Справа № 369/11060/24
Провадження № 2/369/2723/25
Іменем України
28.05.2025 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Пінкевич Н.С.,
секретаря Осіпова В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку загального позовного провадження цивільну справу з позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особа ОСОБА_3 , приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Київської області Лопатенко Віктор В'ячеславович про витребування майна із чужого незаконного володіння,
У липні 2024 року позивач звернулась до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивувала тим, що на підставі договорів купівлі-продажу вона є власником наступного нерухомого майна: житлового будинку, загальною площею 116,9 кв. м, житловою площею 79,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки, загальною площею 0,0223 га, кадастровий номер 3222486200:03:007:5447, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка).
Їй випадково стало відомо, що будинок та земельна ділянка, що належіть їй на праві власності, вибули з її володіння без відома, на підставі правочинів, яких вона ніколи не вчиняла, тому звернулась до Києво-Святошинського районного суду Київської області про витребування майна - справа №369/8410/20.
Справа судам переглядалась, але остаточно рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 січня 2022 року витребувано від ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на її користь належний на праві власності житловий будинок та земельну ділянку.
Але за цей час, 22 травня 2024 року ОСОБА_3 уклав договір дарування житлового будинку, знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки під будинком, загальною площею 0,0223 га, кадастровий номер 3222486200:03:007:5447, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , - на користь ОСОБА_2 . Таким чином, вказує, що ОСОБА_3 та ОСОБА_5 уклали договір дарування майна, яке дарувальнику не належало і він не мав права ним розпоряджатись, адже рішеннями судів в справі №369/8410/20 встановлено приналежність вказаного майна Заявнику. Вважає, що її права власника грубо порушені та підлягають судовому захисту.
Просила суд:
витребувати від ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ), зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_3 , належний їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 22.11.2017 року за реєстровим №292, житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1389487232224);
витребувати від ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ), зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_3 належну їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 22.11.2017 року за реєстровим №293, земельну ділянку, загальною площею 0,0223 га, кадастровий номер 3222486200:03:007:5447, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) - (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1334893332224);
здійснити розподіл судових витрат.
Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 липня 2024 року відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 січня 2025 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду.
У судове засіданні представник позивача не зявився. Подав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав. Просив позов задоволити.
У судове засідання ні представник відповідача ОСОБА_2 , ні представник третьої особи Гаврилюка Н.Х. не з'явились. Про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Причини неявки третя особа та її представник не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Ухвалу про відкриття, позовну заяву з додатками представник третьої особи ОСОБА_3 - адвокат Питель Максим отримав 16 квітня 2025 року, що підтверджується особистим підписом на довідковому листі. На час прийняття судом рішення будь-яких заперечень/пояснень/клопотань до суду не подано, причини неможливості подати суду не повідомили.
Клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Ванджурака Романа про відкладення судового засідання 06 травня 2025 року, у зв'язку з прийняттям участі у розгляді іншої справи, необхідність підготовки відзиву на позов - суд до уваги не приймає та вважає за можливе розглянути справу на підставі поданих сторонами доказів.
При цьому суд враховує, що при закритті підготовчого судового засідання, було надано право відповідачу та треті особі подати відзиви, пояснення, докази. Судові засідання: 27 березня 2025 року відкладено за клопотанням адвоката Ванджурака Романа через його зайнятість в іншому процесі; 16 квітня 2025 року відкладено за клопотанням адвоката Ванджурака Романа через неотримання ним копії позовної заяви. Також на підготовче судове засідання 29 січня 2025 року адвокат надсилав клопотання про відкладення, яке надійшло до суду після проведення засідання (31 січня 2025 року).
Крім того, 16 квітня 2025 року суд направив на адресу адвоката копію ухвали про відкриття, позовну заяву з додатками, які отримано 29 квітня 2025 року, що підтверджено роздруківкою з сайту Укрпошти про перевірку статусу відстеження.
Відповідач жодних клопотань не надсилав.
Станом на час вирішення справи, жодного клопотання, відзиву, пояснень, заперечень ні від відповідача, ні від його представника до суду не надходило. Причини неможливості їх подати суду не повідомили.
У судове засідання сторони та їх представники не з'явились.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
При розгляді справи судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку, загальною площею 116,9 кв. м, житловою площею 79,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі - продажу від 22.11.2017 року посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дорменок Сергієм Миколайовичем, за реєстровим №292; реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1389487232224), та земельної ділянки, загальною площею 0,0223 га, кадастровий номер 3222486200:03:007:5447, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) на підставі договору купівлі - продажу від 22.11.2017 року посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дорменок Сергієм Миколайовичем, за реєстровим №293; реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1334893332224.
Щодо даного майна тривав судовий спір - справа №369/8410/20.
Так, рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 січня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Витребувано від ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 належний їй на праві власності житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку під будинком, загальною площею 0,0223 га, кадастровий номер 3222486200:03:007:5447, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка). У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постановою Київського апеляційного суду від 02 березня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_6 , ОСОБА_4 залишено без задоволення; рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 січня 2022 року залишено без змін.
Постановою Київського апеляційного суду від 17 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено; рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 січня 2022 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постановою Верховного Суду від 24 квітня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_6 залишено без задоволення; рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 січня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 березня 2023 року залишено без змін. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково та постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2024 року скасовано, справу передано до суду апеляційної інстанції зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 січня 2022 року.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 січня 2022 року цій цивільній справі.
Таким чином, в справі №369/8410/20 витребувано від ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 належний їй на праві власності житловий будинок, що знаходиться за адресою: знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку під будинком, загальною площею 0,0223 га, кадастровий номер 3222486200:03:007:5447, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка).
Встановлено, що 22 травня 2024 року ОСОБА_3 уклав договір дарування житлового будинку, знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки під будинком, загальною площею 0,0223 га, кадастровий номер 3222486200:03:007:5447, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_2 .
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Під незаконним володінням слід розуміти фактичне володіння річчю, яке не має правової підстави (передбаченої законом, договором чи адміністративним актом) або правова підстава якого відпала чи визнана недійсною.
Аналіз вказаної норми та зміст позовних вимог за даним позовом свідчить про те, що даний позов відноситься до віндикаційних позовів (витребування майна з чужого незаконного володіння).
Віндикація - витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого не власника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.
Віндикаційним позовом захищаються права власності в цілому, оскільки він пред'являється в тих випадках, коли порушені права володіння користування та розпорядження одночасно. Однак право власності за власником зберігається, тому що може бути підтвердженим правовстановлюючими документами, або іншими письмовими доказами.
Позивачем за віндикаційним позовом є неволодіючий власник. Відповідачем за віндикаційним позовом виступає незаконний володілець майна, який може і не знати про неправомірність і незаконність свого володіння та утримання такого майна. Незаконним володільцем визнається така особа, яка здійснює володіння майном без належних правових підстав.
Власник має право витребувати своє майно від особи, в якої таке майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.
Предметом доказування у справах за позовами про витребування майна з чужого незаконного володіння становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння, як то факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та інше.
У такій справі необхідно встановити обставини, що мають засвідчити правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, а саме: підтверджують його право власності або інше речове право титульного володільця на витребуване майно; вибуття майна з володіння позивача; наявність майна в натурі у володінні відповідача; відсутність у відповідача правових підстав для володіння цим майном.
Правові позиції щодо особливостей віндикації та обсягів доведення у справах за позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння неодноразово викладалися Верховним Судом, зокрема у постановах від 15травня 2018 року у справі №923/630/17, від 29 січня 2019 року у справі №911/3312/17, від 02 квітня 2019 року у справі №911/737/18, від 19 червня 2019 року у справі №914/1671/17, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц.
Верховний Суд у своїй постанові від 21 червня 2018 року у справі №703/5364/15- ц вказав, що застосовуючи положення статті 387 ЦК України, суди повинні виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.
Аналіз ст.387 ЦК України свідчить про те, що віндикаційний позов ґрунтується передусім на тому, що право власності на річ є абсолютним і слідує за річчю, зберігаючись навіть у випадку незаконного вибуття з володіння власника та в період перебування в незаконному володінні іншої особи. Тому віндикаційна вимога може бути заявлена щодо витребування лише індивідуально-визначеної речі.
