21 травня 2025 року
м. Київ
cправа № 917/2159/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г. М. - головуючого, Волковицької Н. О., Рогач Л. І.,
секретар судового засідання Лихошерст І. Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Viceroy Trade & Invest Limited
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.02.2025 (колегія суддів: Терещенко О. І. - головуючий, Тихий П. В., Слободін М. М.)
за позовом Viceroy Trade & Invest Limited
до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавський ремонтний завод залізничної техніки";
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Лоджистик Віта"
про визнання договору недійсним, зобов'язання вчинити дії
за участю:
позивача: Пономарьова Г. П. (адвокат)
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1 Viceroy Trade & Invest Limited звернулося до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Полтавський ремонтний завод залізничної техніки" та ТОВ "Лоджистик Віта" про визнання недійсним договору поставки від 14.12.2020 № 14/01-20, укладеного між відповідачами, а також зобов'язання ТОВ "Лоджистик Віта" повернути ТОВ "Полтавський ремонтний завод залізничної техніки" майно.
1.2 Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідач-1 порушив зобов'язання перед позивачем за договором застави від 12.09.2019 та уклав без його згоди (як заставодержателя) правочин щодо відчуження предмета застави третій особі, а відсутність згоди заставодержателя на відчуження заставленого майна свідчить про відсутність у заставодавця необхідного обсягу повноважень та недотримання сторонами договору поставки умов чинності правочину, встановлених статтею 203 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1 Рішенням Господарського суду Полтавської області від 17.10.2024 (суддя Погрібна С. В.) позов задоволено.
2.2 Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відчуження предмета застави здійснено всупереч умовам договору застави та вимогам закону. Суд погодився з доводами позивача про те, що відсутність його згоди на відчуження заставленого майна свідчить про відсутність у заставодавця необхідного обсягу повноважень та недотримання сторонами договору поставки умов чинності правочину, встановлених статтею 203 ЦК України.
2.3 Постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.02.2025 рішення суду скасовано та ухвалено нове про відмову у позові. Також скасовано вжиті ухвалою Господарського суду Полтавської області від 06.12.2023 заходи забезпечення позову.
2.4 Колегія суддів виходила з того, що позовні вимоги не є ефективним способом захисту у цьому спорі, оскільки не відновлять становище позивача та не поновлять обсяг його прав у разі їх задоволення, оскільки відчуження заставного майна іншій особі не припиняє права заставодержателя звернути стягнення на це майно або звернутися за відшкодуванням завданих йому збитків неправомірними діями заставодавця. Натомість цей позов поданий з метою унеможливлення посилання відповідача-2 на добросовісність набуття майна.
3. Короткий зміст касаційної скарги та позиція інших учасників справи
3.1 У касаційній скарзі позивач просить постанову скасувати, а рішення суду залишити в силі.
3.2 На обґрунтування підстав подання касаційної скарги за виключним випадком, передбаченим пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми права щодо належного способу захисту й не врахував висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21.05.2021 у справі № 910/3425/20, від 23.11.2021 у справі № 910/10715/20, а також щодо відсутності підстав встановлювати добросовісність набувача майна у спірних правовідносинах та не врахував висновків Великої палати Верховного Суду, викладених у постановах від 11.09.2018 у справі № 909/968/16, від 12.12.2018 у справі № 644/7422/16-ц, 18.09.2024 у справі № 918/1043/21, натомість підтвердження добросовісності покладається на набувача, що зазначено у пункті 11.8 постанові від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц.
3.3 Крім того, скаржник посилається на пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України та зазначає про необхідність формування висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, а саме можливості судового захисту інтересів кредитора-заставодержателя шляхом пред'явлення позову про визнання недійсним договору про відчуження предмета застави заставодавцем третій особі, застосування наслідків недійсності правочину шляхом зобов'язання набувача повернути набуте за недійсним правочином майно його відчужувачу.
3.4 Позивач вважає, що чинність права застави та акцесорних зобов'язань за договором застави не залежить від наявності чи відсутності факту реєстрації застави рухомого майна в реєстрі. Відсутність реєстрації застави рухомого майна не належить до переліку підстав припинення застави згідно статті 26 Закону України "Про заставу", натомість відсутність реєстрації обтяження рухомого майна дійсно робить обтяження нечинним у відносинах з третіми особами, перешкоджає зверненню стягнення на предмет застави, який перебуває у третьої особи. За наведених обставин, на переконання позивача, єдиним належним та ефективним способом захисту його порушеного права є саме визнання недійсним договору з відчуження предмета застави та застосування наслідків недійсності правочину - зобов'язання набувача повернути предмет застави заставодавцю.
3.5 Відзив, який надійшов від ТОВ "Лоджистик Віта", колегія суддів не враховує та розглядає касаційну скаргу за наявними матеріалами на підставі частини 10 статті 165 ГПК України, оскільки його подано особою, яка відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його і не навела поважних причин невиконання такого обов'язку.
4. Мотивувальна частина
4.1 Суди встановили, що 21.06.2019 Viceroy Trade & Invest Limited (позикодавець) та ТОВ "Полтавський ремонтний завод залізничної техніки" (позичальник) уклали договір позики, а 12.09.2019 позивач (як заставодержатель) та відповідач-1 (заставодавець) з метою забезпечення виконання зобов'язань за договором позики уклали у простій письмовій формі договір застави. Предметом застави визначили тепловоз серії ТЕМ2У (заводський номер 8784) вартістю 5 500 000,00 грн, який залишається у володінні та користування заставодавця, а відчуження та наступні застави допускаються за письмовою згодою заставодержателя. При цьому заставодавець взяв на себе зобов'язання не відчужувати предмет застави до спливу строку дії цього договору.
4.2 Проте 14.12.2020 ТОВ "Полтавський ремонтний завод залізничної техніки" та ТОВ "Лоджистик Віта" уклали договір поставки тепловоза серії ТЕМ2У (заводський номер 8784), вартість якого складає 5 350 000,00 грн з ПДВ, і до матеріалів справи надані платіжні доручення про здійснення оплати. Постачальник гарантував, що цей тепловоз належить йому на праві власності, на дату набуття чинності договору не обтяжений правами третіх осіб, у тому числі: не проданий, не заставлений, не знаходиться під забороною відчуження, арештом, пройшов митне очищення і оформлення, а також вільний від інших обтяжень і не є предметом суперечки, і що постачальник має право розпоряджатися цим тепловозом, зокрема поставити його покупцеві.
4.3 29.11.2023 представники позивача та відповідача-1 склали акт огляду предмета застави, де вказали, що тепловоз на момент огляду місця знаходження майна у м. Полтава, вул. Старокотелевська, 2, - відсутній.
4.4 Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог, викладених у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
4.5 У цій справі спір виник через відчуження заставодавцем предмета застави без попередньої згоди заставодержателя. Ключовим у цій справі є те, що обтяження рухомого майна не було зареєстроване в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.
4.6 За змістом частин 1, 3 статті 509 ЦК України (тут і надалі у відповідній редакції) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
4.7 В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави), що передбачено частиною 1 статті 572 ЦК України.
4.8 Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду і предмет застави залишається у заставодавця, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 2 статті 574, частина 6 статті 576 ЦК України); право застави виникає з моменту укладення договору застави, а у випадках, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, - з моменту його нотаріального посвідчення, крім випадків, установлених законом (частина 1 статті 585 ЦК України).
4.9 Згідно з частиною 3 статті 577 ЦК України застава рухомого майна може бути зареєстрована на підставі заяви заставодержателя або заставодавця з внесенням запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна. Зазначене також передбачено у статтях 15, 16 Закону України "Про заставу" (тут і надалі у відповідній редакції), а саме застава рухомого майна може бути зареєстрована відповідно до закону; реєстрація застави не пов'язується з моментом виникнення права застави та не впливає на чинність договору застави.
4.10 Заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 2 статті 586 ЦК України. Заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено законом (частина 2 статті 17 Закону України "Про заставу").
4.11 З аналізу викладених норм права можна дійти висновку про те, що реєстрація права застави рухомого майна є правом сторін, а не їх обов'язком, і це не впливає на чинність такого договору. Водночас наявність чи відсутність реєстрації застави рухомого майна має різні правові наслідки у разі відчуження предмета застави без згоди заставодержателя.
4.12 Так, за положенням частин 1 та 3 статті 10 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (у відповідній редакції на час укладення договору поставки) у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі статтею 388 ЦК України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень. Обтяжувач, права якого порушені внаслідок дій боржника, визначених цією статтею, вправі вимагати від боржника відшкодування завданих збитків.
4.13 Статтею 12 цього Закону визначено, що реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом.
