Справа № 372/5396/24
Провадження № 2-317/25
26 травня 2025 року м. Обухів
Обухівський районний суд Київської області:
у складі головуючого судді Рабчуна Р.О.,
секретаря судових засідань Редьки Н.Н.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності,
03 жовтня 2025 року ОСОБА_2 звернувся до Обухівського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_3 , в якому просить визнати за ним право на частку в розмірі 86,65/100 у спільній власності на будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 239,1 м2.
Позов обґрунтовує тим, що в 2002 році позивачем було придбано земельну ділянку площею 0,1015 га за адресою: Київська обл., с. Підгірці, садове товариство «Арсеналець-6», з розташованим на ній дачним будинком. Упродовж 2006-2007 років позивачем було ініційовано та здійснено будівництво нового житлового будинку та господарських споруд - власним коштом і з власної ініціативи. Основні будівельні роботи завершено до червня 2007 року, після чого тривали оздоблювальні роботи. 18 грудня 2007 року сторони уклали шлюб. Спільних дітей не мають. Наприкінці 2008 року будівництво було повністю завершено, і в напередодні нового 2009 року сторони вселилися до збудованого житла. 18 травня 2012 року між сторонами укладено договір дарування, за яким позивач передав відповідачу у власність зазначену земельну ділянку. Із 2014 року шлюбні стосунки між сторонами фактично припинилися, а у 2016 році - їх було розірвано в судовому порядку рішенням Солом'янського районного суду м. Києва. Поділ майна, нажитого під час шлюбу, не здійснювався. З огляду на те, що спорудження будинку та облаштування всієї садиби здійснювалися переважно за рахунок особистих коштів позивача, він вважає за необхідне звернутись до суду для поновлення порушеного права та захисту законних інтересів.
07.10.2024 року ухвалою суду призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
04.12.2024 року ухвалою суду вжито заходів забезпечення позову.
15.01.2025 протокольною ухвалою суду закрито підготовче судове засідання, призначено судовий розгляд.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав та просив суд задовольнити вимоги, зазначені в позовній заяві.
Відповідачка судове в судове засідання не з'явився, про день, час і місце слухання справи повідомлялась належним чином, заперечень щодо позову та клопотань про відкладення справи до суду не направила та відзиву на позов не подала, тому суд вважає, за можливе розглянути даний спір у відсутність відповідача на підставі наявних у справі доказів.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд визнав можливим провести заочний розгляд справи у відсутність відповідача на підставі наявних у справі доказів.
Суд, вислухавши пояснення учасників справи у судовому засіданні, визначивши юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов таких висновків.
Вимоги процесуального закону зобов'язують суд під час ухвалення рішення вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог. Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Судом встановлено наступні фактичні обставини справи.
Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18.09.2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Іванців В.П., позивач придбав у власність земельну ділянку 1010 м2, розташовану на території Підгірцівської сільської ради, в садовому товаристві «Арсеналець-6», Обухівського району, Київської області, надану для введення садівництва (т. 1 а/с 9-10).
02.10.2006 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Київська виробничо-будівельною фірмою «Інститут» було укладено договір № 64 на виконання робіт по будівництву заміського котеджу в с. Підгірці Київської області. (т. 1 а/с 22-24).
Як вбачається з акта № 134 від червня 2007 року замовник ОСОБА_2 прийняв виконані будівельні роботи. (т. 1 а/с 25-31).
12.07.2007 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Київська виробничо-будівельна фірма «Інтурист» було укладено додаткову угоду № 64 на виконання оздоблюваних робіт в заміському котеджі в с. Підгірці, Київської області.(т. 1 а/с 32-33). Як вбачається з акта прийому-передачі виконаних оздоблюваних робіт в заміському котеджі згідно додаткової угоди №64 від 12.12.2008 року замовник ОСОБА_2 , прийняв виконані роботи в повному обсязі. (т. 1 а/с 34).
18.12.2007 року Печерським районним в місті Києві відділом реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в місті Києві було зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , актовий запис № 1214.
29.08.2008 року між ТОВ «Укртехпроектбуд-2» та ОСОБА_2 було укладено договір №А-52н/2ф на приєднання до газотранспортної системи. (т.1 а/с. 35-37). Та відповідно до квитанції було сплачено 14 тисяч гривень вартості послуг з газифікації по вищевказаному договору. (т. 1. а/с. 38).
18.05.2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування земельної ділянки, згідно якого ОСОБА_2 подарував своїй дружині ОСОБА_3 земельну ділянку розташовану на території Підгірцівської сільської ради, с/т «Арсеналець - 6», Обухівського р-н., Київської області, загальною площею 0,1015 га наданої для ведення садівництва, кадастровий номер якої: 3223186800:03:031:0025.(т. 1 а/с. 19-21).
Згідно п. 6 вказаного договору зазначено, що на земельній ділянці, яка відчужується, будь-яка забудова відсутня, що підтверджується довідкою Садівницького товариства № 213 від 1 квітня 2012 року.
Заочним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 16.09.2016 року справа № 760/10812/16-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, шлюб зареєстрований Печерським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в місті Києві, актовий запис № 1214 від 18.12.2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було розірвано.(т. 1. а/с. 17-18).
Позивачем надано довідку про членство в ГО СТ «Арсеналець-6», платіжні документи, а саме квитанції про сплату членських внесків ГО СТ «Арсеналець-6» та сплату комунальних платежів за адресою: АДРЕСА_1 , договір про підключення до мережі газопостачання, які підтверджують фактичне користування майном та несення витрат, пов'язаних з його утриманням. (т. 1 а/с. 39-90).
Частиною 3 ст. 368 ЦК України передбачено, що майно набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Як роз'яснено у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільного нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає розподілу (статті 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
З огляду на наведені положення закону діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, якщо воно набуте ними за час шлюбу, визнання ж такого майна особистою приватною власністю дружини, чоловіка потребує доведення.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).
Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи зазначену вище норму права та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.
Отже, законодавством передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить спільно подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.
Водночас, заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява одного з подружжя про те, що річ була куплена на його особисті кошти, не буде належно підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс17, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі №°235/9895/15-ц (провадження №61-2446св18), від 05 квітня 2018 року у справі №404/1515/16-ц (провадження №61-8518св18) та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження №14-325цс18), від 22 лютого 2022 року у справі №642/8107/14-ц (провадження №14-108звц21).
Тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Подібні висновки Верховний Суд зробив у постановах від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18 (провадження № 61-13953св19) та від 22 лютого 2023 року у справі № 367/7692/17 (провадження № 61-2832св22).
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: час набуття майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Як вбачається з матеріалів справи, вартість документально підтверджених витрат на будівництво будинку становить 540 959,47 грн.
Документально підтверджені витрати, понесені до укладення шлюбу між сторонами, становлять 396 509,47 грн.
Документально підтверджені витрати, понесені під час перебування сторін у шлюбі становлять 144 450,00 грн.
Однак, будь-яких доказів, які б дозволяли встановити загальну вартість будівництва садового будинку суду не надано.
Позивач стверджує, що усі будівельні роботи завершено у грудні 2008 року та вони вселилися разом з відповідачкою у будинок напередодні 2009 року.
Також Позивач стверджує, що загальна вартість будівництва склала 540959,47 грн., однак такі доводи є припущенням, що слідує з наступного.
Так відповідно до п. 1.1. договору на виконання робіт по будівництву заміського котеджу в с. Підгірці в Київській області № 64 від 02.10.2006 року, укладеного між ТОВ «Київська виробничо-будівельна фірма «Інтурист» (підрядник) та ОСОБА_2 (замовник) (надалі - Договір підряду), замовник доручає, а підрядник приймає на себе зобов'язання виконати будівництво котеджу за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з п. 2.1 Договору підряду загальні вартість робіт, що виконується підрядником за даним договором визначена на підставі Локального кошторису (додаток № 1) до цього Договору і становить 410287,00 грн., у тому числі ПДВ 68381,17 грн. Ціна є динамічною та може бути змінена в зв'язку з інфляційними процесами або зміною обсягів робіт на основі додаткової угоди, підписаної сторонами.
Відповідно до акту виконаних робіт № 134 до Договору підряду за червень 2007 року було виконано будівельних робіт на загальну суму 396509,47 грн.
Додатковою угодою від 12.07.2007 року до Договору підряду сторони договору додатково погодили, що Замовник доручає, а підрядник приймає на себе зобов'язання виконати оздоблювальні роботи в побудованому котеджі за адресою: АДРЕСА_1 , а Замовник зобов'язується прийняти і оплатити вартість матеріалів та виконаних робіт, виключно у порядку та на умовах, передбачених чинним законодавством України та даною угодою (пункт 1.1. Додаткової угоди).
Загальна вартість робіт та матеріалів, що виконується підрядником за даною угодою визначена сторонами і становить 144 450,00 грн., в тому числі ПДВ 28890,00 грн. Ціна є динамічною та може бути змінена в зв'язку з інфляційними процесами або зміною обсягів робіт або вартості матеріалів, на основі нової додаткової угоди (п. 2.1. Додаткової угоди).
Відповідно до акту прийому-передачі виконаних робіт в заміському котеджі згідно додаткової угоди до договору № 64 від 12 грудня 2008 року було виконано оздоблювальні роботи в побудованому котеджі на земельній ділянці № НОМЕР_1 в СТ «Арсеналець-6» на суму 144450,00 грн.
В подальшому, 29.08.2008 року між ТОВ «Укртехбудпроектбуд-2» та ОСОБА_2 укладено договір № А-52н/2ф на приєднання до газотранспортної системи, відповідно до якого спірний будинок було приєднано до газотранспортної системи, за що було сплачено 14 тис. грн.
16.09.2016 року шлюб між сторонами було розірвано заочним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва.
Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 17.04.2025 року № 423176164 (надалі - Інформаційна довідка), право власності на спірний садовий будинок було зареєстровано за відповідачкою 08.11.2018 року.
