Зазначає, що спірна квартира була добровільно передана в іпотеку її власником ОСОБА_1 за договором позики від 08 листопада 2011 року, договору про внесення змін до договору позики від 15 лютого 2012 року, укладених між ОСОБА_9 та ОСОБА_1 , (сума боргу - 761710, 85 грн. станом на 11 лютого 2013 року).
Рішенням Рівненського міського суду від 23.09.2013 року по справі № 569/10795/13-ц на спірну квартиру АДРЕСА_2 в судовому порядку проведено стягнення на користь ОСОБА_10 на предмет іпотеки, і ця обставина не доказується в силу ч.4 ст. 82 ЦПК України.
Зазначення у договорі купівлі-продажу квартири від 14.11.2013 р. як підстави набуття ОСОБА_11 права власності на квартиру саме ухвали про затвердження мирової угоди не вказує на те, що скасування цієї ухвали має призвести до виникнення права позивачки на витребування цієї квартири, адже вона не є неволодіючим власником, так як фактично її право власності на спірну квартиру було припинено рішення Рівненського міського суду від 23.09.2013 р. по справі № 569/10795/13-ц і вона погодилась на її продаж - іпотекодержателем ОСОБА_11 для покупця - ОСОБА_3 . Тобто, майно - спірна квартира вибуло із володіння ОСОБА_1 з її волі, і за таких умов квартира не може бути витребуване у добросовісного набувача
Також представником ОСОБА_3 подано відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яким заперечуються доводи апелянта ОСОБА_1 . Узагальнені доводи зводяться до того, що будучи обізнаною про усі судові справи та ухвалені за ними рішення, будучи відповідачкою у справах № 1715/21380/12 та № 569/10795/13-ц, будучи обізнаною про договір купівлі-продажу 14.11.2013 року позивачка по-перше, не довела, що її права на квартиру були порушені і підлягають судовому захисту; по-друге, пропустила строк позовної давності без поважних причин, тому в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 належить відмовити.
Представник третьої особи ОСОБА_5 , адвокат Олексюк Р.Р. подав заперечення щодо предмету спору, в якому заперечив вимоги аперяційної скарги ОСОБА_12 та не заперечив щодо задоволення апеляційної скарги ОСОБА_3 .. Підтримав резолютивну частину рішення Рівненського міського суду в даній справі від 26 листопада 2024 року.
В судовому засіданні сторони, третя особа та їх представники підтримали свої позиції викладені в скаргах, відзиві та в запереченнях.
Відповідно до положень статті 367 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 набула право власності на квартиру АДРЕСА_2 на підставі договору дарування від 03 жовтня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Онищук Д.І., зареєстрованого в реєстрі за № 256. Право власності на квартиру за позивачем зареєстровано в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 04 жовтня 2011 року, про що свідчить інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 238991501 від 28 грудня 2020 року.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 14 січня 2013 року у справі № 1715/21380/12 позовну заяву ОСОБА_13 до ОСОБА_8 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання недійсним договору дарування задоволено. Встановлено факт проживання однією сім'єю ОСОБА_13 та ОСОБА_8 з березня 2007 року по вересень 2010 року. Визнано квартиру АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю ОСОБА_13 та ОСОБА_8 . Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 03 жовтня 2011 року, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського нотаріального округу Онищук Д.І. та зареєстрований в реєстрі за №256.
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 11 лютого 2013 року у справі № 1715/21650/12 визнано мирову угоду між позивачем ОСОБА_13 та ОСОБА_8 , в особі представника по довіреності ОСОБА_14 про визнання спільної сумісної власності, припинення права власності, визнання права особистої приватної власності та закрито провадження у справі.
За умовами мирової угоди:
1. ОСОБА_13 та ОСОБА_8 визнають, що квартира АДРЕСА_2 є спільною сумісною власністю ОСОБА_13 та ОСОБА_8 , де кожному належить по 1/2 частини зазначеної квартири;
2. Право власності ОСОБА_8 на частини квартири АДРЕСА_2 припиняється;
3. За належну ОСОБА_8 частини квартири АДРЕСА_2 , право власності на яку переходить до ОСОБА_13 , ОСОБА_15 сплачується ОСОБА_16 компенсація у сумі 240000 грн. Дана компенсація сплачується ОСОБА_8 в особі представника за довіреністю ОСОБА_14 до підписання цієї мирової угоди. Підписанням мирової угоди ОСОБА_8 в особі представника за довіреністю ОСОБА_14 підтверджує факт отримання всієї суми коштів та відсутність претензій будь-якого характеру до ОСОБА_13 .
4. За ОСОБА_13 визнається право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_2 .
Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 23 квітня 2013 року у справі № 569/2714/13-ц задоволено позов ОСОБА_9 . В рахунок погашення заборгованості за договором позики від 08 листопада 2011 року, договору про внесення змін до договору позики від 15 лютого 2012 року, укладених між ОСОБА_9 та ОСОБА_1 в розмірі 761710,85 грн, що утворилась станом на 11 лютого 2013 року, звернуто стягнення на предмет іпотеки - на двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_1 на праві власності, шляхом проведення прилюдних торгів з визначенням ціни для продажу предмету іпотеки в межах процедури виконавчого провадження з початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Ухвалено виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_14 , малолітнього ОСОБА_17 та ОСОБА_18 з квартири АДРЕСА_2 без надання їм іншого житла та зі зняттям їх з реєстраційного обліку за цією адресою в органі Державної міграційної служби України, до повноважень якого входить питання громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаної квартири.
За заявою відповідача ОСОБА_1 вказане заочне рішення скасоване ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 04 червня 2013 року.
Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 14 серпня 2013 року у справі № 1715/21380/12 частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_9 . Скасовано рішення Рівненського міського суду від 14 січня 2013 року в частині визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_2 , укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 03 жовтня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського нотаріального округу Онищук Д.І. та зареєстрований в реєстрі за № 256. В задоволенні позову ОСОБА_13 до ОСОБА_8 , ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування відмовлено.
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 23 вересня 2013 року ОСОБА_13 залучено до участі у справі № 569/10795/13-ц за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_1 , ОСОБА_14 , ОСОБА_18 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення в якості правонаступника позивача - ОСОБА_9 .
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 23 вересня 2013 року у справі № 569/10795/13-ц задоволено позов ОСОБА_13 . В рахунок погашення заборгованості за договором позики від 08 листопада 2011 року, договору про внесення змін до договору позики від 15 лютого 2012 року, укладених між ОСОБА_9 та ОСОБА_1 в розмірі 761710,85 грн, що утворилась станом на 11 лютого 2013 року, та у відповідності до договору про відступлення права вимоги (цесії) від 16 вересня 2013 року, укладеного між ОСОБА_9 та ОСОБА_13 , звернути стягнення на предмет іпотеки - на двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_1 на праві власності, шляхом проведення прилюдних торгів з визначенням ціни для продажу предмету іпотеки в межах процедури виконавчого провадження з початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Ухвалено виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_14 , малолітнього ОСОБА_17 та ОСОБА_18 з квартири АДРЕСА_2 без надання їм іншого житла та зі зняттям їх з реєстраційного обліку за цією адресою в органі Державної міграційної служби України, до повноважень якого входить питання громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаної квартири.
14 листопада 2013 року між ОСОБА_13 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Матвєєвою О.В. Право власності на квартиру за відповідачем зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 14 листопада 2013 року, про що свідчить інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 268993842 від 04 серпня 2021 року.
Відповідно до п.2 договору купівлі-продажу квартири від 14 листопада 2013 року, квартира належить продавцю ( ОСОБА_13 ) на підставі ухвали Рівненського міського суду про затвердження мирової угоди від 11 лютого 2013 року по справі № 1715/21650/12.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року у справі № 1715/21650/12 частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_8 . Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 11 лютого 2013 року скасовано і направлено до Рівненського міського суду для продовження розгляду.
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 29 червня 2023 року провадження у справі № 1715/21650/12 за позовом ОСОБА_13 про визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності закрите у зв'язку із відмовою позивача від позову.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року у справі № 1715/21380/12 рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 14 серпня *(правильно січня, бо є невиправлена описка) 2013 року в частині встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання майна спільною сумісною власністю скасовано.
Місце проживання відповідача ОСОБА_3 у спірній квартирі зареєстровано з 06 грудня 2013 року, про що свідчить адресна картка м.Рівне № 18347 від 20 квітня 2021 року.
ОСОБА_1 , ОСОБА_17 та ОСОБА_18 зняті з реєстрації місця проживання у спірній квартирі 16 жовтня 2013 року, про що свідчить будинкова книга для реєстрації громадян, проживаючих у будинку АДРЕСА_1 .
Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
Згідно зі статтею 388 ЦПК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
За змістом статті 388 ЦК України, випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.
Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
Положення статті 388 ЦК України застосовуються, як підстава позову про витребування майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
Суб'єктом звернення із витребуванням майна у порядку статті 388 ЦК України є власник майна.
З аналізу змісту наведеного правила випливає, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння.
Встановивши, що ОСОБА_19 відчужила спірну квартиру на підставі судового рішення (ухвали Рівненського міського суду Рівненської області від 11 лютого 2013 року у справі № 1715/21650/12), яке у подальшому було скасовано, та той факт, що за результатом судових спорів договір дарування квартири, на підставі якого позивач набула право власності на спірну квартиру, зберіг свою юридичну силу, є чиним і недійсним не визнаний, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про право позивача витребувати своє майно у добросовісного набувача ОСОБА_3 на підставі ч.1 ст.388 ЦК України.
Суд першої інстанції правильно вказав, що вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею, що відповідає правовим висновкам Верховного Суду України у постанові від 21 грудня 2016 року у справі 1522/25684/12, Верховного Суду у постановах: від 25 липня 2018 року у справі № 640/8456/16-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 335/640/15-ц, від 27 червня 2018 року у справі № 915/856/16, від 18 квітня 2018 року у справі № 1512/1830/12-ц.
Згідно статті 37 Закону України «Про іпотеку», іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
За змістом статті 38 Закону України «Про іпотеку», якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.
Відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку», у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.
Стаття 41 Закону України «Про іпотеку» передбачала, що реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження" 606-14, з дотриманням вимог цього Закону.
Враховуючи викладені норми, колегія суддів погоджується з висновком суду, що саме по собі рішення суду про звернення стягнення на спірну квартиру (предмет іпотеки) в рахунок погашення заборгованості за договором позики не є підставою набуття ОСОБА_19 права власності на цю квартиру, оскільки рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 23 вересня 2013 року ухвалено звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів, а не шляхом визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем (третьою особою).
Також колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду щодо застосування наслідків спливу строку позовної давності.
Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року в справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19) зазначено, що початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов'язується з моментом, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття майна з її власності у володіння іншої особи. Порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов'язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням. Закон також не пов'язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.
Встановивши обставини укладення договору купівлі продажу квартири, які свідчать про обізнаність позивачки про її відчуження, враховуючи наявність судових справ щодо спірного майна у яких участь брали чоловік позивачки, а сама позивачка визнавала позови за якими втрачала право власності на спірну квартиру суд дійшов правильного висновку про початок перебігу строку позовної давності з 11 лютого 2013 року.
Таким чином доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та представника ОСОБА_3 адвоката Курганської О.В. залишити без задоволення.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 26 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст виготовлено 27 травня 2025 року.
Судді: Боймиструк С.В.
Гордійчук С.О.
Шимків С.С.