справа № 156/452/25
Провадження № 2/156/229/25
рядок статзвіту 79
28 травня 2025 року сел.Іваничі
Іваничівський районний суд Волинської області
в складі головуючого судді Федечко М.О.,
за участю секретаря судового засідання Салатюк Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду сел. Іваничі за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу №156/452/25 за позовом ОСОБА_1 , представник позивача ОСОБА_2 до Державного підприємства «Шахта № 9 «Нововолинська» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 - не з'явився,
представник позивача ОСОБА_2 - не з'явився,
представник відповідача (ДП «Шахта №9 «Нововолинська») - не з'явився,
Суть спору
22.04.2025 року позивач ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ДП «Шахта № 9 «Нововолинська» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
В позові зазначив, що 12.03.2024 року згідно наказу № 23-К від 12.03.2024 року він був звільнений з посади електрослюсаря підземного 5-гo розряду служби енергетики, автоматики i водовідливу ДП «Шахта № 9 «Нововолинська» на підставі п.2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (за станом здоров'я), однак в день звільнення з роботи, відповідач не провів з ним повний розрахунок. Надана ДП «Шахта №9 «Нововолинська» довідка № 12 від 20.02.2025 року підтверджує, що його середньоденний заробіток на даному підприємстві складав 933,08 грн.
Однак, з моменту звільнення повний розрахунок з ним так i не був проведений, а за наступні шість місяців після звільнення минуло 133 робочих дні, тобто підприємство повинне сплатити йому 124 099,64 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.03.2024 року по 12.09.2024 року включно.
Як зазначає позивач, він дізнався про наявну заборгованість з заробітної плати в сумі 64 235,41 грн. лише 20.02.2025, коли підприємство надало відповідь на адвокатський запит його представнику - адвокату Соколову М.В. 26.02.2025 до Іваничівського районного суду Волинської області було подано заяву про видачу судового наказу про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за результатами розгляду якої 06.03.2025 судом було видано судовий наказ. Однак, за заявою відповідача 09.04.2025 року Іваничівським районним судом було винесено ухвалу про скасування судового наказу від 06.03.2025.
Відповідач частково погасив заборгованість по заробітній платі, яка на сьогодні становить 7 124,10 грн.
У зв'язку з наведеним позивач просить стягнути з ДП «Шахта №9 «Нововолинська» на його користь 7 124,10 грн. заборгованості по заробітній платі та 124 099,64 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 12.03.2024 по 12.09.2024 включно, а також стягнути судові витрати (судовий збір та витрати на правничу допомогу).
Відповідачу було забезпечено право подати відзив на позовну заяву, однак такий не було подано.
Позиція учасників справи
В судове засідання 28.05.2025 року сторона позивача не з'явилася, однак від представника позивача Соколова М.В. на адресу суду надійшло клопотання про проведення судового засідання 28.05.2025 без їхньої участі. Заявлені вимоги підтримують, просять їх задовольнити.
В попередньому судовому засіданні ОСОБА_1 ствердив, що є інвалідом ІІІ групи, має на утриманні троє дітей, звільнився із шахти у 2024 році по стану здоров'я, однак ДП «Шахта №9 «Нововолинська» не виплачувала заборгованість по заробітній платі. У зв'язку з наведеним, він позичав грошові кошти на прожиття, так тривало 6-7 місяців. Сума заборгованості, на даний час, становить 7 124,10 грн., заборгованість почала виплачуватись коли він звернувся до суду.
Представник ДП "Шахта № 9 Нововолинська" в судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, про що свідчить довідка про доставку електронного документу (а.с. 31, 37). Причини неявки суду не повідомив. Будь-яких заяв чи клопотань від представника не надходило.
Процесуальні дії у справі
Ухвалою суду від 24.04.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі; розгляд справи проводиться за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, встановлено відповідачу 15-тиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
В судовому засіданні 20.05.2025 року протокольною ухвалою було відкладено розгляд справи, у зв'язку з повторним викликом представника відповідача.
У судове засідання, призначене на 28.05.2025 року учасники справи не з'явилися.
Згідно з ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів. Позивач та його представник скористалися наданим їм правом та, відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, заявили клопотання про розгляд справи без їх участі.
В силу вимог ч. 8 ст. 128 ЦПК України відповідач належним чином повідомлений про дату та місце розгляду справи, відтак підстави для відкладення розгляду справи відсутні.
Враховуючи наявність умов, передбачених ст. 280 ЦПК України, 28.05.2025 року судом постановлено протокольну ухвалу про здійснення заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.
Обставини справи, встановлені судом
Як вбачається із матеріалів справи, 12.03.2024 року згідно наказу № 23-К від 12.03.2024 року ОСОБА_1 було звільнено з ДП «Шахта № 9 «Нововолинська» на підставі п.2 ч.1 ст.40 КЗпП України (за станом здоров'я) (а.с. 10 зворот, 11 зворот).
Відповідно до копії довідки № 12 від 20.02.2025 року ДП «Шахта № 9 «Нововолинська», станом на 20.02.2025 року заборгованість відповідача з заробітної плати становила 64 235,41 грн. Середньомісячний заробіток ОСОБА_1 на день звільнення 12.03.2024 року становив 933,08 грн. (а.с. 11).
Іваничівський районний суд Волинської області 06.03.2025 року видав судовий наказ №156/254/25 про стягнення з ДП «Шахта №9 «Нововолинська» на користь ОСОБА_1 заборгованої заробітної плати, 124 099 грн. 64 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12 березня 2024 року по 12 вересня 2024 року включно, а всього 188355 грн. 05 коп. (а.с. 24).
Ухвалою від 09.04.2025 року Іваничівський районний суд Волинської області скасував судовий наказ № 156/254/25 про стягнення з ДП «Шахта №9 «Нововолинська» на користь ОСОБА_1 заборгованості (а.с. 25).
Згідно з копією виписки за картковим розрахунком клієнта ( ОСОБА_1 ) за період з 01.03.2025 по 14.04.2025 року, позивач отримав від ДП «Шахта № 9 «Нововолинська» грошові кошти в розмірі 57 111,31 грн. (а.с. 12).
Із розрахунків сторони позивача, за 133 робочих дні ДП «Шахта №9 «Нововолинська» повинна сплатити йому 124 099,64 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.03.2024 по 12.09.2024, включно (а.с. 13).
Застосоване судом законодавство та висновки суду
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України, суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 8 Конституції України передбачено, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується
Відповідно до вимог ст. 43 Конституції Україникожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі ст. 55 Конституції України, права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового та майнового права та інтересу.
Згідно з ч.2 ст. 233 КЗпП із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, яка кореспондується з ч. 1 ст.1 Закону України "Про оплату праці", заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Частиною 2 Закону України "Про оплату праці" визначено, що основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
У рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Статтею 115 КЗпП України встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Відповідно до роз'яснень викладених у п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму (ч. 1 ст. 116 КЗпП України).
Відповідно до ст. 117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (наведена позиція викладена в пунктах 67, 69, 70, 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц).
Згідно з правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно п. 51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 905/857/19 (провадження № 12-56гс21) виплата заробітної плати працівнику - це обов'язок роботодавця. Заробітна плата-це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано. Обов'язок роботодавця виплатити працівнику заробітну плату не є відповідальністю у розумінністатті 617 ЦК України, від якої може бути звільнений роботодавець унаслідок випадку або непереборної сили.
Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 81 ЦПК України, визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Виходячи з наведеного, беручи до уваги, що ОСОБА_1 дійсно перебував у трудових відносинах з ДП «Шахта № 9 «Нововолинська», яким позивачу нараховано, однак повністю не виплачено у передбачені законом строки відповідні суми, допустимих доказів на підтвердження факту відсутності заборгованості станом на день звільнення відповідачем не надано, відтак суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення заборгованості по заробітній платі є обґрунтованими та підлягають до задоволення.
Відповідно до п.6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Висновок щодо можливості зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 (провадження № 14-623цс18), яка відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) висловлена правова позиція, згідно з якою, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Також Суд зазначив, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; імовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає за можливе зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Так, суд у відповідності до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019р. у справі № 761/9584/15-ц (14-623цс18) враховує, що метою ст. ст. 116, 177 КЗпП України є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Заразом, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Така правова позиція застосована також Верховним Судом і у справі №165/622/20 (постанова від 20 травня 2021 року).
Як підставу для зменшення суми середнього заробітку, суд враховує те, що відповідач є органом державного управління, неприбутковою державною установою, фінансування якої здійснюється за рахунок бюджетних асигнувань. Таким чином, суд вважає можливим частково задовольнити позовні вимоги позивача щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зменшити суму стягнення, яку просить позивач, до 10 000,00 гривень.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності (цей принцип у сфері соціального захисту означає, зокрема, що заходи, передбачені в нормативно-правових актах, повинні спрямовуватися на досягнення легітимної мети та мають бути співмірними із нею), беручи до уваги критерії оцінки, які сформульовані Великою Палатою Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц, зважаючи на непорушність права на отримання зарплати за виконану роботу і гарантію захисту від цього порушення при звільненні працівника, вважаю за можливе стягнути з відповідача на користь позивача 10 000,00 грн. середнього заробітку у відшкодування затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до п.2 ч. 2 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
Розподіл судових витрат між сторонами
Відповідно до п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.2 ст.141 ЦПК України).
