13 травня 2025 року
м. Київ
cправа № 918/484/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,
за участю секретаря судового засідання - Прокопенко О. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури
на рішення Господарського суду Рівненської області від 24.10.2024 (суддя Романюк Ю. Г.)
і постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 (головуючий суддя Петухов М. Г., судді Гудак А. В., Мельник О. В.)
у справі № 918/484/24
за позовом першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської обласної (військової) адміністрації
до Сарненської міської ради,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - 1) Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - 2) Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області,
про витребування земельної ділянки і скасування державної реєстрації,
(у судовому засіданні взяла участь прокурор - Шапка І. М.)
1. Перший заступник керівника Рівненської обласної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Рівненської обласної (військової) адміністрації (далі - позивач, Рівненська ОВА) звернувся до Господарського суду Рівненської області із позовом до Сарненської міської ради (далі - відповідач, Сарненська міськрада), за участі третіх осіб без самостійних вимог: на стороні позивача ДСГП "Ліси України", на стороні відповідача - ГУ Держгеокадастру у Рівненській області, про витребування у власність держави в особі позивача з незаконного володіння відповідача земельну ділянку площею 10,8753 га, кадастровий номер 5625484800:03:002:0327 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2394920856254) та скасування державної реєстрації вказаної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.
1.1. Позовні вимоги аргументовані тим, що спірна земельна ділянка державної форми власності, яка перебуває у постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства належить до категорії земель лісогосподарського призначення, незаконно і безпідставно, поза волею власника, передана на користь Сарненської територіальної громади в особі Сарненської міськради.
1.2. Так, прокурор зазначає, що наказом ГУ Держгеокадастру у Рівненській області від 18.12.2020 №57-13 "Про затвердження матеріалів інвентаризації земель" затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель (несформованих земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, відомості про які відсутні у Державному земельному кадастрі) на території Коростської, Любиковицької, Стрільської та Люхчанської сільських рад (за межами населених пунктів) Сарненського району Рівненської області згідно з додатком.
1.3. Відповідно до п.22 додатку, на підставі зазначених матеріалів інвентаризації, сформовано земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності площею 10,8753 га, кадастровий номер 5625484800:03:002:0327 (угіддя - рілля), яка розташована за межами населеного пункту Люхчанської сільської ради.
1.4. Наказом ГУ Держгеокадастру у Рівненській області від 05.01.2021 №17-4-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" передано Сарненській територіальній громаді в особі Сарненської міськради земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 618,2062 га, у т.ч., земельну ділянку площею 10,8753 га, кадастровий номер 5625484800:03:002:0327. За актом приймання-передачі від 05.01.2021 №17-4-ОТГ зазначена земельна ділянка прийнята міською радою.
1.5. В той же час, прокурор вказує, що зазначена вище земельна ділянка має лісогосподарське призначення та перебуває у постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства (ДП "Ліси України").
1.6. Однак, у результаті винесення ГУ Держгеокадастру у Рівненській області вказаних вище наказів відбулася незаконна зміна цільового призначення землі (від 18.12.2020 №57-ІЗ) та її вилучення (від 05.01.2021 №17-4-ОТГ) з постійного користування ДП "Сарненський лісгосп" (на даний час - філія "Сарненське лісове господарство" ДП "Ліси України").
2. Господарський суд Рівненської області рішенням від 24.10.2024, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.01.2025, в позові відмовив.
2.1. Суди, зокрема, вказали, що звертаючись до суду із цим позовом, прокурор вказував, що земельна ділянка з кадастровим номером 5625484800:03:002:0327 відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування перебувала в постійному користуванні ДП "СЛАП "Сарненський держспецлісгосп", а на цей час спірна земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ДП "Ліси України", що на його думку, підтверджується матеріалами лісовпорядкування 2019 року, які є частиною матеріалів для базового лісовпорядкування 2020 року.
2.2. Суди дослідили, що розпорядженням Рівненської обласної державної адміністрації від 29.04.2016 №245, погодженим з ГУ Держгеокадастру у Рівненській області, надано дозвіл ДП "Сарненський лісгосп" на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у постійне користування земельних ділянок загальною орієнтовною площею 345,52 га для ведення лісового господарства і пов'язаних з ним послуг за рахунок земель запасу лісогосподарського призначення державної власності, розташованих за межами населених пунктів, у т.ч., площею 191,91 га на території Люхчанської сільської ради.
2.3. Звідси, вказали, що Рівненською обласною державною адміністрацією вказаним розпорядженням лише було надано згоду на розробку проєкту землеустрою.
2.4. Інших доказів на підтвердження обставин щодо надання спірної земельної в користування ДП "Сарненський лісгосп" (його правопопередникам) прокурором не надано.
2.5. Суди також вказали, що з матеріалів справи не вбачається та прокурором не доведено дотримання передбаченої статті 123 Земельного кодексу України (далі -ЗК України) (в редакції, чинній станом на 29.04.2016) процедури реалізації в повному обсязі розпорядження Рівненської обласної державної адміністрації від 29.04.2016 №245, зокрема, шляхом вчинення послідовних дій з розробки проєкту землеустрою відведення земельних ділянок, отримання ДП "Сарненський лісгосп" відповідних погоджень проєкту землеустрою, прийняття Рівненською ОДА остаточного рішення про затвердження проєкту землеустрою та надання в постійне користування ДП "Сарненський лісгосп" земельних ділянок, до складу яких входила спірна земельна ділянка, що в свою чергу виключає набуття ДП "Сарненський лісгосп" та Державним спеціалізованим господарським підприємством "Ліси України", як правонаступником, права постійного користування вказаною земельною ділянкою.
2.6. Також суди зазначили, що згідно з листом ГУ Держгеокадастру у Рівненській області від 24.08.2023 №10-17-0.3-4244/2-23, ДП "Спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство "Сарненський держспецлісгосп" в період з 2005 по 2015 роки не було землекористувачем на території Сарненського району та відповідно відомості про суб'єкта не містилися у формі №2-зем державної статистичної звітності з кількісного обліку земель.
2.7. Суди дійшли висновку, що п. 5 розд. VІІІ "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України (далі - ЛК України (у відповідній редакції) передбачає можливість державними лісогосподарськими підприємствами до одержання в установленому порядку державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, тобто отримання документа який посвідчує відповідне право постійного користування, користуватися планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. Однак, згадані матеріли лісовпорядкування не можуть замінити собою рішення компетентного органу про передачу спірної земельної ділянки у постійне користування лісогосподарському підприємству.
2.8. Тому, суди дійшли висновку, що посилання прокурора на те, що право постійного користування підтверджується матеріалами лісовпорядкування 2019, які є частиною базового лісовпорядкування 2020 року є безпідставними, так як матеріали лісовпорядкування повинні виготовлятися лише після надання земельних ділянок у постійне користування уповноваженими на це органами відповідно до законодавства.
2.9. Окрім того, суди також вказали, що в матеріалах справи наявне розпорядження голови Сарненської районної державної адміністрації від 02.12.2004 №493 "Про додаткові заходи щодо розвитку Лісового господарства Сарненського району", яким новоствореному ДП "СЛАП "Сарненський держспецлізгосп" передано ліси, що знаходяться в користуванні СЛГП "Сарненське", під охорону та проведення інших лісогосподарських заходів до отримання державного акта на право постійного користування землі і надано дозвіл на складання проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в постійне користування для ведення лісового господарства орієнтовною площею 5203,4 га.
2.10. Водночас, дійшли висновку, що зі змісту вищезгаданого розпорядження голови Сарненської РДА від 02.12.2004 №493 вбачається, що ДП СЛАП "Сарненський держспецлісгосп" передано під охорону лише ліси без надання земельних ділянок в постійне користування.
2.11. При цьому, відсутні будь-які правовстановлюючі документи на землі, що знаходилися в користуванні СЛГП "Сарненське" і на підставі яких можна було б встановити перебування в користуванні останнього спірної земельної ділянки, на час прийняття вказаного вище розпорядження.
