вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"26" травня 2025 р. Справа № 918/1007/21(918/286/25)
Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Політики Н.А., за участі секретаря судового засідання Костюкович Ю.С.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія"
до Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"
про стягнення заборгованості в сумі 525 255 грн 96 коп.,
у межах справи № 918/1007/21 за заявою Дочірнього підприємства "Київський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (вул. Народного ополчення, 11 А, м. Київ 151, 03151, код ЄДРПОУ 03445665)
про банкрутство Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (вул. Пластова, 7, м. Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 31994540),
у судовому засіданні приймали участь:
від позивача - Патраков О.І., довіреність № 7 від 06.01.2025 р.;
від відповідача - Борова Л.В., ордер серія ВО № 1103882 від 29.04.2025 р. (в режимі відеоконференції).
Відповідно до частини 14 статті 8, статті 222 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) при розгляді судової справи здійснювалося фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу програмно-апаратного комплексу "Діловодство суду".
У судовому засіданні 26 травня 2025 року, відповідно до частини 1 статті 240 ГПК України, проголошено скорочене рішення (вступну та резолютивну частини).
В березні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 525 255 грн 96 коп., з яких: 260 723 грн 41 коп. - борг по оплаті за спожиту електричну енергію, 197 896 грн 98 коп. - пеня, 49 581 грн 29 коп. - інфляційні втрати та 17 054 грн 28 коп. - 3% річних.
Також позивач просить стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 6 303 грн 07 коп. В позовній заяві зазначено, що понесені позивачем судові витрати складаються лише з судового збору, який сплачений за подання позовної заяви, в сумі 6 303 грн 07 коп.
Підставою позову позивачем зазначено обставини щодо неналежного виконання відповідачем умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, у зв'язку із чим у Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" утворилась заборгованість та відповідно позивачем на суму боргу нараховано пеню, 3% річні та інфляційні втрати.
Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 31.03.2025 року дану позовну заяву передано на розгляд судді Політиці Н.А. (у провадженні якої перебуває справа № 918/1007/21 про банкрутство Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України") та присвоєно номер 918/1007/21(918/286/25).
Суд зазначає, що статтею 7 Кодексу України з процедур банкрутства визначено порядок розгляду спорів, стороною в яких є боржник.
Зокрема, абзацом 1 частини 2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Отже, за умови відкриття провадження у справі про банкрутство боржника особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без відкриття нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Кодексу України з процедур банкрутства, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 12.01.2022 року відкрито провадження у справі № 918/1007/21 про банкрутство Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", визнано грошові вимоги Дочірнього підприємства "Київський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" до боржника у розмірі 2 064 087 грн 00 коп., введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном боржника строком на 170 календарних днів до 01.07.2022 року, призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Чепелюка Олександра Олександровича, визначено дату проведення попереднього судового засідання на 22.03.2022 року; зобов'язано розпорядника майна провести інвентаризацію майна боржника.
Отже, враховуючи викладене вище, позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" до Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення заборгованості в сумі 525 255 грн 96 коп. підлягає розгляду у межах справи № 918/1007/21 за заявою Дочірнього підприємства "Київський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (вул. Народного ополчення, 11 А, м. Київ 151, 03151, код ЄДРПОУ 03445665) про банкрутство Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (вул. Пластова, 7, м. Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 31994540).
Абзацом 3 частини 2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
Ухвалою суду від 7 квітня 2025 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" від 31.03.2025 року залишено без руху та встановлено позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви - 5 (п'ять) днів з дня вручення даної ухвали та спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду доказів про сплату судового збору за подання даної позовної заяви в розмірі 6 303 грн 07 коп.
11 квітня 2025 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" через систему "Електронний суд" надійшла заява з додатками, до якої, крім іншого, додано платіжну інструкцію від 31 березня 2025 року № 3297 про сплату судового збору за подання даної позовної заяви в розмірі 6 303 грн 07 коп.
Ухвалою суду від 14 квітня 2025 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" від 31.03.2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 918/1007/21(918/286/25) в межах провадження у справі про банкрутство, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін у змішаній (паперовій та електронній) формі, судове засідання для розгляду справи призначено на 12 травня 2025 року на 12:20 год.
29 квітня 2025 року від представника відповідача через систему "Електронний суд" надійшла заява від 29.04.2025 року, в якій просив забезпечити проведення судового засідання, призначеного на 23.04.2025 року о 10 годині 30 хвилин, у справі № 918/1007/21(918/286/25), та подальші судові засідання у вказаній справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою EasyCon.
Також 29 квітня 2025 року від представника відповідача через систему "Електронний суд" надійшло клопотання від 29.04.2025 року, в якому просив продовжити відповідачу - Дочірньому підприємству "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" строк для подання відзиву по справі № 918/1007/21(918/286/25), про що постановити відповідну ухвалу.
Ухвалою суду від 1 травня 2025 року заяву представника Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" від 29.04.2025 року задоволено та постановлено судове засідання у справі № 918/1007/21(918/286/25), призначене на "12" травня 2025 року на 12:20 год., провести в режимі відеоконференції за участі представника Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України". Крім того постановлено всі подальші судові засідання у справі № 918/1007/21(918/286/25) провести в режимі відеоконференції за участі представника Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України".
Ухвалою суду від 2 травня 2025 року у задоволенні клопотання представника Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" від 29.04.2025 року відмовлено.
12 травня 2025 року від представника відповідача на електронну адресу суду надійшло клопотання, в якому просив відкласти судове засідання, призначене на 12.05.2025 року, на іншу дату у зв'язку з неможливістю з'явитися у судове засідання через надання правової допомоги підозрюваному в межах кримінального провадження № 12025211080000033 від 28.01.2025 року в СВ ВП № 3 (м. Теребовля) Тернопільського РУ поліції ГУНП в Тернопільській області.
Ухвалою суду від 12 травня 2025 року розгляд справи відкладено на 26 травня 2025 року.
19 травня 2025 року від представника відповідача через систему "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить поновити Дочірньому підприємству "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" строк для подання відзиву, долучити до матеріалів справи відзив на позовну заяву та відмовити в задоволені позовних вимог до Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" як до неналежного відповідача. Зокрема відповідач зазначає, що Рівненською обласною військовою адміністрацією 29 липня 2022 року видано наказ № 300 про забезпечення виконання заходів правового режиму воєнного стану. Відповідно до вказаного вище наказу Начальник Рівненської ОВА зобов'язав в.о. начальника філії "Рівненська ДЕД" ДП "Рівненський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" передати командиру військової частини НОМЕР_1 приміщення філії, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 219,0 кв.м, для тимчасового розміщення особового складу військової частини НОМЕР_1 , з моменту його фактичного розміщення. Пунктом 2 наказу № 300 від 29.07.2022 року визначено платником комунальних послуг квартирно-експлуатаційний відділ м. Рівне в особі Чухія Андрія. З липня 2022 року військова частина НОМЕР_1 дислокувалась за адресою: АДРЕСА_1 та використовувала електроенергію, яка поступала від позивача. З листопада 2022 року на території філії "Рівненська ДЕД" за адресою: АДРЕСА_1 , у зв'язку зі зміною підпорядкування особового складу військової частини НОМЕР_2 із залишенням місця дислокації на території філії "Рівненська ДЕД". За час самовільного, бездоговірного споживання електричної енергії військовими частинами А4103, НОМЕР_2 утворилася заборгованість в розмірі: 525 255,96 грн., з яких: 260 723,41 грн. - основний борг; 197 896,98 грн. - подвійна облікова ставка; 49 581,29 грн. - інфляційні втрати; 17 054,28 грн. - 3% річних. Дана заборгованість розрахована на підставі показів засобів обліку електроенергії, які щомісяця знімалися представниками енергоуправління відповідача разом із представниками військових частин. Перебування військових частин на території філії "Рівненська ДЕД" ДП "Рівненський облавтодор" підтверджується наказом Рівненської ОВА № 300 від 29.04.2022 року, наказом № 80 від 16.02.2023 року. Товариству з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" достеменно було відомо про те, що на території філії "Рівненська ДЕД" ДП "Рівненський облавтодор" дислокуються військові частини та відповідно відповідач по справі просив надіслати трьохсторонній договір для постачання електроенергії, однак позивач не відреагував на це звернення. Позивач мав можливість надіслати Квартирно-експлуатаційному відділу міста Рівне як субспоживачу проект договору, але не зробив цього. Договір між позивачем і квартирно-експлуатаційним відділом м. Рівне не укладено у зв'язку з бездіяльністю КЕВ м. Рівне, який не провів належної роботи з укладення договору про постачання електричної енергії на об'єкті ДП "Рівненський облавтодор". На підставі наведеного ДП "Рівненський облавтодор" вважає, що є неналежним відповідачем у даній справі.
