м. Чернівці
20 травня 2025 року Справа № 926/1035/25
Господарський суд Чернівецької області у складі головуючого судді Марущака І.В.,
за участю секретаря судового засідання Терещенко Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні загального позовного провадження справу
за позовом Чернівецької міської ради (58002, Чернівецька обл., м. Чернівці, Центральна площа,1, код ЄДРПОУ 36068147)
до фізичної особи-підприємця Ковалишина Івана Михайловича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за землю в сумі 390 913,00 грн,
представники:
від позивача - Сьоміна І.В.;
від відповідача - Ковалишин І.М.
І. Стислий виклад позовних вимог.
Чернівецька міська рада звернулася до Господарського суду Чернівецької області з позовом до фізичної особи-підприємця Ковалишина Івана Михайловича про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за землю в сумі 390 913,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 407621254 від 11.12.2024 за Ковалишиним І.М. зареєстровано право власності на нежитлове приміщення загальною площею 178,2 кв.м. (майстерні літ Г), розташоване за адресою: м. Чернівці, вул. Вокзальна (колишня Гагаріна Юрія), 14 (підстава для державної реєстрації права власності на нерухоме майно: договір дарування частини нежитлового приміщення, посвідчений 22.06.2016 та договір дарування частини нежитлового приміщення від 28.01.2020).
Зазначене нерухоме майно розміщене на земельній ділянці комунальної власності за адресою: м. Чернівці, вул. Вокзальна (колишня Гагаріна Юрія), 14, площею 0,0593 га, кадастровий номер 7310136600:06:004:0009, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.
Рішенням Чернівецької міської ради VIII скликання від 02.09.2021 № 415 ФОП Ковалишину І.М. надано в оренду вказану вище земельну ділянку, однак договір оренди не був укладений.
Відтак, у період з 06.11.2021 до 08.10.2024 відповідач без жодних правовстановлюючих документів користувалася вказаною земельною ділянкою, у зв'язку з чим позивач недоотримав кошти від орендної плати за землю у сумі позову, які підлягають стягненню з відповідача відповідно до статей 1212-1214 Цивільного кодексу України.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов не скористався, однак подав до суду заяву про розстрочення виконання рішення суду строком на 1 рік, обґрунтовану тим, що починаючи з початку війни столярна майстерня, що розміщена на орендованій ділянці, не працює, оскільки основних співробітників було мобілізовано, відповідач є батьком одинаком й у нього на утриманні перебуває неповнолітня дитина, одночасна сплата суми заборгованості може призвести до повної зупинки діяльності та фактичного банкрутства. Вказане в сукупності зі зменшенням доходу з початку 2022 року мало вплив на його фінансовий стан і робить на даний момент складним одночасну виплату повної суми заборгованості.
В заяві відповідач погоджується з вимогами позовної заяви, зазначає, що ним частково сплачено заборгованість з безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за землю в сумі 126 913,00 грн, відтак сума заборгованості складає 264 000,00 грн.
ІІ. Процесуальні дії у справі.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.03.2025 вказану позовну заяву передано до провадження судді Марущака І.В.
Ухвалою від 03.04.2025 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив загальне позовне провадження у справі, призначив підготовче засідання на 23.04.2025 та встановив відповідачу строк для подання відзиву, а позивачу запропонував надати відповідь на відзив.
В судовому засіданні 23.04.2025 оголошено перерву до 06.05.2025, а 02.04.2024 - до 10.04.2024.
02.05.2025 відповідачем до суду подано клопотання про розтермінування заборгованості у розмірі орендної плати (розстрочення виконання рішення суду) та докази на підтвердження часткового погашення заявленої до стягнення заборгованості на загальну суму 126 913,00 грн.
За наслідками підготовчого засідання суд постановив протокольну ухвалу від 06.05.2025 про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 20.05.2025.
19.05.2025 від позивача через систему «Електронний суд» надійшла заява про зменшення позовних вимог на суму 126 913,00 грн. Зокрема позивач просить стягнути з ФОП Ковалишина І.М. безпідставно збережені кошти за користування земельною ділянкою без належних на те правових підстав за період з 06.11.2021 по 08.10.2024 у розмірі 264 000,00 грн.