2.12. Також, суди встановили, що матеріали справи не містять підтвердження факту зміни цільового призначення спірної земельної ділянки, і ні в наказі ГУ Держгеокадастром у Рівненській області від 18.12.2020 №57-ІЗ "Про затвердження матеріалів інвентаризації земель", ні в технічній документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, відомості про які відсутні у Державному земельному кадастрі на території Коростської, Любиковицької, Стрільської та Люхчанської сільських рад (за межами населених пунктів) Сарненського району Рівненської області, не вказано про те, що спірна земельна ділянка раніше відносилась до земель лісогосподарського призначення, а зазначено, що вона відноситься саме до земельних ділянок сільськогосподарського призначення.
2.13. Підсумовуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 5625484800:03:002:0327, яка відноситься до земель запасу сільськогосподарського призначення, станом на 19.06.2021 (день реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право комунальної власності на вказану земельну ділянку за Сарненською міською радою) не перебувала у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств чи інших державних підприємств, установ, організацій, а Сарненська міська рада зареєструвала право власності на вказану земельну ділянку у відповідності до чинного законодавства, виконуючи наказ ГУ Держгеокадастру в Рівненській області від 05.01.2021 №17-4-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" та у відповідності до акта приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність, у зв'язку із чим в позові про витребування такої ділянки слід відмовити.
3. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, прокурор звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення і постанову скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
3.1. Прокурор наголошує, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального (ст.ст. 20, 21, 55, 57, 84, 122 ЗК України), ст.ст. 45-48, 57, п. 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України) та з порушенням норм процесуального права (ст. ст. 2, 14, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України)), у зв'язку з чим, згідно з вимогами ст. 311 ГПК України, підлягають скасуванню, а позов - задоволенню.
3.2. Вказує на те, що суди застосовали до спірних правовідносин вимоги ст. ст. 20, 21, 55, 57, 84,122 ЗК України, ст. ст. 45-48, 57, п. 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України без урахування позицій, викладених у постановах Верховного Суду України від 30.09.2015 у справі № 6-196цс15, від 24.12.2014 у справі № 6-212цс14, від 21.01.2015 у справі № 6-224цс 14, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 707/2192/15, від 21.02.2018 у справі № 488/5476/14, від 04.09.2019 у справі № 185/3252/14, від 16.08.2023 у справі № 676/4200/21, від 13.08.2024 у справі № 910/9909/23, від 20.12.2023 у справі № 916/1517/22.
3.3. Також, зазначає про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки всім обставинам справи та наявним в ній доказам, не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 20.12.2023 у справі № 916/1517/22, від 22.05.2024 у справі № 916/1750/22, як наслідок, зробили невірні висновки про недоведеність прокурором наявності порушень вимог ст. ст. 20,122, 149 ЗК України, ст. 57 ЛК України, ст. 50 Закону України "Про землеустрій" при прийнятті наказу від 18.12.2020 № 57-13 "Про затвердження матеріалів інвентаризації земель" в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності площею 10,8753 га, кадастровий номер 5625484800:03:002:0327 за межами Люхчанської сільської ради, а також наказу Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області від 05.01.2021 № 17-4-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність".
4. Сарненська міськрада подала відзив, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими. Просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
5. ДСГП "Ліси України" у додаткових поясненнях підтримує доводи касаційної скарги. Вважає, що позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню.
6. ГУ Держгеокадастру у Рівненській області подало пояснення в яких вважає доводи касаційної скарги необґрунтованими, просить відмовити в її задоволенні.
7. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, перевіривши наявність зазначених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судових рішень, дослідивши наведені у скаргах доводи, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 і рішення Господарського суду Рівненської області від 24.10.2024 у цій справі з огляду на таке.
8. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
9. Відповідно до положень цієї норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових:
- суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду;
- спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
10. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема і вказаного вище пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
11. При цьому, з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
12. Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
13. Водночас колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
14. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
15. Проаналізувавши обставини правовідносин у цій справі та у справах, на неврахування правових висновків у яких посилається скаржник у касаційній скарзі, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що правовідносини у порівнюваних справах не є подібними з огляду на таке.
16. Спірним у цій справі з огляду на предмет, підстави заявлених позовних вимог, а також висновки судів, що покладені в основу оскаржуваних судових рішень, є доведення / недоведення прокурором належними та допустимими доказами факту незаконного вибуття з державної в комунальну власність земельної ділянки лісогосподарського призначення, наданої в постійне користування державному підприємству.
17. В той же час, у наведеній скаржником справі № 6-196цс15 суди достеменно встановили, що спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду, що віднесені до категорії лісів першої групи та перебували в державній власності, розпорядником таких земельних ділянок відповідно до чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства є Кабінет Міністрів України; жодних дій щодо розпорядження зазначеними земельними ділянками Кабінет Міністрів України не вчиняв; рішення про відчуження спірної земельної ділянки, яка перебувала в державній власності, прийняте селищною радою з перевищенням повноважень. Звідси, враховуючи, що жодних дій щодо розпорядження цією земельною ділянкою Кабінет Міністрів України не вчиняв, тобто спірна земельна ділянка вибула з володіння власника - держави - поза його волею, суд касаційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про задоволення позову.
18. У справах № 6-212цс14, № 6-224цс14 прокурор посилався на незаконне розпорядження районною державною адміністрацією на користь фізичної особи для ведення особистого селянського господарства земельними ділянками лісового фонду, які перебувають в постійному користуванні у державного підприємства. Направляючи справу на новий розгляд касаційний суд вказав на те, що суди не надали належної правової оцінки планово-картографічних матеріалів та планшетів лісовпорядкування як доказів наявності права постійного користування спеціалізованими державними лісогосподарськими підприємствами.
19. У справі № 488/5027/14-ц судом першої інстанції на підставі належно оцінених доказів також встановлено, що спірна земельна ділянка перебуває в державній власності та належить до земель лісогосподарського призначення; земельна ділянка вибула з постійного користування ДП "Миколаївське лісове господарство" та протиправно виключена зі складу земель лісового фонду.
20. У справі № 183/1617/16 установлені фактичні обставини також свідчать про те, що земельна ділянка має статус земельної ділянки лісогосподарського призначення та належить до земель ДП "Новомосковське лісове господарство" (квартал 75 виділ 2), що підтверджують: проєкт організації розвитку лісового господарства Новомосковського лісництва станом на 2014 рік з планом-схемою; протокол другої лісовпорядної наради від 17.06.2014; лист ДП "Новомосковське лісове господарство" за вих. № 46 від 28.02.2017 про те, що земельна ділянка відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2004 та 2014 років знаходиться у 75 кварталі ДП "Новомосковське лісове господарство", належить до земель Державного лісового фонду та з 2002 року не змінювала свого цільового призначення - землі лісогосподарського призначення. Звідси, Велика Палата Верховного Суду визнала обґрунтованими рішення судів в частині встановлення на підставі матеріалів лісовпорядкування правового статусу земельної ділянки як такої, що належить до земель лісогосподарського призначення.
21. Також, у справі №488/5476/14-ц суди встановили, що спірна земельна ділянка розташована у кварталі 43 урочища "Жовтневе" Миколаївського лісництва ДП "Миколаївське лісове господарство" на території земель лісового фонду, що підтверджено ситуаційним планом, накладкою абрису кварталу №43 на публічно кадастрову карту України, фрагментом кадастрової карти України станом на 2007-2012 роки, експлікацією земельних угідь. Перебування спірної земельної ділянки у користуванні ДП "Миколаївське лісове господарство" також підтверджується відомостями, наданими ВО "Укрдержліспроект", управлінням Держземагенства у Миколаївському районі Миколаївської області, управлінням Держкомзему у м. Миколаєві, Миколаївським обласним управлінням лісового та мисливського господарства, Державним управлінням охорони навколишнього середовища в Миколаївській області. Звідси, касаційний суд вказав на те, що вирішуючи спір та визначаючи правовий статус спірної земельної ділянки, суди попередніх інстанцій на підставі наявних в матеріалах справи доказів дійшли обґрунтованого висновку про те, що вона належала до земель лісового фонду та перебувала в користуванні ДП "Миколаївське лісове господарство".
22. У справі № 185/3252/14-ц суди дослідили, що спірна земельна ділянка площею 1,000 га, яка розташована на території Привовчанської сільської ради, та була передана фізичній особі для ведення особистого селянського господарства, згідно з планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, якими є планшети лісовпорядкування № 6 (2002 рік) та № 7 (2013 рік), перебувала у користуванні ДП "Павлоградський лісгосп". Спірним у наведеній справі було питання щодо можливості визнання планшетів лісовпорядкування № 6 (2002 рік) та № 7 (2013 рік) належними доказами, які містять інформацію, яка б підтверджувала факт наявності спірної земельної ділянки у межах ділянки, що перебуває у користуванні ДП "Павлоградське лісове господарство".
23. Стосовно посилань скаржника на справу № 707/2192/15-ц, то спір у ній стосувався передачі в оренду земельних ділянок сформованих на підставі технічної документації із землеустрою по встановленню меж земельної ділянки в натурі, загальною площею 1,5580 га. Відмовляючи в позові заступника прокурора Черкаської області, суди, зокрема, виходили з відсутності доказів того, що спірні земельні ділянки перебувають в державній власності та належить до земель лісового фонду. Направляючи справу на новий розгляд, касаційний суд вказав на те, що судом не надано оцінку планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування ДП "Черкаське лісове господарство", а також не перевірено доводів прокурора про те, що формування нових земельних ділянок за рахунок ділянки площею 0,8586 га могло відбутися лише шляхом розроблення документації з її поділу, оскільки неможливо із земельної ділянки площею 0,8586 га сформувати шість земельних ділянок, загальна площа яких складала 1,5580 га.
24. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що в основу оскаржуваних рішення та постанови в цій справі, яка розглядається, покладено висновки місцевого та апеляційного господарських судів про недоведеність прокурором належними та допустимими доказами обставин набуття ДП "Сарненський лісгосп" права постійного користування спірною земельною ділянкою, як на підставі розпорядження Рівненської обласної державної адміністрації від 29.04.2016 №245, оскільки воно не було реалізоване підприємством, так і на підставі розпорядження голови Сарненської районної державної адміністрації №493 від 02.12.2004 "Про додаткові заходи щодо розвитку Лісового господарства Сарненського району", оскільки вказаним розпорядженням ДП СЛАП "Сарненський держспецлісгосп" передано під охорону лише ліси без надання земельних ділянок в постійне користування. Тому, безпідставними є посилання прокурора на те, що право постійного користування підтверджується матеріалами лісовпорядкування 2019 року. Адже умовою застосування до спірних правовідносин норми пункту 5 Прикінцевих положень ЛК України (в редакції, чинній з 29.03.2006) є підтвердження факту надання спірної земельної ділянки в постійне користування, чого не доведено.
25. У той же час у наведених вище справах № 6-196цс15, № 6-212цс14, № 6-224цс 14, № 488/5027/14, № 183/1617/16, 488/5476/14, № 185/3252/14, № 707/2192/15-ц спірними були обставини належності /неналежності планово-картографічних матеріалів як доказів приналежності земельної ділянки до земель, наданих державному лісогосподарському підприємству в постійне користування, а не обставини попереднього належного отримання на праві постійного користування державним підприємством земельних ділянок лісогосподарського призначення, як у справі, яка розглядається, що є ключовою відмінністю, яка свідчить про неподібність правовідносин.