Щодо поновлення Дочірньому підприємству "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" строку для подання відзиву на позовну заяву суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Частиною 3 ст. 119 ГПК України визначено, що якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 119 ГПК України одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
З метою повного, об'єктивного дослідження та встановлення обставин справи, суд вважає за доцільне поновити відповідачу строк для подачі відзиву на позовну заяву та долучити до матеріалів даної справи відзив на позовну заяву з додатками.
Представник позивача у судовому засіданні 26 травня 2025 року підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.
Представник відповідача у судовому засіданні 26 травня 2025 року позов заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
З 1 січня 2019 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) № 1268 від 26.10.2018 року та на підставі виданої ліцензії (постанова НКРЕКП № 429 від 14.06.2018 р.) здійснювалось постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг споживачу - Дочірньому підприємству "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на умовах передбачених публічним договором, який опублікований на офіційному сайті ТОВ "РОЕК" www.energozbut.rv.ua.
Приєднання Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, який оприлюднений ТОВ "РОЕК" на офіційному веб-сайті, підтверджується фактичним споживанням та оплатою електричної енергії за попередні періоди.
Нормами статті 63 Закону України "Про ринок електричної енергії" встановлено, що постачальник універсальних послуг здійснює постачання електричної енергії у порядку, визначеному правилами роздрібного ринку, та на умовах договору постачання універсальних послуг. Договір про постачання універсальних послуг є публічним договором приєднання та розробляється постачальником універсальної послуги на підставі типового договору, форма якого затверджується Регулятором. Постачальник універсальних послуг розміщує договір постачання універсальних послуг на своєму офіційному веб-сайті.
Типовий договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг передбачений Правилами роздрібного ринку електричної енергії, що затвердженні постановою № 312 від 14.03.2018 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" є постачальником універсальних послуг на території Рівненської області.
На виконання вимог закону та правил роздрібного ринку електричної енергії позивачем розроблено договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, який розміщений на офіційному веб-сайті TOB "Рівненська обласна енергопостачальна компанія".
Згідно з умовами пункту 7 Правил роздрібного ринку електричної енергії, договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг укладається шляхом приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, опублікованого в засобах масової інформації та на веб-сайті постачальника, шляхом оплати рахунка, отриманого від постачальника універсальної послуги, або фактичного споживання будь-яких обсягів електричної енергії (за умови надання рахунка постачальником універсальної послуги), або підписання заяви-приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг.
Таким чином, загальними положеннями укладеного між сторонами договору передбачено, що цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови постачання електричної енергії споживачам постачальником та укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), шляхом приєднання споживача до умов цього договору, згідно із заявою-приєднання яка є додатком 1 до цього договору.
Умови цього договору розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14 березня 2018 року № 312, та є однаковими для всіх споживачів.
Предметом договору встановлено, що за цим договором постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.
Обов'язковою умовою для постачання електричної енергії споживачу є наявність у споживача укладеного в установленому порядку з оператором системи договору про надання послуг з розподілу, на підставі якого споживач набуває право отримувати послугу з розподілу електричної енергії.
Побутовий споживач використовує електричну енергію виключно на власні побутові потреби, у тому числі для освітлення, живлення електроприладів тощо, що не включає професійну та/або господарську діяльність.
Малі непобутові споживачі можуть використовувати електричну енергію для професійної, господарської, підприємницької та іншої діяльності.
Спосіб визначення ціни за електричну енергію, відповідно до пункту 5.2. договору, зазначається в комерційній пропозиції постачальника.
Ціна на електричну енергію, відповідно до пункту 5.3. договору, визначається постачальником у разі дотримання умов надання універсальних послуг, визначених у пункті 3.1 глави 3 цього договору та у відповідності до методики (порядку) розрахунку ціни на електричну енергію, затвердженої регулятором.
Відповідно до пункту 1 комерційної пропозиції № 1.02/2 - РОЕК, яка є додатком до договору, для малих непобутових споживачів, які купують електричну енергію для власного споживання, що не є побутовими споживачами, та електроустановки яких приєднані до електричних мереж з договірною потужністю до 150 кВт., постачання електричної енергії здійснюється за регульованими цінами (тарифами) на електричну енергію, затвердженими Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Відповідно до пункту 5.8 договору розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.
Згідно з умовами пункту 5.9 договору розрахунки споживача за цим договором здійснюються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника. Оплата вартості електричної енергії за цим договором здійснюється споживачем виключно шляхом перерахування коштів на спецрахунок постачальника. Оплата вважається здійсненою після того, як на спецрахунок постачальника надійшла вся сума коштів. Спецрахунок постачальника зазначається у платіжних документах постачальника, у тому числі у разі його зміни.
Відповідно до пункту 5.10 договору, оплата рахунка постачальника за цим договором має бути здійснена споживачем у строки, визначені в рахунку, але не менше 5 робочих днів від дати отримання споживачем цього рахунка, або протягом 5 робочих днів від строку оплати, зазначеного в комерційній пропозиції, прийнятої споживачем.
Згідно п. 5.11 Договору, якщо Споживач не здійснив оплату за цим Договором в строки, передбачені комерційною пропозицією, Постачальник має право здійснити заходи з припинення постачання електричної енергії Споживачу у порядку, визначеному ПРРЕЕ (з урахуванням особливостей, встановлених для вразливих споживачів). У разі порушення Споживачем строків оплати Постачальник має право вимагати сплату пені. Пеня нараховується за кожен прострочений день оплати за цим договором. Споживач сплачує за вимогою Постачальника пеню у розмірі, що зазначається у комерційний пропозиції.
В пункті 6 комерційної пропозиції № 1.02/2-РОЕК визначено, що за внесення платежів, передбачених умовами договору, з порушенням термінів, визначених цією комерційною пропозицією, Споживач сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу враховуючи день фактичної оплати. При цьому, пеня нараховується за весь період заборгованості її виникнення, починаючи з першого дня наступного за останнім днем граничного строку внесення плати за спожиту електричну енергію, із встановленням терміну позовної давності щодо її стягнення у 5 (п'ять) років.
Пунктом 6.2 Договору, серед іншого, сторони погодили, що споживач зобов'язується забезпечити своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії відповідно до умов цього договору та пов'язаних з постачанням електричної енергії послуг згідно з умовами цього договору.
Пунктами 3, 4 комерційної пропозиції № 1.02/2 - РОЕК визначено здійснення споживачем попередньої оплати рахунків за 3 робочих дні до початку розрахункового період у розмірі повної вартості заявленого обсягу споживання електричної енергії на відповідний розрахунковий період. По остаточному розрахунку - протягом 5-ти робочих днів від для отримання рахунку-фактури, але не пізніше 20-го числа місяця наступного за розрахунковим.
Згідно з положеннями пункту 4.3 розділу IV Правил роздрібного ринку, дані, необхідні для формування платіжних документів, у тому числі щодо обсягів електричної енергії, надаються учасникам роздрібного ринку адміністратором комерційного обліку в порядку, встановленому Кодексом комерційного обліку.
Функції адміністратора комерційного обліку, згідно пункту 10 Правил роздрібного ринку, на роздрібному ринку електричної енергії виконує відповідний Оператор системи розподілу (далі - ОСР).
Тобто, розрахунки за спожиту електроенергію зі споживачем проводяться відповідно до переданих ОСР обсягів спожитої електричної енергії.
За період з березня 2022 року по травень 2023 року позивач надавав відповідачу послуги з постачання електричної енергії, що стверджується відповідними актами прийняття-передавання товарної продукції та рахунками: рахунком № 470007356/3/1 за березень 2022 р., рахунком-розшифровкою № 470007356/3/1 за березень 2022 р. та Актом прийняття-передавання товарної продукції № 470007356/3/1 від 31.03.2022 р.; рахунком № 470007356/4/1 за квітень 2022 р., рахунком-розшифровкою № 470007356/4/1 за квітень 2022 р. та Актом прийняття - передавання товарної продукції № 470007356/4/1 від 30.04.2022 р.; рахунком № 470007356/5/1 за травень 2022 р., рахунком-розшифровкою № 470007356/5/1 за травень 2022 р. та Актом прийняття-передавання товарної продукції № 470007356/5/1 від 31.05.2022 р.; рахунком № 470007356/6/1 за червень 2022 р., рахунком-розшифровкою № 470007356/6/1 за червень 2022 р. та Актом прийняття-передавання товарної продукції № 470007356/6/1 від 30.06.2022 р.; рахунком № 470007356/7/1 за липень 2022 р., рахунком-розшифровкою № 470007356/7/1 за липень 2022 р. та Актом прийняття-передавання товарної продукції № 470007356/7/1 від 31.07.2022 р.; рахунком № 470007356/8/1 за серпень 2022 р., рахунком-розшифровкою № 470007356/8/1 за серпень 2022 р. та Актом прийняття-передавання товарної продукції № 470007356/8/1 від 31.08.2022 р.; рахунком № 470007356/9/1 за вересень 2022 р., рахунком-розшифровкою № 470007356/9/1 за вересень 2022 р. та Актом прийняття-передавання товарної продукції № 470007356/9/1 від 30.09.2022 р.; рахунком № 470007356/10/1 за жовтень 2022 р., рахунком-розшифровкою № 470007356/10/1 за жовтень 2022 р. та Актом прийняття-передавання товарної продукції № 470007356/10/1 від 31.10.2022 р.; рахунком № 470007356/11/1 за листопад 2022 р., рахунком-розшифровкою № 470007356/11/1 за листопад 2022 р. та Актом прийняття-передавання товарної продукції № 470007356/11/1 від 30.11.2022 р.; рахунком № 470007356/12/1 за грудень 2022 р., рахунком-розшифровкою № 470007356/12/1 за грудень 2022 р. та Актом прийняття - передавання товарної продукції № 470007356/12/1 від 31.12.2022 р.; рахунком № 470007356/1/1 за січень 2023 р., рахунком-розшифровкою № 470007356/1/1 за січень 2023 р. та Актом прийняття-передавання товарної продукції № 470007356/1/1 від 31.01.2023 р.; рахунком № 470007356/2/1 за лютий 2023 р., рахунком-розшифровкою № 470007356/2/1 за лютий 2023 р. та Актом прийняття-передавання товарної продукції № 470007356/2/1 від 28.02.2023 р.; рахунком № 470007356/3/1 за березень 2023 р., рахунком-розшифровкою № 470007356/3/1 за березень 2023 р. та Актом прийняття-передавання товарної продукції № 470007356/3/1 від 31.03.2023 р.; рахунком № 470007356/4/1 за квітень 2023 р., рахунком-розшифровкою № 470007356/4/1 за квітень 2023 р. та Актом прийняття-передавання товарної продукції № 470007356/4/1 від 30.04.2023 р.; рахунком № 470007356/5/1 за травень 2023 р., рахунком-розшифровкою № 470007356/5/1 за травень 2023 р. та Актом прийняття-передавання товарної продукції № 470007356/5/1 від 31.05.2023 р.
Водночас відповідачем частково сплачувались виставлені рахунки позивача, проте, як видно з наданих позивачем рахунків відповідачем зазначено сальдо на кінець розрахункового періоду в наступних обсягах: березень 2022 року на суму 11 720,73 грн.; квітень 2022 року на суму 20 022,69 грн.; травень 2022 року на суму 19 453,33 грн.; червень 2022 року на суму 26 334,78 грн., липень 2022 року на суму 27 147,88 грн.; серпень 2022 року на суму 27 968,66 грн.; вересень 2022 року на суму 27 968,66 грн.; жовтень 2022 року на суму 27 968,66 грн.; листопад 2022 року на суму 147 901,52 грн.; грудень 2022 року на суму 148 488,50 грн.; січень 2023 року на суму 149 643,79 грн.; лютий 2023 року на суму 150 755,87 грн.; березень 2023 року на суму 249 186,70 грн.; квітень 2023 року на суму 259 831,92 грн.; травень 2023 року на суму 260 723,41 грн.
Позивач вказує, що всупереч умовам договору Дочірнім підприємством "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" порушено умови договору в частині оплати, внаслідок чого за відповідачем виникла заборгованість по оплаті за спожиту електричну енергію в кількості - 46 993 кВт/год. по одному об'єкту споживання та 1 671 кВт/год. по другому об'єкту, що становить в грошовому еквіваленті - 260 723,41 грн.
Згідно з умовами пункту 9.1. договору, за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором, його додатками та чинним законодавством.
Відповідно до пункту 6 комерційної пропозиції що є додатком до договору, за внесення платежів, передбачених умовами договору, з порушенням термінів, визначених цією комерційною пропозицією, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за кожен день прострочення платежу враховуючи день фактичної оплати. При цьому, пеня нараховується за весь період заборгованості її виникнення, починаючи з першого дня наступного за останнім днем граничного строку внесення плати за спожиту електричну енергію, із встановленням терміну позовної давності щодо її стягнення у 5 (п'ять) років.
Керуючись положеннями пункту 6 комерційної пропозиції позивач за період з 21 квітня 2022 року по 27 березня 2025 року нарахував відповідачу пеню в розмірі 197 896 грн 98 коп.
Крім того, керуючись положеннями статті 625 ЦК України позивач нарахував відповідачу з 21 квітня 2022 року по 27 березня 2025 року 17 054 грн 28 коп. 3% річних та 49 581 грн 29 коп. інфляційних втрат.
Розглядаючи спірні правовідносини, судом враховані наступні норми законодавства.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (стаття 509 ЦК України).
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з приписами статей 525, 526, 629 ЦК України та статті 193 ГК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).
Згідно з частиною 1 статті 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до положень статті 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
За приписами статті 275 ГК України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.
Частинами 6, 7 статті 276 ГК України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.
Статтею 714 ЦК України передбачено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпеку експлуатації енергетичного та іншого обладнання.
Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За таких обставин, оскільки факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за спожиту електричну енергію у заявленому розмірі підтверджується зібраними у справі матеріалами, строк оплати за який настав, то за відсутності доказів сплати його повної вартості, позовні вимоги про стягнення з Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" Петровича 260 723 грн 41 коп. заборгованості судом визнаються обґрунтованими.
Також судом взято до уваги положення чинного законодавства що регулюють порядок застосування забезпечення виконання зобов'язання у вигляді пені, а також відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з положеннями пункту 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Як унормовано положеннями частини 2 статті 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Статтями 546, 549 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 1 статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").
Згідно з приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене частиною шостою статті 231 ГК України формування відповідальності за порушення грошових зобов'язань застосовується, якщо інше не узгоджено сторонами в договорі або не передбачено законом.
Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Аналогічна правова позиція викладена у пунктах 2.1 та 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17 грудня 2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".
В той час положення Договору містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 ГК України, відтак нарахування штрафних санкцій здійснюється за умовами, визначеними у Договорі, тобто позивач має право нараховувати пеню без обмеження періоду її нарахування, до дати повної оплати.
Відтак, нарахування позивачем пені більш ніж шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, судом визнається обґрунтованим, оскільки відповідає положенням Договору та чинному законодавству.
В свою чергу, суд, перевіривши подані розрахунки нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат, визнає їх арифметично вірними, а відтак правомірним та обґрунтованим є стягнення 197 896 грн 98 коп. пені, 49 581 грн 29 коп. інфляційних втрат та 17 054 грн 28 коп. 3% річних.
Частинами 1, 2 статті 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При застосуванні частини 3 статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України необхідно мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. За таких умов необхідно враховувати, що правила частини 3 статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
За змістом зазначених норм зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Судовий розсуд - це право суду, яке передбачене та реалізується на підставі чинного законодавства, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення, встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), такий, що є найбільш оптимальним в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
Застосовуючи свої дискреційні повноваження, суд уважає за необхідне зазначити, що за змістом частини 3 статті 509 ЦК України, зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частина 1 статті 627 ЦК України визначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором штрафу, пені, річних відсотків, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Отже, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною 4 статті 231 ГК України, є можливим, оскільки суб'єкти господарських відносин наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення при укладанні договору санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань і пеня та штраф застосовуються за порушення будь-яких господарських зобов'язань, а не тільки за невиконання грошового зобов'язання. Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.09.2019 року у справі № 904/5770/18.
Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов'язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов'язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов'язання боржником.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.
Так, зокрема, неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та постанові Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
Конституційний Суд України в рішенні від 11.07.2014 року № 7-рп/2013 у справі № 1-12/2013 сформував правову позицію, що наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Вказаний правовий висновок Конституційного Суду України знаходить своє відображення і в практиці Верховного Суду. Зокрема, в постанові від 16.03.2021 р. у справі № 922/266/20 Верховний Суд зазначає, що заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним із принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони. Для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити.
Виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки до її розумного розміру.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.03.2021 року у справі № 902/538/18.
Враховуючи викладені обставини та виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме - справедливості, добросовісності та розумності, зважаючи на інтереси обох сторін, беручи до уваги значний розмір штрафних санкцій, заявлених до стягнення позивачем, а також відсутність доказів понесення позивачем збитків, суд робить висновок про можливість у даному випадку зменшення розміру штрафних санкцій.
У цьому аспекті суд зокрема ураховує, що відповідач постійно здійснював часткову оплату електроенергії. Окрім того судом враховано, що справедливим є зменшення розміру штрафних санкцій для збереження балансу принципів справедливості, добросовісності та розумності як для позивача так і для відповідача.
При цьому розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій складає більше половини розміру заявленої до стягнення заборгованості.
З врахуванням вищенаведеного, суд робить висновок про можливість зменшення розміру неустойки до сукупного розміру нарахованих інфляційних втрат та відсотків річних, що становить 66 635,57 грн.
На переконання суду стягнення всієї заявленої суми неустойки є надмірною відповідальністю, що не відповідає правовому призначенню неустойки, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для відповідача. Водночас стягнення неустойки в розмірі інфляційного знецінення та відсотків за користування чужими коштами відповідає правовій природі господарської санкції, що спрямована передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника.
Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та постанові Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19.
Разом з тим судом враховано, що окрім неустойки судом задоволено вимоги про стягнення інфляційних втрат та відсотків річних, що саме по собі здійснює компенсацію інфляційного знецінення грошових коштів та відсотків за користування грошовими коштами у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання.
Таким чином, зменшення розміру неустойки надасть відповідачу можливість розрахуватися з наявною кредиторською заборгованістю, продовжити свою діяльність та не становитиме для нього надмірного тягаря. Разом з тим, визначений судом розмір штрафних санкцій дозволить забезпечити стимулюючу та компенсаційну функції неустойки.
Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Посилання відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, не спростовують висновків, до яких дійшов суд.
Відповідно до ст. 17 Закону України 23.02.2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21.01.1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 28.10.2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Суд наголошує на недопустимості порушення одного з основоположних принципів правосуддя, що його було сформульовано Європейським судом з прав людини у рішенні у справі "Де Куббер проти Бельгії" (De Cubber v. Belgium) від 26.10.1984 року - має не лише здійснюватися правосуддя, ще має бути видно, що воно здійснюється.
Аргументи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010).
За результатами з'ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв'язку, як це передбачено вимогами ст. ст. 75-79, 86 ГПК України, суд встановив обставини щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення з відповідача 260 723 грн 41 коп. заборгованості за спожиту електричну енергію, 197 896 грн 98 коп. пені, 49 581 грн 29 коп. інфляційних втрат та 17 054 грн 28 коп. трьох відсотків річних.
Водночас суд встановив наявність підстав для зменшення розміру неустойки (пені) до 66 635,57 грн.
Отже, суд робить висновок про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 260 723 грн 41 коп. заборгованості за спожиту електричну енергію, 66 635 грн 57 коп. пені, 49 581 грн 29 коп. інфляційних втрат та 17 054 грн 28 коп. трьох відсотків річних.
Натомість у задоволенні вимог про стягнення 131 261 грн 41 коп. пені суд відмовляє.
Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з правилами частини 9 статті 129 ГПК України, у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, суд вважає за необхідне покласти на відповідача судові витрати в розмірі 6 303 грн 07 коп. судового збору.
Суд зауважує, що підставою для часткового задоволення позову стало зменшення розміру штрафних санкцій з ініціативи суду.
Керуючись ст. ст. 73-79, 91, 123, 129, 222, 233, 236-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (33028, м. Рівне, вул. Пластова, 7, код ЄДРПОУ 31994540) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" (33013, м. Рівне, вул. Князя Володимира, буд. 71-Б, код ЄДРПОУ 42101003) 260 723 (двісті шістдесят тисяч сімсот двадцять три) грн 41 коп. - заборгованості за спожиту електричну енергію, 66 635 (шістдесят шість тисяч шістсот тридцять п'ять) грн 57 коп. - пені, 17 054 (сімнадцять тисяч п'ятдесят чотири) грн 28 коп. - 3% річних, 49 581 (сорок дев'ять тисяч п'ятсот вісімдесят одну) грн 29 коп. - інфляційних втрат та 6 303 (шість тисяч триста три) грн 07 коп. - витрат по оплаті судового збору.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" про стягнення з Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" 131 261 грн 41 коп. пені - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 28 травня 2025 року.
Суддя Політика Н.А.