27 травня 2025 року
м. Київ
cправа № 921/46/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульський Г. М. - головуючий, Рогач Л. І., Могил С. К.,
розглянувши матеріали касаційної скарги заступника керівника Львівської обласної прокуратури
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.02.2025 та рішення Господарського суду Тернопільської області від 02.07.2024
за позовом керівника Теребовлянської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Тернопільської обласної державної адміністрації (Тернопільської обласної військової адміністрації)
до: 1) Теребовлянської міської ради, м. Теребовля, Тернопільська область;
2) Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області;
3) Тернопільської районної державної адміністрації (Тернопільської районної військової адміністрації Тернопільської області);
4) ОСОБА_1 ;
5) Фермерського господарства "С-Надія",
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Департаменту культури та туризму Тернопільської обласної державної адміністрації (Тернопільської обласної військової адміністрації),
про усунення перешкод у користуванні пам'яткою археології та землею,
Керівник Теребовлянської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Тернопільської обласної державної адміністрації звернувся до господарського суду з позовом до Теребовлянської міської ради, Головного управління Дердгеокадастру у Тернопільській області, Тернопільської районної державної адміністрації (Тернопільської районної військової адміністрації Тернопільської області), ОСОБА_1 , Фермерського господарства "С-Надія" про усунення перешкод власнику - державі в особі Тернопільської обласної державної адміністрації - у користуванні та розпорядженні пам'яткою археології місцевого значення поселення Остальці І та землею, на якій вона розташована, шляхом:
- визнання незаконним та скасування розпорядження Теребовлянської районної адміністрації від 10.10.2012 № 540-од "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок гр. ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства за межами населених пунктів на території Лошнівської, Сущинської сільських рад" в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 7,6574 га з метою надання в оренду для ведення фермерського господарства;
- визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держземагентства у Тернопільській області "Про надання в оренду земельної ділянки" від 04.12.2013 № ТН/612508860:01:001/00000285;
- визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" від 22.12.2018 № 19-4385/14-18-СГ щодо земельної ділянки площею 7,6574 га з кадастровим номером 6125088600:01:001:0409;
- скасування державної реєстрації за ОСОБА_1 права оренди цієї земельної ділянки з припиненням такого права;
- визнання недійсним договору оренди від 10.03.2014, укладеного між Головним управлінням Держземагентства у Тернопільській області та ОСОБА_1 ;
- скасування державної реєстрації права комунальної власності Теребовлянської територіальної громади в особі Теребовлянської міської ради на цю земельну ділянку з припиненням такого права;
- скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі цієї земельної ділянки з припиненням речових прав Теребовлянської територіальної громади в особі Теребовлянської міської ради та ОСОБА_1 .
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 02.07.2024 у позові відмовлено.
Суд мотивував рішення тим, що вимоги позивача про визнання незаконним та скасування розпорядження про затвердження проєкту землеустрою та скасування наказу про передачу з державної у комунальну власність земельної ділянки є такими, що вичерпали свою дію, а прокурор не довів факту порушень орендарем правил землекористування на території археологічної пам'ятки та не подав будь-яких доказів на підтвердження факту порушення прав та інтересів держави в цьому спорі. При цьому позивач в листі зазначив, що військова адміністрація не є розпорядником спірної земельної ділянки та зауважив, що обмеження у використанні земельної ділянки під пам'яткою археології виписані в охоронному договорі між управлінням культури обласної державної адміністрації та орендарем. За таких обставин суд дійшов висновку, що правові та фактичні підстави для задоволення позову відсутні.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 25.02.2025 мотивувальну частину рішення змінено, а резолютивну частину залишено без змін.
Колегія суддів виходила з того, що задоволення позову у цій справі не приведе до поновлення прав держави, відновлення володіння, користування або розпорядження спірною земельною ділянкою, оскільки прокурор не заявив ані вимоги про повернення земельної ділянки у власність держави, ані вимоги про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, а тому обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.
У касаційній скарзі прокуратура просить наведені судові рішення скасувати, а позов у повному обсязі задовольнити.
Водночас 29.04.2025 Верховний Суд передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 922/264/24 за позовом Харківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Харківської обласної військової адміністрації до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Контакт плюс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський кінний завод", Харківської районної військової адміністрації Харківської області, Головного управління Держгеокадастру у Харківській області Люботинської міської ради Харківської області, Люботинської міської ради про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні землями історико-культурного призначення.
Підставою передачі справи № 922/264/24 визначено необхідність відступити від висновків, викладених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 557/303/21, від 17.05.2023 у справі № 748/1335/20 про те, що ефективним способом захисту права держави на земельну ділянку історико-культурного призначення, на якій розташована пам'ятка археології, є негаторний позов. На думку колегії суддів, у разі коли публічний власник втратив як фізичне, так і юридичне володіння (інша особа зареєструвала на своє ім'я право в державному реєстрі прав на нерухомість), для захисту права власності має застосовуватися віндикаційний позов, тому задоволення вимоги про витребування земель історико-культурного значення, на яких розташовані пам'ятки археології, з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає наведеним висновкам Великої Палати Верховного Суду, речово-правовому характеру віндикаційного позову, та призводить до ефективного захисту прав власника, адже гарантуватиме особі повне відновлення порушеного права, відновить володіння позивачем його майном.
Право суду з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судового рішення у подібних правовідносинах в іншій справі передбачено пунктом 7 частини 1 статті 228 Господарського процесуального кодексу України.
З огляду на те, що висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 922/264/24 сприятиме забезпеченню єдності судової практики, дотриманню принципу верховенства права, складовою якої є юридична визначеність, та принципу пропорційності, з урахуванням того, що постанова Верховного Суду є остаточною і виступає джерелом формування судової практики, колегія суддів вважає за необхідне зупинити провадження за касаційною скаргою у справі № 921/46/24 до перегляду Великою Палатою Верховного Суду судового рішення у справі № 922/264/24.
Керуючись статтями 228, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України,
Провадження у справі № 921/46/24 зупинити до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 922/264/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Г. М. Мачульський
Судді Л. І. Рогач
С. К. Могил