26. Звідси, посилання скаржника на постанови Верховного Суду України від 30.09.2015 у справі № 6-196цс15, від 24.12.2014 у справі № 6-212цс14, від 21.01.2015 у справі № 6-224цс 14, постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, постанови Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 488/5476/14, від 04.09.2019 у справі № 185/3252/14, від 30.01.2018 у справі № 707/2192/15, в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, колегією суддів не приймаються.
27. У справі № 676/4200/21 прокурор звернувся з позовом про визнання недійсним розпорядження, скасування державної реєстрації земельної ділянки, зобов'язання повернути земельну ділянку, вказавши, що відповідно до інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання "Укрдержліспроект" від 19.04.2021 № 189 спірна земельна ділянка, відповідно до Публічної кадастрової карти та матеріалів лісовпорядкування 2001 та 2011 років накладається на квартал 45 Подільського лісництва та квартал 7 Староушицького лісництва ДП "Кам'янець-Подільський лісгосп". При відмові у задоволенні позову суди вважали, що прокурором не доведено, що Хмельницькій облдержадміністрації чи ДП "Кам'янець-Подільський лісгосп" належала спірна земельна ділянка. Водночас, направляючи справу на новий розгляд, касаційний суд вказав на те, що суди не надали оцінки планово-картографічним матеріалам лісовпорядкування Хмельницької області, Кам'янець-Подільського району (державному акту на право користування землею 1980 року, планшетам), які були долучені прокурором до матеріалів справи, які, відповідно до пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України є документами, що підтверджують право постійного користування земельними лісовими ділянками, в тому числі спірною земельною ділянкою.
28. У справі № 910/9909/23 Комунальне підприємство "Лісове господарство" Віньковецької селищної ради звернулося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" та до Хмельницької обласної державної адміністрації (за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Віньковецької селищної ради та Державного підприємства "Кам'янець-Подільське лісове господарство") про визнання права постійного користування земельними ділянками, визнання недійсним та скасування розпорядження в частині, скасування рішень про державну реєстрацію. Посилалося на те, що спірні земельні ділянки є землями комунальної, а не державної власності та з огляду на це рішення про їх передачу ДП "Ліси України" мало б прийматись Віньковецькою селищною радою, а не Хмельницькою ОДА (обласною військовою адміністрацією). Місцевий суд у позові відмовив, а апеляційний, з яким погодився касаційний суд, позовні вимоги задовольнив. Задоволення позову було мотивоване, зокрема, тим, що рішення Хмельницької обласної ради від 04.04.2001 № 5 про надання у постійне користування земельних ділянок лісогосподарського призначення є чинним, таким, що підлягає до виконанню, а отже відповідно до пункту 1 Розділу Х "Перехідні положення" ЗК України, виготовлених у встановленому законом порядку матеріалів лісовпорядкування, пункту 5 Розділу 8 "Перехідні положення" ЛК України, позивач є носієм права постійного користування земельних ділянок лісогосподарського призначення.
29. У справі № 916/1517/22 прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка частково накладається на землі державного лісового фонду, які незаконно, поза волею держави, з незаконною зміною цільового призначення були вилучені ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області з власності держави та постійного користування ДП "Врадіївське лісове господарство", що є підставою для визнання незаконними та скасування спірних наказів ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області в частині спірної земельної ділянки, визнання недійсними результатів земельних торгів із продажу права оренди спірної земельної ділянки та договору оренди, припинення права комунальної власності та скасування її державної реєстрації. Суди в задоволенні позову відмовили повністю. Направляючи справу на новий розгляду, касаційний суд вказав на те, що при вирішенні спору судами попередніх інстанцій не було надано будь-якої оцінки наявним у справі доказам, наданим прокурором на підтвердження обставин накладання земельних ділянок, а саме: копії державного акта від 15.03.2010 серії ЯЯ № 193236 на право постійного користування ДП "Врадіївське лісове господарство" земельною ділянкою для ведення лісового господарства, а також листам ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 02.12.2021 № 10-14-0.2-7377/2-21, від 19.07.2022 № 10-14-0.3-1364/2-22, листу Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства від 19.03.2021 № 260, листам ДП "Врадіївське лісове господарство" від 20.01.2021 № 41, від 15.04.2021 № 143, листу ВО "Укрдержліспроект" від 13.01.2021 №25.
30. З огляду на викладене вище, колегія суддів зазначає, що зміст правовідносин у справах № 676/4200/21, № 910/9909/23, № 916/1517/22, а також установлені фактичні обставин, переконливо свідчать про те, що в наведених справах, на відміну від справи, яке розглядається, наявні докази надання державним підприємствам у постійне користування спірних земельних ділянок (відповідне рішення, або державний акт), що судами або було підставно враховано, або помилково залишено без належної правової оцінки. В той же час у цій справі, яка розглядається, наявність таких обставин не доведена прокурором належними та допустимими доказами. Посилання останнього на зворотне направлене на переоцінку встановлених у справі обставин, що до повноважень суду касаційної інстанції не входить.
31. За таких обставин, посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 16.08.2023 у справі № 676/4200/21, від 13.08.2024 у справі № 910/9909/23, від 20.12.2023 у справі № 916/1517/22, в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, колегією суддів не приймаються.
32. Стосовно посилань прокурора на постанову Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 916/1750/22, а також на процитовану в ній постанову Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, то вони, як зазначає сам скаржник, стосуються вимоги про скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Разом з тим, підставою для задоволення такої вимоги в справі № 916/1750/22 слугували підстави доведення тієї обставини, що вибуття спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення з державної власності супроводжувалося незаконною зміною цільового призначення, що зумовлює необхідність заявлення позовної вимоги, спрямованої на скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо дійсного власника та цільового призначення землі та водночас поновить права законного розпорядника спірної земельної ділянки. В той же час у цій справі, яка розглядається, незаконного вибуття спірної земельної ділянки з державної власності прокурором доведено не було, що свідчить про відмінні фактичні обставини та про неподібність правовідносин.
33. За викладеного, посилання скаржника в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, при оскарженні судових рішень у справі № 918/484/24 на вказану вище постанову Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 916/1750/22 колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду визнаються необґрунтованими і не приймаються.
34. Безвідносно до викладеного вище детального аналізу неподібності правовідносин у постановах, на які посилається скаржник, колегія суддів звертає увагу на те, що прокурор у поданій касаційній скарзі не надає жодного аналізу, а також не наводить жодного спростування врахованому судом апеляційної інстанції правозастосуванню, викладеному в постановах Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 913/202/23, від 07.06.2024 у справі № 913/214/23, від 17.06.2024 у справі № 913/205/23, ухвалених, за висновками суду апеляційної інстанції, за подібних правовідносин (недоведення прокурором перебування у користуванні лісогосподарського підприємства земельної ділянки та надання такому підприємству лише згоди на розробку проєкту землеустрою, без його затвердження та передання земельних ділянок).
35. Підсумовуючи викладене вище, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховний Суд зазначає, що цитування прокурором окремих висновків Верховного Суду України, Верховного Суду, викладених у наведеній вище постановах, правовідносини в яких є неподібними до правовідносин, що склалися в цій справі № 918/484/24, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, а зміст наведених скаржником постанов не свідчить про застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права без урахування висновків, викладених у них. Зазначене має наслідком закриття касаційного провадження з цієї підстави (Суд також звертає увагу, що у зв'язку з цим не здійснюється аналіз правильності правозастосування судами попередніх інстанцій).
36. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
37. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, а інші підстави касаційного оскарження прокурор не зазначив і не обґрунтував у поданій касаційній скарзі, Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 і рішення Господарського суду Рівненської області від 24.10.2024 цій у справі.
38. Усі інші доводи касаційної скарги підставами касаційного оскарження не обґрунтовані, підставою відкриття касаційного провадження не слугували, а тому судом касаційної інстанції і не розглядаються.
Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України, Суд
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 і рішення Господарського суду Рівненської області від 24.10.2024 у справі № 918/484/24.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Случ
Судді Н. О. Волковицька
С. К. Могил