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст.134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Частинами 1-6 ст.137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витратна правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послузі виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витратна оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт(надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Уразі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16, постанові Верховного Суду від 02.07.2019 року у справі №810/795/18 зазначено про те, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені в установленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Відповідно до правової позиції, висловленої об'єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та підтвердженої Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 і від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.07.2020 року в справі №362/3912/18 від 31.07.2020 року у справі №301/2534/16-ц, додатковій постанові Верховного Суду від 19.11.2020 року в справі №734/2313/17.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц.
Таким чином суд, розподіляючи витрати на професійну правничу допомогу, дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
До позовної заяви представником позивача долучено копію договору про надання правової допомоги від 12.02.2025, копію додаткової угоди від 26.02.2025 року про надання правової допомоги № б/н від 12.02.2025 року, акт виконаних робіт від 26.02.2025 року до договору про надання правової допомоги № б/н від 12.02.2025 року, копію додаткової угоди від 15.04.2025 року про надання правової допомоги № б/н від 12.02.2025 року, акт виконаних робіт від 15.04.2025 року до договору про надання правової допомоги № б/н від 12.02.2025 року, копію квитанції до прибуткового касового ордера №7 від 26.02.2025 року на суму 6000,00 грн., копію квитанції до прибуткового касового ордера №9 від 15.04.2025 року на суму 4000,00 грн., копію адвокатського запиту від 17.02.2025 до ДП «Шахта №9 «Нововолинська», копію заяви про видачу судового наказу від 26.02.2025 року.
Оцінюючи надані докази, враховуючи принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 гривень.
У позовній заяві сторона позивача просить суд стягнути на її користь з відповідача судовий збір 1241,00 грн., який сплачено відповідно до квитанції АТ «Ощадбанк» № 2 від 14.05.2025 року.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно із ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
Оскільки рішенням суду вимоги майнового характеру ОСОБА_1 до ДП «Шахта № 9 «Нововолинська», які заявлені на загальну суму 131 223,74 (7124,10+124099,64) грн., були задоволені частково, в межах стягнення з відповідача суми 17 124,10 (7124,10 + 10000,00) грн. (становить 13 %), то з урахуванням вимог пропорційності, суд стягує:
- з відповідача на користь держави, відповідно до ч.6 ст. 141 ЦПК України, судовий збір в розмірі 157,60 грн.;
- з відповідача на користь позивача понесені витрати щодо сплати судового збору в розмірі 161,30 грн.
На підставі викладено, керуючись ст. 43 Конституції України, ст.ст. 94, 115, 116, 233 КЗпП України, ст.ст. 1, 21 Закону України «Про оплату праці», керуючись ст.ст. 258, 259, 264, 265, 268, 280-282, 430 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 , представник позивача ОСОБА_2 до Державного підприємства «Шахта № 9 «Нововолинська» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства "Шахта № 9 "Нововолинська" в користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 7 124 (сім тисяч сто двадцять чотири) гривні 10 копійок.
Стягнути з Державного підприємства "Шахта № 9 "Нововолинська" в користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 12.03.2024 - 12.09.2024, в розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійки.
Стягнути з Державного підприємства "Шахта № 9" Нововолинська" у дохід держави судовий збір в розмірі 157 (сто п'ятдесят сім) гривень 60 копійок.
Стягнути з Державного підприємства "Шахта № 9" Нововолинська" на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 161 (сто шістдесят одну) гривню 30 копійок та витрати за надану правову (правничу) допомогу адвоката в розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень 00 копійок.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Допустити негайне виконання рішення суду у межах суми платежу за один місяць.
Заочне рішення може бути оскаржено до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи:
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Представник позивача Соколов Микола Васильович, адреса: АДРЕСА_2 .
Відповідач Державне підприємство «Шахта №9 «Нововолинська», код ЄДРПОУ 41936988, місцезнаходження: 45325, с. Литовеж, вул. Шахтарська, 37, Володимирський (Іваничівський) район, Волинська область.
Повний текст рішення суду складено та підписано 28 травня 2025 року.
Суддя М. О. Федечко