Справа № 755/8696/25
про залишення позовної заяви без руху
"20" травня 2025 р. м.Київ
Суддя Дніпровського районного суду міста Києва Коваленко І.В., перевіривши матеріали позовної ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення коштів, сплачених за товар неналежної якості, та моральної шкоди, завданої порушенням прав споживача-
встановив:
16.05.2025 позивач ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення коштів, сплачених за товар неналежної якості, та моральної шкоди, завданої порушенням прав споживача, у загальному розмірі 32 418,73 грн.
16.05.2025 у відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючого суддю Коваленко І.В.
Вказана позовна заява підлягає залишенню без руху, оскільки не відповідає вимогам ст.ст.175, 177 ЦПК України.
В ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено право на справедливий суд. Так, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру або встановити обґрунтованість будь-якого висунутого кримінального обвинувачення.
Статтею 125 Конституції України та частиною 1 статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Відповідно до ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. (ч.1 ст.19 ЦПК України)
Усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції (ст.23 Цивільного процесуального кодексу України)
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності.
Підсудність є розподіл підвідомчих загальним судам цивільних справ між різними судами першої інстанції залежно від роду (характеру) справ, що підлягають розгляду, і від території, на яку поширюється юрисдикція того чи іншого суду.
Територіальна підсудність є підсудність цивільної справи загальному суду в залежності від території, на яку поширюється юрисдикція даного суду. За її допомогою вирішується питання, яким з однорідних судів підсудна для розгляду відповідна справа.
Територіальна підсудність - це компетенція із розгляду справ однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція.
Основними видами територіальної підсудності є, зокрема загальна, альтернативна та виключна.
Види підсудності передбачають в одних випадках пільги сторонам при виборі суду, в інших - створення найсприятливіших умов для вирішення справи, забезпечення незалежності та неупередженості суду, захист прав заінтересованих осіб.
Загальна територіальна підсудність встановлюється як загальне правило і застосовується у тому випадку, коли вона не змінена або доповнена іншим видом територіальної підсудності.
За правилами ст.27 ЦПК України, п озови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Дотримання правил підсудності тісно пов'язане з гарантуванням учасникам справи їх права на належну та своєчасну обізнаність про розгляд справи, яка відбувається у спосіб вручення їм судових повісток або повідомлень в електронному кабінеті, або, за потреби, рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. (ч.1 ст.8 ЦПК України).
Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. (ч.2, 3 ст.128 ЦПК України).
За правилами п.1 ч.7 ст.128 ЦПК України, у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Звернення до суду не є беззаперечним і повинно відбуватись за правилами визначеними процесуальним законом.
Суд відкриває провадження у справі, протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу, але за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження. (ч.1 ст.187 ЦПК України).
Саме тому статтями 175 та 177 Цивільного процесуального кодексу України визначені основні вимоги до позовної заяви, які мають бути дотримані особами, які звертаються до суду за захистом своїх прав та інтересів шляхом пред'явлення позову до суду.
Разом з тим, під час вивчення матеріалів позовної заяви було встановлено, що остання подана з порушенням вимог п. 2 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, відповідно до якої позовна заява повинна містити: повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти.
При поданні позовної заяви до суду позивачем зазначено адресу відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 : АДРЕСА_1 , проте не зазначену чи це є адресою місця проживання фізичної особи чи це є місцезнаходження Фізичної особи-підприємця.
При цьому, позивачем не зазначено ані коду ОСОБА_2 , як фізичної особи-підприємця в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ані реєстраційного номеру облікової картки платника податків чи номеру і серії паспорту як фізичної особи, ані офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти.
Відсутність зазначених вище доказів позбавляє суд можливості установити правильність визначення підсудності цієї справи, виконати дії, передбачені ч. 9 або ч. 10 ст. 187 ЦПК України.