Таким чином, звертаючись з даним позовом, позивач має надати докази на підтвердження права власності на спірне майно, має довести індивідуальні ознаки майна, що витребовується, наявність майна у незаконному володінні відповідача, а також відсутність в останнього правових підстав для володіння цим майном.
У постанові Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі №910/13536/19 зазначено, що для застосування передбаченого ст.387 ЦК України правового механізму відновлення порушеного права власності необхідним є встановлення наступних обставин у їх сукупності: існування в натурі індивідуально визначеного майна з ідентифікуючими ознаками на момент подачі позову та прийняття судом рішення про його витребування; наявність підтвердженого права власності або права законного володіння у позивача на відповідне майно; відсутність у власника чи титульного володільця можливості здійснювати фактичне володіння цим майном через те, що відповідач на момент подачі позову та прийняття рішення у справі фактично тримає його у себе; відсутність договірних відносин між позивачем і відповідачем, оскільки в протилежному випадку застосовуються зобов'язально-правові способи захисту права власності.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно з ч.1, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Заявляючи вимоги про витребування з чужого незаконного володіння майна позивач вказував на порушення його права власності, незаконність вибуття майна з власності.
У постанові від 11 лютого 2020 року у справі №922/614/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права.
Відповідно до статті 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. що має лише родові ознаки, є замінною.
Тобто індивідуально визначеними є такі речі, які відрізняються від інших індивідуальними ознаками: а) єдині у своєму роді; б) відрізняються від інших кількома ознаками; в) вирізнені із загальної маси речей цього роду. Поділ речей на речі, визначені індивідуальними ознаками, та речі, визначені родовими ознаками, пов'язаний як з природними властивостями речей, так і з способами їхньої індивідуалізації. Поряд із предметами, єдиними у своєму роді (наприклад, картиною), до речей, визначених індивідуальними ознаками, можуть бути віднесені речі, певним способом виокремлені учасниками правочину з маси однорідних речей. Якщо ж річ визначена тільки кількісно (числом, вагою, мірою) і характеризується ознаками, спільними для всіх речей такого роду, - це річ, визначена родовими ознаками.
Частиною 2 статті 328 ЦК України закріплено презумпцію правомірності набуття права власності, та за умовами частини 3 статті 397 ЦК України фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або рішення суду.
Тобто позивач має довести відсутність у відповідача правових підстав володіння майном та підтвердити своє право власності на спірне майно.
За змістом частини 4 статті 388 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
За змістом статті 387 ЦК та частини 3 ст.12 ЦПК України особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача.
Таким чином, звертаючись з даним позовом, позивач надала докази на підтвердження права власності на спірне майно, довела індивідуальні ознаки майна, що витребовується, наявність майна у незаконному володінні відповідача, а також відсутність в останнього правових підстав для володіння цим майном.
Крім того, при розгляді віндикаційного позову позивач повинен підтвердити право власності на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. На підтвердження наявності у позивача суб'єктивного права на витребуване майно позивач повинен надати суду відповідні докази.
Отже, умовами задоволення такого позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння.
З огляду на зазначені обставини, суд приходить до висновку, що відповідачка набула 22 травня 2024 року на підставі правочину дарування (безоплатно) у власність майно від третьої особи, яка не була його власником та не мала права на його відчуження відповідно, а тому позивачем доведено обґрунтованість позовних вимог, щодо вибуття майна з її володіння поза її волею та відчужено особою, яка не мала на це права.
У зв'язку із вищевикладеним, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову.
Обґрунтовуючи судове рішення, крім іншого, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Керуючись ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб: ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Бучанського районного нотаріального округу Київської області Лопатенка Віктора Вячеславовича про витребування майна - задовольнити.
Витребувати у ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ), зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_3 , належний їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 22.11.2017 року за реєстровим №292, житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1389487232224);
Витребувати у ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ), зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_3 належну їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 22.11.2017 року за реєстровим №293, земельну ділянку, загальною площею 0,0223 га, кадастровий номер 3222486200:03:007:5447, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) - (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1334893332224).
Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 15 420, 52 коп.
Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 28 травня 2025 року.
Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