Справа № 544/1269/24 Номер провадження 33/814/412/25Головуючий у 1-й інстанції Нагорна Н. В. Доповідач ап. інст. Костенко В. Г.
27 травня 2025 року м. Полтава
Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду Костенко В.Г.,
з секретарем Гнітько А.М.,
з участю адвоката Коби М.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Полтава справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника Коби М.Г. в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 , на постанову судді Пирятинського районного суду Полтавської області від 18 грудня 2024 року,
Цією постановою ОСОБА_1 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканка АДРЕСА_1 , громадянка України, працююча продавцем у ФОП ОСОБА_2 ,
визнана винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України, з накладенням адміністративного стягнення - штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами на 1 (один) рік.
Постановлено стягнути із ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 605,60 грн.
Згідно з постановою судді, ОСОБА_1 визнана винуватою в тому, що вона 22 червня 2024 року о 21 год. 24 хв. керувала автомобілем ВАЗ-111930, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , по вул. Єлени в м. Пирятин Полтавської області у стані алкогольного сп'яніння, чим порушила вимоги п. 2.9.а Правил дорожнього руху України.
Огляд ОСОБА_1 на стан алкогольного сп'яніння проведено у встановленому законом порядку з її згоди за допомогою газоаналізатора Драгер 6810 на місці зупинки транспортного засобу. Результат огляду позитивний і складає 1,69 проміле.
В апеляційній скарзі захисник Коба М.Г. просить скасувати постанову судді, а провадження по справі щодо ОСОБА_1 закрити у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України.
Зазначає про наявність протиріч у протоколі про адміністративне правопорушення та роздруківці за результатами проходження тестування на алкоголь за допомогою приладу Драгер, оскільки за змістом протоколу огляд проводився приладом Драгер 6810, а в результатах тестування вказано Драгер 5810.
Вказує про відсутність передбачених законом підстав для зупинки автомобіля під керуванням ОСОБА_1 .
Зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази доставлення ОСОБА_1 до медичного закладу працівниками поліції.
Стверджує, що судом не надано копію відеозапису події на запит сторони захисту.
Наголошує, що ОСОБА_1 була позбавлена можливості повідомити поліцейським про те, що діяла у стані крайньої необхідності, оскільки їхала до свого неповнолітнього сина, який перебував вдома.
Крім того, ОСОБА_1 не зазначила про такий факт і в протоколі про адміністративне правопорушення, оскільки ніхто з працівників поліції не запропонував їй вказати про ці обставини.
Також зауважує, що ОСОБА_1 була позбавлена можливості довести факт вчинення нею дій у стані крайньої необхідності шляхом допиту свідків.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення захисника на підтримання доводів апеляційної скарги, перевіривши докази та доводи апеляційної скарги, приходжу до такого.
Право сторони захисту брати участь у розгляді справи про адміністративне правопорушення забезпечене апеляційним судом.
Висновки судді місцевого суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення за наведених у постанові обставин ґрунтуються на зібраних у встановленому порядку і перевірених в судовому засіданні доказах.
Факт керування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп'яніння автомобілем ВАЗ-111930, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , по вул. Єлени в м. Пирятин Лубенського району Полтавської області 22 червня 2024 року підтверджується даними протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД №347810 від 22 червня 2024 року, роздруківкою використання технічного засобу «Drager Alcotest 6810» №ARDH-0062 з результатом 1,69 проміле алкоголю, а також матеріалами відеозапису, долученого до протоколу про адміністративне правопорушення.
Всупереч твердженням захисника, під час зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 поліцейський дотримався вимог ч.1 ст.35 Закону України «Про Національну поліцію», а незгода водія із причинами зупинки не позбавляє його обов'язку на вимогу працівників поліції пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння.
Адже право уповноважених осіб органів Національної поліції вимагати пройти у встановленому порядку медичний огляд у відповідності до п.2.5 Правил дорожнього руху України кореспондується із обов'язком водія не керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або перебуваючи під впливом наркотичних речовин чи лікарських препаратів, що знижують швидкість реакції і увагу.
Крім того, порушник наділений правом оскаржувати незаконні, на його думку, дії працівників поліції, однак ухилення від виконання вимоги працівника поліції на момент оголошення такої вимоги не може вважатися допустимим способом захисту ймовірно порушених прав.
Зі змісту долученого до протоколу про адміністративне правопорушення відеозапису видно, що працівником поліції у зрозумілій формі запропоновано ОСОБА_1 пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу з використанням технічного засобу «Drager Alcotest 6810» або в закладі охорони здоров'я, на що остання спочатку виявила бажання проїхати до медичного закладу, проте в подальшому зазначила, що буде проходити огляд на місці зупинки автомобіля.
У зв'язку із наданням ОСОБА_1 згоди на проходження огляду на місці зупинки, після проведення приладом «Drager Alcotest 6810» №ARDH-0062 аналізу концентрації алкоголю у видихуваному повітрі було отримано результат 1,69 проміле.
Будь-яких зауважень щодо порядку проведення огляду чи незгоди з його результатами ОСОБА_1 не висловлювала, що підтверджується як відеозаписом події, так і протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД №347810 від 22 червня 2024 року.
Більше, того зі змісту відеозапису вбачається, що під час спілкування з працівником поліції ОСОБА_1 підтвердила факт вживання алкогольних напоїв перед поїздкою, про що власноруч вказала в протоколі про адміністративне правопорушення.
Твердження захисника про наявність розбіжностей у відомостях щодо технічного приладу, яким проведено огляд, є неприйнятними.
З відеозапису видно, що працівник поліції запропонував ОСОБА_1 пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння із використанням технічного приладу «Drager Alcotest 6810» №ARDH-0062 та повідомив, що прилад має свідоцтво про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки, яке є чинним до 26 лютого 2025 року.
Копія свідоцтва №П51 QM 0161 083 24 від 26 лютого 2024 року, що підтверджує відповідність вказаного засобу вимірювальної техніки вимогам ДСТУ 8950:2019, долучена до протоколу про адміністративне правопорушення.
При цьому нечітке зображення першої цифри моделі технічного засобу на роздруківці з результатами огляду ОСОБА_1 на стан алкогольного сп'яніння не свідчить про використання іншого приладу, оскільки заводський номер, зазначений у роздруківці (№ARDH-0062) співпадає з тим, що міститься у свідоцтві про повірку засобу вимірювальної техніки - «Drager Alcotest 6810» та належить саме зазначеній моделі вимірювального приладу.
Доводи захисника про наявність в діях ОСОБА_1 крайньої необхідності були належним чином перевірені суддею місцевого суду та не знайшли свого підтвердження.
Згідно зі ст.18 КпАП України не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.
Стан крайньої необхідності виникає за наявності відповідної підстави, яка характеризується двома елементами: небезпекою, що безпосередньо загрожує правоохоронюваним інтересам особи, суспільства або держави та обстановкою, що свідчить про неможливість усунення цієї небезпеки іншими засобами, крім заподіяння шкоди таким же правоохоронюваним інтересам.
Наявності однієї лише небезпеки ще недостатньо для виникнення стану крайньої необхідності.
Цей стан тому і визнається станом крайньої необхідності, що викликається такою обстановкою, за якої особа вимушена вдатися до заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам як до останнього, крайнього засобу усунення небезпеки, що загрожує та припускає лише активну поведінку суб'єкта.
Тому, якщо в обстановці, що склалася, в особи були засоби усунення небезпеки, не пов'язані із необхідністю заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам (наприклад, була реальна можливість уникнути небезпеки або звернутися за допомогою тощо), то це означає, що особа не знаходилася у стані крайньої необхідності.
З матеріалів справи видно, що після зупинки працівниками поліції ОСОБА_1 не повідомляла їм про наявність можливої загрози стосовно її неповнолітньої сина, який перебував вдома. Не вказувала ОСОБА_1 таких даних і в поясненнях до протоколу про адміністративне правопорушення, хоча не була позбавлена такої можливості.
При цьому, всупереч доводам апеляційної скарги, будь-яких зауважень, заяв чи скарг під час спілкування з поліцейськими та підписання протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 не висловлювала та до відповідних органів не подавала, що спростовує доводи сторони захисту про відсутність у неї можливості надати свої пояснення працівникам поліції на місці події.
Будь-яких об'єктивних даних, які б давали підстави стверджувати, що ОСОБА_1 діяла у стані крайньої необхідності матеріали справи про не містять.
Більше того, зафіксована на відеозаписі поведінка ОСОБА_1 на місці події також спростовує доводи захисника про наявність ознак стану крайньої необхідності.
Всупереч доводам апеляційної скарги, долучений до матеріалів справи відеозапис починається з моменту зупинки працівниками поліції транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 , за своїм змістом є безперервним, достатньо інформативним та фіксує повну картину розвитку подій, що стосуються суті адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України.
Більше того, в апеляційній скарзі не ставиться під сумнів достовірність обставин, зафіксованих на відео.
Оскільки ОСОБА_1 проходила огляд на місці події, погодилася з його результатами, а тому не була доставлена до медичного закладу, доводи апеляційної скарги і в цій частині є неприйнятними.
Твердження захисника про порушення права ОСОБА_1 на захист з огляду на ненадання йому копії відеозапису з матеріалів справи про адміністративне правопорушення є непереконливими.
З матеріалів справи видно, що 24 липня 2024 року адвокат Коба М.Г. засобами електронного зв'язку звернувся до суду першої інстанції з клопотанням про надання відповідного відеозапису для ознайомлення, на якому наявна резолюція судді «ознайомити» (а.с.21).
Проте матеріали справи не містять доказів щодо вжиття захисником в подальшому будь-яких заходів з метою ознайомлення з матеріалами справи та наявності у нього перешкод для цього.
Протокол про адміністративне правопорушення складений уповноваженою на те посадовою особою, як передбачено приписами ст.255 КпАП України, та відповідає вимогам ст.256 цього Кодексу.
Пленум Верховного Суду України в п.27 постанови від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» роз'яснив, що відповідальність за ст.130 КпАП України несуть особи, які керують транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Враховуючи наведене, вважаю обґрунтованим висновок судді про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення та правильною кваліфікацію її дій за ч.1 ст.130 КпАП України.
Стягнення накладене у відповідності з вимогами ст.33 КпАП України, у межах, установлених цим Кодексом, з урахуванням характеру вчиненого правопорушення, особи порушника, ступеню його вини та майнового стану.
Порушень закону, які були б підставою для скасування оскаржуваної постанови судді, не встановлено.
Отже, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Постанову судді Пирятинського районного суду Полтавської області від 18 грудня 2024 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін, а апеляційну скаргу її захисника Коби Миколи Григоровича - без задоволення.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Полтавського апеляційного суду Костенко В.Г.