Окрім того, відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Згідно ч. 5 ст.177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Відповідно до ч. 2 та ч. 4 ст. 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
Зазначення доказів визначено цивільним процесом як обов'язкова вимога при поданні позовної заяви.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ч. 1 ст. 83 ЦПК України).
Так, вбачається, що у своїй позовній заяві позивач посилається на ті обставини, зокрема, що він відразу звернувся до продавця товару на контактний номер телефону, на підтвердження чого позивач додав до позовної заяви низку скріншотів переписки, які викладені іноземною мовою.
Згідно зі ст. 9 ЦПК України та ч. 1ст. 12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» цивільне судочинство і діловодство в судах України провадиться державною мовою.
Учасники судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача, в порядку, встановленому цим Кодексом.
Згідно зі ст. 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.
Частиною 1 статті 14 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» визначено, що у судах України судочинство провадиться, а діловодство здійснюється державною мовою.
За ст. 14 Закону України «Про засади державної мовної політики» судочинство в Україні цивільних, господарських, адміністративних і кримінальних справах здійснюється державною мовою, а сторони, які беруть участь у справі, подають до суду письмові процесуальні документи і докази, викладені державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини 3 статті 8 цього Закону, допускається подача до суду письмових процесуальних документів і доказів, викладених цією регіональною мовою (мовами), з перекладом, у разі необхідності, на державну мову без додаткових витрат для сторін процесу.
Рішенням Конституційного Суду України від 28 лютого 2018 року №2р-2018 Закону України «Про засади державної мовної політики» від 03 липня 2012 року №5029-VI, зі змінами, визнаний неконституційним, втратив чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України зазначеного рішення.
Крім того, як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 1999 року у справі №10-рп/99, українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації того), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина п'ята ст. 10 Конституції України)
Верховний Суд також неодноразово наголошував на тому, що подані судові документи повинні бути викладені державною мовою. Правова позиція викладена у ухвалі Верховного суду України від 31 березня 2020 року у справі №636/398/19, провадження №61-5685ск20; від 19 березня 2020 року у справі № 629/5741/19, провадження №61-5019ск20; від 02 березня 2020 року у справі №623/4072/19, провадження №61-2581ск20; від 27 лютого 2020 року у справі №638/6372/19, провадження №61-2956ск20.
Отже, задля можливості суду дослідити докази, які викладені іноземною мовою, та відповідно визнати їх допустимими, суд вважає за необхідне запропонувати позивачу надати належним чином завірений переклад на українську мову документів поданих суду на іноземній мові.
Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди.
Згідно п. 3 Постанови Пленуму ВСУ №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Згідно положень ч. 3, 4 ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб; моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Порядок та підстави відшкодування моральної шкоди визначено ст. ст. 23, 1167 ЦК України.
Як роз'яснено в п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до ЦПК України у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Зокрема, позивач повинен викласти обставини та обґрунтувати, чому саме такий розмір моральної шкоди ним заявлений.
Однак, в порушення вказаних норм, у позовній заяві не зазначено обставин справи з посиланнями на відповідні докази щодо спричинення моральної шкоди саме позивачу та доказів і обґрунтувань розміру такої шкоди.
Зазначення доказів визначено цивільним процесом як обов'язкова вимога при поданні позовної заяви.
Окрім того, в порушення вимог ч. 4 ст. 177 ЦПК України позивачем не додано до позовної заяви документу про сплату судового збору чи документу, який підтверджує підстави для звільнення від сплати судового збору.
Позивач при зверненні до суду з вимогою про відшкодування моральної шкоди посилався на те, що він звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України «Про захист прав споживачів».
Проте, у ст. 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, у якому не передбачено звільнення від сплати судового збору споживачів - за позовами, що пов'язані з порушенням їхніх прав. Разом з тим, частиною 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
Системний і комплексний аналіз зазначених норм дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб, як «споживачі, які звернулися з позовними вимогами про захист порушених справ», у переліку осіб, що мають пільги щодо сплати судового збору, установленому в ст. 5 Закону України «Про судовий збір», не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів, а саме Законом України «Про захист прав споживачів».
Слід урахувати, що спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову, передбачає, що вони звільняються від майнового навантаження з метою захисту своїх порушених прав (ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів»). Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду № 761/24672/15-ц від 19 червня 2018 року.
Пунктом 5 частини 1 статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживачі мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції) відповідно до закону.
Таким чином, споживачі звільнені від сплати судового збору за подання позову про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої лише внаслідок недоліків продукції, тобто в даному випадку позивач не звільнений від сплати судового збору у відповідності до положень ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» за вимоги про відшкодування моральної шкоди.
Згідно з ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Аналіз цієї норми дає підстави зробити висновок про те, що позовна вимога про відшкодування моральної шкоди може полягати у відшкодуванні грошима, майном або в інший спосіб.
Отже, характер такої вимоги (майновий чи немайновий) є похідним від обраного позивачем (потерпілою особою) способу відшкодування моральної шкоди. Якщо позивач просить відшкодувати моральну шкоду грошима або майном, то така позовна вимога набуває майнового характеру.
Таким чином, позовна вимога про відшкодування моральної шкоди грошима або майном є майновою, а вимога про відшкодування моральної шкоди в інший (немайновий) спосіб є немайновою вимогою.
Зазначений висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 761/11472/15-ц.
Таким чином, за позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди має справлятися судовий збір в розмірі, встановленому Законом.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, у якому відповідна заява або скарга подається до суду.
Відповідно до п.п. 2 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду: позовної заяви майнового характеру, яка подана: фізичною особою або фізичною особою - підприємцем, ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1211,20 грн.) та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (15140,00 грн.).
При цьому, позивачем до суду не подано документів, що підтверджують сплату судового збору у належному розмірі 1 211 грн. 20 коп. за заявлені вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 25 000,00 грн.
Відтак позивачу необхідно сплатити судовий збір і надати суду документ, що підтверджує сплату в сумі 1 211, 20 гривень, відповідно до частини четвертої статті 177 ЦПК України.
Відповідно з ч.2 ст.9 Закону України «Про судовий збір» суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 9 ЗУ "Про судовий збір", судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
При зверненні з позовом до Дніпровського районного суду міста Києва судовий збір сплачується за наступними реквізитами: отримувач коштів - ГУК у м.Києві/Дніпров.р-н/22030101, Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, Банк отримувача - Казначейство України (ел. адм. подат.), код банку отримувача (МФО) 899998, рахунок - №UA478999980313141206000026005, Код класифікації доходів бюджету - 22030101.
Вказані недоліки в сукупності перешкоджають відкриттю провадження у справі.
При цьому, судом при винесенні ухвали враховується прецедентна практика Європейського суду з прав людини, яка виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Круз проти Польщі» від 19.06.2001 року.
У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
У зв'язку з наведеним, вказані вимоги суду не є порушенням права на справедливий судовий захист та не можуть вважатися обмеженням права доступу до суду.
Відповідно до ч.1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Відповідно до ч.2 ст. 185 ЦПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
У встановлений строк позивач повинен усунути недоліки позову шляхом сплати судового збору та надання обґрунтованого розрахунку суми моральної шкоди, а також надати належним чином завірений переклад на українську мову документів поданих суду на іноземній мові.
Враховуючи викладене, залишення позовної заяви без руху з підстав, передбачених законом, не є порушенням права на справедливий судовий захист, оскільки після усунення недоліків позовна заява буде вважатися поданою в день первісного її подання до суду.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.95,175,177,185 ЦПК України, суд,-
ухвалив:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення коштів, сплачених за товар неналежної якості, та моральної шкоди, завданої порушенням прав споживача - залишити без руху.
Надати позивачу строк для усунення недоліків, який становить п'ять днів з дня отримання ухвали.
Роз'яснити позивачу, що у разі не усунення недоліків позовної заяви до визначеної дати, позов буде вважатися неподаним та повернутий позивачу.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя: