Дата документу 27.05.2025 Справа № 335/1720/25
Єдиний унікальний № 335/1720/25 Головуючий у І інстанції: Романько О.О.
Провадження № 22-ц/807/1043/25 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
27 травня 2025 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого: Полякова О.З.,
суддів: Гончар М.С.,
Кочеткової І.В.,
секретар: Остащенко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Войтовича Євгена Михайловича на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 02 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Войтовича Євгена Михайловича до ОСОБА_2 про зобов'язання вчинити певні дії,-
У лютому 2025 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Войтовича Є.М. звернувся до суду з позовом, який у подальшому уточнив, до ОСОБА_2 про зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позову зазначено, що наказом ТОВ «СП МДМ» № 2 від 19.06.2017 позивача було призначено на посаду президента ТОВ «СП МДМ».
З березня 2019 року за відсутності законних підстав, контроль над підприємством захопили інші особи, зокрема ОСОБА_2 , який вважає себе генеральним директором.
Позивач зауважив, що питання щодо законності вказаних дій вирішуються в іншому провадженні. З посади президента товариства його ніхто не звільняв, наказ про призначення скасований не був.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 04.05.2018 задоволено позов ОСОБА_3 до ТОВ «СП МДМ», Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ТОВ «Мдіна ЛТД», ОСОБА_1 , ПП «Пріма Лекс». Проте, наказ ТОВ «СП МДМ» № 2 від 19.06.2017, яким позивача призначено на посаду президента предметом спору не був.
У цивільній справі № 335/7024/17 розглядалися позовні вимоги ОСОБА_2 до ТОВ «СП МДМ» про поновлення на посаді директора, який у подальшому відмовився від позовних вимог.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 28.02.2025 відмовлено у відкритті провадження у справі № 908/465/25 за позовом ОСОБА_1 про усунення перешкод у реалізації трудових прав позивача шляхом зобов'язання відповідача передати позивачу документацію (статут накази, угоди, первинну документацію податкової та бухгалтерської звітності, звіти, декларації, правовстановлюючі документи на нерухоме майно), печатку ТОВ «СП МДМ», а також програмний комплекс «Клієнт-Банк».
Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Войтовича Є.М. просив суд усунути ОСОБА_1 перешкоди в управлінні ТОВ «СП МДМ» шляхом зобов'язання Александрова М.В. передати позивачу документацію (статут, накази, угоди, первинну документацію податкової та бухгалтерської звітності, звіти, декларації, правовстановлюючі документи на нерухоме майно), печатку товариства ТОВ «СП МДМ» ЄДРПОУ 20490986, а також програмний комплекс «Клієнт-Банк».
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 02 квітня 2025 року відмовлено у відкритті провадження за позовною заявою.
Не погоджуючись із вищезазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Войтовича Є.М. апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 02 квітня 2025 року та направити справу для вирішення питання про відкриття провадження.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що факт наявності в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформації про те, що Александров М.В. є керівником ТОВ «СП МДМ» може бути підставою для відмови в задоволенні позову, проте не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі. Натомість ухвала Господарського суду Запорізької області від 28.02.2025 про відмову у відкритті провадження у справі № 908/465/25 свідчить про те, що спір належить розглядати за правилами цивільного судочинства.
У своєму відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 спір у цій справі виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності товариства, зокрема щодо корпоративних відносин. З огляду на встановлений судом першої інстанції обставини, суб'єктний склад та зміст спірних правовідносин, предметом спору Дрозденка М.В. є право на управління ТОВ «СП МДМ». Тобто, спір виник з корпоративних відносин і має розглядатися за правилами господарського судочинства. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржувану ухвалу - без змін.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Войтович Є.М. наполягав на задоволенні апеляційної скарги, скасуванні оскаржуваної ухвали та направленні справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Представник ОСОБА_2 - адвокат Демченко Н.М. заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, оскаржувану ухвалу просила залишити без змін.
Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, доводи представників позивача та відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнитиз огляду на таке.
Відповідно до п. 6 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно зі ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Судове рішення, згідно зі ст. 263 ЦПК України, повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала суду не відповідає.
Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції керувався приписами п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, якою передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а належить до компетенції господарських судів України.
Проте колегія суддів не погоджується з таким висновком з огляду на таке.
Відповідно до ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з положеннями ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до положень статей 55, 124 Конституції України та статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із цим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «ДеЖуфр да ла Праделль проти Франції» De Geouffre de la Pradelle v. France від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Так, у статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі «Безимянная проти Росії» (заява № 21851/03) ЄСПЛ наголосив, що «погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту».
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
Відповідно до положень статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Юрисдикція господарських справ установлена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України, згідно з пунктами 3,4 частини першої якої, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.
Відповідно до частини першої статті 62 Господарського кодексу України підприємством є самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
Як установлено в частинах першій, третій статті 167 ГК України, корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Войтовича Є.М. вказав, що звертався з аналогічним позовом в порядку господарського судочинства та надав суду ухвалу Господарського суду Запорізької області від 28 лютого 2025 року, якою відмовлено у відкритті провадженні у справі № 908/465/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в реалізації трудових прав позивача шляхом зобов'язання відповідача передати позивачу документацію (статут, накази, угоди, первинну документацію податкової та бухгалтерської звітності, звіти, декларації, правовстановлюючі документи на нерухоме майно), печатку товариства ТОВ «СП МДМ» ЄДРПОУ 20490986, а також програмний комплекс «Клієнт-Банк», у зв'язку з тим, що спір не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Зазначеною ухвалою ОСОБА_1 роз'яснено його право на звернення з позовною заявою до суду з аналогічними вимогами в порядку цивільного судочинства.
Проте суд першої інстанції на вказане належної уваги не звернув, не дослідив у повній мірі всіх доказів, наданих позивачем, не надав належної оцінки доводам ОСОБА_1 , не врахував обставин, які мають значення для розгляду справи та не сприяв у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів позивача.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
Ключовими принципами цієї статті є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
Так, у справі Delcourt v. Belgium, Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.
У справі Bellet у. France Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії. які становлять втручання у її права.
Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
У рішенні ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» вказано, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
У рішеннях ЄСПЛ від 26 жовтня 1984 року у справі «Де Куббер проти Бельгії» та від 28 жовтня 1998 року у справі «Кастілло Альгар проти Іспанії» наголошується на тому, що правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться. На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість. Якщо помилка національного суду щодо питань права або факту є настільки очевидною, що її можна кваліфікувати як «явну помилку» (тобто помилку, якої б не міг припуститися розумний суд) вона може порушити справедливість провадження (рішення ЄСПЛ від 15 листопада 2007 року у справі «Хамідов проти Росії»).
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Войтовича Є.М. є слушними, адже до висновку про неможливість розгляду справи в порядку цивільного судочинства суд першої інстанції дійшов, фактично не визначивши предмету спору, не проаналізувавши обґрунтувань позивача для звернення з цим позовом у порядку цивільного судочинства, не надавши належної оцінки ухвалі Господарського суду Запорізької області від 28.02.2025 про відмову у відкритті провадження за аналогічним позовом ОСОБА_1 в порядку господарського судочинства.
Такий висновок не ґрунтується на вимогах закону, не відповідає завданням цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішенні справ із метою ефективного захисту порушених прав, а також таким, що безпідставно обмежив право позивача на доступ до правосуддя, ухвала Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 02 квітня 2025 року про відмову у відкритті провадження є такою, що постановлена з порушенням норм процесуального права, отже її слід скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Войтовича Євгена Михайловича - задовольнити частково.
Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 02 квітня 2025 року в цій справі - скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 28 травня 2025 року.
Головуючий:
Судді: