Справа № 297/820/25
Закарпатський апеляційний суд
28.05.2025 м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд в особі судді Феєра І. С., розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді справу про адміністративне правопорушення № 33/4806/296/25 за апеляційною скаргою захисника-адвоката Гіммельфарба С. О. на постанову судді Берегівського районного суду Закарпатської області від 31.03.2025.
Цією постановою:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, уродженець та мешканець АДРЕСА_1 , із середньою спеціальною освітою, непрацюючий, неодружений, визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 500 (п'ятисот) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500 (вісім тисяч п'ятсот) грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 605 грн 60 коп. судового збору.
З протоколу про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ № 289308 від 06.03.2025 та постанови суду від 31.03.2025 вбачається, що 06.03.2025 приблизно о 19 год 10 хв інспектором відділення моніторингу обстановки на околиці н.п. Косонь (територія Косонської ОТГ Берегівського району Закарпатської області), на напрямку 242 прикордонного знаку, на відстані близько 3300 метрів від державного кордону, було виявлено та затримано ОСОБА_2 , який здійснив спробу незаконного перетину державного кордону з України в Угорщину, поза пунктами пропуску, в складі групи осіб, чим порушив вимоги ст. 9, 12 Закону України «Про Державний кордон України» від 04.11.1991, та вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 204-1 КУпАП.
В апеляційній скарзі захисник-адвокат Гіммельфарб С. О. просить постанову судді від 31.03.2025 скасувати, а провадження у справі закрити за відсутністю в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП. Вказує на те, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про наявність у ОСОБА_2 намірів на незаконний перетин державного кордону України. ОСОБА_2 було виявлено на околиці населеного пункту, зокрема на автозаправній станції, яка не знаходиться на лінії державного кордону та є місцем загального користування. ОСОБА_2 не вчиняв жодних дій, які б свідчили про його намір у майбутньому вчинити спробу незаконного перетину державного кордону України, у тому числі в нього був наявний документ, що посвідчує його особу. Пояснення ОСОБА_2 також не містять жодного посилання на те, що він мав намір незаконно перетнути державний кордон України. Протокол про адміністративне правопорушення не є беззаперечним доказом вчинення ОСОБА_2 правопорушення, а будь-які інші докази у підтвердження вини останнього відсутні.
-2-
Будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду апеляційної скарги, ОСОБА_2 та його захисник-адвокат Гіммельфарб С. О., на розгляд справи щодо ОСОБА_2 не з'явилися, клопотань про відкладення розгляду справи не заявляли, відомостей про поважність причин неявки не надали. При цьому, за змістом ст. 294 КУпАП участь особи, яка притягується до відповідальності, чи захисника, в апеляційному розгляді справи, не є обов'язковою. Тому, враховуючи вимоги закону про розгляд справи в розумні строки, а також рішення Європейського суду з прав людини «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07.07.1989 про те, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було знівельовано ключовий принцип - верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи, апеляційний суд вважає за необхідне розглянути справу за відсутності ОСОБА_2 та захисника-адвоката Гіммельфарба С. О., що не може розцінюватись як порушення їх прав, передбачених ст. 268, 271 КУпАП.
Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Доводи апеляційної скарги про необґрунтованість та незаконність судового рішення апеляційний суд відхиляє з таких підстав.
Згідно ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. За змістом вказаної норми закону, провадження в справах про адміністративні правопорушення повинно здійснюватися на основі суворого дотримання законності.
Відповідно до вимог ст. 245, 280 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винуватість особи та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами, як наголошується в ст. 251 КУпАП.
Суд, відповідно до приписів ст. 252 КУпАП оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи у їх сукупності, керуючись законом.
Апеляційний суд вважає, що вищевказані вимоги закону при розгляді матеріалів за протоколом про адміністративне правопорушення судом першої інстанції дотримані і висновок суду про визнання ОСОБА_2 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, за спробу незаконного перетину державного кордону України, вчиненого групою осіб, є правильним, а зміст постанови
-3-
відповідає вимогам, передбаченими ст. 283 КУпАП, оскільки в ній наведені докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення ОСОБА_2 цього адміністративного правопорушення.
Всупереч доводів апеляційної скарги, наявність в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, підтверджується зібраними у справі про адміністративне правопорушення й дослідженими в судовому засіданні доказами, яким дана правильна юридична оцінка.
Даними, які містяться у протоколі про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ № 289308 від 06.03.2025 стверджується, що 06.03.2025 приблизно о 19 год 10 хв інспектором відділення моніторингу обстановки на околиці н.п. Косонь (територія Косонської ОТГ Берегівського району Закарпатської області), на напрямку 242 прикордонного знаку, на відстані близько 3300 метрів від державного кордону, було виявлено та затримано ОСОБА_2 , який здійснив спробу незаконного перетину державного кордону з України в Угорщину, поза пунктами пропуску, в складі групи осіб.
Викладені у протоколі про адміністративне правопорушення обставини вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення підтверджуються вищевказаним протоколом про адміністративне правопорушення; протоколом про адміністративне затримання від 06.03.2025; протоколом особистого огляду, огляду речей та вилучення речей і документів від 06.03.2025; схемою виявлення та затримання ОСОБА_2 ; письмовими поясненнями ОСОБА_2 від 06.03.2025; рапортом інспектора прикордонної служби 1 категорії відділення моніторингу обстановки відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) ОСОБА_3 від 06.03.2025.
Вищенаведені докази, є належними й допустимими, зібрані відповідно до вимог КУпАП, оскільки порушень при їх збиранні під час розгляду справи апеляційним судом не виявлено, у своїй сукупності підтверджують порушення ОСОБА_2 вимог ст. 9, 12 Закону України «Про державний кордон України від 04.11.1991, та його вину у вчиненні, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП адміністративного правопорушення.
Доводи апеляційної скарги про те, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про наявність у ОСОБА_2 намірів на незаконний перетин державного кордону України, апеляційний суд відхиляє з огляду на таке.
Відповідно до ст. 252 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення є самостійним доказом у справі про адміністративне правопорушення, та має бути оцінений за правилами оцінки доказів.
Апеляційний суд встановив, що протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 відповідає вимогам КУпАП та Інструкції з оформлення посадовими особами Державної прикордонної служби України матеріалів справ про адміністративні правопорушення, затвердженою наказом МВС України № 898 від 18.09.2013, такий складений уповноваженою особою Державної прикордонної служби, в присутності ОСОБА_2 . У протоколі відображено суть адміністративного правопорушення. Зі змісту протоколу вбачається, що ОСОБА_2 роз'яснені його права, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, в тому числі право мати захисника, що засвідчено підписом ОСОБА_2 .
Таким чином, як протокол про адміністративне правопорушення, так і інші додані до нього докази, є належними та допустимими доказами у справі та обґрунтовано покладені судом в обґрунтування доведення винуватості ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення.
Із цих підстав, такими, що не заслуговують на увагу, апеляційний суд визнає і доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 було виявлено на околиці населеного пункту, зокрема на автозаправній станції, яка не знаходиться на лінії державного кордону та є місцем загального користування.
-4-
Твердження апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 не вчиняв жодних дій, які б свідчили про його намір у майбутньому вчинити спробу незаконного перетину державного кордону України, у тому числі в нього був наявний документ, що посвідчує його особу, апеляційний суд відхиляє з огляду на те, що наявні у матеріалах справи докази беззаперечно свідчать про перебування ОСОБА_2 в межах контрольованого прикордонного району в напрямку знаку № 242, та про порушення вимог cт. 9, 12 Закону України «Про державний кордон Украйни» від 04.11.1991, відтак вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, за вказаних у протоколі обставин, що також підтверджено письмовими поясненнями ОСОБА_2 про визнання вини.
Між тим, з матеріалів справи не вбачається, що ОСОБА_2 заперечував факт наміру на незаконний перетин Державного кордону України, у зв'язку з чим неспроможними є і доводи апеляційної скарги про те, що пояснення ОСОБА_2 також не містять жодного посилання на те, що він мав намір незаконно перетнути державний кордон України.