4.14 Суд апеляційної інстанції в основу своєї постанови поклав висновки про те, що позовні вимоги не є ефективним способом захисту у цьому спорі, оскільки не відновлять становище позивача та не поновлять обсяг його прав у разі їх задоволення, так як відчуження заставного майна іншій особі не припиняє права заставодержателя звернути стягнення на це майно або звернутися за відшкодуванням завданих йому збитків неправомірними діями заставодавця.
4.15 Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на сформовану практику Верховного Суду у такій категорії справ та можливість оспорювати дійсність такого правочину.
4.16 Так, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 21.05.2021 у справі № 910/3425/20 виходила з того, що оскільки внаслідок укладення спірного договору майно, яке перебувало в заставі і обтяження якого на час відчуження було зареєстровано відповідно до закону, було спочатку передано в користування, а надалі відчужено без згоди заставодержателя, правильним є висновок апеляційного суду про наявність підстав для задоволення позову заставодержателя, який в порядку частини 3 статті 215 ЦК України заперечив дійсність договору на підставах, встановлених законом. У цій постанові об'єднана палата відступила від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 910/9131/16, оскільки сама по собі обставина відсутності згоди заставодержателя на вчинення правочину з відчуження заставленого майна є достатньою підставою для задоволення позову заставодержателя про визнання такого правочину недійсним.
4.17 З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з доводами скаржника про те, що висновки суду апеляційної інстанції щодо способу захисту суперечать правовій позиції, викладеній у наведеній постанові об'єднаної палати.
4.18 Разом з цим зі встановлених судами попередніх інстанцій обставин цієї справи, на відміну від обставин як у справі № 910/3425/20, так і в справі № 910/10715/20, на котрі посилається скаржник, не вбачається того, що сторони договору застави скористалися своїм правом та зареєстрували заставу рухомого майна відповідно до закону чи, наприклад, того, що відповідний запис був незаконно виключений. Верховний Суд зазначає, що вказана обставина є визначальною у спірних правовідносинах.
4.19 За висновками Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду, викладеною у постанові від 09.02.2022 у справі № 408/1490/20, за відсутності в Державному реєстрі відомостей про обтяження рухомого майна або про права інших осіб на обтяжене майно особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не могла знати про існування обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих обтяжень. За таких умов право застави припиняється, відомості про заставу поновленню не підлягають. При вирішенні таких спорів необхідно враховувати обставини, що можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в Державному реєстрі відомостей про обтяження за умови законодавчо встановленої презумпції добросовісності в частині 1 статті 10 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".
4.20 У постанові зазначено, що такий висновок випливає з того, що застава як забезпечувальне приватне обтяження для захисту прав та інтересів сторін правовідношення "заставодавець - третя особа" підлягає публічній реєстрації, що робить її наявність доступним для всіх третіх осіб. Функцією державної реєстрації застави є (а) оприлюднення (оголошення) належності заставленого майна певній особі та (б) оприлюднення наявності обтяжень рухомого майна. Через це відсутність відомостей про обтяження заставою рухомого майна істотно впливає на динаміку цивільних правовідносин та має враховуватися судом. Перш ніж набути у власність обтяжену заставою рухому річ, набувач має можливість довідатися про наявність такого обтяження з публічного реєстру. Добросовісна особа, яка придбає рухому річ у власність, вправі покладатися на відомості про обтяження.
4.21 Колегія суддів зазначає, що за обставинами цієї справи заставодержатель, не зареєструвавши обтяження, безпідставно вважає, що набувач майна, визначений ним відповідачем у позові, має відповідати за таким позовом, оскільки у спірних правовідносинах не встановлено його (відповідача-2) неправомірної поведінки. Натомість позивач як заставодержатель через свою необачну бездіяльність намагається перекласти індивідуальний та надмірний тягар на особу, яка придбала рухоме майно, щодо якого не було зареєстрованого обтяження у відповідному реєстрі. При цьому законодавство передбачає інші способи захисту його порушеного права (інтересу) позивача, зокрема, і право вимагати дострокового виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, що спростовує доводи, викладені у касаційній скарзі, про єдиний належний та ефективний спосіб захисту його порушеного права.
4.22 Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди мають застосовувати під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права, що передбачають й інші критерії, які мають бути дотримані суб'єктами публічного права під час втручання у право власності.
4.23 Критерії правомірності втручання держави у право власності закладені у статті 1 Першого протоколу до Конвенції (далі - Перший протокол) та утворюють "трискладовий тест", за допомогою якого має відбуватися оцінка відповідного втручання.
4.24 У статті 1 Першого Протоколу містяться три норми: 1) кожна особа має право мирно володіти своїм майном; 2) позбавлення власності є допустимим винятково в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права; 3) держава має повноваження вводити у дію закони, необхідні для здійснення контролю за користуванням майном: а) відповідно до загальних інтересів; б) для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
4.25 ЄСПЛ наголошує на тому, що зазначені норми не є окремими, а друга і третя норми стосуються лише конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном.
4.26 ЄСПЛ визначає найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу законність будь-якого втручання державного органу у право на мирне володіння майном, тобто його відповідність національному законодавству та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі "East/West Alliance Limited v. Ukraine").
4.27 Зміст "трискладового тесту" для оцінки відповідності втручання у право власності європейським стандартам правомірності такого втручання охоплює такі критерії, які мають оцінюватися у сукупності: 1) законність вручання; 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) справедлива рівновага між інтересами захисту права власності та загальними інтересами (дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою та уникнення покладення на власника надмірного тягаря). Невідповідність втручання у право власності хоча б одному із зазначених критеріїв свідчить про протиправність втручання навіть у разі дотримання національного законодавства та (або) присудження власнику компенсації.
4.28 У рішенні у справі "Fressoz and Roire V. France" ЄСПЛ зазначає, що "необхідність" будь-якого обмеження реалізації права завжди має бути обґрунтованою. Відсутність такого мотивування - прояв свавілля держави. У цьому рішенні ЄСПЛ вказав на неприпустимість свавільного втручання держави у права людини без нагальної на то потреби. Звичайно, насамперед уповноважені органи державної влади повинні оцінювати, чи наявна реальна суспільна потреба, яка виправдовує таке обмеження.
4.29 Вирішувати питання про пропорційність чи непропорційність обмеження прав людини має суд, адже судова влада - політично нейтральна гілка влади, покликана урівноважувати інші гілки влади у цьому напрямі.
4.30 Обмеження прав повинно відповідати легітимній меті. Така мета зумовлена потребою захистити певні найбільш важливі для держави блага та принципи. Втручання у права має відповідати вимогам співмірності.
4.31 Співмірність означає, що характер та обсяг втручання держави у права має бути не самоціллю, а засобом для захисту необхідного суспільного блага. Таке тлумачення не повинно бути самоціллю, воно має бути необхідним - безальтернативним та достатнім - а не надмірним.
4.32 Таким чином, можна зазначити, що лише при дотриманні всіх критеріїв трискладового тесту можна визнати втручання держави у права пропорційним, а відтак правомірним, справедливим та виправданим. У свою чергу, з позиції ЄСПЛ, суд повинен відповідно до принципу індивідуального підходу в кожному випадку конкретно вирішувати питання пропорційності з урахуванням контекстуальних обставин справи. В одному випадку обмеження є пропорційним, а в іншому - те саме обмеження пропорційним не вважатиметься.
4.33 Ураховуючи викладене, а також обставини у цій справі щодо фактичного передання рухомого майна у власність за спірним договором ТОВ "Лоджистик Віта", право застави на яке не було зареєстроване на той момент, та відсутності підстав вважати, що відповідач-2 не може бути добросовісним набувачем (іншого позивач не довів), колегія суддів погоджується з судом апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову однак з мотивів, викладених у цій постанові. В іншому разі буде порушено наведені європейські стандарти правомірності втручання у право власності.
4.34 Інші доводи скаржника стосуються дослідження та переоцінки доказів, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, а також не обґрунтовані виключними випадками касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною 2 статті 287 ГПК України.
4.35 За положенням частин 1, 4 статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
4.36 Колегія суддів зазначає, що оскільки у позові належало відмовити з підстав, викладених у цій постанові, оскаржена постанова суду апеляційної інстанції підлягає зміні шляхом викладення її мотивувальної частини у редакції цієї постанови. За вказаних обставин касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
4.37 Відповідно до приписів статті 129 ГПК України судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання касаційної скарги, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 240, 300, 301, 311, 315, 317 ГПК України,
Касаційну скаргу Viceroy Trade & Invest Limited у справі № 917/2159/23 задовольнити частково.
Постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.02.2025 змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а в решті - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Г. М. Мачульський
Судді Н. О. Волковицька
Л. І. Рогач