21 травня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/11050/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєв В.А. (головуючий), Берднік І.С., Міщенко І.С.
секретаря судового засідання - Дерлі І.І.
за участю представників учасників:
позивача - Грибенко А.Л. (самопредставництво), Гончарук М.П. (адвокат)
відповідача - Штронда А.М. (адвокат)
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк"
на постанови Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 (у складі колегії суддів: Демидова А.М. (головуючий), Владимиренко С.В., Ходаківська І.П.)
на рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2024 (суддя Капцова Т.П.)
на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2025 (суддя Капцова Т.П.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна"
до Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк"
про стягнення 3 546 700,32 грн
1. Короткий зміст та підстави позовних вимог
1.1. 09.09.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" (далі - ТОВ "Тавріда Електрик Україна", Позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", Відповідач, Скаржник) про стягнення 3 591 516,40 грн, з яких 2 764 409,79 грн 3 % річних та 827 106,61 грн інфляційних втрат.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням Відповідачем рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2021 та додаткової постанови Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2024 у справі № 910/10685/21, якими з Відповідача на користь Позивача стягнуто грошові кошти у сумі 700 191,78 дол. США, 3 % річних у розмірі 1 727 246,91 грн, витрати зі сплати судового збору в розмірі 313 520,53 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 50 000 грн і 15 500 грн, у зв'язку із чим останній на підставі приписів статті 625 Цивільного кодексу України нарахував та заявив до стягнення інфляційні втрати та проценти річних.
1.3. У подальшому 20.12.2024 ТОВ "Тавріда Електрик Україна" звернулося до Господарського суду міста Києва з заявою про прийняття додаткового рішення про стягнення з АТ КБ "ПриватБанк" витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 100 000 грн.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.12.2024 позов задоволено частково та стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ТОВ "Тавріда Електрик Україна" 3 % річних у розмірі 63 035,03 дол. США, 3 % річних у розмірі 168 565,03 грн та інфляційні втрати в розмірі 790 125,05 грн. В іншій частині позову відмовлено.
2.2. Судове рішення мотивовано тим, що судом встановлено відсутність обґрунтованих перешкод для виконання Відповідачем своїх зобов'язань. При цьому судом здійснено перерахунок 3 % річних та встановлено, що їх нараховано за період з 09.09.2021 по 09.09.2024, тобто 1 097 днів, що є більшим за три роки, тому позов у цій частині задоволено частково.
2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 вказане рішення місцевого господарського суду залишено без змін та стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ТОВ "Тавріда Електрик Україна" витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000 грн.
2.4. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 20.01.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2025, частково задоволено заяву ТОВ "Тавріда Електрик Україна" про розподіл судових витрат у справі, а саме стягнуто на його користь з АТ КБ "ПриватБанк" 24 000 грн, а 76 000 грн із заявлених 100 000 грн покладено на Позивача.
2.5. Додаткове рішення та постанова апеляційного суду за результатами його перегляду ухвалені з урахуванням ціни позову, обсягу та змісту наданих адвокатом Позивача послуг, належного документального підтвердження витрат, а також з огляду на часткове задоволення позову.
2.6. АТ КБ "ПриватБанк" не погодилося з такими судовими рішеннями та оскаржило їх у касаційному порядку.
3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
3.1. Касаційне провадження у справі відкрито ухвалами від 29.04.2025 на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (на постанову від 11.03.2025 та рішення від 16.12.2024) та на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (на постанову від 11.03.2025 та додаткове рішення від 20.01.2025).
3.2. Водночас судом касаційної інстанції зупинено виконання рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2024 до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
3.3. У своїх касаційних скаргах АТ КБ "ПриватБанк" просить Суд:
- скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю;
- скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 в частині задоволених вимог заяви про розподіл судових витрат та змінити мотивувальні і резолютивні частини вказаних судових рішень шляхом зменшення розміру витрат на правничу допомогу до 20 000 грн.
3.4. Доводами касаційних скарг Відповідач визначив:
- неврахування судами висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 30.05.2023 у справі № 925/1248/21, від 09.08.2023 у справі № 922/1589/22, від 08.11.2023 у справі № 915/18/23, від 21.11.2023 у справі № 910/14552/22 (щодо реалізації права вимоги під час дії мораторію);
- відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах Постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією російської федерації" (далі - Постанова № 187) та приписів статті 5 Закону України "Про санкції" в частині розмежування режиму санкцій і режиму мораторію (накладення санкцій не означає автоматичного застосування мораторію і навпаки);
- відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах статті 526 Цивільного кодексу України та статті 18 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням вимог Постанови № 187;
- неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень Закону України "Про санкції" та Постанови № 187, оскільки, за доводами Скаржника, встановлений вказаною постановою мораторій та санкційне законодавство між собою не пов'язані;
- незгода з розміром витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, оскільки, за доводами Скаржника, їх розмір не може перевищувати розмір витрат, понесених у суді першої інстанції;
- неправильне застосування судами при ухваленні та перегляді додаткового рішення норм статті 126 Господарського процесуального кодексу України, а саме без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15 та висновків Верховного Суду, сформованих у постановах від 01.08.2019 у справі № 915/237/18 та від 23.06.2022 у справі № 607/4341/20.
3.5. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Тавріда Електрик Україна" просить Суд відмовити у задоволенні касаційної скарги повністю та стягнути з Відповідача 50 000 грн витрат на правничу допомогу, надану у суді касаційної інстанції.
3.6. Оскільки Позивачем надано відзив на касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" поза межами строку, встановленого ухвалою про відкриття касаційного провадження від 29.04.2025, а також враховуючи відсутність підстав для поновлення пропущеного процесуального строку, відзив долучається до матеріалів справи, однак залишається без розгляду, відповідно до положень статей 118, 295 Господарського процесуального кодексу України (пункти 14-24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, пункти 41-47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 914/2848/22).
3.7. АТ КБ "ПриватБанк" надіслало до Суду клопотання про зменшення розміру заявлених витрат Позивача до 5 000 грн.
4. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій
4.1. 13.06.2013 між ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" (клієнт) та Публічним акціонерним товариством КБ "ПриватБанк" (банк) укладено договір № 197790 про розміщення коштів на строковому депозиті "Депозитна лінія" (далі - Договір).
4.2. Згідно з пунктом 3.1 Договору в редакції додаткової угоди № 1 строк розміщення коштів на депозитному рахунку встановлюється до 14.06.2014. Датою внесення вкладу вважається дата надходження коштів на депозитний рахунок. Додатковою угодою також передбачено, що клієнт вносить на депозитний рахунок тимчасово вільні кошти/вклад у сумі 700 000,00 дол. США.
Пунктом 3.12 Договору в редакції додаткової угоди № 1 визначено, що проценти за вкладом виплачуються клієнту в день закінчення строку розміщення вкладу, передбаченого пунктом 3.1 додаткової угоди, або щомісяця кожного числа місяця, наступного за звітним місяцем. Проценти, що залишалися невиплаченими, підлягають виплаті одночасно із сумою вкладу або за письмовою заявою клієнта перераховуються на поповнення вкладу з подальшим продовженням терміну дії цього Договору (або без продовження терміну дії Договору) на підставі укладання додаткової угоди з урахуванням цих змін.
У пунктах 3.3, 3.4 Договору сторони передбачили, що нарахування процентів за вкладом проводиться за період розміщення коштів, починаючи з дня, наступного за днем надходження вкладу на депозитний рахунок. День повернення банком вкладу і інтервал розрахунку процентів не включається. Нарахування процентів за Договором здійснюється щодня з розрахунку фактичної кількості днів у місяці та році.
4.3. На виконання умов Договору банк відкрив клієнту рахунок № 26153000245700 для розміщення грошових коштів, а клієнт згідно з платіжним дорученням № 843 від 13.06.2013 вніс 700 000 дол. США на зазначений рахунок.
4.4. Платіжним дорученням № Е0528L0KDZ від 28.05.2014 ПАТ КБ "ПриватБанк" здійснило переказ грошових коштів у сумі 700 000 USD з рахунку № НОМЕР_2 (платник Підприємство Таврида Електрик Укр., ООО, банк платника Сев. Ф. ПАТ КБ "ПриватБанк", м.Севастополь) на рахунок № НОМЕР_3 (отримувач Підприємство Тавріда Електрик Укр., ООО, банк отримувача ПАТ КБ "ПриватБанк").
