20 травня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/6287/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С. К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.
за участю секретаря судового засідання: Амірханяна Р.К.,
та представників:
позивача - Литвина П.В.,
відповідача - Шимко Л.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Київгаз"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2025
та рішення Господарського суду м. Києва від 14.11.2024
у справі № 910/6287/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України"
до Акціонерного товариства "Київгаз"
про стягнення 162 720 145,54 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (далі - ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України"; позивач) звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом про стягнення з Акціонерного товариства "Київгаз" (далі - АТ "Київгаз"; відповідач) 162 720 145, 54 грн, з яких 106 003 256, 35 грн - основний борг, 18 641 285, 59 грн - пеня, 6 355 590, 70 грн - 3 % річних, 31 720 012, 90 грн - інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не здійснив своєчасну та повну оплату вартості поставленого природного газу через що у нього утворилась заборгованість, яка підлягає застосуванню разом з пенею, а також 3 % річних, інфляційними втратами відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Рішенням Господарського суду м. Києва від 14.11.2024 (суддя - С.О. Щербаков), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2025 (головуючий суддя - М.А. Барсук, судді - Л.В. Кропивна, Є.Ю. Пономаренко), позов задоволено. Стягнуто з АТ "Київгаз" на користь ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" 106 003 256, 35 грн основного боргу, 18 641 285, 59 грн пені, 6 355 590, 70 грн 3 % річних, 31 720 012,90 грн інфляційних втрат та судовий збір.
Як убачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами державного конкурсу, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" є постачальником "останньої надії" на ринку природного газу. Водночас, АТ "Київгаз" є оператор газорозподільної системи, у якого відсутні постачальники природного газу (він не перебував у реєстрі споживачів будь-якого із постачальників).
Між ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) і АТ "Київгаз" (споживач) було укладено типовий договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" (далі - договір/типовий договір), за умовами якого постачальник зобов'язувався постачати природний газ споживачу в необхідних для нього об'ємах (обсягах), а споживач - своєчасно сплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.
Відповідно до п. 3.1 договору постачання природного газу споживачу здійснюється з дня, визначеного інформаційною платформою оператора газотранспортної системи днем початку постачання в реєстрі споживачів постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи (далі - Кодекс ГТС).
У п. п. 4.1, 4.2 договору визначено, що постачання природного газу здійснюється за ціною, оприлюдненою постачальником на своєму сайті. Така ціна визначається постачальником відповідно до роз. VI Правил постачання. Нова ціна є обов'язковою для сторін з дня, наступного за днем її оприлюднення постачальником на власному сайті. Об'єм (обсяг) постачання природного газу споживачу за розрахунковий період визначається за даними оператора ГРМ/оператора ГТС (для прямих споживачів) за підсумками розрахункового періоду, що містяться в інформаційній платформі оператора газотранспортної системи та надані споживачу оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу.
За п. 4.3 договору постачальник зобов'язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за цим договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено). Споживач зобов'язаний оплатити рахунок, наданий постачальником відповідно до п. 4.3 цього договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу (п. 4.4 договору).
Права та обов'язки споживача визначає роз. 5 договору. За п. 5.2 договору на споживача покладено обов'язок, зокрема, забезпечувати своєчасну та повну оплату поставленого природного газу згідно з умовами цього договору.
Цей договір набирає чинності з дня, визначеного інформаційною платформою оператора ГТС днем початку постачання природного газу споживачу в реєстрі споживачів постачальника відповідно до Кодексу ГТС. Дія договору не може перевищувати 60 діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, наступного за місяцем, в якому почалося фактичне постачання природного газу постачальником. Розірвання (припинення дії) цього договору не звільняє споживача від обов'язку сплатити заборгованість постачальнику за цим договором (п. 11.1 договору).
На виконання умов договору, у період січень 2022 - лютий 2022 постачальником "останньої надії" (позивач) поставлено відповідачу природний газ на загальну суму 106 003 256, 35 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи актами приймання - передачі природного газу від 31.01.2022 № 2131 за січень 2022 року на суму 101 337 178, 26 грн, від 28.02.2022 № 4175 за лютий 2022 року на суму 4 666 078, 09 грн, які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств (а. с. 17-18, т. 1).
Позивачем було виставлено відповідачу рахунки на оплату природного газу від 11.02.2022 № 6516, від 14.03.2022 № 10110.
Оскільки відповідач не оплатив поставлений газ за спірний період, позивач направив на адресу відповідача вимогу від 31.05.2022, в якій просив відповідача сплатити заборгованість за поставлений природний газ.
Предметом цього спору є стягнення з відповідача 106 003 256, 35 грн основного боргу, 18 641 285, 59 грн пені, 6 355 590, 70 грн 3 % річних, 31 720 012, 90 грн інфляційних втрат за спірний період.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходили з того, що у відповідача існував обов'язок зі сплати поставленого природного газу відповідно до п. п. 4.3, 4.4 договору, ст. 530 ЦК України, який останній не виконав, а отже, що наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 106 003 256, 35 грн основного боргу, 18 641 285, 59 грн пені, а також 6 355 590, 70 грн 3 % річних, 31 720 012, 90 грн інфляційних втрат відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України. При цьому, суди попередніх інстанцій не встановили обставин для зменшення стягнення з відповідача пені, 3 % річних, про що відповідач просив у відповідному клопотанні.
Не погоджуючись із ухваленими у справі судовими рішеннями, АТ "Київгаз" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким справу направити на новий розгляд за встановленою підсудністю.
У касаційній скарзі скаржник посилається на п. п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та на те, що:
- суди ухвалили оскаржувані судові рішення без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 04.11.2024 у справі № 532/1550/23 (щодо заборони суперечливої поведінки), від 22.08.2023 у справі № 910/14570/21, від 05.12.2018 у справі № 915/878/16, від 27.01.2020 у справі № 640/19386/18, від 29.07.2021 у справі № 580/2317/19, від 05.10.2022 у справі 640/12691/19 (щодо реальності вчинення господарської операції (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України);
- відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування ст. ст. 640, 656, 712 ЦК України, ч. 2 ст. 15 Закону України "Про ринок природного газу" у подібних правовідносинах (п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України);
- суди попередніх інстанцій необґрунтовано відхилили клопотання відповідача про витребування доказів; про зупинення провадження у справі до розгляду справ № 910/3971/24, № 640/34767/21 та про проведення судової економічної експертизи через що не було встановлено обставини які мають значення для розгляду справи (п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України).
Зазначає у касаційній скарзі також таке: судами стягнуто з АТ "Київгаз" заборгованість за поставлений природний газ за неукладеним договором, за відсутності у позивача права власності на такі обсяги газу; поведінка ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" є суперечливою, має ознаки зловживання правом; посилається на відсутність доказів споживання природного газу саме з ресурсів позивача і що судами попередніх інстанцій порушено ст. ст. 2, 7, 11, 13, 74-79, 86, 99, 177, 181, 182, 185, 227, 236, 238 ГПК України, принципи рівності, змагальності та повноти розгляду справи.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.04.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Київгаз" на вказані судові рішення з підстав, передбачених п. п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 16.05.2025.
У відзиві позивач просить не задовольняти касаційну скаргу та зазначає, що оскаржувані рішення ухвалено відповідно до ст. 236 ГПК України.
Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення представників сторін, перевіривши наявність зазначених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судового рішення (п. п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Поняття зобов'язання та підстави його виникнення визначає ст. 509 ЦК України. Так, за ч. ч. 1-2 цієї статті зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Зобов'язання мають ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ч. 3 ст. 509 ЦК України) та виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).
Законодавець у ст. 525 ЦК України закріпив норму, відповідної до якої одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу визначає Закон України "Про ринок природного газу".
Стаття 1 цього Закону містить визначення: постачальник "останньої надії" - це визначений Кабінетом Міністрів України постачальник, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу; оператор газорозподільної системи - це суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із розподілу природного газу газорозподільною системою на користь третіх осіб (замовників); оператор газотранспортної системи - це суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників).
За п. п. 1, 2 гл. 3 роз. IV Кодексу ГТС для забезпечення електронної взаємодії та документообігу між суб'єктами ринку природного газу, у тому числі для організації замовлення та супроводження послуг транспортування природного газу в умовах добового балансування газотранспортної системи, а також між суб'єктами ринку природного газу та операторами торгових платформ оператор газотранспортної системи зобов'язаний створити та підтримувати функціонування інформаційної платформи. Інформаційна платформа складається з апаратного та програмного забезпечення.
Суб'єкти ринку природного газу, які уклали (переуклали) з оператором газотранспортної системи договір транспортування, набувають права доступу до інформаційної платформи та статусу користувача платформи з моменту укладення (переукладення) договору. Оператор газотранспортної системи присвоює кожному такому суб'єкту ринку природного газу код користувача платформи та створює на інформаційній платформі інтерфейс такого користувача відповідно до його статусу суб'єкта ринку природного газу (постачальник, оператор газорозподільної системи, оптовий продавець/покупець, оператор газосховищ тощо), про що має повідомити останнього. При цьому додатком до договору визначаються уповноважені особи суб'єкта ринку природного газу (користувача платформи), які будуть мати право доступу до інформаційної платформи від імені користувача платформи (зазначаються їхні адреси електронної пошти та контактні дані), для їх електронної реєстрації, що оформлюється у вигляді повідомлення на створення облікового запису уповноважених осіб користувача платформи за формою, наведеною в додатку 1 до цього Кодексу, до якого додаються у письмовій формі довіреності користувача платформи на кожну уповноважену особу.
Пунктами 1, 2 гл. 4 роз. IV Кодексу ГТС визначено, що інформаційна платформа має містити такі дані, зокрема: 1) перелік точок входу/виходу до/із газотранспортної системи; 2) інформацію про всіх суб'єктів ринку природного газу, включаючи споживачів, яким в установленому порядку присвоєні ЕІС-коди; 3) інформацію про постачальника "останньої надії"; 4) інформацію про постачальників із спеціальними обов'язками; 5) інформацію про реєстри споживачів постачальників.
Відповідно п. 5 гл. 4 роз. IV Кодексу ГТС оператори газорозподільних систем відповідно до вимог цього Кодексу та за формами оператора газотранспортної системи, погодженими з регулятором, повинні вносити до інформаційної платформи інформацію, зокрема: визначену пп. 1, 2, 5- 8, 12, 13, 14 п. 2 цієї глави, по всіх споживачах, підключених до газорозподільної системи; дані щодо операторів газорозподільних систем (за їх наявності), яким природний газ передається з газорозподільної системи, з визначенням місць підключення таких операторів; дані щодо газовидобувних підприємств (за їх наявності), промислові газопроводи яких безпосередньо підключені до газорозподільної системи.
Згідно з п. 2 гл. 5 роз. IV Кодексу ГТС встановлено, що реєстрація побутового споживача, споживача, що здійснює виробництво теплової енергії, або оператора газорозподільної системи здійснюється автоматично в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи за умови відсутності на інформаційній платформі інформації про відключення або ініціювання діючим постачальником відключення його об'єкта в таких випадках: відсутність підтвердженої номінації та реномінації діючого постачальника побутового споживача, споживача, що здійснює виробництво теплової енергії, постачальника, який здійснює постачання газу оператору газорозподільної системи для покриття об'ємів (обсягів) фактичних втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільній системі, або оператора газорозподільної системи, який здійснює закупівлю природного газу для покриття об'ємів (обсягів) фактичних втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільній системі на підставі договору (договорів) купівлі-продажу природного газу в оптового продавця, для газової доби D до 02:00 UTC (04:00 за київським часом) години для зимового періоду в газову добу (D-1) та 01:00 UTC (04:00 за київським часом) години для літнього періоду в газову добу (D-1) на точку виходу до газорозподільної системи, крім випадків ініціювання постачальником "останньої надії" відключення по об'єкту такого споживача. У такому випадку постачання здійснюється з дня, наступного за днем включення до реєстру споживачів постачальника "останньої надії"; відсутність за три дні до кінцевої дати постачання природного газу поточним постачальником побутового споживача або споживача, що здійснює виробництво теплової енергії, в Реєстрі іншого постачальника. У такому випадку постачання здійснюється з дня, наступного за кінцевим днем постачання попереднім постачальником. Дата початку постачання природного газу споживачу постачальником "останньої надії" визначається в реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" на інформаційній платформі.
У разі якщо за 5 днів до кінцевої дати постачання природного газу поточним постачальником інформаційна платформа не фіксує такого споживача в реєстрі іншого постачальника, у тому числі в реєстрі постачальника із спеціальними обов'язками або постачальника "останньої надії", інформаційна платформа одночасно направляє оператору газорозподільної системи (оператору газотранспортної системи по прямих споживачах) інформаційне повідомлення про відсутність у споживача постачальника з певної дати за формою оператора газотранспортної системи, погодженою з регулятором. Оператор газорозподільної системи (оператор газотранспортної системи по прямих споживачах), отримавши таке повідомлення, зобов'язаний протягом двох робочих днів проінформувати такого споживача про відсутність у нього постачальника з певної дати та можливі наслідки для нього і за необхідності розпочати заходи з припинення (обмеження) в установленому порядку газопостачання на об'єкти такого споживача.
Законодавець у ст. 15 Закону України "Про ринок природного газу" закріпив норму, відповідно до якої у разі, якщо постачальника ліквідовано, визнано банкрутом, його ліцензію на провадження діяльності з постачання природного газу анульовано або її дію зупинено, а також в інших випадках, передбачених правилами для постачальника "останньої надії", постачання природного газу споживачу здійснюється у порядку, визначеному правилами для постачальника "останньої надії", та на умовах типового договору постачання постачальником "останньої надії", що затверджується регулятором. Договір постачання між постачальником "останньої надії" і споживачем вважається укладеним з моменту початку фактичного постачання природного газу такому споживачу. Постачальник "останньої надії" постачає природний газ споживачу протягом строку, який не може перевищувати 60 діб та триває до кінця календарного місяця, що настає за місяцем початку фактичного постачання природного газу споживачу постачальником "останньої надії". Після закінчення цього строку постачальник "останньої надії" зобов'язаний припинити постачання природного газу споживачу. Постачальник "останньої надії" має право припинити постачання природного газу споживачу до закінчення вищезазначеного строку у разі невиконання цим споживачем обов'язку щодо повної та своєчасної оплати вартості природного газу, який постачається постачальником "останньої надії", відповідно до типового договору постачання постачальником "останньої надії". Договір між постачальником "останньої надії" та споживачем не може бути укладений за наявності простроченої заборгованості у такого споживача перед таким постачальником "останньої надії", крім випадків, якщо таким споживачем є побутовий споживач, споживач, що є бюджетною установою відповідно до Бюджетного кодексу України, закладом охорони здоров'я державної власності (казенні підприємства та/або державні установи тощо), закладом охорони здоров'я комунальної власності (комунальні некомерційні підприємства та/або комунальні установи, та/або спільні комунальні підприємства тощо), споживач, що здійснює виробництво теплової енергії.
Законом України "Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування" від 29.07.2022 № 2479-IX (далі - Закон № 2479-IX) внесено зміни до абз. 3 ч. 2 ст. 15 Закону України "Про ринок природного газу", доповнивши його словами "та оператор газорозподільної системи".
Постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2501 затверджено типовий договір постачання природного газу постачальником "останньої надії", визначені умови його укладення.
Здійснюючи аналіз вказаних вище норм права, Верховний Суд неодноразово висновував таке:
- наведені приписи законодавства та умови типового договору свідчать про: встановлену заборону на укладення договору постачання природного газу між постачальником "останньої надії" та споживачем за наявності у такого споживача простроченої заборгованості; неможливість постачання природного газу постачальником "останньої надії" споживачу із перевищенням 60-добового терміну протягом календарного року; встановлений законодавством механізм припинення постачальником "останньої надії" постачання споживачу природного газу після закінчення 60-добового терміну постачання (див. постанови Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 917/1297/23, від 19.06.2024 у справі № 913/264/23, від 19.06.2024 у справі № 913/283/23, від 07.08.2024 у справі № 910/1007/22 та інші);
- постачальник "останньої надії" не є суб'єктом, орієнтованим на довгострокове обслуговування споживачів, а виконує виключно функцію тимчасового страхування для забезпечення безперервності газопостачання у разі виникнення кризових ситуацій. Таке обмеження стимулює споживачів до активного пошуку нового постачальника і перешкоджає залежності від послуг постачальника "останньої надії". Зазначене відповідає принципу забезпечення конкуренції на ринку природного газу, оскільки надмірно тривалий строк може створити монопольні умови для постачальника "останньої надії". Тобто, обмеження строку до 60 днів на рік обґрунтовано тимчасовим характером функцій постачальника "останньої надії", фінансовою безпекою цього механізму, стимулюванням ринкових відносин і необхідністю забезпечення ефективності роботи енергетичного ринку (див. постанову Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 917/1297/23);
- за змістом ч. 2 ст. 15 Закону України "Про ринок природного газу" договір між постачальником "останньої надії" та споживачем не може бути укладений за наявності простроченої заборгованості у такого споживача перед таким постачальником "останньої надії", крім випадків, якщо таким споживачем є побутовий споживач, споживач, що є бюджетною установою відповідно до Бюджетного кодексу України, закладом охорони здоров'я державної власності (казенні підприємства та/або державні установи тощо), закладом охорони здоров'я комунальної власності (комунальні некомерційні підприємства та/або комунальні установи, та/або спільні комунальні підприємства тощо), споживач, що здійснює виробництво теплової енергії, та оператор газорозподільної системи (з урахуванням змін, внесених Законом України № 2479-IX). Зміни до Закону України "Про ринок природного газу", які включили операторів газорозподільних систем до цього переліку, застосовуються виключно до правовідносин, які мали місце в період із 01.01.2022 по 28.02.2022 (див. також постанову Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 917/1297/23). Закон № 2479-IX включив операторів ГРМ до кола суб'єктів, з якими у період січень-лютий 2022 року договір постачання міг бути укладений навіть попри наявність простроченої заборгованості (абз. 3 ч. 2 ст. 15 Закону України "Про ринок природного газу" (див. постанову Верховного Суд від 07.08.2024 у справі № 910/1007/22).
- лише при одночасному існуванні умов, визначених ст. 2 Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", а саме: 1) правовідносини виникли з приводу врегулювання заборгованості за придбаний у НАК "Нафтогаз України" природний газ, послуги з його розподілу і транспортування; 2) суб'єкт ринку природного газу, включений до реєстру, підлягають реалізації заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості за природний газ та послуги з його транспортування, передбачені ст. ст. 4, 5, 6 цього Закону (див. постанову Верховного Суду від 23.06.2022 у справі № 904/92/20). Застосування процедури врегулювання заборгованості згідно з положеннями Закону № 1639-ІХ має вчинятися юридично значима дія і за відсутності такої підстави для закриття провадження, відсутні (див. постанови Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 910/10142/21, від 16.01.2024 у справі № 916/2168/22). У разі відсутності встановлення судами попередніх інстанцій факту укладення договору про організацію взаєморозрахунків між учасниками спору, відсутні підстави для припинення спірних правовідносин між сторонами та для закриття провадження у справі (див. постанову Верховного Суду від 18.04.2023 у справі № 911/3195/21).
Врахувавши наведені вище висновки Верховного Суду, надавши оцінку наявним у матеріалах справи документам відповідно до ст. 86 ГПК України, встановивши, що заборона на укладення відповідного договору за наявності простроченої заборгованості споживача, встановлена ч. 2 ст. 15 Закону України "Про ринок природного газу", не застосовується до цих відносин (з огляду на спірний період 01.01.2022 до 28.02.2022), нездійснення постачання природного газу відповідачу з порушенням граничного строку, встановленого вказаним Законом, а також те, що на виконання умов договору постачальником "останньої надії" поставлено відповідачу природний газ на загальну суму 106 003 256, 35 грн, про що свідчать наявні у матеріалах справи документи, серед іншого, акти приймання - передачі природного газу, підписані представниками сторін без зауважень та заперечень та скріплені печатками підприємств, господарські суди попередніх інстанцій, враховуючи умови договору, дійшли обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 106 003 256, 35 грн основного боргу.
При цьому, судами попередніх інстанцій також було взято до уваги і те, що відповідачем не надано документів на підтвердження вчинення сторонами юридично значимих дій, а саме: укладення договору про організацію взаєморозрахунків або договору про реструктуризацію заборгованості тощо, що зумовило б відсутність підстав для стягнення цієї заборгованості.
Верховний Суд неодноразово вказував, що принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 07.12.2022 у справі № 910/11949/21). Натомість, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання (ст. 610 ЦК України).
Верховний Суд зазначає, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідальність за порушення грошового зобов'язання визначає ст. 625 ЦК України.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).
За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У п. 4.5. договору сторони досягли згоди, що у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Встановивши прострочення виконання відповідачем свого грошового зобов'язання, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність обставин для стягнення з відповідача на користь позивача пені та застосування до нього відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Здійснивши перерахунок пені, врахувавши положення п. п. 12, 19 роз. "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України (з огляду на наявність заяви відповідача щодо застосування позовної давності щодо стягнення цієї штрафної санкції), суди підставно стягнули з відповідача на користь позивача її у сумі 18 641 285,59 грн. При цьому, надавши оцінку клопотанню відповідача про зменшення пені, з огляду на конкретні обставини справи, норми ст. 551 ЦК України, ст. 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суди не встановили підстав для такого зменшення.
Верховний Суд зазначає, що зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Верховний Суд неодноразово зазначав, що застосоване у ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Водночас, вирішення цих питань як правило не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи, порушення чого (ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України) Верховним Судом не встановлено у цій справі (див. висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18, від 24.02.2020 у справі № 917/686/19, від 26.02.2020 у справі № 922/1608/19, від 15.04.2020 у справі № 922/1607/19, від 04.10.2021 у справі № 922/3436/20, від 10.11.2022 у справі № 910/15705/21, від 01.02.2023 у справі № 914/3203/21, від 22.05.2024 у справі № 911/95/20 та інші).
Суди попередніх інстанцій також обґрунтовано стягнули з відповідача 6 355 590,70 грн 3 % річних, 31 720 012, 90 грн інфляційних втрат відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України. Підстав для зменшення стягнутих з відповідача 3 % річних не встановили. Зважаючи на встановлені фактичні обставини, суди виснували, що цей розмір не є надмірним і такий висновок жодним чином не суперечить висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, в якій сторони договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої у ч. 2 ст. 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40 % та 96 % річних.
Щодо посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 04.11.2024 у справі № 532/1550/23 (щодо заборони суперечливої поведінки), від 22.08.2023 у справі № 910/14570/21, від 05.12.2018 у справі № 915/878/16, від 27.01.2020 у справі № 640/19386/18, від 29.07.2021 у справі № 580/2317/19, від 05.10.2022 у справі № 640/12691/19 (щодо реальності вчинення господарської операції), то необхідно зазначити таке.
Так, Верховний Суд у постанові від 04.11.2024 у справі № 532/1550/23 виснував, що проявом доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) є те, що якщо особа, яка має суб'єктивне право (наприклад, право власності, право на частку в спільній власності), добровільно висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що відмовляється від належного їй майнового права, то така особа пов'язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити суб'єктивне право суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.
У справі, яка переглядається суди не встановили, що позивач діяв всупереч своїй попередній поведінці у цій справі з огляду на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 04.11.2024 у справі № 532/1550/23, а доводи скаржника про зворотнє зводяться лише до переоцінки документів, що не є компетенцією Верховного Суду відповідно до ст. 300 ГПК України. Суди попередніх інстанцій на підставі оцінки наявних у справі документів, відповідно до вимог закону, вирішили спір.
Щодо посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 22.08.2023 у справі № 910/14570/21 за позовом ПП "Будинки столиці" до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Харківське Шосе Мега 19" про стягнення заборгованості у сумі 1 620 402,88 грн за договором про надання послуг з обслуговування будинку та прибудинкової території; на постанову Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 915/878/16 за позовом ФОП Димитрова Георгія Дем'яновича до ФОП Скакун Оксани Миколаївни про стягнення 565 670,03 грн за договором купівлі-продажу продукції; на постанову від 27.01.2020 у справі № 640/19386/18 за позовом ТОВ "Системні Інформаційні Рішення "Д" до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення; на постанову від 29.07.2021 у справі № 580/2317/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Рось" до Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення; на постанову Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 640/12691/19 за позовом ТОВ "Луї Дрейфус Компані Україна" до Офісу великих платників податків ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, то необхідно зазначити, що висновки судів попередніх інстанцій про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за типовим договором постачання природного газу постачальником "останньої надії" цим висновкам Верховного Суду також не суперечать. Вбачається, що наведені скаржником постанови було прийнято судом касаційної інстанції з огляду на іншу фактично-доказову базу, за інших обставин, встановлених у справах, і за інших поданих сторонами й оцінених судами доказів, у залежності від яких (обставин і доказів) прийнято відповідні судові рішення. Крім того, суб'єктний склад, предмет, підстави позовів, що впливає на нормативно-правове регулювання, не є подібними у деяких справах, на які посилається скаржник, і у справі № 910/6287/24, яка переглядається. Посилаючись на ці постанови Верховного Суду, скаржник тлумачить їх неправильно, на свою користь.
З огляду на викладене, Верховний Суд зазначає про безпідставність доводів касаційної скарги в частині підстави касаційного оскарження, визначеної п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Звертаючись із цією касаційною скаргою скаржник посилається і на п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України - на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування ст. ст. 640, 656, 712 ЦК України, ч. 2 ст. 15 Закону України "Про ринок природного газу" у подібних правовідносинах. Проаналізувавши ці доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає, що у цьому випадку відповідач фактично окреслює лише межі правовідносин, в яких, на його думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції; касаційна скарга в цій частині за своїм змістом зводиться лише до незгоди із наданою судами попередніх інстанцій оцінкою встановлених обставин справи, до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що не є можливим з огляду на визначені в ст. 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Отже, Верховний Суд вважає безпідставними доводи касаційної скарги про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Щодо посилання скаржника на п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, необхідно зазначити таке.
У касаційній скарзі скаржник стверджує, що суди попередніх інстанцій необґрунтовано відхилили клопотання відповідача про витребування доказів; зупинення провадження у справі до розгляду справ № 910/3971/24, № 640/34767/21 та клопотання про призначення експертизи (п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України).
Відповідно до ст. 2 ГПК України серед основних завдань господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи (п. 10 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Верховний Суд зазначає, що дотримання розумних строків розгляду справи є важливим та одним з пріоритетних принципів господарського судочинства. Поряд із цим існують обставини, за яких суд має право або ж зобов'язаний зупинити провадження у справі.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення всіх процесуальних дій у справі, зумовлене настанням певних визначених законом обставин, що перешкоджають подальшому руху справи до їх усунення. Зупинення провадження у справі не повинне розглядатися як невиправдане затягування строків розгляду справи і застосовується лише за обставин, визначених процесуальним законом (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.03.2025 у справі № 910/13175/23).
У господарському процесі підстави зупинення провадження регламентовані ст. ст. 227, 228 ГПК України. Так, законодавець у ст. 227 ГПК України закріпив норму, відповідно до якої суд зобов'язаний зупинити провадження у справі, зокрема, у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Здійснюючи аналіз п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України, Верховний Суд неодноразово формував висновок щодо його застосування, а саме такий: під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи необхідно розуміти те, що обставини, які розглядаються в такій справі, не можуть бути встановлені судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, черговості розгляду вимог тощо; обов'язкова пов'язаність справи, що зупиняється, з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема, факти, що мають преюдиційне значення. Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі з огляду на вимоги п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України суд повинен у кожному конкретному випадку з'ясувати: чи існує вмотивований зв'язок між предметом судового розгляду у справі, яка розглядається судом, з предметом доказування в конкретній іншій справі, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства; чим обумовлюється об'єктивна неможливість розгляду цієї справи з вказівкою на обставини, які встановлюються судом в іншій справі (див. постанови Верховного Суду від 01.03.2024 у справі № 910/17615/20, від 22.03.2024 у справі № 917/227/23, від 06.04.2023 у справі № 921/704/20, від 05.03.2025 у справі № 910/3334/21 та інші); за приписами вказаного п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду (див. п. 38 постанови Верховного Суду від 07.08.2024 у справі № 920/481/23). Необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку (див. постанови Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/5425/18, від 20.06.2019 у справі № 910/12694/18).
Врахувавши предмет і підстави спору у справах № 910/3971/22, № 640/34767/21, встановивши, що матеріали справи № 910/6287/24 містять необхідні документи для встановлення обставин, які мають значення для розгляду цієї справи та можуть бути самостійно встановлені судом, суд апеляційної інстанції дійшов підставного висновку про відсутність обставин для зупинення провадження у справі № 910/6287/24 до набрання законної сили рішеннями у справах № 910/3971/22, № 640/34767/21. Верховний Суд не встановив порушення судом ст. 227 ГПК України у цьому випадку.
Законодавець у ч. 1 ст. 74 ГПК України закріпив норму, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Тобто тягар доказування (onus probandi) лежить на сторонах.
Статтею 80 ГПК України встановлено, що учасники справи подають докази безпосередньо до суду.
За ч. 1 ст. 81 ГПК України, яка регулює витребування доказів, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в ч. ч. 2, 3 ст. 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
У клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання (ч. 2 ст. 81 ГПК України).
Апеляційний господарський суд встановив, що відсутні підстав для задоволення клопотання відповідача про витребування доказів, оскільки, не було доведено які саме обставини можуть підтвердити докази, які просить витребувати відповідач у відповідному клопотанні. Аргументи скаржника про зворотнє зводяться лише до надання судом касаційної інстанції іншої оцінки цьому клопотанню відповідача, що не відповідає вимогам ст. 300 ГПК України.
Щодо клопотання відповідача про призначення експертизи у справі, у якому, на думку відповідача, також було безпідставно відмовлено, то необхідно зазначити таке.
Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством (ст. 98 ГПК України).
Частиною 1 ст. 99 ГПК України встановлено, що суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими ст. 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (ст. 104 ГПК України).
Верховний Суд у постанові від 25.08.2021 у справі № 904/67/21 виснував, що за змістом наведених положень процесуального закону призначення експертизи є правом, а не обов'язком господарського суду, при цьому, питання призначення експертизи вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням предмета, підстав позову та обставин справи. Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
Суд апеляційної інстанції не задовольнив відповідне клопотання відповідача про призначення експертизи не безпідставно як зазначає останній у касаційній скарзі, а з огляду на відсутність підстав для його задоволення, враховуючи предмет, підстави позову та обставин справи (відсутність доцільності у її призначенні). Суд на підставі оцінки наявних у матеріалах документів відповідно до вимог ст. 86 ГПК України вирішив спір у справі.
Щодо аргументів скаржника про те, що суд першої інстанції необґрунтовано не повернувся у підготовче засідання та не розглянув зазначені вище клопотання відповідача, то необхідно зазначити, що вони були предметом розгляду апеляційного господарського суду (який не встановив обставин для їх задоволення) обґрунтовано вказав, що обставини, які слугують підставою для прийняття рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій мають бути вагомими (можливість повернення до стадії підготовчого провадження з будь-яких підстав нівелює саме значення стадій господарського процесу: як підготовчого провадження, так і стадії розгляду справи по суті). Водночас, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами обставин, які могли б стати підставою для повернення суду до стадії підготовчого провадження у справі № 910/6287/24.
Верховний Суд вважає, що доводи касаційної скарги зводяться лише до переоцінки встановлених судами обставин, що виходить за межі розгляду справи у суді касаційної інстанції відповідно до ст. 300 ГПК України.
З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги про наявність підстави для скасування оскаржуваних рішень з огляду на п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України є безпідставними.
Верховний Суд також зазначає і те, що недоречними є аргументи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій принципу рівності сторін, який визначений ст. 7 ГПК України та принципу змагальності, який закріплено в ст. 13 ГПК України, адже суди при прийнятті оскаржуваних рішень врахували вказані принципи, а також ними було почуто сторони, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (справа "Проніна проти України").
Інші доводи касаційної скарги підставами касаційного оскарження не обґрунтовані і, відповідно, Верховним Судом не розглядаються (див. постанову Верховного Суду від 29.05.2024 у справі № 910/2491/23).
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до положень ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Отже, Верховний Суд дійшов висновку про те, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані рішення, ухвалені відповідно до ст. 236 ГПК України - без змін.
Згідно з ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -
Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Київгаз" залишити без задоволення.
Постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2025 та рішення Господарського суду м. Києва від 14.11.2024 у справі № 910/6287/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Могил С.К.
Судді: Волковицька Н.О.
Случ О.В.