З Інформаційної довідки слідує, що документами, поданими для державної реєстрації спірного садового будинку були - технічний паспорт, серія та номер: 47, виданий 04.04.2017, видавник: ФОП ОСОБА_4 , рішення виконавчого комітету місцевих Рад депутатів, серія та номер: 6, виданий 04.05.2018 Виконавчим комітетом Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, декларація про готовність об'єкта до експлуатації, серія та номер: КС142171010076, виданий 11.04.2017 Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області.
Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», в редакції станом на момент прийняття в експлуатацію та реєстрації за відповідачкою права власності на спірний садовий будинок, було визначено, що проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку:
1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних;
2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи;
3) затвердження проектної документації;
4) виконання підготовчих та будівельних робіт;
5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів;
6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування.
Частиною 1 ст. 27 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», в редакції станом на момент прийняття в експлуатацію та реєстрації за відповідачкою права власності на спірний садовий будинок, було визначено, що забудова присадибних, дачних і садових земельних ділянок може здійснюватися на підставі будівельного паспорта забудови земельної ділянки.
Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви (ч. 1 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» в редакції станом на 20.04.2018 року).
Механізм прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів регулює Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів (затверджений постановою КМУ від 13.04.2011 року № 461 (надалі - Порядок № 461).
Відповідно до п. 3 Порядку № 461 прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації (далі - декларація)
Декларація про готовність об'єкта до експлуатації - це документ, який юридично закріплює завершення будівельних робіт.
Будь-яких доказів того, що усі будівельні роботи було завершено саме у грудні 2008 року, а не до прийняття в експлуатацію об'єкту у 2018 році, матеріали справи не містять.
Крім того, доказів, які б дозволяли встановити загальну вартість будівництва садового будинку суду не надано, оскільки договір на виконання робіт по будівництву заміського котеджу в с. Підгірці в Київській області № 64 від 02.10.2006 року, укладений між ТОВ «Київська виробничо-будівельна фірма «Інтурист» (підрядник) та ОСОБА_2 (замовник), передбачав складання лише локального кошторису (пункт 2.1. та п. 12.1 -12.2 Договору).
Суд звертає увагу, що локальні кошториси - це первинна кошторисна документація. Вони складаються на окремі види робіт та витрат по будівлях і спорудах.
У матеріалах справи наявні лише акти виконаних робіт № 134 та № 64 до вказаного договору, однак будь-яких кошторисів суду не представлено.
Аналіз вказаних доказів у їх сукупності не доводить фактичне завершення будівництва спірного садового будинку у 2008 році та не дозволяє встановити загальну вартість будівництва такого об'єкту.
Водночас, відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, суд приходить до висновку, про те, що визначення позивачем загальної вартості будівництва спірного садового будинку у сумі 540 959,47 грн. є припущенням.
Крім того, позивач не спростував участь відповідачки у створенні майна, зокрема в період перебування сторін у шлюбі, коли спільними зусиллями здійснювалися будівельні, організаційні, господарські дії, що прямо чи опосередковано сприяли завершенню будівництва та створенню об'єкта як такого, що набув статусу житлового будинку.
Позивач не довів виключну участь у будівництві, не спростував внеску Відповідачки, а отже, не надав підстав для визначення за собою переважної частки у праві власності.
Як вбачається з доказів наданих позивачем, а саме, - інформаційної довідки № 423176164 від 17.04.2025 Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, щодо об'єкта нерухомого майна, садовий будинок, загальною площею 239,1 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 ., місце розташування земельна ділянка площею 0.1015 га кадастровий номер: 3223186800:031:0025, за відповідачем 08.11.2018 року зареєстровано право власності на спірний будинок.
Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає (постанови Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 363/4852/17 та від 17 січня 2024 року у справі № 522/3999/23).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права та зміна правовідношення (пункти 1 і 6 частини другої статті 16 ЦК України).
Позивач не спростував участь Відповідача у створенні об'єкта, а тому презумпція спільної участі у набутті майна не може бути подолана. Будівництво будинку тривало в період шлюбу, що підтверджує режим спільної сумісної власності.
У зв'язку з цим, визначення частки Позивача у розмірі 86,65% є безпідставним і таким, що не ґрунтується на повноті зібраних доказів.
Поділ майна подружжя, що перебуває у їхній спільній сумісній власності, є підставою для набуття особистої приватної власності кожним із подружжя. Встановивши, що об'єкт поділу належить сторонам на праві спільної сумісної власності та вирішивши надалі питання про такий поділ, власність сторін спору на цей об'єкт стає спільною частковою.
У разі заявлення вимоги про визнання права власності на майно у рівних частках у порядку поділу спільної сумісної власності суд визнає за кожним співвласником право власності на 1/2 частку у праві спільної часткової власності на відповідний об'єкт, а не ділить останній.
З огляду на наведене вище, позов підлягає частковому задоволенняю.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 263-265 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) право власності на 1/2 частину у спільній власності на будинок загальною площею 239,1 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 3223186800:03:031:0025, площею 0,1015 га, цільове призначення - для ведення садівництва.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення також може бути переглянуто Обухівським районним судом Київської області у випадку подання відповідачем відповідної письмової заяви протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано 28.05.2025 року.
Суддя Р.О. Рабчун