Під час розгляду справи апеляційним судом не встановлено яких-небудь даних, які би давали підстави вважати, що інспектор прикордонної служби 1 категорії відділення моніторингу обстановки відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) ОСОБА_4 був упередженим при складанні щодо ОСОБА_2 протоколу про адміністративне правопорушення за ознаками передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП адміністративного правопорушення, і що в нього були підстави для фальсифікації протоколу чи обмови останнього у вчиненні адміністративного правопорушення, а також про його зацікавленість у результатах розгляду справи, - у підтвердження таких даних відсутні які-небудь належні докази як у матеріалах справи, так їх і не додано до апеляційної скарги й на такі не посилається сторона захисту.
Тому, апеляційний суд приходить до висновку, що інспектор прикордонної служби 1 категорії відділення моніторингу обстановки відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) ОСОБА_4 діяв у межах наданих йому повноважень.
Водночас, апеляційним судом не встановлено і будь-яких фактів про застосування щодо ОСОБА_2 незаконних методів, які би призвели до визнання ним вини та підписання протоколу про адміністративне правопорушення та інших документів, які містяться у матеріалах справи.
Із цих підстав, апеляційний суд визнає неспроможними і доводи апеляційної скарги про те, що протокол про адміністративне правопорушення не є беззаперечним доказом вчинення ОСОБА_2 правопорушення, а будь-які інші докази у підтвердження вини останнього відсутні.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд звертає увагу на таке.
Відповідно до диспозиції частини другої статті 204-1 КУпАП, передбачена відповідальність за перетинання або спробу перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або з використанням підробленого документа чи таких, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади, вчинене групою осіб або особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень.
Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення, складеного відносно ОСОБА_2 суть вчиненого ним правопорушення полягає у спробі незаконного перетину державного кордону України поза пунктом пропуску в складі групи осіб.
Згідно ст. 9 Закону України «Про державний кордон України» перетинання державного кордону України здійснюється на шляхах сполучення через державний
-5-
кордон з додержанням встановленого порядку. Залізничне, автомобільне, морське, річкове, поромне, повітряне та пішохідне сполучення через державний кордон України здійснюється в пунктах пропуску, що встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства і міжнародних договорів України, а також поза пунктами пропуску через державний кордон України у випадках, визначених законодавством.
Пункт пропуску через державний кордон України - це спеціально виділена територія на залізничних та автомобільних станціях, у морських і річкових портах, аеропортах (аеродромах) з комплексом будівель, споруд і технічних засобів, де здійснюються прикордонний, митний та інші види контролю і пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна.
Отже, ознакою об'єктивної сторони правопорушення, за яке передбачена відповідальність частиною другою статті 204-1 КупАП є, зокрема, перетинання або спроба перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України, вчинене у складі групи осіб або особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень.
Матеріалами справи встановлено, що 06.03.2025 о 19 год 10 хв, на напрямку 242 прикордонного знаку на ділянці відповідальності відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » на відстані близько 3300 метрів від державного кордону, було виявлено та затримано ОСОБА_2 , за спробу незаконного перетину державного кордону України в складі групи осіб.
З письмових пояснень ОСОБА_2 вбачається, що він визнав свою вину у вчиненні дій, зазначених у протоколі, а під час розгляду справи судом першої інстанції не заперечив, що разом зі своїм знайомим був затриманий працівниками прикордонної служби поблизу державного кордону України.
Таким чином, незважаючи на наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд оцінює їх як обрану лінію захисту з метою уникнення адміністративної відповідальності, оскільки вони спростовуються сукупністю належних та допустимих доказів, повно та всебічно досліджених судом першої інстанції.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що матеріалами справи доведено, що ОСОБА_2 06.03.2025 приблизно о 19 год 10 хв, у складі групи осіб, здійснив спробу незаконного перетинання державного кордону з України до Угорщини поза пунктами пропуску через державний кордон України на ділянці відповідальності ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_2 », на напрямку 242 прикордонного знаку (на околиці населеного пункту Косонь), внаслідок чого ОСОБА_2 був виявлений та затриманий.
