Справа № 525/290/24 Номер провадження 22-ц/814/1295/25Головуючий у 1-й інстанції Ячало Ю. І. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.
27 травня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої Чумак О.В.,
суддів Бутенко С.Б., Дряниця Ю.В.,
при секретарі Галушко А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 13 листопада 2024 року (повний текст рішення складено 25 листопада 2024 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Миргородському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції про визнання розірвання шлюбу фіктивним,
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Миргородському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції про визнання розірвання шлюбу фіктивним.
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 24 вересня 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб у Миргородському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у Миргородському районі Полтавської області Східного міжрегіонального Міністерства юстиції, про що зроблено відповідний актовий запис № 491. З початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України, чоловік позивачки став на захист Батьківщини, та проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , відповідно до запису у військовому квитку серії НОМЕР_2 та довідкою №974 від 02.06.2022, виданою військовою частиною. Варто зауважити, що у ОСОБА_2 , від першого шлюбу є син ОСОБА_3 . За рішенням Великобагачанського районного суду Полтавської області від 29.02.2016 по справі № 525/1250/15-ц, визначено місце проживання ОСОБА_3 разом із батьком. Відповідно до довідки № 88 від 04.09.2023, виданої виконавчим комітетом Білоцерківської сільської ради Миргородського району Полтавської області, ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та його син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знаходиться на його утриманні. Враховуючи відповідні обставини ОСОБА_2 подав рапорт про звільнення з військової частини на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", а саме у зв'язку із самостійним вихованням неповнолітнього сина ОСОБА_3 . Проте, командування військової частини НОМЕР_1 , повідомило ОСОБА_2 про те, що для звільнення із військової частини на відповідній підставі, йому необхідно розлучитися із своєю дружиною позивачкою по справі ОСОБА_1 . У зв'язку з цим, 14.11.2023 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 фіктивно розірвали шлюб у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану у Миргородському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 , при цьому насправді вони не мали на меті фактично припиняти шлюбні відносини, а зробили це лише за взаємною домовленістю, тільки для того, щоб була штучно створена підстава для звільнення з військової служби. Після цього ОСОБА_2 повернувшись у військову частину та подавши 20.11.2023 рапорт про звільнення з військової служби із необхідними документами до військової частини НОМЕР_1 , продовжив нести обов'язки військової служби та виконувати бойові завдання в зоні активних бойових дій. Проте, як вбачається із сповіщення № 95 від 10.01.2024, виданого ІНФОРМАЦІЯ_2 , "солдат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 … під час виконання бойового завдання в зоні бойових дій зник безвісти 29.12.2024 року в районі населеного пункту Степове Покровського району Донецької області". Наразі позивачка має на утриманні трьох дітей: сина ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та дітей від першого шлюбу: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . У зв'язку з формальним розлученням ОСОБА_2 та ОСОБА_1 для того, щоб отримати звільнення з військової служби, позивачка не може претендувати на пільги та виплати, які передбачені законодавством України для членів сім'ї зниклого безвісти військовослужбовця. Варто зауважити, що одразу ж після "розлучення" нічого у відносинах між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не змінилося, вони надалі продовжували проживати разом як чоловік та дружина. Продовжували вести спільне господарство, дбали про добробут своєї сім'ї, підтримували відносини як чоловік та дружина, піклувалися одне про одного навіть на відстані, оскільки чоловік перебував постійно у зоні бойових дій. Після звільнення з військової служби, вони планували заново одружитись та придбати будинок. До розлучення, син ОСОБА_2 перебував разом з позивачкою, вона про нього піклувалася, навіть і після розлучення та після зникнення безвісти чоловіка, позивачка досі продовжує ним опікуватися. ОСОБА_2 забезпечував свою сім'ю, як до так і після 14.11.2023, періодично надсилаючи кошти позивачці після розлучення, відповідно до виписок із банку. Зрозуміло, що відповідне розлучення мало лише формальний характер, метою якого було лише - звільнення з військової служби ОСОБА_2 і тому процес розірвання шлюбу, в даному випадку, є фіктивним у зв'язку з чим таке розірвання шлюбу має бути визнано судом недійсним, оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 продовжували проживати однією сім'єю і не мали дійсного наміру припинити шлюбні відносини.
Просила визнати фіктивним розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яке було зареєстроване 14.11.2023 у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану у Миргородському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис № 11.
Рішенням Великобагачанського районного суду Полтавської області від 13 листопада 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Миргородському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції про визнання розірвання шлюбу фіктивним відмовлено.
З рішенням суду не погодилася ОСОБА_1 таоскаржила його в апеляційному порядку. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позовну заяву задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи. Зазначає, що суд проігнорував надані позивачкою докази факту продовження проживання однією сім'єю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 після розірвання шлюбу, а саме пояснення позивачки, свідків та матеріали справи. Вважає, що при розгляді справи не враховано, що розірвання шлюбу було вчинено під впливом обставин. Звертає увагу, що ОСОБА_6 продовжував здійснювати регулярні перекази коштів на рахунок позивачки.
Крім того, зазначає, що факт народження малолітньої дитини у позивачки після фіктивного розірвання шлюбу є прямим доказом збереження між подружжям шлюбних відносин.
Позивачка та представник відповідача будучи належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи до суду не з'явилися.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивачки, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до такого висновку.
З матеріалів справи вбачається, що 24 вересня 2022 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрували шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 , виданим повторно 10 листопада 2022 року Миргородським відділом реєстрації актів цивільного стану у Миргородському районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), прізвища після державної реєстрації шлюбу: чоловіка - ОСОБА_8 , дружини - ОСОБА_8 (а.с. 7).
Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 від 14 листопада 2023 року виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Миргородському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, шлюб між чоловіком ОСОБА_2 і дружиною ОСОБА_1 розірвано, про що 14 листопада 2023 року складено відповідний актовий запис за № 11 (а.с. 17).
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 виданого повторно 21 грудня 2011 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Шишацького районного управління юстиції Полтавської області, ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_7 , про що складено відповідний актовий запис № 23, батьками записані: батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_9 (а.с. 9).
Заочним рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 29 лютого 2016 року, яке набрало законної сили 26 березня 2016 року, визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , з батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , жителем АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , аліменти на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , в розмірі 1/8 (однієї восьмої) частини усіх видів її заробітку (доходу), але не менше ніж 30% прожиткового мінімумі для дитини відповідально віку щомісячно, починаючи з 19 жовтня 2015 року, дня подання позову, і до його повноліття (а.с. 11-14).
Відповідно до довідки виконавчого комітету Білоцерківської сільської ради Миргородського району Полтавської області № 88 від 04 вересня 2022 року, громадянин ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , його син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знаходиться на його утриманні (а.с. 15).
09 травня 2023 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , підписав заяву, яка засвідчена приватним нотаріусом Миргородського районного нотаріального округу Полтавської області та зареєстрована в реєстрі за № 707, відповідно до якої останній надає дозвіл на тимчасовий виїзд за кордон України до Республіки Польща, Федеративної Республіки Німеччини та тимчасове проживання у Федеративній Республіці Німеччини з 18 січня 2024 року до 17 січня 2025 року у зв'язку з воєнними діями на території України мого неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , який народився в с. Яреськи Шишацького району Полтавської області, у супроводі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та надає згоду заявою та підтверджує усе, що перелічено у заяві відповідно до вимог чинного законодавства (а.с. 21-22).
Згідно військового квитка серії НОМЕР_2 виданого 25.02.2022, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 25.02.2022 за № 24 призваний у Збройні сили України (а.с. 29-30).
Відповідно до довідки Міністерства оборони України військової частини НОМЕР_1 за № 974 від 02.06.2022, солдат ОСОБА_2 , перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 (а.с. 8).
Як вбачається з рапорту на ім'я командира роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 поданого ТОВ командира роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 , який підписано останнім та солдатом ОСОБА_2 , який просить клопотати перед вищим командуванням про звільнення солдата ОСОБА_2 , номера обслуги 2 зенітного артилерійського відділення зенітно-артилерійського взводу роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 , з військової служби за призовом під час мобілізації у запас на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за сімейними обставинами у зв'язку з вихованням дитини віком до 18 років (а.с. 16).
Згідно сповіщення сім'ї за № 95 виданого ІНФОРМАЦІЯ_11 за № 11/1/121 від 10 січня 2024 року направленого на ім'я ОСОБА_11 , жителя АДРЕСА_1 , солдат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , номер обслуги зенітного артилерійського відділення зенітного ракетно-артилерійського взводу роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 , призваний на військову службу по мобілізації 25.02.2022 року військовою частиною НОМЕР_1 , вірний військовій присязі, під час виконання бойового завдання в зоні бойових дій зник безвісти 29.12.2023 року в районі пункту Степове Покровського району Донецької області (а.с. 18).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції послався на недоведеність позивачкою наявності підстав для визнання розірвання шлюбу фіктивним.
Колегія судді дослідивши наявні в матеріалах докази та положення чинного законодавства звертає увагу на наступне.
Частиною 2 статті 3 СК України встановлено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.
Відповідно до статті 106 СК України подружжя, яке не має дітей, має право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану заяву про розірвання шлюбу. Якщо один із подружжя через поважну причину не може особисто подати заяву про розірвання шлюбу до органу державної реєстрації актів цивільного стану, таку заяву, нотаріально засвідчену або прирівняну до неї, від його імені може подати другий з подружжя. Орган державної реєстрації актів цивільного стану складає актовий запис про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання такої заяви, якщо вона не була відкликана. Шлюб розривається незалежно від наявності між подружжям майнового спору.
Згідно зі статтею 108 СК України за заявою заінтересованої особи розірвання шлюбу, здійснене відповідно до положень статті 106 цього Кодексу, може бути визнане судом фіктивним, якщо буде встановлено, що жінка та чоловік продовжували проживати однією сім'єю і не мали наміру припинити шлюбні відносини. На підставі рішення суду актовий запис про розірвання шлюбу та свідоцтво про розірвання шлюбу анулюються органом державної реєстрації актів цивільного стану.
З урахуванням наведених положень сімейного законодавства, розірвання шлюбу може бути визнане фіктивним за таких умов: розірвання шлюбу повинно бути здійснене відповідно до положень статті 106 СК України, тобто органом державної реєстрації актів цивільного стану; жінка та чоловік після розірвання шлюбу продовжували проживати однією сім'єю; на момент розірвання шлюбу вони не мали на меті припинення шлюбних відносин.
При цьому для визнання розірвання шлюбу фіктивним є необхідною наявність не лише факту спільного проживання, а і фактів, які підтверджують існування в обох з подружжя внутрішньої волі до підтримання подальших шлюбних відносин та її виявлення у вигляді активних дій. Такими активними діями є: 1) дії, спрямовані на реалізацію функцій сім'ї та мети шлюбних відносин (наприклад, репродуктивної функції); 2) подальше активне ведення спільного господарства, подальша спільна праця, спрямована на забезпечення фінансової стабільності союзу чоловіка та жінки та збільшення їх спільного капіталу.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 31 березня 2020 року у справі № 644/6976/16-ц, від 07 травня 2020 року у справі № 461/6692/16-ц, від 30 травня 2023 року у справі № 711/3329/21, від 29 липня 2021 року у справі № 640/14618/18, від 04 грудня 2023 року у справі № 536/87/22, від 11 вересня 2024 року у справі № 638/3288/16-ц.
Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (пункти 1 та 2 частини першої статті 264 ЦПК України).
Відповідно до вимог частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частина 1 та 2 статі 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно частини 6 та 7 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Частинами 1 та 2 статті 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Дослідивши наявні докази, установивши фактичні обставини справи та надавши їм належну правову оцінку, вірно застосувавши наведені вище положення СК України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачка не довела наявності умов, за яких розірвання шлюбу можливо визнати фіктивним, зокрема, що дії колишнього подружжя після розірвання шлюбу були спрямовані на реалізацію функцій сім'ї та мети шлюбних відносин чи подальше активне ведення спільного господарства, подальша спільна праця, спрямована на забезпечення фінансової стабільності союзу чоловіка та жінки та збільшення їх спільного капіталу.
Так, позивачем не надано жодних доказів того, що шлюб між нею та ОСОБА_12 було розірвано саме з метою подальшого звільнення останнього з військової служби, а також що розірвання шлюбу гарантувало таке звільнення.
Копія рапорту надана суду не містить дати його написання, що також унеможливлює встановлення дійсних обставин справи.
Аналізуючи доводи позивачки про переказ їй коштів, колегія суддів звертає увагу, що як стверджує сама ОСОБА_1 неповнолітній ОСОБА_3 проживав разом з нею та батьком ОСОБА_2 було надано дозвіл на виїзд сина за кордон разом з ОСОБА_1 . За вказаних обставин встановити дійсний характер правовідносин з переказу коштів не є можливим та вказані дії ОСОБА_12 не можуть свідчити про факт продовження сімейних стосунків.
У свою чергу суд першої інстанції надав вірну оцінку показам свідків зазначивши, що вони підтвердили факт спільного проживання подружжя, а не фіктивність розірвання шлюбу.
Також, колегія суддів критично ставиться до доводів наведених в апеляційній станції, що факт народження дитини у позивачки свідчить про продовження шлюбних відносин спрямованих на виконання репродуктивної функції, оскільки відповідно до медичної довідки дата зачаття (наскільки це можливо) встановлена 01.11.2023, тобто до розірвання шлюбу. Разом з цим, позивачкою не надано до суду першої інстанції свідоцтва про народження дитини та доказів на підтвердження того, що ОСОБА_12 є її батьком.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позивачка не довела належними, допустимими та достатніми доказами те, що колишнє подружжя не мало наміру фактично припиняти шлюбні відносини, а розірвання шлюбу було фіктивним.
Разом з цим, аналізуючи зміст оскаржуваного рішення в контексті доводів апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу, що судом першої інстанції неодноразово зазначалося, що ОСОБА_2 є померлим, однак жодних підстав та обґрунтувань даному твердженню судом не зазначено. Більше того, відповідно до сповіщення сім'ї за № 95 виданого ІНФОРМАЦІЯ_11 за № 11/1/121 від 10 січня 2024 року солдат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , номер обслуги зенітного артилерійського відділення зенітного ракетно-артилерійського взводу роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 , під час виконання бойового завдання в зоні бойових дій зник безвісти 29.12.2023 року в районі пункту Степове Покровського району Донецької області.
Зважаючи на наведене, колегія суддів вважає недопустимим та таким що не відповідає обставинам даної справи твердження суду першої інстанції про смерть ОСОБА_2 .
Згідно пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до пунктів 2, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи викладене, оцінюючи докази наявні в матеріалах справи в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.
Рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 13 листопада 2024 року слід змінити, виключивши з тексту посилання на смерть ОСОБА_2 .
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
За правилами частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційний суд не змінює результатів розгляду справи по суті, відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат при розгляді цієї апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 13 листопада 2024 року змінити, виключивши з тексту посилання на смерть ОСОБА_2 .
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено 27 травня 2025 року
Головуючий О.В. Чумак
Судді С.Б. Бутенко
Ю.В. Дряниця