4.5. Відповідно до вимог постанови Національного банку України від 06.05.2014 № 2602 банк вимушено припинив свою діяльність на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя.
4.6. Листом № 0042 від 17.07.2015 клієнт надіслав до банку платіжне доручення № 11 від 20.07.2015 на суму 700 000 дол. США щодо перерахування зазначеної суми грошових коштів із рахунку № 29037426753001 на рахунок Позивача № НОМЕР_1 , відкритий у філії "КиївСіті" ПАТ КБ "ПриватБанк" у м. Києві. Зазначене платіжне доручення було отримане банком 24.07.2015 та залишене без виконання.
4.7. У подальшому клієнт звертався до банку з листом від 17.02.2017 № 9 з вимогою про виконання платіжних доручень, зокрема платіжного доручення № 7 від 17.02.2017 щодо перерахування грошових коштів у сумі 700 000,00 дол. США з рахунку № НОМЕР_4 на рахунок Позивача № НОМЕР_1. Зазначені лист та платіжне доручення були отримані банком 20.02.2017 та залишені без виконання.
4.8. Вказані обставини були встановлені господарськими судами у справі № 904/1569/15 за позовом ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" до ПАТ КБ "ПриватБанк" про зобов'язання виконати умови договору № 426753 від 03.03.2003 шляхом списання грошових коштів із рахунків Позивача в ПАТ КБ "Приватбанк" на його інші рахунки в цьому банку, а також про стягнення процентів за доларовим депозитом і штрафних санкцій (пені за Договором та пені за законом), трьох відсотків річних та інфляційних втрат).
4.9. Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.09.2017 у справі № 904/1569/15 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.04.2017 було змінено, ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" задоволено частково та зобов'язано ПАТ КБ "ПриватБанк" виконати платіжні доручення ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" згідно з наведеним судом у постанові переліком, зокрема і платіжне доручення № 7 від 17.02.2017 на суму 700 000 дол. США щодо перерахування з рахунку банку на рахунок Позивача у філії "КиївСіті" ПАТ КБ "ПриватБанк" у м. Києві.
4.10. З огляду на те, що банк не повернув ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" грошові кошти у сумі 700 000,00 дол. США, останнє у липні 2021 року звернулося до суду з позовом про стягнення 700 191,78 дол. США та 1 727 246,91 грн (700 000,00 дол. США - основний борг (сума вкладу), 191,78 дол. США - відсотки на вклад, 1 727 246,91 грн - 3% річних).
4.11. Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.11.2021 у справі № 910/10685/21 позов задоволено повністю, стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" заявлені до стягнення грошові кошти, а також витрати зі сплати судового збору в розмірі 313 520,53 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 50 000 грн.
Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2024 у справі № 910/10685/21 частково задоволено заяву ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" про ухвалення додаткового рішення та стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" 15 500 грн витрат на професійну правничу допомогу.
4.12. Невиконання АТ КБ "ПриватБанк" вищезазначених судових рішень стало підставою для звернення ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" з позовом у цій справі, при цьому останнє просить стягнути з Відповідача на свою користь 3 % річних та інфляційні втрати.
4.13. Заперечення АТ КБ "ПриватБанк" проти позову є аналогічними до тих, якими Відповідач обґрунтовував свою позицію під час розгляду справи № 910/10685/21.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
5.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
5.3. Верховний Суд неодноразово зазначав, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 287 Господарського процесуального кодексу України, покладається на скаржника. Такі висновки Верховного Суду містяться у постановах від 17.01.2023 у справі № 910/20309/21 та від 01.05.2024 у справі № 910/9635/22.
5.4. Предметом касаційного перегляду є постанови Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2025, рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2025 в частині відмови у задоволенні заяви про зменшення витрат до 20 000 грн.
5.5. За змістом пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини другої цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Якщо скаржник у касаційній скарзі послався на підставу, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, він має мотивувати неправильне застосування норм матеріального права та/або недотримання вимог процесуального права судом апеляційної інстанції посиланням на відповідні висновки Верховного Суду щодо застосування конкретних норм права у подібних правовідносинах, а не наводити власні міркування. Такий висновок Верховний Суд сформував у постанові від 18.06.2024 у справі № 910/4185/21.
5.6. Колегія суддів наголошує, що положення Господарського процесуального кодексу України покладають обов'язок з визначення та доведення того, якого висновку Верховного Суду не було враховано при прийнятті оскаржуваного рішення, саме на скаржника, що, з урахуванням положень статті 290 Господарського процесуального кодексу України, зобов'язує останнього, а не суд, у скарзі повно викласти та детально описати невідповідність оскаржуваного судового рішення практиці Верховного Суду із застосування конкретної норми. Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, яких не виклав сам скаржник. В іншому випадку вказане би призводило до порушення таких принципів господарського процесу, як змагальність та диспозитивність.
5.7. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який сформульований у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема і пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
5.8. При цьому з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
5.9. Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) та об'єктів.
5.10. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
5.11. Крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтуванням необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
5.12. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
5.13. Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
Тобто у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно).
5.14. За результатами розгляду касаційної скарги на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2024 колегія суддів зазначає наступне.
5.14.1. Скаржник, посилаючись на постанови Верховного Суду від 30.05.2023 у справі № 925/1248/21, від 09.08.2023 у справі № 922/1589/22, від 08.11.2023 у справі № 915/18/23, від 21.11.2023 у справі № 910/14552/22, зазначає, що суди при розгляді цієї справи № 910/11050/24 неправильно застосували норми Закон України "Про санкції", що є підставою для касаційного оскарження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України .
5.14.2. Як вбачається з матеріалів справи та враховано судами попередніх інстанцій, докази наявності у фізичних осіб-засновників Позивача громадянства російської федерації або будь-які інші докази на підтвердження відповідності ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" ознакам юридичної особи, що наведені в підпункті 1 пункту 1 постанови № 187, у матеріалах справи відсутні. Крім того, відповідно до витягів із Державного реєстру санкцій інформація про санкційні дії стосовно ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" відсутня.
5.14.3. В такий спосіб суди прийшли до обґрунтованих висновків про недоведеність підстав для застосування до Позивача у справі будь-яких (у т.ч. санкційних) обмежень, передбачених як нормами Закону України "Про санкції", так і Постанови № 187. Як наслідок, колегія суддів констатує, що правовідносини у справах, на які посилається Скаржник, не є подібними з правовідносинами у справі № 910/11050/24, що розглядається, оскільки у цій справі Позивач (тобто юридична особа, на користь якої стягуються кошти) не підпадає під санкційні обмеження та під дію мораторію.
5.14.4. Отже, у справі, що переглядається, і у зазначених Скаржником у касаційній скарзі справах правовідносини відрізняються за матеріально-правовим регулюванням, змістом заявлених позовних вимог, підставами та предметом позову, встановленими судами обставинами справи, що виключає подібність спірних правовідносин.
5.14.5. Верховний Суд виходить також з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції для обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
5.14.6. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2024 у справі № 191/4364/21 зазначено, що правовий висновок - це умовивід з приводу тлумачення тієї норми права, що застосована саме Верховним Судом з метою правильного та справедливого вирішення спору у справі. Вочевидь Верховний Суд не має повноважень формулювати висновки щодо тих норм права, які ним не застосовані під час розв'язання спору.
5.14.7. Отже, підстава касаційного оскарження, обґрунтована посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не знайшла свого підтвердження, оскільки правовідносини у порівнюваних справах не є подібними. Крім того, касаційна скарга не містить аргументів про неоднакове застосування судами попередніх інстанцій висновків саме з цих постанов.
5.14.8. У якості підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Скаржник визначив відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах Постанови № 187 та приписів статті 5 Закону України "Про санкції" в частині розмежування режиму санкцій і режиму мораторію, а також статті 18 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням вимог Постанови № 187.
5.14.9. При цьому Відповідач у поданій касаційній скарзі належним чином не обґрунтував і не довів, яким чином висновок Верховного Суду щодо застосування зазначених вище норми матеріального права може спростувати висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову.
5.14.10. Як встановлено під час касаційного розгляду справи, Верховним Судом сформована стала та послідовна практика застосування статті 5 Закону України "Про санкції", згідно з якою рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб'єктів, які здійснюють терористичну діяльність (персональні санкції), передбачених пунктами 1, 2 - 21, 23 - 25 частини першої статті 4 цього Закону, приймається Радою національної безпеки та оборони України та вводиться в дію указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов'язковим до виконання.
Отже, виключно Радою національної безпеки та оборони України приймаються рішення про обмежувальні заходи (санкції) щодо певних фізичних та юридичних осіб і таке рішення вводиться в дію відповідним указом Президента України.
5.14.11. Саме в такий спосіб норми статті 5 Закону України "Про санкції" застосовані у постановах Верховного Суду, зокрема, але не виключно, від 30.05.2023 у справі № 925/1248/21, від 06.02.2025 у справі № 910/15462/23, від 19.02.2025 у справі № 904/3057/22, від 18.03.2025 у справі № 908/3321/23, від 15.04.2025 у справі № 914/158/19, від 02.04.2025 у справі № 910/15170/23, від 12.02.2025 у справі № 910/13078/23, від 15.04.2025 у справі № 910/1418/23 та інших.
5.14.12. Крім того, під час розгляду справ № 910/13/21 та № 910/10685/21 судами було встановлено відсутність обставин для застосування до ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" будь-яких санкційних обмежень та/або мораторію на стягнення на його користь заборгованості.
5.14.13. З урахуванням викладеного колегія суддів зазначає, що норми статті 5 Закону України "Про санкції" мають імперативний характер, є зрозумілими та чіткими та зауважує на відсутності підстав для формування висновку Верховного Суду щодо їх застосування.
5.14.14. З огляду на відсутність підстав для застосування до Позивача будь-яких санкційних обмежень Верховний Суд також відхиляє доводи Скаржника про необхідність формування висновку про застосування статті 18 Господарського процесуального кодексу України, а саме щодо можливості невиконання судового рішення про стягнення коштів на користь підсанкційної юридичної особи.
5.14.15 Відтак, Верховний Суд вважає необґрунтованими наведені Скаржником підстави касаційного оскарження судових рішень, оскільки ця процесуальна норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
5.14.16. Колегія суддів зазначає, що підстав для надання правового висновку щодо застосування вказаних скаржником норм матеріального права у подібних правовідносинах немає, оскільки попередніми судовими інстанціями достеменно встановлені у цій справі обставини та надано оцінку усім доводам Позивача, а доводи Скаржника фактично зводяться до спонукання Верховного Суду для встановлення обставин справи та надання іншої оцінки доказам, наявним у матеріалах справи, на підставі яких суди першої та апеляційної інстанцій встановили фактичні обставини справи, що з огляду на визначені у статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не належить до повноважень Верховного Суду.
5.14.17 Наведене у сукупності свідчить, що Скаржник не довів необхідності формування Верховним Судом відповідних висновків, а його доводи в цій частині свідчать про незгоду останнього зі встановленими у справі фактичними обставинами, а також з висновками судів попередніх інстанцій, які стали підставою для задоволення позовних вимог. Скаржник у касаційній скарзі лише висловлює свою позицію щодо правовідносин, що склалися між учасниками спору, в яких, на його думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції. Касаційна скарга в цій частині за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою встановлених обставин справи та до спонукання суду касаційної інстанції до їх переоцінки, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України.
Як наслідок, відповідні доводи не є належним обґрунтуванням необхідності формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.
5.14.18 В такий спосіб касаційне провадження у справі № 910/11050/24 за касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2024 підлягає закриттю з обох визначених Скаржником підстав касаційного оскарження.
5.15. Щодо незгоди Скаржника з постановою суду апеляційної інстанції від 11.03.2024 в частині покладення на нього понесених Позивачем витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції (стягнуто 30 000 грн з 50 000 грн заявлених) Верховний Суд звертає увагу, що основним доводом АТ КБ "ПриватБанк" є його незгода з розміром таких витрат з тих підстав, що, на його думку, їх розмір не може перевищувати розмір витрат, понесених у суді першої інстанції.
За таких обставин колегія суддів відхиляє наведені доводи, оскільки самої лише незгоди з оскаржуваним судовим рішенням не достатньо для його скасування чи зміни.
У той же час посилання Скаржника на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 23.06.2022 у справі № 607/4341/20 при застосування статті 126 Господарського процесуального кодексу України колегією суддів відхиляються, оскільки, як встановлено вивченням зазначених постанов, висновки судів попередніх інстанцій у цій справі не суперечать, а, навпаки, узгоджуються з ними.
З оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що судом враховано рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених і поданих Позивачем до суду документів, їх значення для вирішення спору, критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру з огляду на ціну позову, значення справи для сторін, залишення апеляційної скарги Відповідача без задоволення та наявність клопотання останнього про зменшення судових витрат.
За таких обставин у суду касаційної інстанції відсутні підстави для зміни або скасування оскаржуваної постанови у цій частині.
5.16. Розглянувши касаційну скаргу Відповідача на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2025 колегія суддів зазначає наступне.
5.16.1. Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати (частина третя статті 244 Господарського процесуального кодексу України).
5.16.2. Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
5.16.3. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
5.16.4. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи :
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
5.16.5. Процесуальним законодавством визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
5.16.6. Відповідно до частини третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
5.16.7. За частиною першою статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
5.16.8. Відповідно до частин першої та другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
5.16.9. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
5.16.10. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
5.16.11. Водночас за змістом частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та/або значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
5.16.12. У разі недотримання вимог цієї норми суд, за клопотанням іншої сторони, може зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
5.16.13. У розумінні положень вказаної норми зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
5.16.14. Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
5.16.15. Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
5.16.16. Разом із тим у частині п'ятій зазначеної статті цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу. Зокрема під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
5.16.17. Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на професійну правничу допомогу адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
5.16.18. У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому у судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 22.11.2019 у справі № 910/906/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19, від 07.09.2022 у справі № 912/1616/21 та від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22.
5.16.19. За положенням частини другої статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
5.16.20. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
5.16.21. Питання розподілу між сторонами судових витрат суд вирішує під час ухвалення рішення і зазначає про це в резолютивній частині (пункт 5 частини першої статті 237, пункт 2 частини п'ятої статті 238 Господарського процесуального кодексу України).
5.16.22. Водночас, частиною першою статті 221 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
5.16.23. Зазначена норма кореспондується з частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, якою визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
5.16.24. Відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, повинен враховувати, що:
- право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 Господарського процесуального кодексу України, кореспондується з її обов'язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв'язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду (постанова Верховного Суду від 19.07.2021 у справі №910/16803/19);
- процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів (постанови Верховного Суду від 27.01.2022 у справі №921/221/21 та від 31.05.2022 у справі №917/304/21);
- заяву щодо вирішення питання про стягнення витрат необхідно залишити без розгляду, якщо докази були надані поза межами строку, без клопотання про поновлення цього строку та обґрунтування поважності причин його пропуску (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15- ц);
- потрібно розрізняти наслідки несвоєчасного подання заяви про відшкодування судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, та доказів на підтвердження їх розміру. Так неподання чи незаявлення стороною до закінчення судових дебатів у справі про необхідність розподілу судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, крім судового збору, є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат. Водночас неподання стороною доказів у підтвердження розміру витрат, пов'язаних із розглядом справи, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, має своїм процесуальним наслідком залишення такої заяви без розгляду (постанови Верховного Суду від 29.06.2022 у справі №161/5317/18, від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22).
5.16.25. Як убачається із матеріалів справи, ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" дотрималося вищенаведених вимог процесуального закону та у передбаченому порядку звернулося до суду першої інстанції з відповідним клопотанням та у подальшому з заявою про ухвалення додаткового рішення про стягнення 100 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
За результатами розгляду такої заяви місцевий господарський суд, врахувавши визначені процесуальним законом та усталеною судовою практикою критерії реальності, необхідності та розумності, врахувавши клопотання Відповідача про зменшення вказаної суми, задовольнив її частково та стягнув з АТ КБ "ПриватБанк" 24 000 грн.
5.16.26. Оскільки суд встановив як дотримання заявником процесуальних вимог щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, так і дотримання критеріїв їх необхідності, співмірності та пропорційності, то Верховний Суд відхиляє відповідні доводи Скаржника.
5.16.27. Щодо посилань Відповідача на неврахування апеляційним судом правових висновків у справах щодо витрат на правничу допомогу як на підставу касаційного оскарження постанови та додаткового рішення Суд звертає увагу на наступне.
5.16.28. На думку Скаржника, господарськими судами не враховано правові позиції Верховного Суду у постановах від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 23.06.2022 у справі № 607/4341/20.
5.16.29. З аналізу змісту та висновків постанов у вказаних справах випливає, що вони регулюють процесуальні питання розподілу судових витрат, здебільшого подібні до тих, на які посилалися суди першої та апеляційної інстанцій при винесенні оскаржуваних постанови та додаткового рішення. При цьому ні з доводів касаційної скарги, ні зі змісту додаткової постанови не вбачається винесення її всупереч наведеній судовій практиці.
5.16.30. За таких обставин Суд звертає увагу, що загальні посилання скаржника на норми та мотиви, наведені у постановах Верховного Суду, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, та не свідчить про застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків, викладених у цих постановах.
5.16.31. При цьому за результатами касаційного перегляду справи Судом не встановлено неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень норм статей 126 та 129 Господарського процесуального кодексу України
5.16.32. За наведених вище обставин Верховний Суд дійшов висновку про те, що доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження і підстави для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень у справі відсутні.
5.16.33. З огляду на вищевказане додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2025 та постанова Північного апеляційного господарського суду за наслідками його перегляду віл 11.03.2025 підлягають залишенню в силі.
5.17. У відзиві на касаційну скаргу у цій справі (перший процесуальний документ Позивача до суду касаційної інстанції) ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" на виконання частини першої статті 124 Господарського процесуального кодексу України повідомило, що сума судових витрат, які товариство понесло у зв'язку з розглядом касаційної скарги, складає 50 000 грн, які складаються з витрат на професійну правничу допомогу та підтверджуються наявними у справі документами.
У прохальній частині відзива товариство просить стягнути ці у вказаному розмірі з АТ КБ "ПриватБанк".
5.18. Перевіривши вказані доводи, врахувавши клопотання АТ КБ "ПриватБанк" про зменшення розміру заявлених Позивачем витрат, беручи до уваги несвоєчасне подання відзиву на касаційну скаргу, Суд приходить до висновку про часткове задоволення клопотання Позивача, а саме стягнення понесених витрат лише за участь адвоката у судовому засіданні у сумі 5 000 грн.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Згідно з частинами першою, другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
6.2. Пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після його відкриття на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Враховуючи наведене та з огляду на непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції дійшов висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2024 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України.
6.3. Пунктом 4 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).
Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 4 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі за касаційною скаргою Відповідача і у частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
6.4. В такий спосіб касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2024 підлягає закриттю з обох визначених Скаржником підстав.
6.5. Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
6.6. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
6.7. Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частина друга цієї ж статті застерігає від скасування правильного по суті та законного рішення з одних лише формальних міркувань.
6.8. За таких обставин колегія суддів вважає, що касаційна скарга на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2025 підлягає залишенню без задоволення, а вказані судові рішення у цій справі - залишенню в силі.
7. Розподіл судових витрат
7.1. Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за подання касаційної скарги та витрати Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції у розмірі 5 000 грн покладаються на Скаржника.
Керуючись статтями 129, 240, 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317, 332 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2024 у справі № 910/11050/24 закрити.
2. Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2025 залишити без задоволення.
3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2025 у справі № 910/11050/24 залишити без змін.
4. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д, код у ЄДРПОУ 14360570) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" (03067, м. Київ, вул. Гарматна, 2, код у ЄДРПОУ 31576194) витрати на професійну правничу допомогу, надану в суді касаційної інстанції, у розмірі 5000 (п'ять тисяч) грн.
5. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.
6. Поновити виконання рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2024 у справі № 910/11050/24.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Зуєв
Судді І. Берднік
І. Міщенко