Із цих підстав, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність у матеріалах справи доказів у підтвердження того, що ОСОБА_2 перебував у зазначені в протоколі час та місці з іншою метою, ніж незаконного перетину державного кордону. При цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що у матеріалах справи відсутні переконливі відомості, які б давали підстави вважати, що ОСОБА_2 , який є мешканцем с. Кривотин Ємільчинського району Житомирської області, знаходився на напрямку прикордонного знаку № 242, на відстані 3300 метрів від лінії державного кордону України, під час дії воєнного стану та тимчасової заборони чоловікам у віці від 18 до 60 років перетину державного кордону України, з іншою метою, а ніж спроба незаконного перетину державного кордону поза межами пунктів пропуску, у складі групи осіб. Також апеляційний суд звертає увагу на те, що в апеляційній скарзі не вказується з якою метою ОСОБА_2 перебував у місці затримання.
-6-
Оцінюючи твердження сторони захисту на предмет достовірності, апеляційний суд бере до уваги те, що у матеріалах справи відсутні будь-які належні дані, які можуть свідчити про те, що дії уповноважених осіб прикордонної служби при затриманні ОСОБА_2 та при оформленні відносно нього матеріалів адміністративного правопорушення, були незаконними та протиправними.
Тому, апеляційний суд також вважає, що як працівниками прикордонної служби, так і судом першої інстанції не було допущено порушення прав ОСОБА_2 , у тому числі на захист.
При цьому, вищевказаний протокол про адміністративне правопорушення складено у присутності ОСОБА_2 , що підтверджується його підписом, права та обов'язки йому роз'яснено, зі змістом протоколу ознайомлений на зрозумілій йому мові, примірник протоколу отримав, доповнень та зауважень не мав, послуги захисника не потребував.
Таким чином, докази покладені судом в обґрунтування винуватості ОСОБА_2 , який притягується до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, визнаються належними, допустимими і достовірними, оскільки отримані з передбачених законом джерел, у передбачений законом спосіб, зафіксовані у належній процесуальній формі, узгоджуються між собою як в цілому, так і в деталях, та доповнюють один одного, та є такими, що не викликають сумніву.
Суддею першої інстанції досліджені та перевірені доказами обставини, які поза розумним сумнівом свідчать про беззастережну винуватість ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, що ставилось йому за провину.
Також, апеляційний суд констатує, що при вирішенні питання про накладення на ОСОБА_2 адміністративного стягнення, суд першої інстанції належним чином врахував вимоги ст. 33 КУпАП, характер та обставини вчиненого правопорушення, особу правопорушника, ступінь його вини та майновий стан, і прийшов до вірного висновку про необхідність накладення на ОСОБА_2 адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі п'ятисот неоподаткованих мінімумів доходів громадян, яке на думку апеляційного суду, сприятиме вихованню правопорушника в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобіганню вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, тобто відповідає передбаченій ст. 23 КУпАП меті адміністративного стягнення.
Неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які б були підставою для зміни чи скасування постанови судді, при апеляційному перегляді не встановлено.
На які-небудь інші доводи, які би давали підстави для скасування чи зміни судового рішення в апеляційній скарзі не вказується й під час перевірки справи в апеляційному суді такі не виявлені.
Тому, на переконання апеляційного суду, оскаржувана постанова, як законна та обґрунтована, підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга захисника-адвоката Гіммельфарба С. О. - без задоволення.
При прийнятті рішення враховуються положення передбаченого нормативно-правовими актами України принципу диспозитивності, відповідно до якого сторони провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених нормативно-правовими актами; ст. 294 КУпАП у частині перегляду судового рішення в межах апеляційної скарги; що суд, за відсутності обґрунтованих клопотань, не вправі самостійно витребовувати докази, викликати будь-яких свідків, тощо; те, що стороною захисту не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та могли б слугувати підставами для скасування оскаржуваного судового рішення.
-7-
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд
Апеляційну скаргу захисника-адвоката Гіммельфарба С. О. залишити без задоволення, а постанову судді Берегівського районного суду Закарпатської області від 31.03.2025 щодо ОСОБА_5 , - без змін.
Постанова апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя