Справа № 457/656/25
провадження №2/457/202/25
про закриття провадження
27 травня 2025 року м. Трускавець
Трускавецький міський суд Львівської області
в складі: головуючої-судді Василюк Т.В.,
секретар судового засідання Кушнір М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Трускавці в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «1 безпечне агентство необхідних кредитів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «1 безпечне агентство необхідних кредитів» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Ухвалою суду від 29 квітня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, призначено судове засідання в рамках її розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 27 травня 2025 року.
На адресу суду 27 травня 2025 року надійшла заява представника позивача про закриття провадження у справі, мотивована тим, що на даний момент предмет спору між сторонами відсутній, оскільки 24 травня 2025 року ОСОБА_1 сплатив заборгованість за договором позики. Просить закрити провадження у справі, повернути позивачу сплачений судовий збір та стягнути судові витрати у розмірі 7100 грн. в рахунок оплати витрат на правничу допомоги.
Від відповідача надійшло клопотання про закриття провадження у справі у зв'язку зі сплатою заборгованості.
У судове засідання учасники справи не з'явилися.
Частиною 2 статті 247 ЦПК України передбачено, що у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, клопотання позивача про закриття провадження у справі, вважає, що таке клопотання підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Підстави для закриття провадження у справі визначені устатті 255 ЦПК України.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Проте поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.
Поряд з цим за змістом п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд може закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо встановить, що предмет спору був відсутній на час пред'явлення позову.
Тобто, в контексті наведеної правової норми є підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред'явлення позову. Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема у зв'язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникненні).
Проте, якщо предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі, то залежно від обставин, що призвели до зникнення такого предмета, та стадії цивільного процесу, на якій він припинив своє існування, сторони мають цілий ряд передбачених законом процесуальних можливостей припинити подальший розгляд справи, зокрема шляхом залишення позову без розгляду, відмови від позову або від поданих апеляційних чи касаційних скарг, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди тощо.
Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 10 квітня 2019 року (справа № 456/647/18, провадження №61-2018св19), від 31 липня 2023 року (справа № 335/8285/22).
Відповідно до п.1 ч.2 ст.49 ЦПК України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.
Як вбачається із заяви про закриття провадження у справі, виконання договірних зобов'язань відповідачем відбулося вже в процесі розгляду справи, що унеможливлює закриття провадження у справі через відсутність предмета спору. При цьому, суд вважає, що заява представника позивача про закриття провадження у справі фактично є заявою про відмову позивача від позову в зв'язку з погашенням боргу відповідачем.
Обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, встановлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу juranovitcuria.Тобто суд, з'ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 08.06.2021 року по справі №662/397/15-ц.
Вивчивши матеріали справи, враховуючи те, що заборгованість відповідача перед позивачем була сплачена в процесі розгляду справи, що унеможливлює закриття провадження у справі через відсутність предмета спору, а заява представника позивача від 27 травня 2025 року фактично є заявою про відмову від позову у зв'язку з погашенням боргу, суд, з урахуванням класичного принципу jura novit curia, вважає за можливе задовольнити заяву позивача про закриття провадження у справі, проте із застосуванням положень п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
Про закриття провадження у справі суд, в силу вимог ч.2 ст.255 ЦПК України постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.
З платіжної інструкції №624205 від 04 березня 2025 року вбачається, що позивач за подання до Трускавецького міського суду Львівської області позовної заяви сплатив судовий збір в розмірі 3028 грн.
Частиною 1 статті 142 ЦПК України встановлено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Враховуючи вищевикладене, з урахуванням того, що провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «1 безпечне агентство необхідних кредитів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом, а відтак заява про повернення судового збору підлягає частковому задоволенню, а саме: повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
З приводу стягнення з відповідач витрат, понесених позивачем за професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 142 ЦПК України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
Таким чином, згідно з ч. 3 ст. 142 ЦПК України позивач має право на присудження з відповідача на свою користь судових витрат (судового збору та витрат на професійну правничу допомогу) за сукупності таких обставин: 1) після звернення позивача з позовом відповідач самостійно задовольнив пред'явлені до нього позовні вимоги, 2) позивач не підтримує свої позовні вимоги у зв'язку з їх задоволенням відповідачем, 3) суд закрив провадження у справі.
Отже, закриваючи провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову, суд не встановлює наявність або відсутність фактів порушення прав позивача, суд не постановляє рішення стосовно пред'явлених позивачем вимог. Однак, задоволення відповідачем пред'явлених до нього позивачем матеріально-правових вимог, викладених у позовній заяві, що спонукало позивача до відмови від позову, являється достатньою підставою для покладення на відповідача понесених позивачем судових витрат.
Вирішуючи питання про стягнення з позивача витрат на професійну правову допомогу, суд виходить із диспозиції ч.1ст. 137 ЦПК України, відповідно до якої витрати пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Так, згідно з ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правової допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання цих вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідачем ОСОБА_1 такого клопотання не заявлялося, хоча відповідач був обізнаний про наявність позову до нього про стягнення заборгованості (оскільки особисто надіслав за допомогою системи «Електронний суд» заяву, у якій просив залишити позов без задоволення у зв'язку з оплатою заборгованості), де однією з вимог було стягнення витрат за надання професійної правничої допомоги.
Понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу підтверджуються договором про надання правової допомоги №03-08/2023 від 03 серпня 2023 року, укладеним між ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» та Адвокатським об'єднанням «Правовий діалог» /арк. справи 33-36/, додатковою угодою № 3 /арк. справи 37/, актом приймання-передачі справ на надання правничої допомоги від 11 лютого 2025 року /арк. справи 38-40/, актом приймання-передачі наданої правничої допомоги від 20 лютого 2025 року, платіжною інструкцією від 24 лютого 2025 року /арк. справи 42/, відповідно до якої позивачем сплачено 7100 грн. за надання професійної правничої допомоги.
Враховуючи приписи ч.3 ст.142 ЦПК України та доведеність належними доказами понесених позивачем витрат на правничу допомогу, за винятком витрат на участь адвоката в судовому засіданні, суд дійшов висновку про обґрунтованість заяви представника позивача та наявність підстав для закриття провадження у справі та часткового відшкодуання судових витрат.
Саме сторона, яка зацікавлена у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, повинна вжити необхідних заходів для їх стягнення з іншої сторони.
Водночас інша сторона має право висловлювати заперечення проти таких вимог, що виключає можливість ініціативи суду щодо відшкодування витрат без відповідних дій з боку зацікавленої сторони.
На це вказав Касаційний цивільний суд Верховного Суду у постанові від 13 березня 2025 року по справі №275/150/22.
З огляду на те, що сторона позивача в ході розгляду даної справи відмовилась від позову, однак така відмова від позову була зумовлена задоволенням позовних вимог відповідачем після пред'явлення позову, а також клопотала про відшкодування позивачу понесених ним витрат на професійну правничу допомогу, то у відповідності до вимог ч.3 ст.142 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7100 грн.
На підставі викладеного вище, керуючись ст. ст.13, 182, 142, 255, 259, 260 ЦПК України, -
Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «1 безпечне агентство необхідних кредитів» задовольнити частково.
Провадження в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «1 безпечне агентство необхідних кредитів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості закрити на підставі п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «1 безпечне агентство необхідних кредитів» (код ЄДРПОУ 39861924) з державного бюджету судовий збір у розмірі 1514(одна тисяча п'ятсот чотирнадцять) грн., який був сплачений відповідно до платіжної інструкції № 624205 від 04 березня 2025 року (отримувач: ГУК Львів/Трускавецька тг/22030101, код: 38008294, банк отримувача: Казначейство України, рахунок отримувача: UA8999980313151206000013943).
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «1 безпечне агентство необхідних кредитів» (ЄДРПОУ 39861924, юридична адреса: 01010, м. Київ, площа Арсенальна, 1Б) 7100 (сім тисяч сто) грн. понесених витрат на професійну правничу допомогу.
Роз'яснити сторонам, що у разі закриття провадження у справі, повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя: Т. В. Василюк