В судовому засіданні 20.05.2025 представник позивача просила прийняти до розгляду заяву про зменшення позовних вимог від 19.05.2025, у решті позов підтримала та просила задовольнити, проти розстрочення виконання рішення суду про задоволення позову до кінця поточного року не заперечувала, відповідач позов визнав та просив розстрочити виконання рішення суду строком на 1 рік.
Розглянувши заяву про зменшення позовних вимог від 19.05.2025, суд вирішив залишити її без розгляду.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом (ч. 1 ст. 113 ГПК України).
Правовий аналіз приписів п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України свідчить про те, що правом на подання заяви про збільшення або зменшення розміру позовних вимог, у випадку, якщо справа розглядається в порядку загального позовного провадження, позивач наділений до до закінчення підготовчого засідання.
Суд констатує, провадження у даній справі здійснюється за правилами загального позовного провадження. Протокольною ухвалою від 06.05.2025 судом закрито підготовче провадження у справі та призначено її розгляд по суті на 20.05.2025. Під час проголодення даної ухвали були присутні представники сторін.
Відповідно до частини 1 статті 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Згідно з частиною 2 статті 118 ГПК України заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч.2 ст.207 ГПК України суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.
Таким чином, зважаючи на приписи ч.2 ст.207 ГПК України, а також те, що заява про зменшення позовних вимог від 19.05.2025 подана після закінчення підготовчого провадження, суд вирішив залишити її без розгляду.
Далі суд перейшов до дослідження матеріалів справи.
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом.
З'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, та дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд установив таке.
Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань від 10.01.2025 за кодом доступу 623904931296 Ковалишин Іван Миколайович з 05.02.2019 року є фізична особа-підприємець.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 407621254 від 11.12.2024 за Ковалишиним І.М. зареєстровано право власності на нежитлове приміщення загальною площею 178,2 кв.м. (майстерні літ Г), розташоване за адресою: м. Чернівці, вул. Вокзальна (колишня Гагаріна Юрія), 14 (підстава для державної реєстрації права власності на нерухоме майно: договір дарування частини нежитлового приміщення, посвідчений 22.06.2016 та договір дарування частини нежитлового приміщення від 28.01.2020).
Зазначене нерухоме майно розміщене на земельній ділянці комунальної власності за адресою: м. Чернівці, вул. Вокзальна (колишня Гагаріна Юрія), 14, площею 0,0593 га, кадастровий номер 7310136600:06:004:0009, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.
Рішенням Чернівецької міської ради VIII скликання від 02.09.2021 № 415 ФОП Ковалишину І.М. надано в оренду вказану вище земельну ділянку.
Таким чином, зазначене нерухоме майно у період з 06.11.2021 до 08.10.2024 перебувало у власності відповідача.
Разом з тим, відповідач не надав доказів оформлення права оренди земельної ділянки, договір оренди не був укладений, що не заперечується відповідачем.
Рішенням Чернівецької міської ради 3 сесії VIІІ скликання від 26 лютого 2021 року № 118 затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Чернівців, яку введено в дію з 01.01.2022.
Згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки № 415 від 18.03.2021, нормативна грошова оцінка земельної ділянки кадастровий номер 7310136600:06:004:0009 становить 2 015 838,00 грн.
Відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки № НВ-9948543592024 від 17.09.2024, нормативна грошова оцінка земельної ділянки кадастровий номер 7310136600:06:004:0009 становить 3 286 219,87 грн.
10.10.2024 департамент урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради направив лист №24/01-08/3-04/4/1333 на адресу відповідача щодо сплати безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою.
ФОП Ковалишин І.М. на вказаний лист відповіді не надав та безпідставно збережені кошти не сплатив.
На підставі витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 18.03.2021 № 415 та від 17.09.2024 № НВ-9948543592024 департаментом урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради відповідно до Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівці, затвердженого рішенням Чернівецької міської ради від 23.10.2008 № 715 (зі змінами), проведено розрахунком безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, згідно з яким недоотримана Чернівецькою міською радою сума орендної плати за фактичне користування відповідачем земельною ділянкою площею 0,0593, кадастровий номер 7310136600:06:004:0009, розташованою за адресою: м. Чернівці, вул. Вокзальна, 14, за період з 06.11.2021 до 08.10.2024 становить 390 913,00 грн.
У подальшому після звернення Чернівецької міської ради з позовом до суду ФОП Ковалишин І.М. подав до суду докази сплати заборгованості з безпідставно збережених коштів з орендної плати в загальній сумі 126 913,00 грн. Докази оплати решти заборгованості в сумі 264 000,00 грн в матеріалах справи відсутні.
ІV. Мотиви, якими керується суд, та застосоване ним законодавство.
Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України).
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Зі змісту вказаних норм можна дійти висновку, що чинним законодавством розмежовано поняття «земельний податок» і «орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності».
Оскільки відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Відповідно до частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
За змістом вказаних положень Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.
Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина 1 статті 1166 ЦК України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов'язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина 2 статті 1166 ЦК України).
Натомість предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
За змістом положень глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Частиною 1 статті 93 та статтею 125 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 цього Кодексу).
Таким чином, за змістом вказаних положень виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини 2 статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.
Згідно правового висновку, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 та постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 28.02.2020 у справі № 913/169/18, до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.
Згідно з частинами 1-5, 9 статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); за затвердженими комплексними планами просторового розвитку території територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, детальними планами території. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.
Судом установлено, що за Ковалишиним І.М. зареєстровано право власності на нежитлове приміщення загальною площею 178,2 кв.м. (майстерні літ Г), розташоване за адресою: м. Чернівці, вул. Вокзальна (колишня Гагаріна Юрія), 14 (підстава для державної реєстрації права власності на нерухоме майно: договір дарування частини нежитлового приміщення, посвідчений 22.06.2016 та договір дарування частини нежитлового приміщення від 28.01.2020).
Зазначене нерухоме майно розміщене на земельній ділянці комунальної власності за адресою: м. Чернівці, вул. Вокзальна (колишня Гагаріна Юрія), 14, площею 0,0593 га, кадастровий номер 7310136600:06:004:0009, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, що підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру про право власності на речові права.
З метою встановлення умов, за яких настають кондиційні зобов'язання, суд зазначає, що відповідач не був та не є власником або постійним користувачем вказаної земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, а єдиною формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата.
Рішенням Чернівецької міської ради VIII скликання від 02.09.2021 № 415 ФОП Ковалишину І.М. надано в оренду вказану вище земельну ділянку.
Однак матеріали справи не містять доказів належного оформлення ФОП Ковалишиним І.М. права користування земельною ділянкою площею 0,0593 га, кадастровий номер 7310136600:06:004:0009, зокрема укладення відповідного договору оренди з Чернівецькою міською радою та державної реєстрації такого права.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач з 06.11.2021 по 08.10.2024 (заявлений позивачем період) користувався цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави.
З огляду на викладене відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мала заплатити за користування нею, зобов'язана повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.
Аналогічну правову позицію наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17.
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Згідно із статтею 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
У свою чергу п. 14.1.147 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Відповідно до п. 14.1.136 ст. 14 ПК України орендна плата - обов'язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди.
Пунктами 1, 4 статті 288 ПК України встановлено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (крім випадків консервації таких земельних ділянок або визнання земельних ділянок забрудненими (потенційно забрудненими) вибухонебезпечними предметами).
Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки (пункт 5 статті 288 ПК України).
При цьому, згідно з абзацом 3 частини першої статті 13 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності. Крім того, згідно з абзацом 1 пункту 289.1 Податкового кодексу України для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.
Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель (частина друга статті 20 Закону України «Про оцінку земель»).
Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України.
Рішенням Чернівецької міської ради 3 сесії VIІІ скликання від 26 лютого 2021 року № 118 затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Чернівців, яку введено в дію з 01.01.2022.
У матеріалах справи наявні витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки кадастровий номер 7310136600:06:004:0009 № 415 від 18.03.2021 та № НВ-9948543592024 від 17.09.2024, згідно з якими нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 2 015 838,00 грн та 3 286 219,87 грн відповідно.
Відповідач не заперечує щодо нормативної оцінки земельної ділянки, на підставі якої здійснено розрахунок безпідставно збережених коштів з орендної плати за землю.
Що ж до розміру відсоткової ставки орендної плати, суд зазначає, що позивач наділений дискреційними повноваженнями щодо встановлення розміру нормативної грошової оцінки в діапазоні від 3% до 12%, відтак він був вправі розраховувати на отримання орендної плати в розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що є мінімальним розміром відсоткової ставки. Дана ставка 3% орендної плати, згідно категорії та цільового призначення спірної земельної ділянки, відповідає Положенню про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівці, затвердженого рішенням Чернівецької міської ради від 23.10.2008 №715.
Щодо формули розрахунку нормативної грошової оцінки земельної ділянки, то такий розрахунок здійснюється відповідно до Методики нормативної грошової оцінки земельних ділянок, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2021 року № 1147.
За розрахунком позивача, розмір збережених відповідачем коштів від безпідставно набутого майна за період з 06.11.2021 до 08.10.2024, який підлягає відшкодуванню з боку відповідача, складає 390 913,00 грн.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог Чернівецької міської ради щодо стягнення з відповідача 390 913,00 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, після відкриття провадження у справі ФОП Ковалишин І.М. погасив частину заявленої до стягнення заборгованості в загальній сумі 126 913,00 грн, що підтверджується копіями квитанцій «А-Банк» та «Монобанк» від 09.04.2025 на суму 34 000,00 грн, від 09.04.2025 на суму 34 000,00 грн, від 09.04.2025 на суму 33 913,00 грн та від 23.04.2025 на суму 25 000,00 грн.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Отже, у частині стягнення 126 913,00 грн основної заборгованості провадження у справі підлягає закриттю у зв'язку із відсутністю предмету спору.
Розглянувши заяву відповідача про розстрочку виконання рішення, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заява, дослідивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку про її часткове задоволення з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.
Згідно частини третьої статті 331 ГПК України підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Частиною четвертою наведеної статті ГПК України визначено, що, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:
1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;
2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан;
3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (ч. 5 ст. 331 ГПК України).
Приписами частини п'ятої статті 240 ГПК України встановлено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.
Отже, враховуючи приписи ч. 5 ст. 331 ГПК України, розстрочення виконання судового рішення в спірному випадку можливе до 20.05.2026.
Розстрочка означає виконання судового рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом.
В силу наведених приписів процесуального законодавства, підставою для розстрочення виконання судового рішення можуть бути конкретні обставини, що істотно ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення у визначений строк. Тобто розстрочення виконання судового рішення пов'язано з об'єктивними, непереборними - виключними обставинами, котрі ускладнюють його вчасне виконання.
Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання, у зв'язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 вказаного Кодексу, і за наявності обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, господарський суд має право розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.
Особа, яка подала заяву про розстрочення виконання судового рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у даній справі.
Обґрунтовуючи заяву про розстрочення виконання рішення суду у вказаній справі строком на 1 рік, ФОП Ковалишин І.М. посилався на те, що починаючи з початку війни столярна майстерня, що розміщена на орендованій ділянці, не працює, оскільки основних співробітників було мобілізовано, він є батьком одинаком й у нього на утриманні перебуває неповнолітня дитина, одночасна сплата суми заборгованості може призвести до повної зупинки діяльності та фактичного банкрутства. Вказане в сукупності зі зменшенням доходу з початку 2022 року мало вплив на його матеріальний стан та ускладнює виплату повної суми заборгованості.
В силу приписів до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Подані сторонами докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми (ст.ст. 76-79 ГПК України).
Згідно із статтею 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Проаналізувавши наведені у заяві про розстрочення виконання рішення суду мотиви, надавши оцінку аргументам відповідача, врахувавши при цьому, що позивач не заперечував проти розстрочення виконання рішення суду в справі, однак не більше ніж до кінця поточного року, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви відповідача про розстрочення виконання рішення суду у вказаній справі (строком на вісім місяців).
V. Висновки суду.
За результатами розгляду цієї справи суд дійшов висновку, що відповідач як власник нерухомого майна, що розташоване на земельній ділянці комунальної власності, здійснював фактичне користування вказаною земельною ділянкою без жодних правовстановлюючих документів, внаслідок чого міська рада недоотримала кошти від орендної плати за землю за період з 06.11.2021 по 08.10.2024 в сумі 390 913,00 грн.
Відповідач після звернення до суду з позовом погасив частину заборгованості в сумі 126 913,00 грн, а тому в цій частині провадження у справі слід закрити, відтак стягненню підлягає 264 000,00 грн основного боргу, а, отже, позовні вимоги підлягають задоволенню.
У зв'язку з тим, що в справі наявні обставини, які ускладнюють виконання рішення боржником, суд вирішив задовольнити частково (строком на вісім місяців) його заяву про розстрочення виконання рішення.
VІ. Розподіл судових витрат.
Позивачем за подання позову сплачений судовий збір в сумі 5 864,00 грн відповідно до платіжної інструкції № 229 від 24.02.2025.
Положеннями частини першої статті 130 ГПК України, частиною 4 статті 7 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Суд констатує, що відповідач під час підготовчого провадження визнав повністю позовні вимоги та сплатив частину заявленої до стягнення заборгованості.
Відтак у зв'язку із визнанням позову відповідачем до початку розгляду справи по суті позивачу належить повернути з Державного бюджету України по 50% судового збору, що складає 2 932,00 грн.
Решту судового збору в сумі 2 932,00 грн у відповідності до статті 129 ГПК України сплачений позивачем судовий збір слід покласти на відповідача.
Про понесення інших судових витрат учасники справи не заявляли.
Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 73, 74, 86, 129, 130, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Закрити провадження у справі № 926/1035/25 в частині стягнення 126 913,00 грн основного боргу.
2. В іншій частині позов задовольнити.
3. Стягнути з фізичної особи-підприємця Ковалишина Івана Михайловича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Чернівецької міської ради (58002, Чернівецька обл., м. Чернівці, Центральна площа,1, код ЄДРПОУ 36068147) безпідставно збережені кошти з орендної плати за землю в сумі 264 000,00 грн на розрахунковий рахунок: Чернівецьке ГУК/м. Чернівецька ТГ/24062200; код ЄДРПОУ 37836095; р/р UA618999980314010611000024405; Казначейство України (ЕАП); код платежу 24062200.
Заяву фізичної особи-підприємця Ковалишина Івана Михайловича про розстрочення виконання рішення задовольнити частково. Розстрочити виконання рішення в цій частині на 8 місяців наступним графіком:
до 31.05.2025 - 33000 грн;
до 30.06.2025 - 33000 грн;
до 31.07.2025 - 33000 грн;
до 31.08.2025 - 33000 грн;
до 30.09.2025 - 33000 грн;
до 31.10.2025 - 33000 грн;
до 30.11.2025 - 33000 грн;
до 31.12.2025 - 33000 грн.
4. Стягнути з фізичної особи-підприємця Ковалишина Івана Михайловича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Чернівецької міської ради (58002, Чернівецька обл., м. Чернівці, Центральна площа,1, код ЄДРПОУ 36068147) 2 932,00 грн витрат зі сплати судового збору на розрахунковий рахунок: Виконавчий комітет Чернівецької міської ради, рахунок UA708201720344220102000042806, ДКСУ міста Києва, код 04062216.
5. Повернути Чернівецькій міській раді (58002, Чернівецька обл., м. Чернівці, Центральна площа,1, код ЄДРПОУ 36068147) з Державного бюджету України 2 932,00 грн судового збору, сплаченого за подання позову згідно з платіжною інструкцією № 229 від 24 лютого 2025 року.
6. Після набрання рішенням законної сили видати накази.
Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).
Повний текст рішення складено та підписано 28 травня 2025 року.
Суддя І.В. Марущак